НА РІЗДВО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ Коли можливості людини – Її життя могутня суть, А в нім до смертної години У журкоті хвилини йдуть. Яка тоді ще вища сила Дарує нам святу відраду – Блаженне лоно, що носило, І груди, що живили чадо? У неспроможності тримати Своє дитя біля грудей, Із сумом зустрічала мати Чужих народжених дітей.
І батько нітився судомно, Вважаючи себе ніким, Коли безплідний, – безумовно, Покепкувати лиш над ним. Йому в безвиході суцільній До скону жити так, невже? Відомо, лиш один Всесильний Життя дає і береже. Адже і посох Аарона Пустив зненацька чистий квіт, І сонце з темряви червоне Виходить променем на світ. Непевне людське серце кожне Свої оплакує гріхи, Та що в людини неспроможне, То в Бога житиме віки. Коли ніхто не допоможе, Скарби ніякі та гроші, Блаженні ті, що Слово Боже Ховають у своїй душі. А Марта в хатньому халаті За страву бідкалась, коли ж Ту частку, що не відійняти, Душі одній благу залиш.
21 вересня 2014 р.Б. БЛАГОВІЩЕННЯ
І. Фігуркою в церковній ніші Ти стала, увійшовши в тінь, Пустивши до німої тиші Доземних променів уклін. Поворухнулася дрімота, У клубах диму спала мла, Стрункого стану позолота Проміння грою розцвіла. Хвала душі, що з ласки чиста Краси нести могла фіал, За скарбом білого намиста Ховати глибини корал. Ним тихим променем ковзнути Назовні у прийдешній світ, Перлиною лягти на груди Лілей, голублячи їх квіт. І у глибкому серці тихо Лягти на непорушнім дні. Віки минають звичним спіхом, Спливають роки, гаснуть дні. Світ променітиме під небом, Душа вагітнітиме Сином, Рука на лоні яблуневім Лягла спокоєм лебединим. А ти стоятимеш у тіні, Неторкана, як таємниця, Фігурка з контурів і ліній, Напівпрозора янголиця. ІІ. Сягає променем барвистим Високий купол до небес, Зірки заблиснули намистом У дзеркалі незрушних плес. А ти думками побивалась, Як гостю відповідь знайти? Співали глянцеві дзеркала Із кришталевої води. Війку фігуру янголину Прозора мла поволі крила, Хрестом лягли йому на спину Високі непомірні крила. Великі очі, мов маслини, Ще ледь губилися у сниві, Як слів архангельських перлини Несли вуста благовістиві. 11 серпня 2014 р.Б.
УСПІННЯ
Як символи вродливого дівицтва, Правдивої жіночості зразок Моєму серцю рідними обидва Ці образи ясні серед жінок. Велична, недосяжна і майлива, Привітна й лагідна у всі часи В Успінні сяє світлість особлива, Мов янголині линуть голоси. Закрита пелюстинами у зіллі Твоя цнота, яку люблю без меж, Захована у чаші білих лілій, А Ти у них у леготі пливеш. Закута у золочену заграву Кидаєш світло в сад моїх пісень. Люблю твою довірливо-ласкаву Цю тихоплинну мить благословень. Не знаємо кінця своєї долі, Та Ти завжди просвічуєш мені Дорогу у ясний осінній колір, Зажурою легенькою у сні. Як бідний лист між зрілими плодами Життя своє прощаючи сумне Ламкими шарудітиме краями, Поки блідий додолу не війне. Палає днина мирного Успіння, Господні руки душу вознесли, І сад ожив сумирним шелестінням Налитих яблунь, соковитих слив. Ще трохи й холод обійде покоєм, Ледь зігріває сонячне тепло. Заснула Божа Мати супокоєм, Інакше й бути просто не могло.
28 серпня 2014 р.Б.
|