«Містичний емпірик» теологічному інтелектуалу Друк

b_300_0_16777215_0___images_stories_zzytta_242095_227087330635323_100000021746253_978529_8056267_o.jpg

    Після прочитання статті шановного п. Юрія Чорноморця «Антиінтелектуалізм у теології УГКЦ: закономірна хвороба чи випадкова помилка?» (http://risu.org.ua/ua/index/studios/studies_of_religions/45794/) висловлю декілька вражень, думок і зауваг, оскільки головним об’єктом посилань і чисельних критичних випадів була моя стаття «Критерії оцінки розвитку богослов’я і небезпеки квазібогословлення», надрукована в журналі «Християнин і світ» http://xic.com.ua/z-zhyttja/21-problema/165-kryteriji-ocinky-rozvytku-bogoslovja-i-nebezpeky-kvazibogoslovlennjaо.

 

   Першим моїм враженням був подив від непересічного вміння автора формувати «вчення», «доктрину» чи «теорію» наївного і примітивного «містичного емпірика» Віктора Жуковського; робити його борцем проти європейської християнської традиції, католицького соціального вчення, універсальної християнської традиції, традиції європейських християнських університетів, католицької «богословської машини», радикальним опонентом блаженніших Любомира та Святослава, «ісихастським інквізитором», «вимірювачем благодаті», союзником «руського міра», «правовірних», «істинних», всеможливих сектантів, ворогом університетських богословів і розвитку богослов’я взагалі. Здивував також безапеляційний запис Віктора Жуковського (як друга) в компанію одних (найпростіших, примітивних і суб’єктивних містичних емпіриків, «крайніх містиків», ісихастів, антиінтелектуалів), проти компанії (як «прокурора») інших (шанованих радикальних ортодоксів, інтелектуалів, до яких автор зачисляє поряд із собою, звичайно, папу, шанованих провідників Церков, багатьох відомих богословів і громадських діячів). Чи не забагато на один памфлет?! Підсвідомо навіть закралась думка, чи цей матеріал – справді реакція на мою статтю, чи її автор дискутує сам зі собою? Настільки натягнуті, однобокі та гіперболізовані твердження шановного філософа, неспівмірні і не оправдані бурхливі реакції, неадекватні й невідповідні до того акценту (не вчення, не доктрини чи теорії!), який я ставив. Все це було би смішно, якби не сумно за метод ведення дискусії п. Чорноморцем, адже варто лише переглянути зміст різних номерів журналу «Християнин і світ» (www.xic.com.ua), мої статті та інтерв’ю, щоб людині, не ознайомленій з моєю позицією, зрозуміти, що ці твердження ніщо інше, як риторичні викрутаси, які, на превеликий жаль, нагадують мало згадуваний тепер, але колись дуже поширений жанр пасквілів. А Ви ж, друже-філософе, не лише читали журнали, а й писали рецензію! Читали інтерв’ю «“Термопіли” нашого богослов’я», під кожним словом якого, я й тепер підпишусь! Де Ви навчились такої «аналітики» та «інтерпретації»? Якщо Вас «зачепило за живе» сказане і Ви взялись за критику, то спершу потрібно комплексно розглянути мою точку зору, а не, «вчепившись» у слова «квазібогословлення» чи «антитеолог» і безпідставно приписавши їх до себе, розгорнути цілу апологетичну релігіознавчу лекцію на тему «Постановка діагнозу теології в УГКЦ».

Я, звичайно, дякую, що Ви проробили таку велику роботу і з декількох абзаців моєї статті сформували ціле богословське вчення Віктора Жуковського (раніше за самого автора) і ще й мене, недостойного, незаслужено (бо ж «антиінтелектуал» і «ворог» академічного богослов’я!) зарахували до «лику» засновників вчень. Наступним логічним кроком мало би бути написання енциклопедичної статті під назвою «Теорія містичного емпіризму Віктора Жуковського». Думаю, що формувати без відома автора його вчення, як мінімум не коректно! Моя стаття, всього лише розширена версія першої половини доповіді на внутрішньому робочому форумі викладачів богослов’я «УГКЦ: 20 років після підпілля. Здобутки, труднощі і перспективи становлення духовно-богословської ідентичності» (24–25 листопада, 2011). Друга частина – перелік того, що зроблено на кафедрі богослов’я за останні 5 років. Це було звернення головно до колег-богословів шести богословських закладів УГКЦ, зокрема до спільноти богословів УКУ, щоб у своїй/нашій науковій богословській праці, працюючи науково-академічно, прикладаючи великі зусилля для покращення фінансової, управлінсько-адміністративної та кадрової складової становлення та розвитку богословських шкіл в УГКЦ, не забували про найважливіше – сутність богослов’я, його внутрішньо-церковну, молитовно-літургійну, досвідно-богодарчу, сакраментальну природу. Пам’ятали, що написання богословської праці не може зводитись до формату компілятивної релігієзнавчої статті у Вікіпедії, де автор – сам собі режисер; що богослов’я – це не маніпуляція поняттями, термінами, доктринами, як ярликами, які за потреби можна комусь (чи чомусь) причепити; це не «висмоктування з пальця» таких оціночних характеристик і «прямих висновків», які насправді не висновуються з текстів, які аналізуємо; і це … не «наукове» дилетантство в такій серйозній і відповідальній сфері, як богословлення. Отож, мої роздуми ніяк не були безпосереднім персональним зверненням до когось конкретно, бо інакше я би називав ті чи ті імена авторів, робив поклики і висловлював свої конкретні критичні зауваження. Формат статті був іншим. І Ви цього не зрозуміли через своє суб’єктивно-емоційне сприйняття. Враховуючи атмосферу дискусії, яка витворилась в останні місяці і наголошуючи на тому, що богослов’я повинно справді ним бути за суттю, а не лише уподібнюватись до нього формою, я хотів зробити скромний внесок у збалансування дискусії, яка у своєму негативістському оцінюванні фінансово-адміністративного й академічного компонента зайшла занадто далеко і замало, на мою думку, уваги приділяла розгляду основоположної природи богословського процесу. Вибачте п. Юрію, що Ви сприйняли цей важливий, але далеко не єдиний у статті, акцент на свою адресу і з такою апологетичною запальністю та заповзятістю взялись відстоювати самозрозумілі для кожного студента богословського факультету УКУ, вже після прослуховування перших ввідних курсів («Вступ до богослов’я», «Вступ до біблійних наук», «Вступ до літургійних наук» тощо) істини. Мої слова були настільки спрямовані до Вас, наскільки – до кожного богослова УГКЦ, і передовсім до себе самого! Я радий, що Ви так глибоко й чутливо переживаєте ситуацію з академічним богослов’ям в Україні, і розумію причини, чому Вам залежало на тому, щоб це викласти. Дякую за це і солідаризуюсь із Вашим вболіванням за подальшу долю розвитку богослов’я в Україні! Не бачу необхідності абзац за абзацом коментувати Вашу статтю, більшість тез якої par excellence сприйнятливі і не викликають серйозних зауваг. Незрозуміло, для чого взагалі було їх так розгорнуто і строкато подавати?! Певно, маєте багато вільного часу… Я ж його не маю, тому коротко зупинюсь лише не декількох моментах, які забарвлюють Ваш опус.

1. Назва статті. Як можна, критикуючи одного Віктора Жуковського за всеможливі «прогріхи» приписуваного йому антиінтелектуалізму в богослов’ї, накладати цей діагноз на богослов’я в УГКЦ? Що це? Звичайна людська нескромність та амбіції всеукраїнського релігійного публіциста? Ненауковий ляпсус? Чи намірена популістська провокація? Складається враження, що всі три варіанти відповіді частково правдиві.

2. Антагонізуюча популістсько-провокативна риторика у статі, більше б пасувала для політичного ток-шоу, а не для серйозного, конструктивного, позитивного, нехай і полемічно забарвленого, обговорення різних підходів, які присутні у Церкві. Абсолютно неадекватне, некоректне і неделікатне (оскільки називаєте імена) протиставлення одних богословів УГКЦ (як правильних, радикальних ортодоксів?! Чи інтелектуалів?!) всій іншій частині, якій поставлений діагноз: «антиінтелектуалізм теології в УГКЦ». Не видно навіть натяку на аналіз богослов’я УГКЦ, та й його не могло бути, оскільки без комплексного дослідження і розуміння внутрішньої ситуації у богословських школах УГКЦ, без усестороннього осмислення стану УГКЦ після виходу з підпілля і процесів, які відбувались протягом останніх 20 років у Церкві, зробити це, глибоко і всебічно, неможливо. Як наслідок – тенденційні судження лише про окремі поверхові риси богословських проблем, свідоме обминання (з причин незнання чи нерозуміння) інших сторін проблеми.

3. Системний помилковий підхід автора – нерозрізнення (не плутати з розділенням!) понять «доктрина» чи «вчення» (наприклад, щодо різних патристичних, неопатристичних підходів, які містять низку богословських концепцій, теологуменів Отців та рішень соборів) і Передання [1], яким Церква постійно живе, ісповідуючи правила віри, і у контексті якого, інтерпретуючи слово Боже, богословить. Первинним є благодатний дух богослов’я, який народжується в лоні Церкви, що живе істинами віри, вербально окресленими догматичними оросами, а не матерія тексту, яка логічно випливає з буттєвої потреби богословити на злобу дня. Треба розрізняти, що таке догмат і чим є його теологуменічна інтерпретація як контекстуальна відповідь викликам часу! Рівень адекватності того чи того богословського тексту конкретним реаліям національно-культурного та історично-релігійного контексту залежить передовсім від того, наскільки він є плодом благодаті Святого Духа, який народжується у Містичному Тілі Христовому (Церкві), а не лише новим продуктом суб’єктивної спекуляції чи методологічним нововведенням. Саме тому первинний у богословському пізнанні істини внутрішньоеклезіальний, духовно-буттєвий, боголюдський процес, а похідним від нього – методологічний пошук кращих формул, концепцій і підходів, які «схоплять» цей досвід і сфокусують його на актуальний суспільний контекст. У цьому цілісному пізнанні задіяні всі людські пізнавальні здатності: духовні, раціональні й тілесні. Тому важливо розрізняти (повторюю: не розділяти!) богословське «тіло» (богослов’я ad intra) як Божий дар, як внутрішньо-догматична тайна, якою органічно живе Церква, і різноманітні керигматичні контекстуальні «одежі», у які потрібно богослов’я «одягати» (богослов’я ad extra): академічно-наукові шати для університетського виміру богословлення, різноманітні керигматично-катехитичні одежі для різних рівнів євангелізаційно-місійної праці, всілякі науково-популярні формати тощо. Це не різне богослов’я, а різні форми, різні рівні єдиного богословлення єдиного боголюдського організму Церкви, залежно від її ікономічної потреби в тих чи тих площинах життя і проповіді нею Євангелія в суспільстві.

4. Ідеалізація західної «богословської машини». Начитавшись праць західних авторів, можна справді закохатись у цю «машину». Але любов ця буде віртуальною і штучною! Достатньо декілька років провчитись на західноєвропейському богословському факультеті і прожити в «постхристиянському» західноєвропейському середовищі, щоб отямитись від закоханості й значно глибше зрозуміти, перед якими серйозними проблемами стоїть сьогодні західне богослов’я, при всіх його можливостях і числі публікацій! Раджу, друже, якщо не поїхати на рік-два на навчання у якийсь західний богословський заклад, то прочитати статтю [2], щоб хоч трохи ознайомитись із цією проблемою. Глибоке розуміння причин кризового стану, про який коротко згадано в цій статті, убезпечить нас від того, щоб ми не стали на ті самі граблі, що наші західні колеги, і об’єктивно, з розумінням їхньої і нашої ситуації, вмотивовувались до інтенсивної власної праці як духовно-пошукової, так і методологічно-текстуальної. Це зовсім не означає, що ми не повинні використовувати величезний західний досвід у тому, що підходить нашому релігійно-культурному ґрунту, але це використання повинно бути виваженим, мудрим і відповідним до специфіки українського контексту і східнохристиянської традиції.

5. І останнє. Не хотів про це писати доктору філософських наук Юрію Павловичу Чорноморцю, однак без цього моє коротке слово вважатиму незакінченим. … Йдеться про культуру та інтелігентність в обговоренні наших, часто спільних, богословских болів, проблем, хвороб. Навіть якщо ми категорично незгідні з думкою опонента, чи нас щось обурює у його погляді, і ми хочемо одержати конкретніші роз’яснення чиєїсь позиції, все одно потрібно добирати слів, бути виваженим, не зводити предметне обговорення проблеми до мітингового популізму, не засмічувати і так засмічені соціальні мережі грубістю й образливими словами, які принижують людську гідність. Хто ж, як не богослови, повинні використовувати Божий дар слова по-християнськи?!

Наприкінець звертаюсь до Вас, пане Юрію, з проханням: для конструктивного продовження обговорення проблем, пов’язаних із розвитком богослов’я в Україні, напишіть, будь-ласка, для журналу «Християнин і світ» (www.xic.com.ua) аналітичну статтю під назвою: «Розвиток богослов’я в богословських закладах УПЦ (МП)». Для братів-богословів УГКЦ, як і для всього українського богословського середовища, було б дуже корисно і цікаво ознайомитись із процесами, які там відбуваються, і персоналіями провідних богословів. Наперед вдячний!

З Богом!

Віктор Жуковський

 

1. Про розуміння Передання, Писання і догмату раджу прочитати такі ввідні до теми статті, як: В. Лосский. Предание и Предания // Журнал Московской Патриархии. – № 4. – 1970; Калліст Уер. Святе Передання: джерело православної віри // Дух і Літера. – Київ. – № 7–8. – 2001. – С. 301–311; Иоанн Мейендерф. Смысл Предания // Живое Предание. Свидетельство Православия в современном мире. – М.: Паломник. – С. 15–38. Чи мою науково-популярну статтю в журналі «Християнин і світ»: «Отці Церкви – завжди сучасне минуле» / http://xic.com.ua/peredannja-pro/10-peredannja-pro/27-otci-cerkvy-zavzhdy-suchasne-mynule 

2. Paul Verdeyen «The separation between theology and spirituality: origins, consequences and bridging of the divorce» / http://xic.com.ua/z-istoriji-duhu/14-molytva/167-the-separation-between-theology-and-spirituality-origins-consequences-and-bridging-of-the-divorce,

 


Рейтинг статті

( 42 голосів )
Теги:
( 6035 переглядів )
 

Коментарі  

 
0 #4 web design 27.04.2019 10:09
You will skill to find many businesses that offer
really affordable web services. Because an application company knows and uses the
methods that you must do. but also uses methods you cannot.
Цитувати
 
 
0 #3 vmessage8090 13.09.2018 17:05
What's up everyone, it's my first pay a quick visit at this web site, and paragrаph is actually fruitful in favor of me, keep
up poszting theese types of content.

Review my weƅpage: vmessage8090: http://www.mkzforum.com/forum/members/cami1881.html
Цитувати
 
 
-8 #2 Юрій Чорнмоорець 26.12.2011 16:48
Не такий вже Чорноморець і "інтелектуаліст" як ото хотілося б Жуковському: http://www.religion.in.ua/main/bogoslovya/13801-neobxidnist-piznannya-tradiciyi-vidpovid-arximandritu-kirilu-govorunu.html
Цитувати
 
 
-8 #1 Юрій Чорнмоорець 23.12.2011 12:23
Відповідь перша тут: Богослов'я: бути чи здаватися? (відповідь пану Жуковському)htt p://risu.org.ua/ua/index/blog/~chernomorets/45975/
Продовження відповіді (важливі думки про досвід): «Не судіть і не судимі будете»: лист до Віктора Жуковського про досвід та теологію http://risu.org.ua/ua/index/blog/~chernomorets/45987/ Аналіз з католицької точки зору цієї "енцикліки" Жуковського: Катерина Новікова. Між духом і матерією теології http://theology.in.ua/ua/bp/discussions/critic/46041/
Цитувати
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити