Моя поїздка на Афон Друк

b_300_0_16777215_0___images_stories_zzytta_derkach_na_afoni_1.jpgОсь і здійснилася моя заповітна мрія – поїздка на Святу Гору Афон. Вона справила на настільки помітний вплив, що я вирішив поділитися своїми враженнями. Метою моєї поїздки було навчитися молитися Ісусовою молитвою, ознайомитися з життям Святої Гори, зустрітися з старцями і монахами, які б дали мені духовні поради і відповіли на запитання.

Комфортабельний літак доправив мене до Салонік (тривалість польоту 2,5 години) – міста, де проповідував сам Апостол Павло. Потім було таксі до автобусної станції КТЕЛ Халкідікі і автобус (2,5 години) до стародавнього міста Уранополіс, звідки на Святу Гору відправляються більшість паломників. Дорогою чудові краєвиди, гори, ліси і гарна грецька архітектура. Уранополіс зустрів мене холодною і дощовою погодою. Після поселення в готель прогулянка містом, смачна грецька вечеря: риба, салат і чай. Зранку йдемо в офіс, де отримуємо Діамонітіріон – спеціальний дозвіл на право відвідати Афон 2–5 травня 2011 року. Беремо квитки на паром «Святий Пантелеймон», купуємо карту Афону – і ось вже посадка на паром, митний огляд і корабель пливе Егейським морем.

Чайки супроводжують паром, очікуючи поживу. Досвідчені паломники розповідають, що ми їдемо в Уділ Божої Матері, і там нас скеровуватиме Сама Ігуменя Афонська. Паром зупиняється на пристанях монастирів Зограф, Констамоніт, Дохіар, Ксенофонт, Пантелеймонів, Ксиропотам. Відчуття захоплення величними монастирями-фортецями, від яких віє глибиною віків, не полишало мене всю дорогу. Паломники фотографують кожен монастир. І ось нарешті кінцева зупинка парому – порт Дафні. Тут чекаю півгодини і вже наступним – «Свята Анна» направляюся до першої моєї зупинки – пристані монастиря Симонопетра, який розташований високо в горах на скалі.

Несподівана зустріч зі старцем

Вже біля пристані монастиря Симонопетра трапилася зі мною несподіванка. Паром зупинився на пристані, одна машина під’їхала до виїзду, я думав, що вона збирається виїхати на берег і чекав. Однак машина не виїхала, щось мене стримало і я на берег не зійшов. Коли отямився, паром вже відпливав від берега. Я схвильовано запитав паромника, що мені робити. Він відповів, щоб я зійшов на наступній пристані і пішки йшов до Симонопетра.

Висаджуюся на пристані монастиря Григоріант і пішки іду дорогою вгору. Вказівники показують стежку до монастиря Симонопетра, дорогою зустрічаю монаха на ім’я Сафроніус. Коротка бесіда англійською про Києво-Печерьку Лавру. Сафроніус цікавився, в якому стані церква в Україні, і попросив молитися за нього.

Вийшовши на берег моря, я згубив стежку, бо довкола все було завалено камінням. Я почав рухатися вздовж русла водопаду і заблудився. Хвилювання, розпач, страх змінювали одне одного. Коли вже доволі втомився, вперся у скелі, тоді, знеможений, вирішив повернутися назад і, рухаючись вниз, раптом побачив серед дерев маленьку хатинку з червоним дахом. Надія і радість наповнили моє серце. Коли я спустився до хатинки, то мене зустрів монах і два мирянина. Монах запитав мене російською:

– Ти звідки взявся? Ти що згори впав?

Я пояснив, що заблудився і шукаю монастир Симонопетра.

Виявилося, що я зустрів старця Григорія, родом із Запоріжжя. Він 16 років на Афоні, 11 з них живе на самоті. Мене посадили за стіл, пригостили салатом, сиром і гарячим чаєм із хлібом.

Трохи відпочивши, я почав розпитувати отця про Ісусову молитву. Отець Григорій посадив мене перед собою і сказав молися: “Господи Ісусе Христе, помилуй мене”. Він дивися, як я молюся і відразу виправляв мене, давав різні поради. Отець Григорій виявився прихильником грецького способу молитися швидко, щоб між словами молитви не проникали помисли. Почувши, що до того я молився за святителем Ігнатієм Брянчаніновим повільно, уважно і з благоговінням, отець Григорій сказав, що грецький метод молитви кращий, оскільки тоді молитва швидше проникає в ум, закорінюється в ньому і тоді Бог вже сам зводить її в серце. Також отець Григорій сказав, що під час Ісусової молитви дуже важливим є виконання Божих заповідей, особливо – умертвлення гніву і осуду.

Отець сказав мені: «Звертайся в молитві до Ісуса як до брата – щиро. Не потрібно ніякої напищеності й екзальтованості. Розслабся, бо ти напружений. Ти ведеш бесіду з живим Ісусом Христом. Звертай головну увагу на словах “Ісусе Христе”. Я помолився хвилин 10-15, швидко, не роблячи пауз між словами молитви “Господи Ісусе Христе, помилуй мене”, – але, розуміючи кожне проговорине слово, я відчув духовне пожвавлення та веселість. Мені дуже сподобалося. Отець сказав мені: «Що зрозумів?! Тепер, як тільки в тебе буде вільний час, відразу усамітнюйся і молися скільки зможеш».

Бесіда тривала ще з годину і я зміг задати усі свої важливі запитання про боротьбу з пристрастями, про виховання дітей. Я одержав низку вказівок про те, як молитися і поводити себе вже в Києві. Також отець Григорій порадив мені часто читати книгу Йова, щоби звикнути до скорбот і несподіваних втрат, які траплятимуться в житті, і навчитися за все славити Бога.

Отець Григорій запитав мене: «Чи знаєш ти, чому ти впав згори?». Я мовчав.

Він продовжував: «Тому, що ти гордий, а гордим Бог допускає падати з висоти. Але не переживай, я теж гордий, іще гірший від тебе. Якби ти знав моє минуле життя...».

Отримавши таке довгоочікуване і дорогоцінне повчання, я подякував отцеві Григорію. Він відвів мене до стежки, показав дорогу і сказав, що отці на Афоні ходять тільки протореними стежками. На прощання він подарував мені свою куртку, бо на Горі було холодно і падав дощ.

Ідучи дорогою, я славив Бога і дякував Пресвятій Богородиці за таку цінну духовну науку, яку я одержав у самітника. Вже в перший день Богородиця здійснила мрію, на здійснення якої я чекав роками. Помолившись біля ікони, я продовжив підйом крутим схилом до монастиря Симонопетра.


У монастирі Симонопетра


b_300_0_16777215_0___images_stories_zzytta_afon_4.jpgУ монастирі Симонопетра запитали причину такої довгої моєї затримки і відразу запросили на вечірню. Обережно зайшовши в церкву (під ногами тільки дошки, під якими провалля в кількасот метрів), я вперше у своєму житті побачив монахів-старців із великими білими бородами. Спів був настільки неземним і захоплюючим, що розуміючи грецькою лише п’ять слів, я просто поринув в атмосферу Божої присутності. Виявляється, що монаший хор монастиря Симонопетра вважають найкращим у світі. Чудові ікони, іконостас, свічки створювали якусь неземну атмосферу. Мені здалося, що я вкусив кусочок неба на землі. Церква сповнилася благоуханням. Від монахів віяло простотою, легкістю, глибоким миром. У рухах і поклонах монахів було щось ангельське. Вечірня трапеза в мовчанці, дуже прості і смачні страви (особливо морепродукти, які інколи виглядають неприємно), благословення ігумена – продемонстрували щиру гостинність господарів монастиря.

Мені пощастило мати дві коротких бесіди з молодим монахом на ім’я Ісая (китаєць за походженням) і священиком Яковом. Обидві бесіди стосувалися спасіння душі і пройшли в атмосфері братолюбства, поваги і в глибокому мирі. Я збагнув, що люди тут живуть небесним. У монастирі Симонопетра я також познайомився з православним священиком із США – отцем Маркусом, протестантами і православними з Америки.


Скит Свята Анна


Наступною моєю подорожжю була подорож на паромі до скита Мала Свята Анна, де я очікував на зустріч зі старцем Спірідоном. Коли я вийшов на пристані Новий Скит і побачив крутизну підйому вгору, то сказав собі: «Ні, це для мене неможливо». Греки побачили мою розгубленість і попросили монаха, який їхав кіньми вгору, взяти в корзину мої речі. Це було для мене великим полегшенням. Піднявшись на кількасот метрів догори, монах віддав мені мої речі і далі вже я сам рушив звивистою стежкою над проваллям до скита Свята Анна. Праворуч, в кількох десятках сантиметрів, я бачив кількасот метрову глибину провалля аж до моря. Дорога виявилася важкою. Біля скита Свята Анна показали мені дорогу до скита Мала Анна. Дорога туди виявилася теж важкою – вгору стежкою над проваллям. По дорозі ікона Богородиці. Коротка молитва, перепочинок. Біля скита Мала Свята Анна мене зустріли вже не монахи, а два осли. Вони бігали по скиту, а монахів я так і не знайшов. Постукавши до кількох будиночків, я зрозумів, що там нікого немає. Ще в Києві я одержав інформацію, що вони ніби планували піти на святкування в сусідній скит. Виявилося, що я спізнився. Однак дивовижна краса гір і моря, фотографування краєвидів та скита Свята Анна, де прожив своє життя великий подвижник Йосип Ісихаст розрадили моє серце.

Повернувшись у скит Свята Анна, я запитав, чи немає тут когось із російських подвижників. Мені дали телефон отця Атанасія. Я подзвонив йому і запитав, чи можна до нього прийти. Він відповів: «Можна. Мій будинок білого кольору недалеко від моря. Іти 1,5 години”. Я запитав архиндаричного (монаха, який опікується паломниками), чи можу я дійти звідси в Курулю. Він категорично це заборонив мені, оскільки цей шлях дуже небезпечний для новачків, тим більше без провідника. Я попросився поїсти і переночувати, однак архендаричний сказав, що все переповнено. Я був розчарований, а він порадив мені іди в монастир Святого Павла, там можливо приймуть. На виході зі скита Свята Анна я відчув дивовижне благоухання. Зупинившись, я насолоджувався неземних переживанням. Я згадав, що щось подібне пережив у монастирі Симонопетра. Думка про присутність Богородиці не полишала мене. Дорога до монастиря Святого Павла виявилася дуже важкою і виснажливою.


Монастир Святого Павла


Дійшовши до монастиря Святого Павла, справжньої фортеці під горою Афон, я подивився на годинника і зрозумів, що в дорозі вже чотири години. У монастир прибув болгарський єпископ і велика делегація. Знайомі російські паломники сказали, що місць напевно вже немає. Я стояв на вечірні і молив Богородицю, щоб вона дозволила мені тут поїсти і переночувати. Після вечірні разом з усіма я рушив до трапезної і тільки хотів попросити, щоб мені дали вечерю, як один грецький монах, не бажаючи мене слухати, посадив мене за стіл з усіма паломниками. Я подумав: «Слава Богу! Голодним я вже не залишуся!». Після смачної трапези архиндарочний російський монах Никифор, сказав мені: «Чекай, зараз щось знайдемо». За тридцять хвилин я вже отримав бажане ліжко і душ. Вночі мене розбудив плач дітей. Зранку монахи сказали мені, що це так могли скавуліти шакали.

Нічне Богослужіння відбувалося на двох мовах – церковнослов’янській та старогрецькій. Це надало йому більшої і глибшої краси та різноманіття. Я втішався, розуміючи більшість слів церковнослов’янською мовою. На паромі я сфотографувався з одним із старців монастиря Святого Павла і тішився цим, як дитина.


Повчання у Свято-Пантелеймоновому монастирі


b_300_0_16777215_0___images_stories_zzytta_afon_2.jpgПотрапивши в Свято-Пантелеймонів монастир, я відчув себе як вдома. Спілкування російською значно полегшило моє перебування в монастирі. Після трапези я підійшов до духівника монастиря отця Макарія і попросив його дати мені повчання про Ісусову молитву. Він сказав, що нічого не знає про Ісусову молитву, і попросив монаха Лазаря взяти мене до себе.

У церкві Савви Освяченого отець Лазар запросив мене поцілувати ікону Ісуса Христа і Богородиці, поставити свічку, постояти, втихомирити помисли і посадив мене читати Псалтир на церковнослов’янській із роз’ясненнями святих отців. Я побачив вступні вислови Ісака Сирійського, Йоана Кронштадтського, Макарія Великого, а після кожного псалма коротке його роз’яснення Йоана Золотоустого, Василія Великого та інших відомих отців Церкви. Отець сказав: «Запам’ятай, як виглядає цей Псалтир. Він виданий на Афоні. Якщо знайдеш його, то читай щодня. Один псалом вдень або одну кафізму, по силі. Святі отці часто роздумували над одним віршем довгий час. Коли ти відчуєш, що якийсь вірш запав тобі в серце, то це значить, що Бог хоче тебе очищати і освячувати через ці слова». Він пояснив мені на прикладі одного із псалів, який я прочитав вголос, важливість щоденного читання Псалтиря, і що якщо не очищуся тут, на землі, то не пройду митарства, а затримаюся в них на певний час.

Отець Лазар розповів про свою подорож до Великої Лаври біля Єрусалиму, де подвизався Савва Освячений, від якого і почалося укладене в устав подвижництво. Отець сказав, що він на Афоні вже 25 років. Порадив читати все, що знайду про Савву Освяченого, а також твори святого Макарія Великого, який є кардіоцентричним нашим отцем, для слов’ян. Виявляється, що ми –українці, росіяни, болгари – більше живемо серцем, а греки – умом. Він також сказав, щоб часто читати твори головного вчителя умного ділання – Григорія Синаїта, який відродив практику Ісусової молитви на Афоні у XIV столітті. Дав мені виписку, зроблену своєю рукою, з «Вельми Корисних Глав» Григорія Синаїта: «12. Хто сприйняв благодать, бувають як зачавши і сповнені Духа…», – і сказав мені часто роздумувати над цією частиною. Отець подарував мені свічку і сказав: «Збережи її». Я запитав, чи можна сюди приїхати, щоби знайти вчителя Ісусової молитви? Отець відповів: «Так, можна. Тут є старці, однак тобі ще рано до них». Покидаючи старовинну церкву святого Савви Освяченого, я не міг повірити, що все це реальність…


Престольний празник у монастирі Ксенофонт


Під час престольного празника в монастирі Ксенофонт ніхто не запитував про дозвіл, а всіх гостинно приймали. Служба в церкві тривала з 20 години вечора до 9 години ранку. Чудовий монаший спів, гостинність, смачна трапеза створили неповторну атмосферу празника.

Один сербський подвижник, який часто зустрічався зі старцем Паісієм Святогорцем показав мені іконку Ісуса Христа, яку сказав намалювати отець Паісій. Коли я побачив неземне, просвітлене і дивовижно витончене лице Спасителя, я наче побачив його живе обличчя. Мені захотілося прославити Ісуса Христа за його святість, чистоту і неземну красу.


Після Афону


Перебування на Святій Горі сильно вплинуло на мене. Побачивши, з яким страхом Божим і благоговінням монахи служать, я більше пізнав і збагнув велич нашого всемогутнього і великого Бога. Афон смиряє, вчить тебе більше уповати на Бога, показує те, що необхідно виправити в собі. Я став ніби ближчим до Богородиці, краще пізнав її. Щоденне читання Псалтиря й Ісусова молитва вже тепер поглибили моє духовне життя, принесли мені мир і втіху від Бога.

Слава Богу за цю поїздку!


А наступного року, якщо Бог дозволить знову паломництво на Афон, бо, як каже святий Ісак Сирійський, «тільки через неперервну молитву можна наблизитися до Бога», а там, на Святій Горі, живуть ті, які самі постійно моляться і можуть навчити цього інших…


16 травня 2011 року



Ігор ДЕРКАЧ
(м. Київ)

депутат Верховної Ради України першого демократичного скликання,
директор із питань законодавства і регуляторної політики
міжнародної консалтингової компанії PBN



Рейтинг статті

( 5 голосів )
Теги:     свідчення
( 6797 переглядів )
 

Коментарі  

 
+1 #1 Богдан Панкевич 28.06.2011 22:02
Вітаю, дорогий пане Ігоре!
Дуже цікаво читати про твої духовні пошуки. Я також був на Афоні наприкінці 2008 року і написав коротку оповідь на сайті RISU - http://risu.org.ua/ua/library/books/other_autors/bpankevych_atos/atos_vstup
До речі, тут на фото не монастир Симонопетра, а якийсь інший - може Григоріат?
Бажаю наступних духовних мандрівок!
Б.Панкевич, Львів
Цитувати
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити