Народився преподобний Іван Касіян на берегах Дунаю у другій половині ІV ст. Ще молодим подався в паломництво до Палестини, де й почав чернечий шлях. Пізніше прибув до Константинополя, познайомився з Йоаном Золотоустим. Там же ж прийняв сан диякона і був скерований до Рима, де на той час папою був Інокентій І.

Авва Касіян влаштував у Галії дві кеновії – чоловічу та жіночу – по уставу східних обителей. Уклав 12 книг «Про влаштування кеновій», 10 бесід з отцями-пустельниками, написав твір проти Несторія, де висунув напротивагу єресі думки й духовний досвід східних і західних вчителів, монахів.

До «Добротолюбія» увійшли кілька праць преподобного отця. Сьогодні ми спробуємо зануритися лише в одну з них. Перед тим, як сісти в цей ковчег, згадаємо слова св. Йоана Ліствичника, який писав, що «великий Касіян мислить чудово і піднесено». Спробуємо стати простішими в серці й знімемо якір, відштовхуючись від берегів цього тексту…

З цією думкою я живу останні кілька днів. Вона приїхала зі мною зі Львова до Херсона й не намагалася відступати усі ці тисячі кілометрів брукованої, залізничної та асфальтованої «в дірку» дороги. Мене запитали, і я спробую відповісти, вірніш – приручити цю думку, щоб краще її дослідити. Так ось…

-  Я чув, що на Центральній Україні більше святкують Новий Рік, а не Різдво, - нещодавно мовив мій колега зі Львова. – Вперше я це досвідчив, коли був на студіях в Польщі. Тоді дівчата та хлопці повбиралися, як на велике свято, наготували багато страв, і, звичайно ж, - випивки. Для нас то була дивина: ну подумаєш, Новий рік - пішли собі купити пива…

- Так-так, якось на Сході не дуже відчутно духа Різдва, - підхопив другий. – Ніно, як там у ваших краях, чи залишились якісь різдвяні традиції?

Що ж, погодитися чи не погодитися – ці обидва шляхи приведуть до непорозумінь. Я просто розповім вам історію, а там побачимо.

1. Смирення – Бог-Отець

Перший крок до Бога – це смирення. На цьому етапі Бог виступає як Бог-Отець, який дає людям Закон. Закон передбачає заповіді, що обмежують свободу людини. За їх порушення встановлене покарання. Бог-Отець – це Бог, що карає. Він закликає людину «обрізати» серце, усмирити гординю, довіриться Йому, бути Йому вірним.

Самітник. Занурюючись у своє серце, він підіймає його вгору. Так, несучи його, мов скарб, простує пустелею, крокує викривленими стежками, щоби блукати довше… Він живе за уставом Пимена Великого і знає, що кожен зрілий монах-самітник сам собі ігумен. Він знає, що недостойний честі ігумена. У глибині серця самітник піднімається вище до Світла, а тілом шукає розжарених пісків і колючого терня, щоб упокорити бодай свою плоть. Блукає по давно знаній дорозі, приглядаючись до своїх попередніх кроків пильніше – чи не було в них хиби? За ним крокують учні. Чуєте? Можливо, це їхні кроки у словах авви Ісаї. Пізнання, як і бажання науки, крокує вічність. І кожне наступне століття допомагає скинути зайві епітети, щоби слово стало чистим сенсом. Ті слова, які ви читатимете сьогодні, пройшли не менше шістнадцяти століть, що стесували непотрібний пил алмазу з прозорого діамату.

Хто він? Де і коли став іноком? Чому ступив на цей шлях, де його проходив і як закінчив? Про це нічого не відомо. Про цього вчителя лиш побіжно згадують Фотій та Діадох, повторюючи його повчання і переказуючи деякі глави.

Слова Йоана прості, не перенасичені академічним богослов’ям, але сповнені щирою любов’ю і лагідністю, спокоєм. Він говорить, як мудрий батько: не нав’язує, не повчає, не диктує правила життя. Через співчуття і співучасть у невдачах і слабкостях тих, що до нього звернулися, Йоан тихо викладає ті істини, які осягнув завдяки власному досвіду. Він залишає вибір за кожним: прислухатися і прийняти чи піти далі, несучи і збираючи свої печалі…