У вступі до своєї докторської дисертації Маркс написав: «Для філософії це не секрет. Слова Прометея: “Скажу відверто – я ненавиджу всіх богів!” — це суть професії філософів, їх слоган проти усіх земних і небесних богів, що не визнають самосвідомість людини найвищою божественністю. У світі не може існувати якась інша божественність, окрім цієї».[1][1] Зараз таке ставлення до поняття Бога йде пліч-о-пліч зі ставленням до світу в цілому: той, хто не допускає ідеї Божої суверенності, часто не приймає «даності» речей із певною, визначеною природою. Це не лише тому, що йому здається наче ці речі повертають його назад до Бога, але й тому, що вони — кожна зі своїм внутрішнім «логосом», який накладає на людину певні зобов’язання — виглядають такими, що належать ненависним богам. Людина із подібною настановою намагається позбавити речі їх даності, та перетворити їх на нові об’єкти, що віддзеркалюють її саму, її особисту владу, що залежать від неї. Австрійський історик-мистецтвознавець, Ганс Зедльмайр (Hans Sedlmayr), так описує цю настанову:
«Для людини, що проголосила себе цілковито автономною, нестерпно стикатися із речами, що, вочевидь, не є плодом її творчості. Це якнайбільш нарцистична мрія, мрія Прометея — використовувати цілковито чужі природі технологію та ремесло, щоб вибудувати світ, у якому людина не стикатиметься ні з ким і ні з чим, окрім витворів власного людського духа».[2][2] [...]