«Двері, котрі насправді є…». Віра й культура в пошуках причетності |
![]() |
З іншого боку, маємо феномен віри, який втілюється в єрархії цінностей окремої релігійної спільноти – Церкви. Тому громадянське суспільство боронитиме спонтанність і свободу самоорганізації, а Церква – єрархію цінностей. Щоправда, будь-яка форма самоорганізації (якщо це не одноразова акція на кшталт громадської акції із прибирання території міста напередодні свята) рано чи пізно виробляє власну єрархію цінностей, перетворюючись в організовану структуру. І навпаки, для Церкви з її єрархічним підпорядкуванням окремі вияви самоорганізації також не чужі. Щобільше, відсутність самоорганізації в житті релігійної спільноти – це часто ознака занепаду, як і надмір «самоорганізаційної активності» може призвести до релігійного розколу, виокремлення сектантського угрупування тощо. Тому між самоорганізаційною складовою громадянського суспільства та дією, спрямованою в напрямі єрархії цінностей Церкви, на перший погляд не повинно би бути жодних суперечностей. Навпаки, вони б мали взаємодоповнювати одна одну. Майдан і діяльність волонтерських організацій, що активно співпрацюють з українськими Церквами, – красномовне свідчення цього. Також не можна оминути увагою й напруження, що наростає, котре зауважуємо останнім часом між громадянським суспільством і Церквою. Тут свідомо ставлю крапку, не вдаючись у конкретику й календар подій, адже причина конфлікту не в обороні прав і свобод громадянського суспільства, яке начебто стало по інший бік барикади від церковної єрархії цінностей, мовляв: «Не для того ми вийшли на Майдан, щоб нам Церква тепер нав’язувала свої принципи». І не в обороні Церкви як морального й духовного авторитету українського народу, що протистоїть руйнівній сваволі «свободи без меж» європейських ліберальних цінностей. Проблема значно глибше – в релігійному агнозисі, який, на думку голландського богослова Антона Хаутепена, похідний від глибшого культурного агнозису західноєвропейського суспільства. Пропонованим циклом статей маю намір висвітлити проблематику релігійно-культурного агнозису, який однаково притаманний як для західноєвропейського, так і українського суспільства, хоча у випадку останнього існують деякі особливості, про які також мовитиму. Винесеною в заголовок циклу цитатою львівського поета Грицька Чубая – «Двері, котрі насправді є» – маю намір заакцентувати позитивний аспект дискусії, а використанням терміна «причетність» прагну наголосити на взаємозв’язку й залежності релігії й культури і навпаки. А все разом повертає нас у духовну атмосферу третьої книги «Відшукування Причетного» з поетичної збірки «П’ятикнижжя» вже названого автора. У цьому випадку вона мала би відіграти роль своєрідного «герменевтичного ключа» до заявленої проблематики пошуку виходу з релігійно-культурного агнозису. о. Олег Гірник ( 10 голосів )( 1572 переглядів ) |
-
Архів
-
Рубрики
2020 (6)
2019 (1)
2018 (4)
2017 (21)
2016 (38)
2015 (65)
2014 (35)
2013 (60)
2012 (36)
2011 (57)
2010 (62)
2009 (19)
Есей
-
Тиша – це мова, якою говорить до людини Бог.
Багрянородна ніч. Тривожний серця токіт.
Земля і кров. Пливем у вир затоки квіття.
З Провалля Зради шепіт… Богдан Ігор Антонич
Сутінки… Уже не день, але ще й не ніч. Сонце, відпрацювавши свою зміну, зникало…
Світ поезії
-
Детальніше...
Поривайтесь в космічні висоти.
Може, там - інший часу плин.
Може, там інші дні і ноти...
Але Бог тут і там - один.Поривайтесь шукати зорі
За багато холодних миль.
Може, це неозоре море
Вип'є залпом гарячий біль.Поривайтесь в п'янкі вершини,
Відсилайте рожевих муз.
Може, знов якась зірка злине
Із затемнених Сіракуз.Поривайтесь в космічні бурі,
Чи масштабні, чи то малі.
Може, досвід цей ваш похмурий
Допоможе вам на Землі...Поривайтесь у ті дороги,
Не шукайте лихих хвилин,
Не шукайте нового Бога,
Адже Бог тут і там - один...Ольга Стасюк
-
Теги
-
Фото
-
Відео