Три Божі іпостасі представляють нам найкращий зразок любові — такої, яку ми, прості люди, ніколи не зможемо осягнути. Отець максимально любить свого Сина і приймає навзаєм стовідсоткову любов від Нього. Внаслідок цієї любові виникає Третя іпостась - Святий Дух, який також віддає свою любов Отцеві та Синові і приймає їхню. І незважаючи ні на що, ми говоримо, що всі три Особи Божі є рівноправними і їхня любов в однаковій мірі є рівноцінною. Така ідеальна модель є найкращим зразком для відтворення у нашому повсякденному житті: коли ми безкорисливо віддаємо все, що маємо і приймаємо навзаєм. Але відносини між людьми можуть лише прагнути до таких і рівнятися на них.
В період масової нестримної глобалізації просто неможливо уявити собі життя без ласкавої Божої любові, яка супроводжує нас щодня, щохвилини, щомиті... але ми не повинні також забувати, що за цю безмежну Любов заплатив власним життям Ісус Христос, який добровільно пішов на хрест. І ми щиро вважаємо, що усім серцем любимо Сина Божого, але, насправді, не можна говорити про любов до Ісуса, коли немає любові до своїх ближніх, бо хто не має любові до ближнього, той не має справжньої любові до Господа. Адже сам Ісус Христос зазначив, що Царства Божого досягне лише той, хто виконуватиме Заповіді Божі, а перед зрадою Юди додав: «Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як я був полюбив вас, так любіте і ви один одного! З того усі спізнають, що мої ви учні, коли любов взаємну будете мати» (Йо.13; 34-35).
Людина, яка приймає у життя цю Заповідь Христову, яка відкривається на любов до ближнього, відразу починає по - новому сприймати всіх оточуючих: проявляється мир, спокій, розуміння, доброта, повага, стриманість у важких ситуаціях. Справжня любов долає навіть прірву між ворогами, адже сам Христос, говорячи про новозавітню справедливість, зазначає: «Ви чули, що було сказано: Люби ближнього свого й ненавидь ворога свого. А я кажу вам: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, хто гонять вас; таким чином станете синами Отця вашого, що на небі, який велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ і на праведних і неправедних» (Мт. 5; 43 - 45).
Але задумаймося: чи насправді ми любимо ближніх своїх, адже ближній це не завжди твій рідний чи друг, це може бути зовсім незнайома особа, яку ти бачиш вперше. Чи любиш ти її, чи поважаєш, шануєш ? Теоретично багато хто може сказати: «Так», - а практично?
Для прикладу візьмемо одну з найболючіших тем міста - громадський транспорт, чи проявляється наша любов, повага та стриманість там? Громадський транспорт - це місце, де жителю більш-менш великого міста доводиться бувати хоча б один раз у день, а буває й набагато більше, але, на жаль, дуже мала часточка пасажирів задумується над тим, як слід себе поводити у ньому так, щоб не спричинятися до непорозумінь та конфліктів.
Зазвичай, пасажири намагаються дотримуватися певних правил, або ж заспокоюють себе думками, що їхати залишилось не довго і все проходить тихо та спокійно. Але можна зустріти в транспорті також і гомінких, метушливих, зарозумілих та просто розгніваних людей, які виливають на вас весь свій негатив. Але потрібно зрозуміти, що роблять вони це не через ненависть до вас, а через те, що у них щось зранку пішло не так, чи болить голова, чи мучать проблеми зі здоров'ям або ж, навіть, і сесія. І в цей момент слід згадати, що таке буває і з нами, бо ми також можемо зірватись, накричати, образити, але потім жаліємо і мучимося за вчинене. Тому краще відразу промовчати, адже насправді, навколо нас їдуть такі ж люди, з тими ж проблемами та з тими ж бажаннями.
Коли тобі зовсім тяжко і терпець вривається згадай слова Ісуса Христа на Тайній Вечері, коли вмивав ноги своїм учням: «Приклад дав Я вам, щоб і ви так робили, як оце Я вам учинив» (Йо. 13; 15). Богові набагато милішим є наше добровільне применшення, аніж навмисне приниження ближнього, нанесення йому образи. Це підтверджує й цитата з Йоана Золотоустого: «Якщо ти завдаєш образи, тоді ти є переможений, але не людиною, а - що набагато ганебніше - низькою пристрастю, бо тобою заволодів гнів; коли ж ти змовчав, то ти переміг». Наша терпеливість принесе нам куди більше користі, аніж наш гнів, який лише руйнує вже створений тобою шлях до Бога, який будувався за допомогою чесності, покори та любові. Адже, коли ми конфліктуємо з оточуючими, то водночас ми потрапляємо у конфлікт із самим Христом, оскільки Він є сином Божим за природою, а всі інші є синами та дочками Божими за «усиновленням», по благодаті: «Якже сповнився час, Бог послав свого Сина, що народився від жінки, народився під законом, щоб викупити тих, які під законом, щоб ми прийняли усиновлення» (Гал. 4; 4 - 5).
Тому перед тим, як сказати комусь образливе слово, навмисне штовхнути чи закрити двері перед пенсіонером, який не здатний оплатити свій проїзд, варто задуматись над тим, що ми робимо це в першу чергу не так цій людині, як самому Богові на образ та подобу якого ця людина є створеною, і в обличчі якої завжди є відбиток обличчя Христового, який є Боголюдиною.
Благословенна любов, якою християнин любить своїх ближніх, завжди проявляється в безкорисливості, жертовності та доброті. Вона проявляється в здатності пройти надзвичайно важкий та тернистий шлях від пошани і аж до любові свого ворога. Адже любов є сенсом усього нашого життя і в Заповіді любити Бога та ближнього свого міститься вся суть Закону Божого. Юлія Котик
|