Різдво Христове в українській іконі Друк

b_300_0_16777215_0___images_stories_rizdvo_1.jpgПразник Різдва Христового належить до найбільших і найвеличніших для усього християнського світу, адже прихід Сина Божого знаменує початок Його відкупительної місії. Від моменту воплочення розпочинається не лише новий відлік часу, але й нова сотеріологічна ера в історії людства. Згідно з богословським вченням Церкви, втілення Другої Особи Пресвятої Трійці є містичним таїнством, коли Бог злучається з людською природою і бере від неї все, окрім гріха. Багато Отців Церкви та богословів зверталися до теми воплочення, зокрема, св. Іриней Ліонський стверджує: «Син Божий став Сином людським, щоб син людський став сином Божим», – у цьому відкривається вся глибинна суть Різдвяного таїнства.

Святкування Різдва започатковане ще у перших століттях християнства, зокрема, першою почала святкувати Західна Церква, а невдовзі це перейняла й Східна гілка християнства. Офіційно празник було запроваджено до церковного календаря рішенням ІІІ Вселенського Собору в Ефесі 431 р.

Тема Різдва знайшла широке застосування як у Літургійному, так і обрядовому житті нашої Церкви, тому велика кількість звичаїв та народних традицій пов’язана саме із цим святом. Яскравим віддзеркаленням цієї тематики є й іконописна традиція, яка у свій спосіб розкриває містерію празника через глибоке богословсько-символічне наповнення.

Українська ікона – своєрідна, вона служить яскравим виразником не лише духовності, але й багатої культури. Іконографія Різдва Господнього розвинулася в Україні під впливом Візантійської традиції відразу після прийняття християнства. До найраніших зразків цієї тематики належить мініатюра Трірського Псалтиря (1078-1087 рр.), Київського (1397 р.) та стінопис Кирилівської церкви в Києві, що датується XII ст. Щодо станкового малярства, то вперше ця сцена зустрічається у клеймі ікони «Воздвиження Чесного Хреста» зі Здвиження, початку XV ст. Однак самостійних композицій цієї тематики, які б походили з домонгольської доби, не збереглося.

b_300_0_16777215_0___images_stories_rizdvo_2.jpgОсновними джерелами для іконографії Різдва Христового слугували не тільки традиційні Євангельські тексти від Матея та Луки, але й апокрифічні, зокрема, протоєвангеліє Якова, євангеліє Псевдо-Матея та інші.

Однією з найбільш відомих та показових ікон на цю тему є «Різдво Христове», середини XVI ст. з с. Трушевичі (Старосамбірський р-н, Львівщина). В українській іконописній традиції пам’ятка є унікальним прикладом зображення Різдва в оточенні клейм із сценами життя Марії, де у середнику відтворено традиційну візантійську іконографічну схему. Характер твору – піднесено-урочистиий, позначений містичним символізмом та глибокою духовністю, що було властиво найдавнішим зразкам цієї тематики.

Основне дійство розгортається на тлі скелястої гори як символу Христа і як знак Богородиці. Про першочергову роль Марії на іконі підкреслено також клеймами із її життя, які читаємо справа на ліво: 1. «Благовіщення»; 2. «Собор Богородиці»; 3. «Стрітення»; 4. «Обрізання Господнє». 5. «Вознесення»; 6. «Втеча в Єгипет»; 7. «Різдво Богородиці»; 8. «Введення у храм». 9. «Успіння Богородиці». 10. «Покров».

Майстер використовує принцип різномасштабності, тому Богородиця зображена суттєво більшою у співвідношенні до інших персонажів. Вона як мати Христа-Царя урочисто лежить на яскраво-червоному килимі, зав’язаному на кінцях вузлом, як і три зірки на мафорію Богородиці – це символ  непорочності. Її материнський лик перейнято задумою, Марія лежить відверненою від Христа, усвідомлюючи місію Єдинородного Божого Сина. Цікавим іконографічним моментом є жест Богородиці, коли вона прикриває рукою уста – як збереження таємниці незбагненного для людського розуму таїнства Різдва Божого Сина.

b_300_0_16777215_0___images_stories_rizdvo_3.jpgОбраз новонародженого Спасителя передано особливо зворушливо – Він лежить, сповитий не так як пеленали дитину, а як обмотували померлих у погребельний саван; також Його ложе – не є ложем дитини, а нагадує гробницю. Таким образним способом відкривається суть приходу Христа у світ – Бог стає людиною, щоб померти і через смерть дарувати життя. Характерним на іконі є символізм темної печери, на тлі якої зображений Христос. Печера є уособленням світу, в який прийшов Христос, щоб стати світлом для людства, яке чекає спасіння. Над малим Спасом традиційно зображено вола та осла, про яких згадано у пророцтвах Ісаї. Вони також можуть бути ототожненням з ізраїльським та поганським народами. Збоку наближаються до Христа троє волхвів, котрі також символізують народи, що мандрують до Євангельського світла.

У нижньому лівому куті композиції бачимо сцену купелі Христа, яка взята з апокрифічних оповідей про двох жінок – Соломію і Маю. Водночас, ця сцена сповнена побутового характеру, коли одна жінка тримає Христа, а інша підгодовує воду для купелі новонародженого. Купіль також свідчить про правдиве народження Христа у людському тілі.

Праворуч зображена монументальна постать зажуреного Йосифа, якого спокушає диявол у вигляді пастуха і будить сумніви щодо батьківства дитини. Водночас Йосиф є уособленням людства, котре також сумнівається у божественності Христа.

У верхньому полі іконного щита, над горою, зображено ангелів, які сповіщають пастухів про народження Спасителя. По центру в сигменті неба три промені, що нагадують різдвяну зірку, а також є символом присутності Пресвятої Трійці у цій епохальній події.

b_300_0_16777215_0___images_stories_rizdvo_4.jpgПодібну композиційну схему наслідує майстер ікони «Різдва Христового», кінця XVI ст. з Лопушанка Хоминої, одначе, візантійська програма твору представлена у спрощеній редакції. Привертають увагу особливості іконографії, наділеної яскравими народними рисами з тяжінням до реалістичного трактування пейзажу. Схематичне зображення скелястих гір замінено на пологі гори, що нагадують українські Карпати із невеличкими деревами на схилах. Ще одним етнографічним елементом є декор, особливо на одежах персонажів, у якому пізнаються елементи національної вишивки.

Наступний етап творення іконографічної схеми Різдва демонструє ікона «Собор Богородиці» середини XVI ст. з Бусовисько. Композицію  побудовано у типі – «Поклін волхвів», але про те, що ікона відображає саме Собор Богородиці свідчить підпис на ній. Тема Собору тісно пов’язана з Різдвом, а її ідейним змістом є возвеличення Богоматері.

Бачимо величаво-монументальну постать Богородиця на троні з малим Христом, котрого прийшли вітати три царі. Момент цілування ніжки Христа одним із волхвів  несе відгомін західної традиції, яка вже у тому часі починає активно утверджуватися в українському мистецтві. Варто зауважити, що цей момент зображено також у фресках Лаврівського монастиря, які датуються серединою XVI ст. Водночас, майстер показує різночасовість подій – приїзд і від’їзд царів на передньому плані. Ліворуч зображено одиноку постать зажуреного Йосифа.

Нові іконографічні зміни представляє ікона «Поклін волхвів» з Хломчі ІІ половини XVII ст. Виразні риси реалізму витісняють традиційну візантійську композицію і тим самим позбавляють її богословських тонкощів у трактування сцен. Дійство відбувається вже не на тлі гори, а дерев’яної стаєнки, взірцем якої послужили латинські зразки. Іконописець зобразив лише головних персонажів – Богородицю, яка сидить на троні з малим Христом, Йосифа, який вітає прибулих волхвів, здіймаючи над своєю головою шапку, та волхвів у лицарських обладунках, що припадають до Христа з дарами. Таку ж подібну лаконічну сцену представлено в іконі XVIII ст. з Волині.

b_300_0_16777215_0___images_stories_rizdvo_8.jpgЩе один популярний епізод, який починаючи з початку XVII ст. виступає окремим іконографічним сюжетом, демонструє храмова ікона «Поклін пастухів» із Бойківщини. Композиція поділяється на два плани: на передньому плані при яслах з новонародженим сидить Марія, поряд Йосиф і пастухи, що прийшли із полонин вітати Христа. На задньому плані, у глибині пейзажу – сцена знищення немовлят, а вгорі вже традиційно почали зображати ангелів у сегменті неба, котрі тримають стрічку із написом «Слава вовишніх Богу».

Прикладом такої іконографії служить також ікона XVII ст. авторства Йова Конзелевича, що походить із добре відомого у літературі Богородчанського іконостаса.

У кін. XVII- поч. XVIII ст. визрівають також композиції більш наративного характеру, де окрім центральної сцени, показано різночасові моменти із життя Христа, зокрема, таке зустрічаємо на іконі «Різдво і дитинство Христа» з Торок кінця XVII - початку XVIIст. Такі іконографічні типи були зацікавленням в основному народних майстрів, котрі відображали не лише елементи біблійних оповідей, але й часто наповнювали композиції елементами які перегукуються з реаліями тогочасного життя.

Тематика Різдва Христового знайшла широке застосування у мистецькій культурі нашого краю. Як у церковно-обрядовому, так і в іконографічному аспектах вона у свій спосіб розкриває кожному християнинові глибоке і радісне таїнство приходу у світ Божого Сина.

Марта ГЕЛИТОВИЧ-ФЕДАК

Стаття з сайту Релігійно-інформаційної служби України (risu.org.ua)

Вам це може бути цікаво


Рейтинг статті

( 3 голосів )
Теги:
( 1700 переглядів )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити