Христос у моєму житті Друк

b_300_0_16777215_0___images_stories_esse_w_6a10d436.jpg

Всі бо ви, що у Христа христилися, 
у Христа одягнулися

(Гал. 3, 27)

   Кожний християнин у своєму житті знайомиться з Христом, пізнає Його, приймає Сина Божого у своє життя. Але коли відбувається ця зустріч? Чи ми починаємо розмірковувати про Христа на курсі христології, чи, можливо, коли батьки вчать нас молитися? Звичайно, можна сказати, що в кожного це відбувається по-різному й у кожного своя дорога до Бога. Я хочу розповісти, як у мене відбулося це знайомство і яке місце Христос займає у моєму житті. Свою розповідь я поділив на 4 періоди і в кожному було щось головне у спілкуванні з Ним: були вчинки гідні називатися Христовим учнем і вчинки, які можна схарактеризувати, як зрадницькі щодо Ісуса. Для початок зазначу, що Христос не залишав мене навіть у часи моїх гріховних діянь, а закликав до покаяння, просто іноді я відвертався від Нього.

Перший мій період знайомства з Христом – дитинство, коли батьки розповідали про Ісуса, показували ілюстровану дитячу Біблію, у церкві я також чув про Сина Божого. У цей період, правда, Христос асоціювався з якимось легендарним героєм. Мені надзвичайно подобалося те, що Він любив дітей, а також розповіді про різні Його чуда. Але я не розумів хресної жертви Ісуса. Пам’ятаю, одного разу я навіть собі уявляв, що взявши машину часу, вернувся в часи страстей Христа і врятував Його від них, тільки, щоб він не страждав. Але все ж таки для мене Він був далеким. Звичайно, кульмінацією цього періоду було перше Причастя, коли пройшовши катехитичну підготовку, я зустрівся з Христом у пресвятій Тайні Євхаристії, хоча усвідомлення того, що відбувається було поверхневе. Але ще одна дуже важлива деталь – тоді я почув від старших: «Своїми поганими вчинками, ти розпинаєш Христа». Але як? Напевно, вони щось наплутали.....


Другий період – юність. У цей час я цікавився подіями з життя Христа, Церкви, але не надавав цьому духовного значення – лише раціональне осмислення. Піддаючись спокусами, я відвернувся від Христа. Ходив до церкви, сповідався раз у рік перед Пасхою, бо так треба, бо так всі роблять – це сила звички, і ще ж батьки кажуть, що так має бути, навіщо їх лишній раз дратувати, краще дати, що хочуть, щоб відчепилися. А світ пропонує свої принади, потрібно все попробувати поки молодий: обманюючи батьків, гуляти, пити і веселитися, бо раз живу, бо молодий, бо хочу виглядати дорослим, а найкращий спосіб – вести розгульне життя.

Але незважаючи на тодішнє гріховне існування і відхід від Христа, я почав молитися на вервиці, майже щодня, постійно носив її, декілька раз через гуляння губив, але молився. І несподівано, під час страсних розважань, пригадав застереження старших: «Своїми гріхами, ти розпинаєш Христа». На другому десятку, у розважанні над бичуванням Христа, я уявив себе тим, хто Його бичує, потім тим, хто вдягає терновий вінець, тим, хто підганяє на Голгофу і, зрештою, хто прибиває до хреста. Жах огорнув все моє єство, з очей лились сльози, по шкірі бігали мурахи – вся моя душа завмерла. Невже це я роблю? Невже я своїми вчинками мучу Христа? Того, кого я хотів за допомогою машини часу врятувати, але від кого? Виходить, від себе самого, і мені не потрібна машина часу – треба змінити спосіб життя.

Ці роздуми привели мене до третього періоду. Він для мене почався дуже символічно –прощею до Унева – неймовірне пережиття! Після цього по змозі ходжу туди двічі в рік. Тут можна в особливий духовний спосіб відчути присутній Христа. Потім я потрапив до молодіжного товариства при нашій парафії, почав брати активну участь у молодіжному християнському русі і житті парафії, почав дуже часто ходити до Сповіді і Причастя. У цей період моє спілкування з Христом було надзвичайно тісним, я відчував Його присутність у житті, Його любов, яка огортала все моє єство.

Але Бог дав мені наступні випробування, які розпочали четвертий період. Спочатку я почав робитися гордим: я ж такий гарний і світлий, а ось цей мій побратим поганий, до церкви не ходить, та й ще як гріховно живе. Та й, на жаль, диявол дуже пильнує тих, хто наближується до Бога, і я побачив, що люди, які здавалися святими, також можуть гріши, то ж вони видавалися нещирими, дволикими. До цього додалися духовні сумніви, спричиненні, здебільша, критично-раціональним осмисленням світу, особливо під час навчання на філософському факультеті. Все ж таки не все гладко було в історії Церкви, є багато критики християнства, то, можливо, вони праві?

Але Ісус не покинув мене, дав сили боротися з сумнівами і це зробив тому, що я почав захищати християнство в університеті, коли його критикували, читав апологетичну літературу про християнство, духовне життя і Церкву, висвітлював кращі і правдиві сторони християнства, ставлячи у приклад видатних представників Христової Церкви (особливо Івана Павла ІІ). Так наново почав утверджуватися у вірі й бачити дію Христа у своєму житті. Я глибше замислився над своєю гріховністю і зрозумів, що тільки через Христа можна спастися, тільки з Його допомогою можна протистояти спокусам світу цього: спілкуючись з Христом у молитвах, читаючи Святе Письмо й особливо у пресвятій Євхаристії.

Наше життя складне, ми то духовно підносимося до Господа нашого Ісуса Христа, то у своїй слабкості впадаємо у гріх. Але є ще один важливий фактор – людський погляд. Ви колись, коли молилися перед іконами, вдивлялися в погляд, у вічі Христа, Богородиці або святих? А тепер пригадайте, чи бачили Ви такий погляд у когось із людей? Якщо ні, то придивіться уважніше до ближніх. Бо я бачив цей блаженний погляд, у якому скривається вся вселена, сповнена божественним спокоєм і невимовною любов’ю. Такий погляд мають люди, які «зодягнулися у Христа», через них Ісус діє в нашому житті. То ж нехай Бог сповняє нас мудрістю і духовною стійкістю, щоб ми всі мали такий погляд, «…бо ви, що у Христа христилися, у Христа одягнулися».


Михайло Кобрин 

Tеги:

Рейтинг статті

( 6 голосів )
Теги:     есей
( 12746 переглядів )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити