Pro Vita e Famiglia. https://www.provitaefamiglia.it/

Слово від перекладача

Питання гендеру та пов’язаних із ним соціальних ознак, які приписують жінкам і чоловікам, сьогодні вже не є новим для українського суспільства. Воно обговорюється на різних рівнях – законодавчому, освітньому, виховному, в академічних дискусіях тощо. Хтось активно підтримує впровадження цього поняття в українські реалії, опоненти ж виступають проти і їх вважають консерваторами, які ще недостатньо обізнані у соціології та психології людини.

Прихильники гендеру наполегливо твердять: «Не бійтеся, гендер – це лише про рівність! Хіба ви проти рівноправності чоловіків і жінок?» Але через різні підходи до визначення цього терміна складається враження, що кожен відстоює щось своє: хтось має на увазі рівність у правах, хтось – загрози нових концепцій, хтось – соціологічні теорії. У результаті знайти спільну мову між опонентами майже неможливо, адже гендер перетворився на термін, який уміщує надто багато різних значень.

У такій ситуації важко знайти чітке його визначення, адже досі в  українському контексті гендер залишається терміном із прихованим змістом. Складно сказати, чи зміниться ця ситуація з часом. Однак європейський досвід, де це поняття інтегрувалося у суспільстві раніше, свідчить про те, що навіть через десятиліття гендер залишається впливовим і продовжує змінювати реальність, поступово еволюціонуючи.

Ця розвідка – своєрідний аналіз досвіду частини італійського суспільства, яке відчуло вплив змін, пов’язаних із розвитком гендерної теорії. Читаючи її, можна зрозуміти, яких нових значень набуває це поняття там, де воно вже прижилося, а також те, що гендерна теорія – це не просто дань моді західного суспільства, як її деколи змальовують.

Під час перекладу тексту з італійської перед нами постало питання, чи варто адаптувати текст для українського читача, спрощуючи та пояснюючи незнайомі поняття, визначення та події, адже така адаптація вимагала б окремого об’ємного дослідження. Тож ця розвідка пропонується в максимально оригінальному вигляді. Вона є можливістю для українського читача зазирнути в інше середовище і зрозуміти, що гендер – це щось значно більше, ніж видається на перший погляд. Тут йдеться не лише про рівність чоловіка та жінки у суспільному житті, але й про спробу знецінення їхньої ролі та значення в Божому задумі.

Я щиро дякую доктору морального богослів’я пані Марії Яремі за рецензування цього перекладу, бо саме з її допомогою наші роздуми про гендер знайдуть шлях до широкого кола читачів. А це так важливо сьогодні!

Людина пізнала вершини і глибини нашої планети Земля, навчилася прогнозувати землетруси, все більше пізнає історію становлення життя на Землі. Здається, немає жодного місця, де б ще хоч раз не ступала нога людини. Вийшовши з лона природи, ми за блискавичний, за геологічними мірками, термін зуміли підпорядкувати собі більшу частину її володінь. І хоч до справжнього розуміння процесів, які відбуваються у природі і створили всі ці чудові екосистеми, які підтримують наше життя сьогодні, нам ще дуже далеко, ми, люди, надзвичайно впевнені у своєму праві управляти природою. Ці самовпевненість і егоїзм спричинили такі наслідки для життя навколо нас, що можна говорити про шосту хвилю вимирання, спричинену людською діяльністю.

14 вересня християнські спільноти, які в літургійному житті живуть за Юліанським календарем, відзначають не лише початок церковного року (індикт), але також і День Бога Творця. Цей день християни різних конфесій в цілому світі відзначають також як день молитви за збереження природного довкілля та всього створеного Богом світу.

«Бо гнів людський не чинить правди Божої»

(Як 1, 20)

Гнів – один з головних гріхів, які лежать в основі інших гріхів і призводять до різноманітних згубних наслідків для людини, суспільства і всієї створеної Богом дійсності.

Гнів характеризують як специфічну психоемоційну реакцію на ситуацію, що суперечить власним уподобанням чи перешкоджає у задоволенні певної потреби, що виражається у почутті та вияві злоби стосовно свого оточення. Симптомами гніву, як правило, є нервове збудження, роздратування, підвищений тиск, а також відповідні зовнішні прояви агресії, що призводять до образи, розбрату, сварки, насильства, бійки, знищення матеріальних благ, завдання шкоди здоров’ю і навіть до вбивства. Однак все це лише деякі зовнішні прояви гніву, який є передусім глибокою внутрішньою гріховною дійсністю.

Бо де заздрість та сварка, там безлад та всяка зла річ! (Як 3, 16)

Заздрість – це один з головних гріхів, який загрожує вічному життю людини та всій створеній Богом дійсності, а також лежить в основі багатьох інших гріхів. Святий Іван Дамаскин визначає заздрість як «незадоволення добром ближнього». Народна мудрість наступним чином образно характеризує цей гріх: «заздрість плаче з приводу того, що хтось радіє, і радіє з приводу того, що хтось плаче».