Поява і буття всього сущого у цьому світі мають свій сенс і призначення, окреслені йому Творцем. Причому, ще до початку віків. Це стосується як предметів і явищ неживої й живої матерії і природи, так і вінця усього створіння – людини. Як кожної окремої особистості, так і всіх й усіляких людських груп, спільнот і структур. Й, зокрема, національно-державних, етнокультурних й релігійно-конфесійних. При цьому тільки й виключно гомо сапієнс – будь-то окремий людський індивідуум як такий, або ж цілі людські колективи, спільноти чи організації – мають суверенну волю і право вибору. А тому, пізнавши і прояснивши для себе те, в ім’я чого Бог привів їх у цей світ, можуть погодитися й виконати відповідну свою місію і роль. Або ж навпаки – відкинути й обрати зовсім інший шлях. Одначе ніяк Господом не передбачений й, природно, не благословенний. З усіма наслідками, що звідси випливають.

Три Божі іпостасі представляють нам найкращий зразок любові — такої, яку ми, прості люди, ніколи не зможемо осягнути. Отець максимально любить свого Сина і приймає навзаєм стовідсоткову любов від Нього. Внаслідок цієї любові виникає Третя іпостась - Святий Дух, який також віддає свою любов Отцеві та Синові і приймає їхню. І незважаючи ні на що, ми говоримо, що всі три Особи Божі є рівноправними і їхня любов в однаковій мірі є рівноцінною. Така ідеальна модель є найкращим зразком для відтворення у нашому повсякденному житті: коли ми безкорисливо віддаємо все, що маємо і приймаємо навзаєм. Але відносини між людьми можуть лише прагнути до таких і рівнятися на них.

В період масової нестримної глобалізації просто неможливо уявити собі життя без ласкавої Божої любові, яка супроводжує нас щодня, щохвилини, щомиті... але ми не повинні також забувати, що за цю безмежну Любов заплатив власним життям Ісус Христос, який добровільно пішов на хрест. І ми щиро вважаємо, що усім серцем любимо Сина Божого, але, насправді, не можна говорити про любов до Ісуса, коли немає любові до своїх ближніх, бо хто не має любові до ближнього, той не має справжньої любові до Господа. Адже сам Ісус Христос зазначив, що Царства Божого досягне лише той, хто виконуватиме Заповіді Божі, а перед зрадою Юди додав: «Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як я був полюбив вас, так любіте і ви один одного! З того усі спізнають, що мої ви учні, коли любов взаємну будете мати» (Йо.13; 34-35).

Людина народжується на цей світ, щоб прославити своїм життям Того, Хто її привів сюди. З перших днів життя вона починає стикатися з труднощами. Але чому? Як часто людина ставить собі це запитання. Іноді вона готова пожертвувати всім, щоб знати відповідь. Навіть не усвідомлюючи, що цим самим робить ще більшу собі, інколи й іншим, трудність.

Дитина не розуміє, чому їй забороняють те чи інше. Можливо, згодом вона усвідомлює, що ті заборони були її на користь. Пізніше, дозріваючи, стаючи дорослою, натрапляє на різні перешкоди. Але може настати в житті навіть і такий момент, що, здається, вже немає виходу - немає сенсу жити. Але це неправда! Хіба Правдива Любов може забути про мене хоч на секунду? Хіба Вона не знає, що мені зараз важко?

Сучасна людина все частіше впадає у крайнощі і сфера праці в цьому не виняток: одні страждають трудоголізмом, інші – лінивством; одні жінки працюють на рівні з чоловіками, інші – все ще залишаються вдома, щоби дбати про сім’ю та виховувати дітей; безліч людей потерпають від безробіття. Про суть праці, роль у цьому питанні Церкви та держави й інші християнські, моральні та юридичні аспекти людської діяльності ми розмовлятимемо з викладачем Українського католицького університету соціальної доктрини Церкви й адвокатом-практиком п. Андрієм Костюком.

– Існує твердження, що праця притаманна первісному стану людини, передує її гріхопадінню, тож не може вважатися карою чи прокляттям. Пане Андрію, то що таке праця, яке її первісне значення і яка її суть?

– Праця передовсім – це діяльність, це рух. Людина, на відміну від тварин, може доцільно змінювати світ, може мати якийсь план, згідно з яким починає щось творити, щось перетворювати, змінювати той матеріал, який дає їй природа чи Бог. Відповідно, здатність до спів-праці, спів-творення – це той важливий елемент, який нам Біблія подає на початку книги Буття, у пролозі, про те, що Адам був покликаний бути Божим співробітником. Бог його закликає наповнювати землю, підкоряти її собі. І церковна традиція стоїть на тій позиції, що Бог закликає людину бути на землі господарем чи, радше, управителем. Тобто разом із Богом, від імені Божого у світі впорядковувати, покращувати і творити щось добре, красиве.

Мистецтво, як культурна частина суспільства, перлина будь-якого народу, неначе «духовна, інтелектуальна насолода». Присутнє там, де народ, традиції, мова. Живе поки жива людина. Разом Із тим, твір мистецтва – зматеріалізований, неначе «страва духовна і інтелектуальна» – творить культуру, народ, націю, країну і живе позачасово.

Людина завжди прагнула пояснити все на світі. Існують «вічні» питання, на які все ж ми не дали відповіді. Починаючи з того, для чого ми живемо? Таж тому вони і «вічні»! Чи варто нам взагалі на них відповідати?! Людська цікавість є безмежна. В богослов'ї відбувається майже все так, як і в інших науках, але тут є одне «але» - ми не можемо пояснити все якимись фізичними властивостями чи результатами хімічних досліджень – тут є віра в Бога як «…Творця неба і землі і всього видимого і невидимого…». Тут Бог об’являє себе як Святу Божественну Трійцю, де три Іпостасі є рівними між собою.Пояснити достеменно сутність Бога як Трійці, де є Один у Трьох і Три в Одному, ще нікому не вдалося. Звісно, у різні часи, Отці Церкви досліджували це питання і кожен подавав свої теорії цієї Троїчної сутності. Треба підкреслити, що вчення про Трійцю є великою Тайною, що перевищує людське розуміння.

Темні хмари на душі, усе пригноблює, нічого не вдається, все надоїло, усім і всіма незадоволений... Святі Отці радять такі стани просто перетерпіти і «не турбуватися завтрашнім днем». Пробую, закусивши зуби і зосередившись в глибині душі. Але далі важко зосередитись на Богові, бо атакують усілякі помисли. Йду до сповіді та стає трохи легше. А після Служби Божої маємо різні послухи. Сьогодні мені випала праця на Чернечому цвинтарі, де треба покосити бур'яни, позамітати сходи і все прибрати. Тож стараюся не гайнувати час, адже ще на траві роса, а також може випасти дощ, бо хмариться.

Хоч у монастирі багато прочан і молільників, але тут, на Чернечій горі, тиша і спокій, лише чути як дзюрчить вода з потоку та щебечуть пташки. Роботи, бачу, сьогодні буде багато, тому молюся і настроююся на працю. Але праця без молитви, як одне весло при плаванні на човні. Поволі підключається і «друге весло», хоча й ворожі помисли не дрімають. Далі якесь невдоволення, смуток, душа ніби затьмарилася...

Літо зачаровує своєю красою. Мабуть, не одна людина вдивляється в цю красу і запитує, звідкіля таке диво і про що воно свідчить. Відповідь на це запитання – у Святому Письмі. У перших розділах Книги Буття написано, що весь світ сотворено Богом. Святе Письмо не раз стверджує, що Божественність переповнена красою. Візьмімо, для прикладу, слова із Псалмів: «Ти одягнувся величчю і красою, Ти світлом наче ризою покрився» (Пс. 104, 1–2); «Краса і велич Його діло, правда Його стоїть повіки» (Пс. 111, 3). Божественна краса – це правда, святість, лад і гармонія. Вона настільки велична, що перевершує будь-які людські уявлення – її ані око не бачило, ані вухо не чуло, ані на думку людині вона не спала (1 Кор. 2, 9). У своїй любові Бог створює Всесвіт і вливає у нього свою Божественну красу. Пригадаймо слова Ісуса Христа, що Соломон у всій своїй славі не осягнув такої краси, як одна лілея (Мт. 6, 28–29). Краса світу походить від краси Божої і має людині нагадувати, що саме Він Первообраз будь-якої краси.

У п’ятдесятий день після Великодня святкуємо празник Зішестя Святого Духа (Зелені Свята), або П’ятидесятницю. Це третє (після Великодня і Вознесіння) найдавніше християнське свято, що виникло ще в апостольські часи. Цей празник припадає перед початком літа, коли ниви, покриті молодим збіжжям, і левади, зодягнені в рясну травичку, разом із зеленими ризами священика та замаєними хатами найкраще символізують Третю Божу Особу, «Подателя Життя», не тільки природного, але, передусім, надприродного. У Христовому винограднику, тобто в Церкві, Святий Дух вирощує, розвиває й життям наповняє безсмертні людські душі, щоб вони в час збирання плодів дозріли та були придатними до Небесного Царства.

Життя людини віднаходить головний сенс лише в Ісусі Христі. Саме в такий спосіб все людське набуває повноти та значення, а особливо, коли відкривається до Христа. Наше існування не просте, в ньому закладено основне покликання. І, перш за все, бути людиною, щоб повністю сповнити людське. Відповісти взаємністю Христові. Служити, молитися, прославляти, любити Його, жити для Христа і з Христом. Втілити Божий Закон у людському, йти праведним шляхом. Жити у любові із людьми, знаходити в інших образ та подобу, найменшого брата. Христос заповідав: «Я дорога, і правда, і життя». Ці істини є визначальними для християнина. Якщо говорити про будь-які сфери людської діяльності, то так чи інакше, вони перетнуться із цими трьома істинами: Дорогою, Правдою, Життям. Отже, людина, її буденний, щоденний світ, не мислимий без Христа та Його науки.

Серед усіх ділянок в яких діє людина, обертається у вирі життя, важливу роль займає навчання. Саме освіта, її осягнення, здобуття знань є невід'ємною складовою нашої особистості. Освіта, як і початкова, так і вища вимагає зусиль і має багато викликів. Пізнавати потрібно для того, щоб повноцінно розуміти, уявляти, впевненіше йти вперед та дбати про себе в житті.