Українські святі: давні переможці завжди сучасних битв Друк

b_300_0_16777215_0___images_stories_peredannjapro_uuuukr_svyati.jpgНапередодні Дня всіх святих українського народу, яке в нашій державі відзначають 28 червня, ми вирішили провести невелике дослідження, щоб з’ясувати, ким вважають таких найвідоміших святих Києво-Печерської лаври, як Агапита, Нестора Літописця, Антонія та Теодосія Печерських, а відтак розповісти читачам, які відомості дійшли до нас про їхній життєвий шлях.


Преподобний Агапит – лікар безвідплатний

В одній із популярних на сьогодні соціальних мереж ми на кілька годин розмістили опитування, результати якого демонструють, наскільки молоді люди обізнані з історією та агіографією Церкви. За цей час в ньому взяло участь від 50-70 осіб. 27,7 % із них відповіли, що Агапит був лікарем. 40 % респондентів вважають його першим промоутером. 9,2 % означило преподобного як священика. 4,6 % знають про заслуги святого в італійській кінематографії. 18,5 % чесно зізналися, що ця постать їм не відома. Відтак, хто такий український святий Агапит не знає аж 72,3 % респондентів.

Насправді, преподобний Агапит був лікарем, який дуже боявся слави і ніколи не брав нагороди за оздоровлення хворих. Із Києво-Печерського Патерика дізнаємося, що одного разу зцілив блаженний Агапит чернігівського князя Володимира Мономаха від тяжкої недуги, і коли той послав до монастиря свого боярина, щоби винагородити лікаря, то блаженний виніс принесені дари з келії й кинув біля воріт, бо чекав ласки й нагороди лише від одного Господа, а не від людей. А до боярина він мовив: «Скажи тому, хто послав тебе, що й інше, що в нього є, – чуже, і нічого він не візьме з собою, коли буде розлучатися з життям; через те нехай і решту роздасть убогим. Тому що сам Господь, який знаходиться серед обездолених, позбавив його від смерті, я ж – сам по собі ніякого успіху не мав би; і прошу, щоб він прислухався до цих настанов моїх, щоб не потерпіти ще більше». Після цього князь Володимир почав роздавати щедру милостиню убогим і знедоленим.

Святий Агапит Печерський постає перед нами як безкорисливий та скромний альтруїст, який завжди готовий прийти на допомогу важкохворому, не беручи за це винагороди. У контексті сьогоднішніх реалій ми вирішили також запитати людей, чи варто в сучасному світі ЗАВЖДИ безкорисливо робити добро, допомагати іншим. Із 63 опитуваних 74, 6% респондентів вважає, що таки варто, 7,9 % – не варто, бо ніхто цього не оцінить, 7,9 % – варто, але тільки тим, хто нам безкорисливо допомагає і 9,5 % не можуть відповісти на запитання.

Яскравим антиподом до безкорисливого і смиренного лікаря-святого Агапита є дуже відомий і дуже популярний на сьогодні кіногерой доктор Хауз – дуже талановитий і розумний, але самозакоханий і пихатий лікар-егоїст. Чи вдалося сучасній кінематографії нав’язати молодій людині такий спосіб поведінки лікаря, ми також вирішили перевірити за допомогою опитування. Перед респондентами стояло завдання змоделювати ситуацію, нібито одного ранку вони прокинулися в тілі лікаря Доктора Хауса. Приходять на роботу в лікарню і їм показують справу одного хворого. Випадок дуже цікавий, але хворий не може оплатити курс лікування і, якщо вони візьмуться за його лікування, то суму за надані медичні послуги вирахують з їхньої місячної зарплати. Із 52 опитуваних 38,5 % все одно лікуватимуть цього хворого, бо справа аж дуже цікава; 46,2 % лікуватимуть не через інтерес до загадки, а для того, щоб допомогти і врятувати життя; 11,5 % зізналася, що не лікуватиме такої особи, а попросить дати пацієнта з менш цікавою справою, бо їм теж треба за щось жити; і 3,8 % відповіли, що почекають, коли з’явиться ще одна цікава справа.

Отже, між сучасними Агапитами і Хаусами – дуже тонка межа, адже готових жертовно допомагати потребуючим через цінність самого добра є більше лише на кілька відсотків від тих, що ставлять на перше місце задоволення власних потреб, наприклад, роблять добро, щоб самоствердитися і довести комусь та собі свої переваги над іншими.

Допомога буває різною: матеріальною, фінансовою, словесною, молитовною. І її вартість визначається не тим, хто більше дав, а любов’ю, з якою жертвуємо і допомагаємо. Мати Тереза одного разу розповідала: «Колись у нашому домі опіки над дітьми ми не мали цукру. Маленький чотирирічний хлопчик почув, що Мати Тереза не має цукру для дітей. Він пішов додому і сказав батькам: “Протягом трьох днів я не їстиму цукру. Я віддам свій цукор Матері Терезі”. Через три дні батьки привели хлопчика до нас. Він був такий маленький, що ледь міг вимовити моє ім’я, та все ж він навчив мене любити великою любов’ю. Неважливо, скільки він дав, але жертвував із великою любов’ю, аж до болю».

Преподобний лікар Агапит – взірець того, хто прожив життя в безкорисливості й безвідплатності. Наскільки ці чесноти актуальні сьогодні і яким має бути лікар, ми порозмовляли з нашою молоддю, за якою стоїть майбутнє України.


maria_bilyk.jpgМарія БІЛИК, студентка 5-го курсу Медичного університету ім. Данила Галицького:

– Сьогодні мало хто звертає увагу на таке поняття, як «лікар від Бога», лікар, чиїм покликанням є допомагати, полегшувати фізичні й психічні страждання. Сьогодні у сфері медицини домінують престиж, комфорт, гроші, досягнення... Не всі працівники усвідомлюють основне завдання медицини – медичну ДОПОМОГУ. З іншого боку, завжди були, є і будуть люди, покликанні допомагати іншим, щиро дбаючи про здоров’я своїх пацієнтів, твердо знаючи, що добрі вчинки завжди актуальні. Важко сказати, яким повинен бути сучасний лікар. Людина, яка вирішила стати лікарем, повинна мати багато якостей і чеснот, і, безперечно, безкорисливість і безвідплатність є одними з них, оскільки здоров’я і життя безцінні. Їх не можна купити, продати – все в руках Всевишнього. А нам, лікарям, залишається тільки полегшувати страждання, допомагати ближнім.


mmmmyroslava_vsyaka.jpgМирослава ВСЯКА, соціолог:

– Чесноти безкорисливості та безвідплатності завжди були актуальними. В умовах сучасної глобалізації на домінантні позиції виходять соціокультурні цінності, а матеріальні втрачають своє значення у високорозвинених країнах із високорозвиненою економікою. Ці цінності стосуються держав Європи та США. В Україні повна деморалізація: економіка падає – девіантність зростає. Ніхто безкоштовно нічого не хоче робити, навіть деякі люди, які називають себе благодійниками, волонтерами, – брехуни. Вони заробляють гроші, крадучи їх у важкохворих дітей та воїнів на Сході. Це – гірка правда сьогодення. Як говорять, безкорисливим треба бути завжди – сторицею повернеться. У нас таке прислів’я забули. Хороший працівник, зокрема лікар, повинен бути відповідальним, чесним, безкорисливим. Лікар дає клятву Гіппократа: лікувати людей завжди, ризикуючи власним життям. Але в нашій державі зараз жоден лікар вам не допоможе без фінансової віддяки.


Св. Нестор Літописець: бути на службі в Бога і Батьківщини

9 листопада ми відзначаємо не тільки День української писемності та мови, але й вшановуємо пам’ять ще одного святого, упорядника «Повісті временних літ» Нестора Літописця. Проте те, що він є одним із святих українського народу знають далеко не всі. Про це свідчить наше соцопитування, в якому взяло участь 73 особи. 27,4% респондентів знає справжнього Нестора Літописця – упорядника «Повісті временних літ», зарахованого до лику святих. 38,4% вважають його філософом, 17,8% – автором «Історії України», а 11% – художником. Отже, 72,7% молодих респондентів не здогадується про те, ким насправді був Нестор Літописець.

Нестор Літописець – ще один святий Києво-Печерської лаври, який народився в 50-х роках ХІ ст. – у час, коли в Києві жили очевидці й учасники Хрещення України-Руси. Він – автор житій святих князів Бориса і Гліба, а також Теодосія Печерського. Але головна його заслуга перед українським народом – укладання «Повісті временних літ». Цей твір цілісно ознайомлює нас з історією нашої Батьківщини. Зі сторінок «Повісті временних літ» преподобний Нестор постає правдивим патріотом рідної землі, який до останніх днів творив на її благо. Слова, якими можна схарактеризувати св. Нестора, – «літописець, писемність і слово якого стояли на службі в Бога і Батьківщини». Наскільки сьогодні чеснота служіння актуальна й чому, цікавимося в радіожурналіста.


ihor_slotyuk.jpgІгор СЛОТЮК, журналіст «Радіо ЛЮКС» і «Радіо 24»:

– Служіння – дуже важлива річ не тільки для священиків, монахів та інших представників духовенства. Свій спосіб служити (допомагати) мусить знайти кожен. Тоді наш світ, суспільство будуть кращими. Як літописець своєю працею служив для майбутнього, допомагаючи краще розуміти минуле, так кожен мусить подумати над тим, як він може бути максимально корисним для Всесвіту, ближнього і людства. Тобто, якщо ти – водій маршрутки, то не порушуй правил дорожнього руху, підвези когось безкоштовно – і це буде твоїм служінням… Якщо ти студент, то не полінуйся у вільний час скопати незнайомій бабці город чи попрацювати волонтером. На мою думку, найкраще людина може служити в тій сфері, яку любить і добре знає.


Преподобний Теодосій Печерський: пішов, щоб любити Бога більше, ніж рідних

Преподобного Теодосія Печерського називають засновником українського чернецтва й основоположником чернечого життя у спільноті. Навіть будучи ігуменом, він не гребував роботою: рубав дрова, місив тісто в пекарні та носив воду із криниці. Коли в обитель із подвижницької подорожі повернувся блаженний Никон, який постриг його в ченці, Теодосій робив йому нитки для зшивання книг, бо шанував як батька. Такими були його простота у трудах і чернече смирення. Однак на особливу увагу заслуговують перипетії з мамою. Не хотіла вона, щоб син покидав рідний дім і все життя прожив як чернець. Отож, довелося йому в юному віці податись у дальні печери, щоб постригтися у ченця й присвятити життя Богові. У житії святого читаємо: «У той час сувора мати шукала сина в Курську та навколишніх містах, навіть оголосила про його розшук, але безрезультатно. Час минав, і якось прибульці з Києва повідомили, що бачили її сина там ще чотири роки тому. Негайно відправились вона до Києва, обійшла майже всі монастирі та й дізналася, що її син перебуває в печері преподобного Антонія. Слізні прохання до старця допомогли їй побачити сина, але тому довелося вмовляти Теодосія, щоби вийшов до матері. З великим сумом побачила мати свого сина, який дуже змінився від суворого посту та важкої праці. Тільки й спромоглася сказати йому: “Ходи, дитино, до свого дому, а що тобі буде потрібно для спасіння душі, будеш робити у своєму домі на свій розсуд, лиш не покидай мене. А коли я помру, ти поховаєш моє тіло, повернешся до цієї печери, якщо захочеш. Не можу жити, коли не бачу тебе”. І ось що почула мати від свого сина: “О, мамо! Якщо мене любиш і хочеш бачити хоч деколи, то переселися в це місто, вступи в один із жіночих монастирів, пострижися в черниці й, приходячи сюди, будеш мене бачити, а разом із тим спасеш і свою душу. Якщо ж так не вчиниш, то кажу тобі правду, що вже більше не побачиш мого обличчя”».

Отож, преподобного Теодосія, ігумена Києво-Печерського монастиря, добре характеризують слова: «Хто любить батька чи матір більше ніж Мене, недостойний Мене». Про те, наскільки ця чеснота актуальна в сучасному світі й чому ми запитали в молодої християнки.


marta_bilska.jpgМарта БІЛЬСЬКА, працівниця Львівської міської ради:

– Тема богопосвячених осіб сьогодні вкрай актуальна. «Ви повинні не тільки пам’ятати й розповідати свою славну історію, але й творити нову величну історію! Дивіться в майбутність, до якої вас скеровує Дух, щоби вершити з вами великі речі», – звертався Іван Павло ІІ до богопосвячених осіб. Вважаю, ми щоденно повинні молитися за покликання до життя, присвяченого Богові, за повноту церков молодими людьми. Молитва, спільнота, покута, постійне життя в Бозі – це той простір, в якому живуть ченці. Ісус покликав «бути з Ним» – це первинний апостолат. Тому ця чеснота святості, постійного духовного вдосконалення не втратить актуальності ніколи.


Антоній Печерський: бути в тиші, щоб почути

Головна чеснота св. Антонія Печерського, засновника Києво-Печерського монастиря, – внутрішня тиша. Він був справжнім аскетом-печерником, який шукав близькості з Богом через мовчання, внутрішнє утихомирення, тишу думок, очей та уст. Як казала Мати Тереза, мовчання дуже уподібнює нас до Христа, бо Він особливо любив цю чесноту. Сутність молитви – велика тиша. Ще в молодому віці Антип (потім Антоній), почувши про чернече життя, викопав собі печеру, щоб через молитву на самоті здобути душевний спокій. Так і провів у печерах він усе життя на самоті, в пості та молитві.

Чим сьогодні є тиша?


ooooolena_bilous.jpgОлена БІЛОУС, завідувач аптеки:

– Тиша... Всі її шукають, але мало хто може знайти... Вона і ніби поряд, але завжди така бажана і відсутня, інколи невловима, проте лікувально-необхідна... У хвилину смутку так доречно хтось скаже: «Слова тут зайві – помовчімо...». Інколи, коли нас переповняють емоції і ми хочемо це висловити, кажемо: «Це саме той випадок, коли багато хочеш сказати, але мало слів... їх просто не вистачає». Отець Арнальдо Панграцці навчав, що тиша має 1000 голосів, і навчав слухати «тисячу голосів тиші». А о. Степан Сус одного разу під час круглого столу сказав: «У житті ми шукаємо так багато всього, але так мало потрібного». Тобто багато часу ми витрачаємо на суєту. У суєті ж важко розпізнати і знайти її, таку бажану і невловиму тишу, з якої зроджується мир та спокій...

Пригадаймо собі також слова класиків. «Часто погляд німий більше скаже для серця, ніж слово – лише чути зумій, як співають безмовні уста», – написав Вадим Крищенко і заспівав Назарій Яремчук. Ліна Костенко написала: «Ми хочем тиші, хочем храмів. Ми хочем музики й садів. А всі залежимо від хамів, від хрунів, хряків і вождів». А також: «І день, і ніч, і мить, і вічність, і тиша, і дев’ятий вал – твоїх очей магічна ніжність і губи, немов розплавлений метал».

Найкращі ідеї та думки про тишу висловлені вже давно. Хіба не мав рації Григорій Вієру, коли писав, що тиша торкається рук і повітрям тече?! Або Богдан Ігор Антонович, уподібнивши стіни до рук, які тримають тишу: «В малій кімнаті стіни, наче руки, тримають полохливу тишу в жмені. Сіріють тіні просиво-зелені, самітня свічка блимає зо скуки».


Український народ багатий святими, блаженними та мучениками. Як бачимо із проведених опитувань, молоде покоління почало забувати свої витоки, історію своїх святих, імена своїх святих героїв, замінюючи їх вигаданими історіями псевдогероїв. А за цим криється підміна здорового християнського бачення природи та місії людини нереальною, із фальшивими цінностями, стереотипами та відповідними негативними, проте вже реальними, результатами. Дуже важливо в час нових випробувань для України у День всіх святих українського народу, пригадати постаті наших святих героїв, їхні історії і застановитися над тими чеснотами, вартостями і цінностями, які так необхідні сучасному молодому поколінню української нації, українському воїну як внутрішнього, так і зовнішнього фронту.

Марія Всяка


Рейтинг статті

( 9 голосів )
Теги:
( 1935 переглядів )
 

Коментарі  

 
+1 #1 Савчук Софія Петрівн 01.10.2016 02:57
Стаття дуже гарна. Є одна невеличка помилка: Богдан Ігор Антонич а не Антонович
Цитувати
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити