Жити з Христом у серці |
Його прихід у наш світ був передбачений. Ще за сотні років до народження Ісуса, у Старому Завіті є багато пророцтв щодо цього – духовне народження, безгрішне життя, зцілення. Є і про Його Смерть на хресті, Його Воскресіння. Коротке земне життя Ісуса свідчить: це була не звичайна людина, проповідник мудрого слова, який на зло відповідав добром і проповідував його. Він був посланцем Божим. Земне життя Ісуса – якась мить біблейської історії, спалах, який, освітлює шлях людському поколінню за поколінням до добра, правди, праведного життя, до Спасіння. Ісус сказав: «Я й Отець – одне! ... Хто бачив Мене, той бачив Отця… Я – Дорога, і Правда, і Життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене». Бо ми – Його творіння, діти Божі, створені у Христі Ісусі. Значить призначені на добрі діла. Саме на ті, що Бог приготував заздалегідь. Проте у світі, який багато-хто впевнено називає жорстоким, –а це так і є, у принципі, – не все добре, творяться і справи злі, гріховні. Творець, що започаткував життя людське, передбачив таке. Щоб вижити, не дати спокусити злому, наділив нас заповітними законами: силою віри і силою совісті. Зрозуміло чому: одним – щоб перевірити себе, іншим – вберегтись від зла, комусь, хто встиг вчинити його – поступово спокутувати, повернутися в лоно Христове. Це своєрідні ключі, вручені кожному. І кожен, скориставшись ними, може стати на шлях Божого спасіння. Вирізняємо в цих ключах закон Божий внутрішньо людський – це совість, і закон Божий зовнішній – це Заповіді Його. Вони нерозривні, взаємообумовлені, взаємодіючі. Совість – це внутрішній закон, не що інше, як «голос Божий» у собі, повинен націлювати і наставляти кожного на діла добрі, чесні, справедливі, безумовно, любі. Однозначно застерігати від не бачення і вчинення зла – діл недобрих, нечесних, несправедливих. Бо розум і серце людини затьмарилися, почали черствіти ще з часу її першого гріхопадіння: голос совісті і воля виявилися тоді, як і в подальшому житті, слабкими, недостатніми для вияву в собі належної духовної сили. Поволі вони завмирали, мертвіли. Інколи можна почути: скільки стоїть світ – стільки ж люди коять зло. Це так: війни, братовбивства в мирний час, зради, алкоголізм, наркоманія, наруга над людиною… У чому ж причина зла, чому Бог допускає це? Причина в самій людині. Бог на початку створив саме її, дав волю і вільний вибір, аби вона завдяки свободі досягла бажаного. А внутрішня причина походження гріха, тобто зла, саме в цій самостійній волі людини. Згадаймо й інше: гоніння та переслідування в Палестині християн в часи апостолів. Вони ж тримались, повсюдно проповідували Євангельське слово. І що ж? А сталося таке, що гріхи творців зла, їх вчинки були спрямовані Ісусом на збільшення посівів зерен добра – поширення християнства. А чи не є Воскресіння Ісуса єдиним очевидним поясненням виникнення християнської Церкви. Нині вона – найбільша інституція, яка будь-коли існувала в історії світу. Більшу частину першої проповіді у храмі присвячено Божественному Воскресінню. Ісус Христос живе. З Божественною вірністю Він благословляє та збагачує життя всіх, хто довіряється, хто покоряється Йому, орієнтуючись благословенним Словом. За сподіяне добро Бог нагороджує внутрішнім спокоєм і миром, бо це Йому любе. За скоєне зло, – бо це гріх – осуджує. Адже душа людини, яка чинить свідомо зло та наругу, не відчуває докорів, її не мучить сумління. Вона призвичаюється до такого стану життя. Порятунок тут один-єдиний – відімкнути за допомогою вже згаданого ключа свою душу, розбудити совість – закон внутрішній Божий. Та якщо ж це не вдається, бо комусь таки бракує внутрішнього закону совісті (а цих “комусь” чимало) вихід і тут є. Щоб людина завжди була на сторожі своєї совісті, могла контролювати вчинки свої, бачити негарні їх вияви в інших, не піддаватися спокусі наслідувати і чинити, а відступникам, грішникам опам`ятатись, Бог передбачливо залишив Десять Заповідей Свого Закону, розмістивши їх на двох скрижалях – любов до Бога і любов до ближнього. Їх треба знати. І ще, а це основне: щоб душа не міліла, серце не черствіло, а в кого відмерло, – оживити відвідуванням Храму Божого, у проповідях і молитвах почути святі Заповіді, Святе Слово Боже. Він же заповідав: «Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю». Це перша і найважливіша Заповідь, друга ж – подібна до неї: «Полюби ближнього твого, як самого себе». На цих двох Заповідях утверджуються увесь Закон і пророцтва Божі. Любиш Бога – виявляєш й істинну любов до самого себе. Бо ця любов не що інше, як сумлінне виконання обов’язків перед Богом і ближніми. Це очищення себе від гріхів, підкорення тіла духу. Словом, турбота про свою душу, зміцнення духовних сил, розвиток здібностей – все, знову ж таки, аби повніше виявляти свою любов до Бога, до ближніх. Св. ап. Йоан Богослов пояснював: «Хто каже: я Бога люблю, а брата [тобто ближнього – Авт.] свого не ненавидить, той говорить неправду, бо той, хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить». Христос – єдина дорога до Бога. І всі ми повинні приймати Христа і за особистим запрошенням, і за вірою. А це – означає: відректися від свого Я і віддатись, довіритись Богу, Який простить кожному гріхи, зробить його людиною Собі до вподоби. Бо розп’ятий був за гріхи наші, помер на хресті, втім Воскрес і повернувся. Концепція Бога виникає в результаті таємничої здатності людини – уяви. За допомогою цієї сили ми спроможні знаходити підтвердження речам абстрактним – виникає можливість духовної реальності: істину, що Небо є скрізь і у всьому, як і Бог, що живе в наших серцях. Про це мовить псалом: «Небеса повід́ають славу Божу, творіння ж рук Його сповіщає твердь». Твердь – це та основа, на якій стоїть людина: сила розуму і душі, непорушність совісті, прагнення творити добро, нести його як Господь Бог іншим. Святослав Мотрен Tеги:
( 5 голосів )( 9276 переглядів ) |
-
Архів
-
Рубрики
- 2024 (1)
- 2023 (7)
- 2022 (33)
- 2021 (37)
- 2020 (6)
- 2019 (1)
- 2018 (4)
- 2017 (19)
- 2016 (38)
- 2015 (65)
- 2014 (35)
- 2013 (60)
- 2012 (36)
- 2011 (57)
- 2010 (62)
- 2009 (19)
Роздуми
-
Це питання хвилює не одне небайдуже серце. Не залишався осторонь від нього і Папа Бенедикт XVI (Йосиф Рацінгер) відхід до вічності якого став для Церкви нагодою переосмислити його багату богословську спадщину. Ще в 2006 році у видавництві «Місіонер» вийшла його збірка «Цінності в часи перемін: Долання майбутніх…
Шляхом святих
-
Детальніше...
Хрестоносний, бо саме цим знаком потаврувала його груди рука НКВС-івського садиста. Як свого часу Каяфа, підкорюючись владному Господньому велінню, пророкував про Христа, прагнучи Його смерті, так і тепер безбожник виявив світові правду про славного звитяжця, який від юних літ пішов за Христом, присвятив Йому свою молодість у тиші монастирської келії, проповідував Його на спасіння інших, не зрадив, не відрікся, а поніс Його хрест на власну Голготу.
-
Теги
-
Фото
-
Відео
Коментарі
Стрічка RSS коментарів цього запису