| Юрій ТУНИЦЯ | Всі сьогодні знають про економічну та екологічну кризу. Ми шукаємо причини і шляхи подолання цих криз, але, на жаль, поки що не знаходимо. Мало хто заперечує, що основна причина нинішньої екологічної кризи, деградації довкілля – це виробнича діяльність людини або, в ширшому контексті, економіка, яка функціонує всупереч екологічним імперативам. І це очевидно. Але мало хто також замислюється над глибинною сутністю причин антиекологічної діяльності людини.
У чому причина причин антиекологічної діяльності людини? На жаль, пошук причини причин виникнення цієї фундаментальної проблеми сучасності залишається поза належною увагою як науки, так і релігії. Це дуже малодосліджена тема. Тому саме у цій сфері необхідна співпраця як світської науки, так і богослов’я.
На питання про причини причин попередньо можна було б відповісти приблизно так: причиною погіршення якості довкілля є безмежні потреби людини, з одного боку, і обмежені природні ресурси та обмежена місткість природного життєвого довкілля, з іншого. Але, вочевидь, задовго до кризи екологічної та економічної виникла криза духовна, відбулася катастрофа у духовному світі, в системі духовних цінностей. Отже, щоб подолати екологічну кризу необхідно працювати над тим, як подолати кризу духовних цінностей. Ось над чим потрібно працювати сьогодні і Церкві, і науці, і освіті.
Людська обмеженість не підноситься до усвідомлення смислу буття, оскільки цей смисл пов’язаний з ірраціональною таємницею свободи гріха. Насильство над природою заради матеріальних благ призводить до негативні екологічні ефекти у біосфері, які згодом б’ють бумерангом по тих же матеріальних благах людини і самій людині. Так відрив сучасної економіки та екології від їх релігійних основ призвів до нинішніх плачевних наслідків. Реальне вирішення еколого-економічних проблем неможливе без інтенсивного духовного життя. Релігія – переломлення Буття у свідомості людей. Екологічна свідомість повинна впливати на економічну діяльність людини і навпаки.
Життя природи, життя самої людини цілковито залежить від тих багатств, які таїть в собі Земля. Земля – це те обрамлення, у яке провидінням вставлено життя людське. Але Земля – не лише обрамлення зовнішнього життя. Між Землею і людиною існує глибинний зв’язок. Людина походить із землі. Всі стародавні цивілізації відчували цей інтимний зв’язок. Тому не дивно, що Земля і її матеріальні блага займають таке визначне місце в Одкровенні. Але, на жаль, цей постулат не використовують достатньо повно ні у сучасних церковних проповідях, ні у наукових дослідженнях. Християнство повинно відігравати значно більшу роль у вирішенні сучасних екологічних проблем людства, ніж сьогодні.
«Бог виокреслив і створив людину із землі, вдихнув у неї дух, щоб довірити їй цю землю і зробити господарем на землі. Людина повинна володарювати над землею» (Бут. 1, 28). Але особливо гостро постає сьогодні питання як володарювати людині над землею?
| Мозаїка.Базиліка св.Аполінарія ін Кляссе. VI ст.Равена.Італія | Згідно з християнською концепцією земля – це сад, а людина – його мудрий управитель. З одного боку, людина своєю працею накладає на землю суттєвий відбиток. З іншого боку, земля є реальністю, яка в значній мірі формує психологію людини. І тут виникає знову запитання: якщо зв’язки між людиною і землею такі тісні, то звідки з’явилася у XX ст. та ворожість і невдячність природи до людини? В чому причини від’ємних екологічних ефектів у біосфері – повеней, зсувів, землетрусів, кислотних дощів, засух, зменшення озонового шару, задушливого повітря, отруйної води тощо?
Звичайно, цю ворожість природи, ці від’ємні екологічні ефекти відчували на собі усі покоління людей, для яких Земля перестала бути раєм, але особливого загострення ці процеси набули у XX ст. І можна прогнозувати, що вони не стануть менш гострими у XXI ст. Навпаки, якщо людина і людство в цілому не змінять радикально свого споживацького ставлення до природи, то ці процеси можуть набути катастрофічного характеру як на регіональному, так і на глобальному рівнях. ...
Я хочу звернути увагу на два аспекти цієї проблеми: 1) ролі Церкви у формуванні екологічної ментальності вірних на локальному і регіональному рівнях та 2) можливостях посилення впливу Церкви на формування глобальної екологічної політики.
Вірний, спрямований поглядом у небо, не експлуатує природу і не відкидає землю, а вдосконалює її, надаючи їй правдивого змісту. Літургійна молитва надає звучання землі, усій природі, всьому, що наповнює її і виробляється людською працею. Своєю працею людина повинна шанувати природу і підносити землю до Бога. Адже, пов’язана з людиною, з її походженням, земля зберігає свою роль у біблійному Одкровенні. Вона залишається в центрі історії спасіння. «Правда, земля підпорядкована надалі тим самим законам управління, які Бог встановив» (Бут. 8, 22). І такий світовий порядок свідчить про Творця. Але знову ж таки «гріх (ми б сказали сьогодні «екологічний гріх») накликав справжнє прокляття на землю» (Бут. 3, 17).
Користуючись даною Богом свободою, людина не лише зрадила своєму призначенню, але створила йому свідомий опір. Біблія зображає це у вигляді замаху на плоди «дерева пізнання добра і зла» (Бут. 2, 17), а мотивом порушення заборони називає прагнення людей «бути як боги» (Бут. 3, 5). Більше того, пристрасті і воля до влади розперезують дух людини, а її тваринний егоїзм призвели до нинішньої екологічної кризи. Про це свідчить вся історія людства.
Уроки працелюбства замінюють виправдання паразитизму, аскетизм – умінням жити за чужий рахунок. У гонитві за матеріальними благами людина забула про свої головні потреби: в чистому повітрі, в чистій воді, в чистих продуктах харчування. Тим більше забула про свої вищі потреби – справжнього духовного життя. Очевидно, всі потреби необхідно правильно поєднувати, знаходити компроміси з огляду на необхідність залишити цю землю, воду і повітря чистими і придатними для життя майбутніх поколінь. Про це повинні говорити сьогодні денно і ночно священики усіх Церков у всьому світі: і в маленьких селах, і у великих містах.
Священики далеко недостатньо використовують весь потужний арсенал християнської моралі, духу і Заповідей Божих для формування екологічної ментальності, шанобливого ставлення до цілісності і чистоти природи, з якою людина спілкується безперервно впродовж усього життя, природи, яка забезпечує їй життя. Дух, самосвідомість особи роблять людину людиною. Священики не повинні забувати, спілкуючись з вірними, що в той момент, коли в людини вперше спалахнула світла свідомість, коли людина стала особистістю, відбулося поєднання двох сфер світу – природи і духу. Вірним про це треба говорити.
Не забуваймо, що возвеличуючи людину, Біблія не ідеалізує її. Вона однаково заперечує як прирівнювання людини до тварини, так і псевдогуманістичне її обожнювання. Подвійність природної суті людини (я – цар, я – раб, я – черв’як, я – Бог) пов’язується в Біблії з особливого роду духовною хворобою людства від початку його існування. Саме ця хвороба послабила сили, що були закладені в ноосферу, віддалила людей від Бога, поставила їх у відносини ворожнечі з природою, а в підсумку – ворожнечі людини із собою.
Тут важливо наголосити, що двоїсте положення людини в біосфері – з одного боку, як складової природи і, з іншого боку, як володаря природи – заважає правильному осмисленню та адекватному вирішенню сучасних еколого-економічних проблем.
Зустріч з Богом відбувається в житті кожної людини і релігійний досвід універсальний, загальнолюдський досвід, який сьогодні потрібно використовувати повніше у стосунках людини з природою.
Християнство погоджується, що буття в самому собі містить риси недосконалості, що космогенез невіддільний від боротьби протилежностей. Але Біблія, говорячи про світ як творіння Бога, розглядає Всесвіт у плані динамічному, у перспективі його вдосконалення. Ми сьогодні, у XXI ст., мусимо конкретизувати постулати Біблії до життя у наших теперішніх екологічних умовах і використовувати їх для правильного виховання людей.
Основний принцип християнської духовної культури – здатність ставити себе на місце іншої людини, не бажати їй того, чого не бажаємо собі. Цей основний принцип викладено в різних варіантах у християнській літературі. А чи задумуємося ми над тим, що забруднені повітря чи вода внаслідок виробничої діяльності стають загрозою для здоров’я людей, які непричетні до цього забруднення?
Ґрунтуючись на християнських засадах, сучасна екологічна мораль повинна утворювати ядро нової духовної культури. Натомість матеріальну культуру XX ст. та її здобутки не повинна ігнорувати і відкидати духовна культура. Навпаки, духовна культура повинна стати активним засобом для досягнення більш високих матеріальних цінностей, які передбачають поряд з традиційними благами і такі нетрадиційні блага, як чисті земля, повітря і вода. У сучасних умовах поле дії духовних цінностей повинно у всій своїй повноті поширюватися на проблеми екології та економіки.
Впродовж тисячоліть природа існувала для людини, природа обожнювалася, їй поклонялися. Згодом всі духовні покривала були скинуті і природа стала лише засобом матеріального достатку, що поставило людство перед загрозою загибелі. Сучасні християнські священики, на нашу думку, не повинні соромитися говорити до всіх вірних, що спасіння людини – в спасінні природи. Один із головних засобів вирішення гострих еколого-економічних проблем на локальному і регіональному рівні – це кардинальна зміна в ставленні людини до природи, створення нової екологічної етики.
Використання систем впливу духовних цінностей християнства для сучасних економічних та екологічних проблем було б суттєвою допомогою у вирішинні своїх екологічих проблем безпомічній ринковій економічній системі. Сам собою ринок, як прогресивний інструмент досягнення економічних цілей, неспроможний без долучення духовних цінностей вирішити проблеми довготривалого сталого розвитку, матеріального добробуту, якості природного життєвого довкілля. У цьому плані проповіді християнських священників у всіх церквах – великих і малих – могли б зробити неоціниму послугу і людям, і природі у всіх регіонах світу.
Юрій ТУНИЦЯ
(м.Львів)
Ректор Національного лісотехнічного університету України,
професор, академік НАНУ
|