Пишучи про Нього, так не просто обійтись без слова «дякую».

Дякую Тобі просто за те, що Ти є

Ісусе, ти в дивовижний спосіб присутній в моєму житті. Ти приходиш
разом із людьми, яких Сам даруєш мені, людьми, які допомагають відкривати Тебе, Твою любов, розкривати й своє серце, заховане зі страху бути іншою.
Вознісся на небо, але залишився все одно поруч зі мною. Відчуваю Твою присутність. Тоді неодмінно приходить тепло та спокій. Радість. Дякую…

за те, що не вміщаєшся в наших головах, бо вони залогічні

Скільки суперечок, дискусій, скільки поділів Церкви, скільки «нагострених» язиків?! Полеміка про Тебе. Ми забулись. Кумедні, ким себе вважаємо? Віддаляємось одне від одного, насторожено дивимось через різноманітні теорії, яких нам і так ніколи не пізнати докінця. Забути логіку. Ввімкнути серце.
Дякую, що дозволяєш усвідомити нашу обмеженість, за те, що всі карти ще не відкриті. Чого тоді вартувало б життя?

за те, що не можна Тебе охопити серцем, бо воно занервове

Занервове, щоб повністю відчути Твою любов. Занервове, щоб усвідомити Твою жертву для нас. Занервове, щоб залишатись у повній тиші з Тобою. Без теорій. Без думок. Лише з Тобою.

за те, що Ти такий близький і далекий, і в усьому інакший

Далекий у своїй досконалості, Господи, до якої я лиш можу прагнути. У всемогутності, яка не перешкоджає бути поруч зі мною, такою слабкою та недосконалою, непостійною та нерішучою, хоча й створеною на Твій образ.

за те, що Ти вже знайдений і невіднайдений досі

Тебе знайшло наше серце. Розум вагається?
Ісусе, ти допомагаєш робити дірки в моїх кишенях, повних стереотипів цього світу, аби я вже нарешті могла губити їх. Стереотипів, за якими Ти є нібито видумкою слабких. Загубити стереотипи, які заважають бути поруч… Дякую…
що тікаємо від Тебе до Тебе

Інколи здається, що бути Твоїм другом не зовсім престижно. Тоді намагаємось сховатись від Тебе. Вдаємо, що не бачимо. Ти ж шукаєш нас. Знайшовши, не наполягаєш, не переконуєш затято, що тільки з Тобою будемо щасливі. Ти все розумієш. Готуєш маленькі зустрічі, щоб допомогти прийняти рішення, змінити життя. Дивовижно, як Тобі вдається маленькими кроками вести нас до великої цілі. Спасибі, Ісусе…

за те, що не робимо нічого для Тебе, але все завдяки Тобі

Ну, Ти просто завалений моїми нескінченними проханнями. Із кожною дурничкою звертаюсь до Тебе. Навіть цей есей не наважувалась розпочинати писати, не побалакавши з Тобою.

Ти друг. І не тільки мій. Всього людства. Воплотився, щоб ми стали синами Божими? Я б навіть сказала друзями. Бо інколи з добрим товаришем простіше порозумітись, ніж з батьками. З Тобою можна й «на Ти»: «Господи, Ісусе, будь ласка, зроби так, щоб… Я тебе прошу. Ну, ти розумієш… Ні, Господи, що ж я верзу? Роби, як вважаєш за потрібне. Просто допоможи. Я Тобі вірю».

І Твоє милосердя безконечне. Скільки ж разів Ти вислуховував мене?!! І хіба лише одну мене?!! В одній кімнаті, по її різних кутках, поодинці молимось до одного Бога. Господи, скільки ж Ти повинен мати вух, Всемогутній? Скільки сили, терпіння та уваги даруєш нам, Твоїм потенційним друзям!!! Потенційним? Друзі ж дивляться в один бік. Тоді, чи можу я вважати себе Твоїм товаришем, Ісусе?

за те, що те, чого не можу збагнути – ніколи не буває оманливим
за те, що мовчиш. Тільки ми – начитані анальфабети
плещемо язиками
Усе, Господи, більше не буду. Дякую.

Анна Кликоцька

P. S. З цитатами із вірша польського священика Яна Твардовського.