Латинське слово cultura, що означає «обробіток», «виховання», «освіта», «розвиток», походить від слова cultus – «шанування», «поклоніння», «культ». Це вказує на релігійні корені культури. Створивши людину, Бог поселив її в раю, звелівши обробляти і зберігати Своє творіння (Бут. 2, 15). Культура як збереження навколишнього світу і турбота про нього є заповідана Богом. Після вигнання з раю, коли люди опинилися перед необхідністю боротися за виживання, почалося виробництво знарядь праці, містобудування, сільськогосподарська діяльність, мистецтво. Отці та вчителі Церкви підкреслювали споконвічне божественне походження культури. Климент Олександрійський, зокрема, сприймав її як плід творчості людини під проводом Логосу: «Писання спільним ім’ям мудрості називає взагалі всі мирські науки і мистецтва, все, що розум людський міг осягнути ... Кожне ж мистецтво і кожне знання походить від Бога». А св. Григорій Богослов писав: «Як у вишуканій музичній гармонії кожна струна видає різний звук: одна – високий, інша – низький – так і в цьому Художник і Творець-Слово, хоч і вибрав різних винахідників для різних занять і мистецтв, але дозволив розпоряджатися кожному всім, щоб з’єднати нас зв’язком спілкування і любові до людей і зробити наше життя більш цивілізованим».

До тих, які захопленою відданістю 
шукають нових об’явлень (епіфаній) краси,
щоби в мистецькій творчості вчинити з них дар світові

І побачив Бог все, що створив, і ось воно було дуже добре
(Бут. 1, 31)

Митець – образ Бога Сотворителя
1. Ніхто, краще від вас, митців, геніальних творців краси, не може відчути частки того пафосу, з яким Бог на світанку творення поглянув на діло своїх рук. Трепет цього почуття незліченну кількість разів відбивається в по­глядах, якими Ви, як і митці всіх часів, захоплені таємничою силою звуків та слів, барв та форм, милувалися ділом вашого нат­хнення, спостерігаючи те таїнство сотворення, до якого Бог, єдиний Сотворитель всіх речей, хотів у певний спосіб Вас долучити.

Тому мені здається, що немає слів відповідальніших, ніж ті, що з книги Буття, щоб розпочати мого Листа до вас, людей, з якими мене пов’язує особистий досвід, що почався в часі далекому минулому, тому і яскраво позначився на всьому моєму житті. Цим писанням хочу вийти на шлях плідної розмови Церкви з худож­никами, який за дві тисячі років ніколи не переривався і на порозі третього тисячоліття передбачається багатшим і на майбутнє.

Питання розвитку в цей час тісно пов’язане з обов’язками, що випливають із зв’язку людини з довкіллям. Бог дарував його всім. Ставлення до довкілля – частина нашої відповідальності щодо бідних верств населення, майбутніх поколінь і всього людства. Якщо трактувати природу і, насамперед, людину як плід випадку або еволюційного детермінізму, то так зменшується усвідомлення відповідальності в нашому сумлінні. Натомість, вірний вбачає у природі чудесний твір Бога Творця, який людина сміє відповідально використовувати, щоб з пошануванням внутрішньої гармонії створіння, задовольнити свої оправдані матеріальні та духовні потреби. Якщо ж таке бачення зникає, то це веде, зрештою, до того, що людина починає вважати природу табу, або навпаки – предметом для експлуатації. Обидві ці позиції не відповідають християнському розумінню природи, яка є плодом Божого творіння.

З великим занепокоєнням спостерігає Вселенський патріархат, захисник і проповідник прадавньої святотцівської традиції та вірний інтерпретатор євхаристійного і літургійного досвіду Православної Церкви, немилосердне поневолення і руйнування природного середовища сьогоднішнім людством, що несе великі загрози для майбутнього всього створеного Богом світу природи.

Створіння очікує нетерпляче виявлення синів Божих
Рим. 8, 19

Дорогі брати і сестри! Шановні співвітчизники!

1. Стан нашого спільного дому – планети Земля – спричиняє дедалі більше занепокоєння. Виснаження природних ресурсів, техногенне забруднення повітря та води, перетворення на пустелю ще недавно плідної та життєдайної землі, безповоротне зникання з лиця землі деяких видів тваринного та рослинного світу, глобальне потепління та підвищення рівня Світового океану  – це, на жаль, тільки окремі складові довгого переліку наслідків згубного впливу людства на довкілля.

Рівень забруднення природного середовища досяг критичної межі, і вже сьогодні людство стає жертвою власної життєдіяльності, дихаючи отруєним повітрям, п’ючи забруднену воду та споживаючи продукти харчування, вирощені на забрудненій землі. Фахівці констатують також антропогенний вплив на розбалансування кліматичної системи, внаслідок чого зростає частота та руйнівна сила природних катаклізмів. Частішають шторми та буревії, більш затяжними стають хвилі нестерпної спеки та посухи, на зміну яких випадають надмірні опади і повені з катастрофічними наслідками. Створюється враження, що внаслідок зловживанням своїм особливим становищем серед всього створіння і Божим уповноваженням відповідально “панувати над землею” (Бут. 1, 28), людина вже привела світ до межі глобальної екологічної катастрофи та самознищення.