В. Стретович «Віра в творця – єдиний знаменник українського суспільства» Друк

b_300_0_16777215_0___images_stories_zzytta_1._v.stretovych_u_parlamenti_2.jpgПане Володимире, розкажіть, будь ласка, про Ваш внутрішній життєвий шлях до християнства? Яким є ваш духовний шлях до Христа?

Своїм сприйняттям Христа я зобов’язаний своїй бабусі з маминої сторони, яка була ревною християнкою і навчала мене бути покірним Богові. Вона мене водила постійно за собою в церкву, ще з дитинства. Пам’ятаю, як в дев’ять років, я перший раз причастився. Після смерті бабусі цю місію перейняла моя рідна тітка. І приклад їхнього послуху, доброти справив на мене велике враження. Бо я бачив, як вони вірують, як постійно моляться. Я запитував: «А що ви робите?». Кажуть: «А ми дякуємо Богу». «Хто такий Бог?». – «А це, – каже, – Той, що над нами, Той, що всіма нами керує». Вже в ранньому дитячому віці в мені засіла думка, хто Він такий. Потім радянська школа, виховання і нав’язування атеїзму не змогли мене переконати, що Його не існує. Вже ставши дорослим і шукаючи відповіді на запитання: «Чи існує Христос?» (оскільки атеїстична радянська система виховання впливала на свідомість), – я задумався над висловом: «У кожного своя дорога до храму». І лише у віці 32–33 років я зрозумів, що є Вищий Розум, Сила, Любов, яка керує нами всіма і треба її слухати, відчувати в собі і робити так, як Він підказує. Я багатьом студентам кажу: «Слухайте себе, слухайте, що вам говорить душа, серце. Коли ви станете чутливими до внутрішнього свого середовища, будете чути Бога в собі, то вам буде набагато легше жити». І бачу, як світліють їхні обличчя, а деякі з них мені дякують, кажучи, що ви навчили нас слухати себе. А я кажу: «То не себе, то слухати Бога, Який є у вас. Ви одержали, коли народилися, той згусток енергії, який у вас втілив Творець, як свою частинку, щоб ви були Йому віддані і любили Його».

Чи ви не пригадуєте якісь особливі обставини чи людей, яких ви зустріли і які сильно вплинули на формування вашого християнського світогляду ?

У моєму житті було дуже багато цікавих людей, оскільки я багато мандрував. Коли був студентом, то в будівельних загонах зустрічав людей, яких іноді зневажливо називали богомолками, бо вони ходили і молилися. А я, з ними спілкуючись, розумів, що вони до реальності буття набагато ближче і відповідальніше, ніж інші люди. Я розумів, що ці люди від Бога. І тоді знайшов відповідь, що богоугодний – це людина, яка спілкується з Богом напряму. Вона не з цього світу, вона вже перейшла ту межу і може безпосередньо говорити із Творцем. Це на мене теж відповідно впливало. Ніякої книги, крім Святого Письма, я не перечитував, щоб вникнути в це. Коли його перечитуєш з олівцем в руках, то знаходиш те, що тобі потрібно у житті. Якщо хочеш, наприклад, досягти мети, то там є пряма відповідь: шукайте і знайдете, стукайте і відчинять. А якщо хочеш, щоб тебе добре пам’ятали, тоді знайдеш відповідь в другому місці Святого Письма, за справами і за плодами впізнаєте їх. Як ти будеш працювати, так тебе впізнають. В іншому місці є застереження для тих, хто накопичує багатства: не будуй свої храми на землі, де їх може вогонь знищити і вітер знести, а будуй їх на небі. Читання Святого Письма дає розуміння, що є цінності, які не є земними. Коли відкриваєш Святе Письмо, то там ти відкриваєш зовсім інший світ, світ істини, зерна якої доходять і лягають в твоє серце.

Чи ви пригадуєте якісь моменти, коли Ви зовсім по-іншому почали дивитися на світ, на свої професійні зацікавлення? Моменти, коли відбулася переоцінка вартостей чи, можливо, новий погляд на ті вартості, які для вас були з дитинства глибинними, але коли Ви відчули дію благодаті, Ви на них по-новому подивилися?

Я з дитинства виховувався у смиренному і боголюбному дусі, в студентські роки попри успішність навчання відрізнявся своєрідною замкнутістю, як у Канта, річ сама в собі. Це потім я вивчив філософію Канта і зрозумів, що багато філософів досліджувало можливість впливу власного буття на довколишній світ і оточення на тебе. Коли був студентом, в нас було багато моментів пов’язаних зі сесією, тоді дуже багато молоді ходило в церкву, молися, щоб Бог поміг. Я над ними глузував, кажучи, що Бог з вами, ви самі творці своєї долі. Вони на мене махали рукою, а в результаті виходило так, що я складав сесію, а вони, хоч і в церкву ходили, успішно цього не досягали. Якщо ваша молитва нещира, то Бог не може в цьому допомогти. Він допомагає тому, хто бореться, тому, хто працює. Ви повинні працювати.
Другий момент трапився, коли одружився, ще в радянський час, це був 1986 рік, але повінчалися ми лише через дев’ять років, коли зрозуміли, що такий шлюб не може бути освячений на небі. Тому за дружини наполяганням і моїм переконанням обвінчались. От після цього, це дійсно став шлюб. Всі проблеми, які накопичувалися, пішли в небуття.

Як Ваш християнський досвід вплинув і впливає на атмосферу сімейного життя, на порозуміння, на вирішення проблем, знаходження спільної мови, про яку ви згадали?

Ну, звичайно, першою заповіддю кожної сім’ї є любов. Як Бог є Любов, так і стосунки між членами сім’ї – це любов. Любов в сенсі відданості ближньому, тому, хто довкола тебе і є найріднішим. Тому моя сім’я, дружина і дві доньки, завжди виховувалися і викохувалися у стані любові. Думаю, що і мої дівчата будуть переносити це у свою сім’ю. Зараз у нас у сім’ї абсолютно відкрита атмосфера. Ми переконані в правильності прислів’я «Мій дім – моя фортеця». Те, що в межах квартири, в межах будинку – це є наші внутрішні питання, і ми їх вирішуємо. Бувають моменти, що дискутуємо досить гостро й полемічно, але завжди швидко знаходимо розумне рішення і, що мене найбільше тішить, ці розумні рішення сьогодні пропонують доньки, які є спудейками Києво-Могилянської академії і з сучасних тенденцій, сучасного бачення кажуть: ти тату – правий, а ти мамо – неправа, або треба робити так. Ми намагаємося підтримувати дітей, аби піднести їхню роль у сім’ї.

Як Ваша християнська позиція впливає на професійні якості, на ставлення до роботи, до громадсько-політичного життя?

Перш за все, мої християнські переконання не покликали мене до роботи в каральних органах. Коли я почав вчитися, то ніколи не думав, що буду прокурором, міліціонером, суддею, де треба буде вчинити глум над чиєюсь особистістю, чиїмись правами. Я це не сприймав. Я достеменно розумів, що міг би бути або адвокатом, захищаючи когось, або науковцем, досліджуючи теорію держави і права, займатись науковим пошуком. Так у принципі і сталось. Тому, коли через одинадцять років перебування в науці я побачив, що відбувається з країною, а тоді йшов 1994 рік, побачив, що балотуються ті, які показали за попередні три роки, що вони абсолютно нездатні організувати Україну по-новому, бо нова демократична Україна вимагала нових підходів, нових бачень, нових менеджерів. Щоб їм перейти дорогу, я себе запитав: «Може ми підемо позмагаємось з ними? Бо демократія – вільні вибори». Це зараз за списком і за гроші, а в 1994 році це абсолютно було вільно. Я ординарний старший науковий співробітник Інституту держави і права іду на вибори в незнайомий район, де мене знає всього 4 людини, через два місяці отримую 63% голосів підтримки. Я переконаний, що це Божа допомога, тому що я постійно молився: «Боже поможи мені, я ж правильною стежкою йду, я хочу допомогти цій країні, цим людям, дай мені допомогу, скеруй, щоб мене зрозуміли».
Коли я став депутатом, багато друзів «підкотило»: «давай Володя вирішувати питання». Я кажу: «Ні! Я цього робити не буду і вам не раджу, тому що для мене депутатська діяльність – це служіння». Вибрали мене, Бог поклав перст саме на мене і сказав: «Служи! Служи таким як ти!». Відтоді постійно намагаюся служити і допомагати людям, які звертаються до мене. Я достеменно знаю, що моє добре ім’я ніколи не буде заплямоване. Коли я був головою комітету Верховної Ради у боротьбі з корупцією і піднімав ці всі «мурашники», викриваючи їх, то мене питали: «Чому ви без охорони? Де ваша охорона?». Я, показуючи на небеса, відповідав: «Там». Вони дивились вгору і питали: «Де? На вертольоті?». Кажу: «Ні, ще вище». Я абсолютно вільно себе почуваю в політиці, бо знаю собі ціну, знаю, що в мене чисті руки, гаряче серце, холодна голова і все роблю, щоб в Україні стало краще. Бути депутатом, політиком – це не тільки престижно, але почесно і має бути корисно суспільству.

Як Ви, будучи на чолі Християнсько-демократичного союзу командно відстоюєте християнські цінності?


Можу занести в актив, що ми, наприклад, домоглися вивільнення церков всіх конфесій від сплати земельного податку. Нещодавно погодили, щоб церкви і церковні заклади платили за газ не як комерційні підприємства, а як фізичні особи, бо вони є неприбутковими організаціями. Зараз ведемо у Верховній Раді гостру полеміку, щоб дозволити церквам, релігійним організаціям створювати загальноосвітні школи під контролем держави. Постійно ведемо діалог зі всіма християнськими церквами і є така, новостворена, інституція при голові Християнсько-демократичного союзу, як Рада з питань церковно-державних відносин, де обговорюємо різні питання. Ось недавно дискутували, кого повинен підтримати ХДС на президентських виборах. Священнослужителі, як правило, другі особи церков, нам назвали цілий перелік, якого вони бачать кандидата. Ми це зараз викладемо на папір і відправимо кандидатам. Якщо вони готові виконати ці вимоги: толерантність і взаєморозуміння між церквами, сприяння і докладання зусиль у побудові єдиної Православної Церкви в Україні; повага до особи, реституція того майна, що залишилося і т.д. Ми залюбки його підтримаємо. Сьогодні багато людей, які демонструють, що вони християни, а у душі – «хижі вовки». Наприклад, коли читаю у «Суспільному дороговказі віруючого», прийнятому Патріаршим Собором УГКЦ: «Робитиму все можливе, щоб не брати і не давати хабарів», то в мене складається таке враження, що у Львові хабарництва взагалі не повинно бути, бо величезна кількість людей у Львові в неділю ходять до церкви, і я тому свідок. Але ж чому таке хабарництво? Парадокс, правда?! Висновок: хтось обманює себе і обманює Всевишнього.

Чи можна головні причини економіко-політичної кризи в українському суспільстві звести до духовної дезінтеграції людини?

Так. Першопричина економіко-політичної кризи в українському суспільстві лежить у дусі, в стані етики у суспільстві, а не в матеріальних статках. Пам’ятаєте, у праці Дмитра Донцова «Як нам облаштувати Україну» є таке: «Плоть нічтоже дух животворить». Так-от, духу за 18 років ми українського не виробили. Дух християнський не зміцнили. І, як наслідок, оця жадоба до грошей, до обману, до підкупу чиновників, до нагромадження багатства, до купівлі нерухомості призвела до того, що ми розшарували суспільство. З’явилися супербагаті, які за своїми інтелектуальними даними, діловими, професійними не можуть бути такими, бо погано вчилися, в 90-ті роки були бригадирами на базарах, збирали дань. Вони зібрали первинні гроші, купили за безцінь нерухомість, побудували супермаркети, стали власниками ринків, мають надприбутки і т.д. А сьогодні є частина людей, які працювали успішно, були провідними інженерами на заводах, конструювали, і вони викинуті на ринок, стоять там і торгують. В результаті шкала нерівності поляризувала суспільство, як наслідок - криза. Доконаний статистичний факт, що Україна потерпає від кризи найбільше. Творець каже: «Схаменіться! Думайте про тих, що поруч з вами, допоможіть їм вижити в цей момент».

Що на Вашу думку повинна зробити держава (Парламент, Уряд, Президент) для покращення духовної атмосфери в українському суспільстві?

У нас нема державної Церкви, у нас всі рівні. Політика держави спрямована на те, щоб кожен вірний відчував себе захищеним, чи сповідує він якусь релігію, чи не сповідує. Нікого не переслідують. І це позитивно, бо держава докладає зусиль, щоб Церква і держава були партнерами, а не антагоністами. І Християнсько-демократичний союз докладає зусиль, щоб голос кожного вірного почули, щоб Церква не була політизована, щоб не приставала на позицію якоїсь політичної сили. Держава повинна сприяти міжцерковному діалогу. Церкви – самостійні, самодостатні інституції, і вони самі знайдуть правильний вихід із ситуацій. Завдання держави – бути партнером і всіляко допомагати.

Наскільки Церква може співпрацювати з державою задля вирішення духовно-політичної ситуації?

Звичайно, у сьогоднішній непростий час, соціальна місія Церкви є величезною. Ця місія особливо широко розвинута в Римо-Католицькій і Греко-Католицькій Церквах, меншою мірою у Православній Церкві. Хоча після відомої відозви Російської Православної Церкви про соціальну місію і там ситуація покращується. Тому Церква, як суспільний інститут, який найгостріше відчуває потребу мирян, потребу населення, повинна бути на передових позиціях в допомозі громадянам не тільки словом, не тільки розрадою, не тільки сповіддю зі священиком, який заспокоїть і порадить, як діяти в тій чи тій ситуації, а й матеріально допомогти. Зокрема щодо об’єднань в певні спільноти, вихованні молоді і т. д. Коли це все робитимуть спільно з державою і держава сприятиме цьому, ми вибудуємо суспільство, яке любитиме Україну, тому що в ній буде затишно і комфортно жити.

Скажіть, як виглядає Ваш молитовно-духовний стиль життя?

У мене на устах завжди молитва: «Прости мене Господи за мої прогрішення вільні чи невільні». Окрім того вечірня молитва. Наші партійні заходи скрізь розпочинаються молитвою «Отче наш» і ця молитва супроводжує постійно. Як в інших партіях гімном розпочинають, то в Християнсько-демократичному союзі і в тих організаціях, де я працюю, переважно починаємо з молитви, щоб просити Божої допомоги на втілення всіх наших планів. Вдома у мене є невеличкі образки, намальовані нашим відомим художником Олександром Охапкіним. Помолився, поговорив з Богом декілька хвилин – стає легше. Коли ж мені зовсім важко, перебуваю в середовищі, яке давить, тоді йду в церкву Миколи Набережного, що на Подолі.

Ваш рецепт ліків щодо духовної терапії українського суспільства.


Українське суспільство неоднорідне і не потрібно, щоб воно було однорідне. Потрібно, щоб воно мало єдиний знаменник – віру в Творця, в небесну силу, яка допоможе нам вийти із цієї ситуації. І в кожній складній ситуації неодмінно повернутись до витоків. Бо те, що нажито 2000 років перед нами, вже все в історії людства було. Необхідно відкрити в потрібному місці Вічну Книгу і подивитися, як вийти з ситуації, в яку потрапив. Пріоритетом має бути виховання нової людини, людини віруючої, боголюбної і богобоязкої. Тільки ця людина зможе побудувати нову Україну.

Володимир Стретович
Депутат Верховної Ради України
Голова Християнсько-демократичного союзу


Розмовляв Віктор Жуковський


Володимир Стретович народився 19 травня 1958 р. в селі Забране, на Житомирщині. Закінчив юридичний факультет Київського університету ім. Тараса Шевченка; аспірантуру Інституту держави і права АНУ; кандидатська дисертація – «Правове регулювання колективного підряду в сільському господарстві». Впродовж 1990–1994 рр. займає посаду наукового секретаря, старшого наукового працівника Інституту держави і права АНУ. У 1994–1996 рр. – член Конституційної Комісії від ВР України, голова секції з питань судової влади і охорони Конституції. Народний депутат України 2-го скликання. Голова Комітету з питань правової політики та судово-правової реформи. З 2002 р. народний депутат України 4-го скликання від блоку В. Ющенка «Наша Україна». Член фракції «Наша Україна», голова Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією; з 1999-го - професор кафедри правознавства Київського національного університету культури і мистецтв; з 1998-го - голова Християнсько-народного союзу. Дружина Тетяна Іванівна – правник, заступник директора з юридичних питань ПТК «Нілена». Разом виховують двох доньок – Катерину та Ганну.


Рейтинг статті

( 1 голос )
Теги:     політика      інтерв’ю      №2
( 5692 переглядів )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити