Есеїстичний психологічний трилер про щура-нарциса Друк

rat.jpgКажуть, однією з причин гріха можуть бути людські комплекси. Про це й буде сьогодні наша казочка для дорослих дітей про недитячі проблеми.

Каналізація. Внизу дзюрчали і шипіли брудні стічні води, над якими давно стояв задушливий, отруйний сморід. Скрізь валявся мотлох і лежало покрите цвіллю сміття. Темрява проникала у дифузійний хаотичний рух задушливо смердючих молекул стічної води і виривалася з неї вгору, заломлюючись, ніби світло, до іржавих труб. (Каналізація – це внутрішній стан нарциса, його підсвідоме). У тій темряві засвітилися чиїсь маленькі червоні очі і донісся неприємний звук скрипу з труби, що простягнулася над чорною водою. Це був щур містер Юлій Ісаєвич. О! Це ще той перець. На ньому тримався весь світ. (Щур Юлій Ісаєвич – це сам нарцис). Юлій Ісаєвич викладав у найпрестижнішій щурячій школі мистецтвознавство. Щурі – це взагалі такі Божі творіння, які добре знаються на мистецтві.

Якщо підуть на виставку картин (так! вони часто відвідують такі місця), то неодмінно колоною просунуться по червоній доріжці до  портрета «Мони Лізи» Леонардо да Вінчі і, незважаючи на наявність тисячі інших робіт других авторів, згризуть конкретно намальований всесвітньовідомим італійським художником да Вінчі. Не знаю, що це – любов до мистецтва чи голод? Напевно, все-таки любов. Бо важко повірити, щоб такі милі та освічені тваринки як щурики не знали, хто такий да Вінчі, і прийняли його за Хот-Дог. Це нонсенс. Люди ще б могли таке втнути! Але щурі – ні. Вони – ніколи.

(Портрет «Мони Лізи» - це досягнення і таланти інших людей, що завжди непокоїть самозакоханого нарциса, бо на фоні чужих досягнень і талантів він почувається невпевнено, усвідомлює власну недосконалість та неідеальність, залишається на одинці зі своїм найбільшим і найгіршим підсвідомим страхом – самотністю, коріння якого зазвичай сягає дитинства. Наприклад, це може бути нестача чи відсутність материнської уваги в дитинстві. Однак бувають й інші причини нарцисизму. Але завжди їх об’єднує одне – колись нарцис поставився до добра іншого, як до власного добра, полюбив іншого, як себе, але не отримав очікуваної позірної взаємності, що, як наслідок, спровокувало в нього низьку самооцінку, яку той і спробував приховати, одягнувши маску успішної, ділової, зайнятої  людини, в якої ніколи на нікого немає часу, як колись в інших не знайшлось часу для нього. Згодом маска зрослася зі шкірою обличчя такої закомплексованої людини і створила ілюзійне бачення її самооцінки, фантомно збільшивши останню у стократ. Хот-дог – це своєрідна неосвіченість або у нашому випадку невміння розпізнавати прекрасні речі, не бачити винятковість, хороші риси характеру та досягнення інших людий. Це в жодному разі не притаманно нарцису. Він завжди помічає таких людей, бо сприймає їх як своїх ворогів, які можуть урвати його шматок слави, як суперника, якого треба викликати на поєдинок). Отож, щур ніколи не переплутає рутинне з вічним. Не назве шедевр їжею швидкого приготування. Це нонсенс.

Біжить містер Юлій Ісаєвич по трубі і – шубувсь у воду, а там на надувний матрац – та й поплив швиденько. Лапками шух-шух і немає. Лише слід від надувного матраца на верхньому шарі застояної стічної води залишився. А після побаченого понеслося зі всіх сторін:

-         Браво! Браво! Він уміє все. Я в Ньому не помилився, - вигукнув директор школи старий посивілий щур Хорхе Матренович.

-         Браво! Браво! Подивіться на Нього, який сміливий і прикольний. Ми любимо Вас, Юлію Ісаєвичу, - закричали щурі-школярі.

Всі захоплювалися Юлієм Ісаєвичем. Всі. Навіть Юлій Ісаєвич захоплювався Юлієм Ісаєвичем. Про Нього всюди говорили. І Він про Себе говорив. Особливо часто вчитель мистецтвознавства розповідав знайомим про Свої не завжди до кінця правдиві амурні походеньки, розповідав про високі цінності і давав моральні настанови, яких, на жаль, Сам рідко дотримувався, під час розмови часто згадував прізвища Своїх відомих та впливових друзів і знайомих, всюди намагався вставити розумні фрази і слова. Іноді починав із якимось щурищем інтелектуальну дискусію, аби показати, що знає про його предмет набагато більше, ніж він (щурище) сам.

Школярі годинами стояли в черзі в учительську, щоб лишень глянути на милу та прехорошу усмішку Юлія Ісаєвича, а потім вибігали з учительської щасливі-прещасливі і після фрази: «Він такий кумедний і добрий…», - ставали знову в ту саму чергу, аби ще раз глянути на геніального вчителя. Коли містера Юліана запрошували на чашку чаю, то завжди відповідав: «Маю дуже багато роботи… Не можу… Учнівські контрольні буду перевіряти», - з величезним очікуванням вдруге почути те запрошення. Коли ішов по коридорчику, робив вигляд, що нікого не помічає, і намагався першим ніколи не вітатися з ніким, аби інші привіталися з Ним першими. А то, не дай Боже, ще хтось подумає, що Юлій Ісаєвич тільки й те робить, що про когось думає. Свій імідж успішного та недоступного треба підтримувати. (Життя нарциса – це спектакль задля овацій. Йому здається, що треба будь-що заімпонувати своєму співрозмовникові розповідями про власні перемоги та успіхи. Нарцис стрибає з однієї крайності в іншу, намагається постійно переконати себе у власній неперевершеності, різними способами хоче викликати зацікавленість до власної  персони в навколишніх, хоч сам до них ставиться відповідно до принципу – «я тут не для того, аби мене обходили твої проблеми») .

Та цього дня щось мало змінитися. Сталося недобра річ. У щурячу школу прийшла вчитися маленька польова мишка, яка не змогла оцінити всіх прихованих талантів Юлія Ісаєвича. До учительської заходила рідко. На чай Його не запрошувала. Коли пан Юлій не вітався, то теж так само робила. (Польва миш – це адекватна реакція на малознайому людину). Ох і не сподобалося це нашому вчителеві мистецтвознавства!.. Дуже не сподобалося! Та й вирішив Він перевиховати малу польову мишку. Кожного разу, коли викличе сіру до дошки, то одразу встає зі свого вчительського крісла та біжить до її парти, а прибігши пересідає на стілець мишки-школярки, ніби намагається сказати їй: «Я тут головний! І слухати ти будеш Мене!» (Нарцис ніколи не може розслабитися. Він весь час комусь щось доводить. Пригадуємо, життя нарцисів – це боротьба за владу і славу). Принесла одного разу мишка Юлію Ісаєвичу твір про мистецтвознавство, який Він задавав написати на домашнє завдання, а Той їй і каже: «Думаєте, Я більше не маю чим зайнятися, як ваш твір перевіряти?!», - та й узяв. Кудись зникла на Його уроці з парти польової мишки її улюблена книжка. Занепокоїлася мишка. Побачив це її маленький друг і запитує у пана Юлія, чи той випадково нічого не помітив, а пан Юлій крізь зуби витискує: «А Я що маю до книжки польової миші?!..»

Часто вчитель щур викидав такі коники, допоки на коридорі біля нього не випав з лапок польової мишки рулон білого паперу (чесно кажучи, та миша була дуже неакуратна і їй завжди щось падало з рук; напевно, такі гени або, якщо ні, то взагалі чорт зна що). Юлій Ісаєвич підняв великий рулон білого паперу, розкрутив і побачив… Ой лишенько! Лишенько! Він прочитав: «Юлій Ісаєвич. Домігся значних успіхів на роботі, однак в особистому житті почувається дуже самотнім і незатребуваним. Порушує заповідь Божу «Не сотвори собі ідола», сотворивши не свідомо, а під дією певних прихованих психологічних факторів (комплексів) Себе Своїм ідолом. Боїться бути справжнім. Приховує щирі переживання від оточуючих. Якщо продовжуватиме в тому ж дусі і не спробує навести в себе всередині лад, не спробує позбутися власних комплексів, то до старості перетвориться на найнещаснішого щура, який ніколи не знатиме душевного спокою, страждатиме від нерозуміння та відсутності любові. А що найгірше, ніколи не зможе усвідомити, що всіх, хто його любив, він сам у свій час відштовхнув позірною байдужісту і невгамовним суперництвом».

-     Що це? – запитав щур.

-     Я вивчаю психологію, - відповіла мишка.

-     То для вас я хворий? – продовжив щур.

-     Для мене Ви той, хто насправді дуже хороший, але через комплекси… (у чому немає нічого соромливого, бо кожен із нас має певні комплекси, але, щоб позбутися страху, спровокованого тими комплексами, треба визнати їх, інакше вони зруйнують як ваше життя, так і тих, кому ваша доля небайдужа). Отож, для мене Ви той, хто через комплекси заховався у золотий панцир, думаючи, ніби той панцир зробить його щасливим і потрібним.

-     А Ви думаєте, що я нещасний?... Погляньте скільки всього за такий короткий час я домігся.

-    Так, домоглися Ви багато. Ви сприймаєте світ як змагання, де обов’язково маєте перемогти. Однак якщо є переможець, то має бути і переможений, ті, кому своїм безумством Ви ламаєте життя.

-     То Ви вважаєте мене нещасливим?

-     Якщо я скажу, що так, то збрешу. Якщо скажу, що ні, то також збрешу. Бо лише Ви можете знати відповідь на це запитання. Юлію Ісаєвичу, чи почуваєте ви себе щасливим, коли ввечері лягаєте спати, залишаючись на одинці зі своїми думками?

Щур Юлій Ісаєвич опустив погляд донизу. Помовчав. А тоді глянув мишці прямо в очі і тихо мовив:

-      Допоможіть мені. Скажіть, що я маю зробити?

-    Не можу сказати. Тільки Ви зможете знайти на це запитання відповідь, якщо справді знайдете в собі відвагу щось змінювати.

Польова мишка повернулася і попрямувала до драбинки, що вела до каналізаційного люка. Востаннє махнувши у темряві тоненьким і гострим як шило хвостиком, сіра розчинилася вгорі у сонячному світлі. Вона зникла. Її більше не було. Крізь невеличку шпаринку, через яку на поверхню землі пробиралася маленька польова мишка, пробивався теплий промінчик сонця. Щур стояв на купі смердючого мотлоху, який омивали брудні стічні води. Ті води дзюрчали і шипіли з усіх боків. Отруйна задуха стискала груди. Щурик дивився на біле світло, що пробивалося крізь щілинку.

ВИСНОВКИ: Тепер лише від того щурика або, по-нашому, від нарциса залежить, чи відважиться він покинути свій похмурий ідеалізований світ, де немає місця на правду, а є місце для гріха. Світ, в якому немає місця для Бога, а є місце для надлюдини.


Марія Всяка

Tеги:

Рейтинг статті

( 13 голосів )
Теги:     есей
( 3007 переглядів )
 

Коментарі  

 
+4 #1 Олексій 07.11.2013 18:58
Як і в будь-якій казці, прозирає зерно мудрості, яке як видно по тексту, навіть Сама Авторка ще не усвідомила. Особливо б'ють і шокують слова "Однак якщо є переможець, то має бути і переможений, ті, кому своїм безумством Ви ламаєте життя." звучить ніби як правда...
Тепер про тих кому Юлій Ісаєвич ламає життя.
Якось Християнка мені твердила що мені необхідно обов'язково і негайно позбутись роботи пов'язаної з комп'ютерами, оскільки то зло, коли я так само як наївний Юлій Ісаєвич наївно думав що програми написані мною спростять рутину в людському житті, залишивши більше часу для молитви Богу, і здешевлять продукцію, щоб одяг, техніку, меблі міг купити кожен... та ні, Юлій Ісаєвич ламав життя бідним нещасним калікам, яких викинуть на вулицю, так в ту саму смердючу каналізацію, оскільки нічого іншого вони робити не вміють. Святий Боже, Ти дав розум Юлію Ісаєвичу, дай йому й прощення в його діяннях, бо він не відає яке горе творить і допоможи тим, кому він поламав життя.
Цитувати
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити