Маленький Ісус та зимова сесія Друк

m_dmytriv.jpgЖиття людини віднаходить головний сенс лише в Ісусі Христі. Саме в такий спосіб все людське набуває повноти та значення, а особливо, коли відкривається до Христа. Наше існування не просте, в ньому закладено основне покликання. І, перш за все, бути людиною, щоб повністю сповнити людське. Відповісти взаємністю Христові. Служити, молитися, прославляти, любити Його, жити для Христа і з Христом. Втілити Божий Закон у людському, йти праведним шляхом. Жити у любові із людьми, знаходити в інших образ та подобу, найменшого брата. Христос заповідав: «Я дорога, і правда, і життя». Ці істини є визначальними для християнина. Якщо говорити про будь-які сфери людської діяльності, то так чи інакше, вони перетнуться із цими трьома істинами: Дорогою, Правдою, Життям. Отже, людина, її буденний, щоденний світ, не мислимий без Христа та Його науки.

Серед усіх ділянок в яких діє людина, обертається у вирі життя, важливу роль займає навчання. Саме освіта, її осягнення, здобуття знань є невід'ємною складовою нашої особистості. Освіта, як і початкова, так і вища вимагає зусиль і має багато викликів. Пізнавати потрібно для того, щоб повноцінно розуміти, уявляти, впевненіше йти вперед та дбати про себе в житті.

Однак, із освітою постає багато труднощів, зокрема, в нашому українському середовищі. Несправедливість досягнених результатів, нечесні оцінки, хабарництво, зловживання професійними обов'язками. Ми про це боїмося говорити, упаси ще й таке робити, але прекрасно розуміємо і усвідомлюємо ситуацію, що відбувається навколо. Адже не сліпі, не глухі, бо чуємо, знаємо про безліч таких випадків, але тримаємося осторонь. Лунають нарікання на педагогів. Неправильна позиція викладача як прокурора. Поведінка людини, яка судить, а не навчає. Власні упередження стають перепоною порозуміння із студентами як колегами чи партнерами. Ставлення до них, як до осіб нижчих, не здатних осягнути більше. Така поведінка часто присутня серед викладачів в університеті, інколи серед вчителів у школі. Такою ж неприйнятною буває позиція студента представлена через списування, шукання легких стежин для здобуття позитивної оцінки. Наче корозія поїдає освіту плагіат. Списування робіт і присвоєння собі, прирівнюється до крадіжки у науковій сфері. Питання українських навчальних закладів має болючі місця, які роками гниють і не лікуються. Зміна цінностей вплинула на освіту в той спосіб, що багатство знань замінюється отриманням необхідного диплому.

Чудовий приклад можна привести, який маємо зараз на часі. Надворі Різдво, у яслах чекає маленький Ісусик. Людство вкотре отримує шанс на спасіння, благословення від Божої руки. Сам Христос приходить у тілі чоловіка, тим самим применшує Боже, щоб піднести людське. В цей момент у навчальних закладах відбувається зимова сесія. Ці дві події не зовсім спільні, їх об'єднає лише збіг у часі. З однієї сторони підноситься величне вітання «Христос Родився!», а з іншої участь в сприянні нечесної здачі іспитів, хабарництві. Людина в двох ситуаціях перебуває одночасно: як переживає народження Христа, так і прийом чи закриття зимової сесії. Наче два світи, де один і той самий герой живе паралельно, але різні ролі. Якщо б об'єднати ці події в точці народження Христа, тоді б спокійно відмовилися від неправди, якою дуримо самі себе. Не брати і не давати хабарів, не списувати і не здобувати оцінки різними безсовісними засобами. Не ставити оцінки за солодку спокусу збагачення. Обов'язок визначає хто ми є насправді? Обов'язок вчити та вчитися, спасати та спасатися. Христос взяв обов'язок спасти людство, тому прийшов до нас в цей різдвяний час.

Ісус Христос як вчитель всіх християн освятив собою професію педагога. Він був найбільшим вчителем людства. Христос вчив своїх апостолів, був з ними інколи суворий, а інколи дуже добрий. Він навчав, щоб інші могли робити те саме. Учні слухали свого учителя та виконували Його волю. Це образ до якого маємо тягнутися, кожен день думати над нашими вчинками. Христос вчив, вимагав, але без хабарів. Винагорода як добра оцінка - Царство Небесне. Це було щось реальне і не зовсім. Не можна торкнутися, потішитися, показати друзям чи рідним. Це щось наче є і водночас немає, але обов'язково буде. Винагорода за добрі вчинки, винагорода за те, що і так людина покликана робити. Тому наше навчання протягом всього життя чи певного періоду в університеті, коледжі, технікумі має бути в контексті Христової науки. Бути зразковим викладачем і студентом, виконувати свій обов'язок у процесі навчання чи здачі сесії і не забувати про «маленького вчителя» в яслах. Не бути подвійними: з однієї сторони - викладач чи студент, а іншої -член сім'ї чи прихожан Церкви. Ми одне і те саме, одне ціле, ми люди незважаючи на соціальний рівень, на місце у суспільстві. Заслужити ласку у Бога зможемо лише через сумлінне виконання довірених нам діл. Якщо нам відкриті глибини знань, ми маємо відкрити їх іншим. Так як Христос відкрив для нас Царство Небесне.


Марія Дмитрів


Рейтинг статті

( 4 голосів )
Теги:     есей      роздуми
( 2902 переглядів )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити