Католицька Церква вважає Таїнство Подружжя одним із семи святих Таїнств, що має глибоке духовне значення. Це Таїнство символізує союз між Христом і Церквою, а також відображає любов і вірність, що повинні існувати між подружжям. Основні аспекти погляду Церкви на таїнство подружжя включають:

1. Союз між чоловіком і жінкою: Подружжя розглядається як союз між чоловіком і жінкою, який є взаємним, довічним і відкритим до життя.
2. Божественне покликання: Церква вважає, що подружжя є покликанням від Бога, і що подружні обіцянки повинні бути дотримані з любовʼю та вірністю.
3. Відкритість до дітей: Подружжя повинно бути відкритим до прийняття дітей і виховання їх у вірі.
4. Святість та недоторканість: Подружжя є святим союзом, і через це Церква не дає розлучень. Водночас Церква визнає, що деякі подружжя могли бути від самого початку укладеними з вагомими перешкодами, а отже визнати їх недійсними.
5. Літургійний вимір: Таїнство Подружжя звершується під час Богослужіння, де пари обмінюються обітницями та отримують Боже благословення.

Отже, з релігійного погляду Таїнство Подружжя є важливим аспектом життя віруючих, що має як духовний, так і соціальний вимір.

До 2-гої пол. XX ст. материнство як феномен могло бути фрагментованим виключно по лінії розділу біологічного та соціального материнства (одна жінка могла доводитись дитині біологічною матір’ю, інша – соціальною). З винайденням практики сурогатного або замінного материнства явище материнства зазнало фрагментації вже на самому біологічному рівні (одна жінка може бути для дитини генетичною матір’ю, інша – гестаційною, тобто тією, яка виношує). Гестаційна матір не передає дитині генетичного спадку, але ж біологічний вимір зовсім не зводиться до генів. Оскільки виношування впливає на характеристики організму дитини та на її розвиток, то зовсім не можна вважати гестаційну матір такою собі «тимчасовою» матір’ю у відношенні до дитини. Дитя назавжди в своєму організмі нестиме «слід» гестаційної матері. Таким чином гестаційна матір є біологічною спів-матір’ю поряд з генетичною.

Як давно Ви ходили за покупками в магазин чи на ринок? Що сьогодні можна придбати за п’ятсот гривень? А рік тому за цю ж суму? Чи пам’ятаємо часи, коли п’ятьмастами гривень оцінювалася заробітна плата робітника за цілий місяць?! Так, в Україні відбулася девальвація гривні. Та чи тільки гроші знецінюються? Коли ми тримаємо в своїх руках банкноту номіналом п’ятсот гривень, що можемо сказати про особу, котра на ній зображена? Чи не знецінюємо ми її внесок у розбудову України (як це стається з грошима)?

Щодня люди роблять моральні вибори, десятки чи сотні цих виборів. Питання «Що робити?» та «Як робити?» виринають в людському розумі регулярно. Серед рутинних та не рутинних виборів, які здійснюють люди, є морально добрі, морально злі та морально нейтральні. Сутнісним завданням етики є власне оцінити, які вчинки, зроблені на основі цих виборів, можна вважати добрими, які поганими, а які не можна назвати ні одними, ні другими.

Жодна війна в історії людства не минала без здійснення такої жорстокості, яку сьогодні, в ХХІ столітті, ми називаємо злочинними порушеннями гуманітарного права та законів і звичаїв війни. За визначенням Римського статуту до них належать: геноцид, злочини проти людяності та воєнні злочини. Не є винятком в цьому переліку і сексуальне насильство під час війни, яке за своїм складом може відноситись до кожної із згаданих категорій. Найзагальніше окреслення цього злочину визначає його як зґвалтування або інші форми сексуального насильства вчинені військовими під час збройного конфлікту стосовно ворогів, чи своїх співвітчизників. До ХІХ століття зґвалтування сприймалось як форма компенсації за участь у війні для вояків перемагаючої сторони. Перші спроби уникнення, попередження та засудження сексуального насильства як форми звичаїв та законів війни здійснювались ще в епоху пізнього Середньовіччя за сприянням Католицької Церкви. Прикладом таких спроб можна згадати релігійний рух в Католицькій Церкві «Мир та перемир’я Боже» (лат. Pax et treuga Dei), що мав на меті зменшити кількість насильства під час воєн. Наступним прикладом таких спроб можна вважати формування образу благородного воїна-лицаря – захисника слабких та невинних. Першу чітку законодавчу заборону зґвалтування під час війни можна знайти в Кодексі Лібера (1863р.) – підписаної Авраамом Лінкольном інструкції про спосіб поведінки солдат у воєнний час. Згодом заборона зґвалтування з’являється у Женевських та Гаазьких Конвенціях. На Нюрнберзькому та Токійському військових трибуналах після ІІ Світової війни його було названо злочином проти людяності. Зрештою на всіх наступних післявоєнних судових процесах зґвалтування та сексуальне насильство визнавалось воєнним злочином та злочином проти людяності. І на кінець, в результаті провадження Міжнародного кримінального трибуналу після громадянської війни в Руанді, що тривав з 1995 по 2016 рік, зґвалтування та інші форми сексуального насильства були визнані елементами геноциду.