Шляхом крізь смерть: свобода vs свавілля! Друк

b_300_0_16777215_0___images_stories_zzytta_freedom-is-slavery.jpgЧому свободолюбивість така страшна для тиранів та деспотів? Чому ті люди, які свобідні, страшні навіть у тюрмах і навіть після смерті? Чому, наприклад, Василь Стус страшний для сьогоднішньої т.зв. ДНР [1]? Відповіді на ці питання містяться у самому понятті «свобода». Велика частина людей переконана, що свобода еквівалентна праву вибору, згідно з простою формулою: «Якщо я можу вибирати, що робити, значить, я свобідний». Якщо б справді свобода дорівнювала праву вибирати, то свобідними слід було б уважати всіх людей, які не ув’язнені, не перебувають під якимось особливим режимом та вийшли з дитячого віку, коли контрольовані дорослими. Але хіба таку «свободу» можна прирівняти до свободи Василя Стуса чи йому подібних? Хіба така «свобода» людей може бути страшною для тиранів і деспотів, а тим паче лякати когось після смерті її носіїв? Ні.

Всі люди мають право вибору, але не всі свобідні. Право вибору – справді важлива і невід’ємна складова поняття свободи, але зовсім не вичерпує його. Свобода – це більше, ніж могти робити те, що хочеться. Робити те, що хочеться, називається свавіллям, а не свободою. Звісно, більшість з тих, які означують свободу правом вибору, вказують, що певні рамки таки мусять існувати. Ці рамки зводяться до свободи іншого, тобто, згідно з логікою прихильників визначення «свобода = право вибору», можна робити те, що хочеться, якщо це «хотіння» не вбиває іншого, не руйнує його. Таке мислення відповідає класичній фразі: «Моя свобода закінчується там, де починається свобода іншого». Ніхто не сумнівається у правильності цієї тези, однак нема однозначності у розумінні того, де ж починається свобода іншого. Одні вважають, що не порушують свободу інших людей, якщо просто фізично не спричинюють їм страждань чи не обмежують простір їхнього пересування. Інші справедливо вважають, що пошануванням свободи ближніх є не лише відсутність фізичного насильства щодо них, але й психічного. Ще з іншого боку, наші свобідні вибори мають вплив на оточуючих не лише тоді, коли ми щось недобре робимо, а й тоді, коли нічого не робимо. Словом, питання в тому, чи порушує свободу іншого тільки той, хто б’є іншого в обличчя, чи так само той, хто викрикує зневаги іншому в обличчя, чи також той, хто, будучи в постійних запоях, ніколи не дивиться в обличчя іншого, який живе з ним. Де починається свобода іншого? Може суть свободи не тільки в тому, щоб не порушувати свободу іншого, а також і насамперед в тому, щоб не порушувати об’єктивний порядок, укладений не людиною, а в людині?

«Добра людина є вільною, навіть якщо вона є рабом, а зла людина є рабом, навіть якщо є королем»,  – писав св. Августин [2]. Добро, отже, корелюється зі свободою, а зло – з невільництвом. Це одна з основних тез, коли говориться про християнське розуміння свободи. Чому так? Невже вибір зла не є вибором і тому не може свідчити про свободу вибору? Було б наївно думати, що злий вибір – це не вибір. Просто річ у тім, що самого вибору замало, щоб бути свобідною людиною. Люди щоденно роблять добрі і злі вибори, вони просто змушені робити моральні вибори. Французький філософ Жан-Поль Сартр називав цю особливість людини її «приреченням до свободи» [3], розуміючи під свободою саме право вибору. Звісно, право вибору свідчить про вищість людської природи над природою тварин та рослин, які не користуються таким привілеєм, але саме по собі не свідчить про автентичну свободу людини.

Свобода, згідно з християнським її розумінням, проявляється виключно у виборі добра. Якщо прихильники вседозволеності висловлюють своє визначення формулою «Свобода = право вибору», то християни доповнюють цю формулу: «Свобода = право вибору + добрий вибір». Без сумніву, це звучить парадоксально: свобода полягає у тому, що не можна вибирати все підряд, а лише добро. У Катехизмі Католицької Церкви читаємо: «Чим більше ми творимо добра, тим вільнішими стаємо. Справжня свобода можлива лише у служінні добру і справедливості. Вибір непослуху і зла є зловживанням свободою і веде до “рабства гріха” (пор. Рим. 6, 17)» (п. 1733). Ці слова в певній мірі відповідають на питання, чому лише добрий вибір є проявом справжньої свободи. Адже добро не поневолює, на відміну від зла. Найлегше є помітити поневолення злим вибором на прикладі узалежнених людей. Скільки разів доводилося чути, що алкогольно залежна людина обіцяє більше не пити, а потім, знову піддавшись спокусі, виправдовує себе тим, що не могла стриматися. Чи є свобідною така людина? Чи вона керує своїми вчинками чи щось інше (зло, пристрасть) керує нею? Те ж стосується азартних гравців чи інших узалежнених. Те ж стосується всіх тих, які є рабами тих чи інших пристрастей – обжерливості, розпусти, грошолюбства, смутку, гніву, нудьги, марнославства, гордості та похідних від них гріхів. Людина, яка вибирає зло, узалежнює себе від зла. І чим більше вона його вибирає, тим більше себе узалежнює. Зло з певним часом настільки ослаблює силу волі людини, що вона наче не в змозі більше керувати своїми виборами.

Є ще одна причина, чому поганий вибір суперечить правдивій свободі: природа людини є доброю. Якщо свобода властива людині по природі, а людська природа сама у собі є доброю, то кожен вибір добра відповідає природі людини і, у свою чергу, відповідає характеристиці цієї природи – свободі. Натомість кожен вибір зла суперечить благості людської природи і є зловживанням її можливостей. «Зло не належить до творіння, воно з’являється, якщо людина відмовляється від вибору добра, тобто зловживає своєю свободою. Як Божий дар, свобода утверджується з кожним вільним вибором добра», – стверджує Катехизм УГКЦ (п. 137). Іншими словами, зло суперечить природі людини і, отже, суперечить свободі, адже одна з характеристик природи людини (свобода) не може йти врозріз з самою цією природою.

Без здатності вільно вибирати не буває свободи, буває лише детермінізм. Як висновок, право вибору – необхідна складова свободи. Однак цього не можна сказати про поганий вибір. Поганий вибір не є складовою свободи і тим паче не є необхідним. Тут важливо ще раз підкреслити, що здатність людини вибирати не спрямована на вибір зла, бо якби так було, це компрометувало би саму свободу як таку, робило б її негативною рисою, а не ознакою людської гідності. Припущення, що здатність вибирати спрямована на почерговий вибір добра і зла (в залежності від бажань людини), також компрометує свободу, адже робить її свідченням непослідовності і невпорядкованості людини. Насправді людська здатність вибирати спрямована виключно на добро. І це не парадокс, якщо зважати на те, що, з одного боку, зло поневолює, а з іншого, людська природа є доброю.

Якщо здатність вибирати спрямована виключно на добро, який сенс її – цю здатність – мати? Чи не краще є бути автоматично запрограмованим на добро? Насправді не краще, бо тоді люди не були б здатні на моральне добро. Вони могли б бути подібними у своїх діяннях, наприклад, на квіти. Все, що б не робили квіти (ростуть, цвітуть, в’януть), вони роблять запрограмовано, несвідомо, але добре (не йде мова про моральне добро, на яке квіти не здатні, але про природне добро). Квіти не можуть не рости, не цвісти і не в’янути. В них немає вибору, відповідальності, заслуги. Через свою нездатність вибирати добро квіти не можуть бути морально добрими, не можуть мати чесноту. Людина ж завдяки своїй здатності вибирати може бути морально доброю, чеснотливою, може любити. Здатність любити та здатності до всіх інших чеснот пов’язані власне із здатністю вибирати. Згідно з Катехизмом УГКЦ, саме з огляду на покликання до любові Бог дарує людині свободу: «Творець, вільно з любові створивши людину, покликає її до любові – найвищого, творчого вияву особи. Для цього Бог обдаровує людину свободою» (п. 136). Бог творить людину свобідною, знаючи у своєму провидінні, що вона згрішить, віддалиться від Нього, а у свій час розіпне Єдинородного Сина. Творить її свобідною, бо лиш така людина може каятися, дозрівати у любові, змінювати своє життя, віддавати своє життя за Бога та ближніх.  Свобода – дар, який уможливлює вибір зла, але такий вибір завжди руйнує саму свободу та її носія. Свобода робить можливим вибір зла, але вона реалізується лише у виборі добра. Могти вибирати зло – не те саме, що бути покликаним вибирати зло. Без змоги вибирати зло людина не мала би також і змоги вибирати добро. І лише з огляду на бажання Творця дати людині змогу вибирати добро існує також можливість вибору зла.

Коли людина у житті ототожнює свободу із правом вибору, вона не є свобідною. Або, іншими словами, є свобідною у дуже викривленому значенні слова. Така викривлена свобода ні в кого не викликатиме захоплення і подиву, нікому не буде страшною і викличною. Така свобода – не свобода християнських мучеників, не свобода національних героїв. Це не свобода Василя Стуса, який, за власним твердженням «не надавався до ролі раба» [4]. «Робити те, що хочеться», обмежуючи оце «хочеться» лише зовнішніми законами, не є жодною чеснотою, не заслуговує на жодну похвалу, не є жодним прикладом, не є жодним свідченням людської гідності. Свобода – це більше, ніж потяг, бажання, вигода. Свобода – це здатність в ім’я добра стояти вище, ніж природні потяги, суб’єктивні бажання та особисті вигоди. Лише людей із такою свободою пам’ятатимуть в історії як свобідних.

Марія ЯРЕМА

кафедра богослов'я УКУ


  1. Пор. Денис Тимошенко. Василь Стус: людина, яка могла стати поруч із керівниками майбутнього Народного руху України – історик // https://www.radiosvoboda.org/a/donbass-realii--vasyl-stus/29437929.html
  2. Августин Аврелій. Град Божий, книга четверта, глава III.
  3. Див. Sartre : Lhomme est condamné a être libre // https://la-philosophie.com/homme-condamne-etre-libre-sartre
  4. Василь Стус. Таборові записки. З таборового зошита // http://exlibris.org.ua/stus/r03.html

Рейтинг статті

( 2 голосів )
Теги:     дискусія      проблема      роздуми
( 155 переглядів )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити