З життя
Війна! Страждання! Статеве насильство! ... Аборт?! Друк

Детальніше...«Страждання перестають бути такими в той момент, коли вони набувають значення», – писав Віктор Франкл. Якщо не знати біографію автора цих слів, то можна подумати, що цитовані рядки – це в кращому випадку неправда, а в гіршому маніпуляція. Однак Віктор Франкл – не та людина, яка не має права говорити про страждання, і то говорити незвичні речі. В’язень нацистських концтаборів, родину якого було вбито, він пересвідчився у тому, в що пропонує повірити нам: страждання, в яких ми знаходимо сенс, перестають бути стражданнями. Віктор Франкл не єдиний, хто стикнувся в житті з небуденними стражданнями. Сьогодні подібних страждань дізнають багато українців, а також представники інших народів, які перебувають у стані війни чи під тиранією. Однак не всі вміють вслід за відомим віденським психіатром Франклом зменшити ваготу своїх страждань у знайденні їхнього сенсу. В Україні сьогодні ми жахаємося стражданнями жертв війни, зокрема серед цивільного населення. І справді важко буває відразу знайти сенс цих страждань, однак його слід знову і знову шукати, щоб полегшити саме страждання, а зрештою, щоб бути у правді.


Рейтинг статті

( 3 голосів )
 
Коли слово міцніше за сталь Друк

Детальніше...І спізнаєте правду, і правда визволить вас

Євангеліє від Йоана 8, 32

Війна триває. Напевно, немає такого українця, який би не слідкував за щоденними повідомленнями від Генштабу про нові втрати ворога і досягнення українських воїнів на східному, північному чи південному фронтах. А поряд з тим і решта цивілізованого світу, та й не цивілізованого, хоче того, чи ні, а все-таки не може абстрагуватися від інформаційного поля бою, пов’язаного із злочинною російською агресією в Україні. Бої тривають на всіх фронтах. І один з найзапекліших є фронт інформаційний, де найсильнішою зброєю є слово, вимовлене або замовчане. Перемога у цій кровожерній війні, розв’язаній росією, залежатиме зокрема і від здобутків на інформаційному полі бою, в якому з одного боку воюють орди фейків, брехні і пропаганди, а з іншого – паростки правди.


Рейтинг статті

( 1 голос )
 
Війна: за правду чи (і) за мир?! Друк

Детальніше...Справедливість і мир поцілувались між собою
(Пс 85, 11)

У моральному вимірі вважається, що антонімом поняття «любов» є поняття «байдужість». Не ненависть, а саме байдужість. Ненависть – це певне відношення до якогось суб’єкту чи об’єкту. Так, негативне відношення, але все ж відношення. Тоді як байдужість – це відсутність відношення. Немає нічого гіршого, як ігнорувати ту чи іншу людину, суспільство чи дійсність. Відсутність відношення є, отже, ще гіршою дійсністю, ніж негативне відношення. Той, хто ненавидить, визнає об’єкт своєї ненависті як існуючий і як «гідний» ненависті. Той же, хто ставиться байдуже, ставиться до об’єкту своєї байдужості як до неіснуючого і негідного жодної внутрішньої сили, спрямованої на нього, навіть негативної.


Рейтинг статті

( 1 голос )
 
Праведний гнів: грішить той, хто не гнівається! Друк

Детальніше...Якби не було гніву, наука про Бога не прогресувала б,
суди не були б здоровими, а злочини не були б придушені.
Крім того, грішить той, хто не гнівається, коли має причину.
Бо нерозумне терпіння є розсадником багатьох пороків:
воно сприяє недбалості і спонукає не лише злих, а й передусім добрих чинити зло.

 Св. Йоан Золотоустий (349 – 407 рр.)


Англійський письменник Джон Драйден свого часу казав: «Бійся гніву терплячої людини». Страшним є гнів нетерплячих, але не менш страшним є гнів терплячих. Бо терплячі люди зазвичай гніваються справедливо, а не емоційно чи перебільшено. Сьогодні у нашій країні гнів – мабуть одне з найпоширеніших почуттів поряд зі страхом та смутком. Можливо комусь видається, що гнів – це краща реакція, ніж плач чи почуття безсилля, бо гнів начебто дає бажання жити, мститися, відвойовувати. Або навпаки, дехто може думати, що гнів – завжди неналежна реакція, навіть в умовах жорстокої війни та страждань від загарбника. Насправді гнів буває різний, як на рівні оволодіння людиною (щось інше є раптовий спалах гніву і щось інше є пристрасть гніву), так і на рівні моральної якості (праведний та гріховний гнів). Пристрасть гніву завжди є гріхом (і то одним з основних гріхів), тоді як раптовий спалах гніву може не бути провинністю. Несправедливий гнів (поспішний, перебільшений, неконтрольований, необґрунтований або обґрунтований егоїзмом чи іншою вадою) завжди є гріхом, тоді як праведний гнів (правосудний гнів терплячої людини) не має нічого спільного з виною.


Рейтинг статті

( 4 голосів )
 
Не лише Царство Боже здобувається силою! Друк

Детальніше...Війна і страждання, руйнації і кров, вбиті діти і боязнь майбутнього – з одного боку, та мир і щастя, будування життя і радість стосунків, сміх дітей і певність у завтрашньому дні – з другого, наче двоєдиний голий нерв виявляє два полюси життя сучасного українця. Як християнська віра і розум може примирити ці дві протилежні реалії? На перший, поверховий, погляд це неможливо. Насправді ж ці два якісно різних світи належать до однієї, Богом сотвореної планети, яку Він назвав Людиною. Саме це царське Боже творіння в Україні одночасно віддає своє життя і живе вічно, жахається руйнувань своєї оселі та під ворожими бомбардуваннями планує відбудову країни, усміхається крізь самотні сльози й відчуває себе в сімейному теплі та затишку, сидячи в сирому підвалі поряд із незнайомими ще вчора сусідами.

Вітчизняна війна в Україні, у своїй видимій і невидимій борні, – це наче напружено пульсуючий епіцентр української людськості, в якому синхронно продовжуються, досягаючи своєї кульмінації, два глибинних національних процеси. Перший – радикальне духовне очищення народу від облуди, безвідповідальності, свавілля, маловірства й егоїзму; другий – всмоктування у кров, плоть і душу нації конститутивних моральних цінностей, які, наче оздоровлені хромосоми, переводять українське ДНК на той рівень цілісності та єдиносущності, який вимріяли батьки нації від княжих часів до тепер. Ці два процеси, які випливають із глибин віри, молитви й жертовності наших предків, все бурхливіше розгортаються в народній свідомості. Щодня, щогодини і щохвилини українські серця, уми та руки кожного все більше наповнюються Божою силою, яка допомагає здобувати і Царство Боже (пор. Мт. 11, 11–15), і земну Україну, де гідність особи, солідарність, братерство і готовність до самовіддачі – головні спільні риси нашого подвійного громадянства.

Віктор Жуковський


Рейтинг статті

( 5 голосів )
 
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>

Сторінка 1 з 37