Anthropologia Crucis: де поділась творча трансформація страждання? Частина V. Між експлозією коронавірусу та імплозією духовності Друк

b_300_0_16777215_0___images_stories_zistoriidumky_o_o_hirnyk.jpgІмплозія долання страху

Автор першої біографічної монографії про Івана Ілліча не випадково називав останнього «Пророком з Куернаваки» [6]. Якщо в 1975 р. його тези про медикалізацію всіх верств суспільного життя і суспільний ятрогенез видавались надто радикальними, то в умовах актуальної пандемії це вже реальність: медицина стала середовищем існування людства, проникла у всі пори суспільного життя, включаючи культуру, політику, економіку, релігію і Церкву, освіту, щоденний побут життя пересічної людини. В ставленні до коронавірусу існують дві основні концепції. Затверджена ВООЗ офіційна концепція, якої дотримуються уряди всіх країн світу та очільники практично всіх релігійно-церковних спільнот, вважає: у випадку актуального коронавірусу маємо справу з унікальним різновидом вірусу, який постійно мутує в напрямку все небезпечніших форм; у подоланні останнього не існує іншої альтернативи, як вакцинація максимальної кількості людей і дотримання трьох основних правил на зовнішньому рівні, тобто використання в публічному просторі медичних масок, антисептиків, зберігання соціальної дистанції. Альтернативна концепція, відсоток прихильників якої встановити важко через негативне ставлення до неї представників офіційної концепції, покладає надію на закладені природою і Богом внутрішні резерви людини, можливості її імунної системи. Власне переваги другої, альтернативної концепції намагався довести Іван Ілліч, покликаючись на історію захворювання на туберкульоз, котра свідчить, що розвиток загального імунітету випереджував відкриття епідеміологів. Наприклад, в 1812 році в Нью-Йорку смертність від туберкульозу досягла свого піку і становила 700 летальних випадків на 100 000 населення. Але вже в 1882, себто, коли німецький мікробіолог Роберт Кох (1843-1910) допіру вирощував і фарбував свою першу однойменну бактерію-паличку, смертність від туберкульозу впала сливе на половину. Не лише імунітет, але й альтернативні методи, які стимулювали імунну систему, випереджували наукові відкриття. Так в 1848 році, себто коли майбутньому видатному мікробіологу було п’ять років, молодий католицький семінарист і майбутній видатний натуропат Себастьян Кнайп (1821-1897) розпочав свою боротьбу з туберкульозом при допомозі природної методики, яку описав у книзі «Моє водолікування» (1886).

crucis_5_2.jpgcrucis_5_3.jpgА в 1889 році Кнайп відкрив натуропатичний центр водолікування, в якому працювали також і професійні медики. Тим часом перший санаторій для лікування туберкульозу був відкритий допіру в 1904, а смертність від недуги на той час перебувала на рівні 180 на 100 000 населення. Наступного року Роберт Кох отримав Нобелівську премію за своє дослідження. А вже після ІІ Світової війни, ще до того, як почали застосовувати антибіотики, смертність від туберкульозу становила 48 на 100 000 населення. В числі літератури, якою обґрунтовує свої твердження Ілліч, подає монографію: H. Huebschumann. Psyche und Tuberkulose. Stuttgart: Enke Verlag 1952. В коментарях Ілліч зазначає, що монографія містить корисну літературу, яка стосується «вивчення психічних факторів, що розкривають етіологію туберкульозу та його взаємозв’язок із суспільними тенденціями» [4, 24-25].

Вивчення психічних факторів та їхній зв'язок із суспільними тенденціями набувають неабиякого значення в контексті актуальної пандемії. До числа потужних чинників, яких ще не було в часи Ілліча, слід додати Інтернет і соціальні мережі, що забезпечують миттєве поширення інформації. Де проходить межа між «страшилкою», яку поширює журналіст з благими намірами (хоча народна мудрість каже, що благими намірами вистелена дорога в пекло), бо люди безвідповідальні і не здають собі справи з небезпеки, яку несе для всього людства коронавірус, тож слід людей трохи налякати для їхнього ж добра? І між «страшилкою», яка переростає в суспільну ятрогенію, якщо до неї долучається авторитетний і медійно розкручений лікар, на кшталт Комаровського [7]? Отже, яким чином елімінувати викликану поширенням інформації про коронавірус суспільну ятрогенію, котра завдяки медіа й соціальним мережам може набути ознак більш загрозливих, ніж сама пандемія? Останнє потребує окремих зусиль на рівні духовному і вольовому.

Якщо ж ми подивимось на пандемію під кутом зору переходу від цивілізації типу експлозивного до цивілізації типу імплозивного, про що була мова у другій частині цього циклу, то побачимо, що офіційна концепція боротьби з коронавірусом, образно кажучи, трактує людський організм як двигун внутрішнього згорання, чия ефективність залежить від машинного масла (себто вакцини) і роботи фільтрів (маска, антисептик, дистанція), які захищають його від потрапляння ззовні шкідливого забруднення. Простіше кажучи, спалах коронавірусу може згасити лише експлозія вакцинації та зовнішньої гігієни. Ця механічна концепція проста і зрозуміла для секуляризованого мислення, хоч і вимагає велетенських фінансових ресурсів для її реалізації. Натомість імплозивний підхід вірить у внутрішні резерви людського організму, його здатність адаптації до життя в найскладніших умовах, не вимагає великих інвестицій. Священик Себастьян Кнайп наголошував, що його метод водолікування практично безкоштовний, адже в його часи доступ до води був необмежений. Зрозуміло, що в умовах актуальної пандемії не достатньо водолікування, позаяк навіть досвідчені знавці практики загартування не вберегли себе від коронавірусу. Але щодо натуропатичного методу о. Себастьяна Кнайпа часто випускають з уваги одну дуже важливу деталь: для нього душпастирська діяльність і лікуванням людей становили одне ціле, відповідно методика водолікування мала успіх, окрім решти, і завдяки досвіду християнської віри, яким Кнайп як священик ділився із своїми пацієнтами.

У випадку актуальної пандемії буде визначальним не стільки знешкодження вірусу на рівні фізіологічному, скільки психологічний і духовний бік проблеми як подолання страху, викликаного поширенням інформації про коронавірус. Цікаво, що в психіатрії існує імплозивний підхід в лікуванні патологічних страхів, в якому пацієнту пропонують до найдрібніших деталей уявити об’єкт, чи пак обставини, які викликають у нього почуття страху [5].

b_300_0_16777215_0___images_stories_zistoriidumky_crucis_5_4.jpgВідповідно, головну роль у процесі лікування відіграє сам пацієнт. Психотерапевт лише пояснює методику, наглядає за процесом під час терапії, після якої обговорює з пацієнтом помилки, котрих він допустився і дає своєрідне «домашнє завдання» – вправу, яку пацієнт повинен виконувати самостійно. Хто обізнаний з практико медитації за методом св. Ігнатія Лойоли, помітить в імплозивному підході багато спільного із рекомендаціями, які подає святий у вступних заувагах до «Духовних вправ». Звісно, окрім можливості до деталей уявити власне пекло, до чого запрошує вправа п’ята першого тижня «Духовних вправ» [9, 52-53], Лойола пропонує в четвертому завершальному тижні промедитувати і позитивний аспект таїнство життя Ісуса Христа після Воскресіння [9, 114-118]. Я не психіатр, тому не можу нічого сказати про ефективність імплозивної терапії. Але перехід до імплозивної епохи, який супроводжується обмеженням свободи переміщення, карантинами, локдаунами і супутніми пандемічними страхами, вимагає, в першу чергу від віруючих, наново відкрити для себе «Духовні вправи» св. Ігнатія Лойоли, аби за прикладом святого відродити мистецтво духовної трансформації страждання.

crucis_5_5.jpgЗагальний підсумок або два ювілеї великого святого на тлі пандемії

В 1523 році новонавернений лицар Ігнатій Лойола попрямував до Венеції, щоб звідти вирушити на прощу до Єрусалима. Мандруючи, «він спав у дверних нішах через сторожу, яка повсюдно пильнувала з огляду на чуму». Випадковий перехожий звернув увагу на бліде лице Лойоли і «мерщій утік, охоплений жахом». Наближаючись до Венеції Ігнатій  довідався, що його не впустять до міста без довідки про стан здоров’я. Тож в товаристві кількох супутників вирушив до Падуї, де можна було роздобути таку довідку. Через травмовану ногу він відстав від своїх супутників і залишився в полі сам. Тоді ж йому явився Христос, що додало Ігнатію відваги і він перестав перейматися бюрократичною проблемою долання санітарних кордонів. На ранок, наближаючись до міських воріт Падуї, він безперешкодно пройшов повз сторожу і так само без жодних проблем вийшов з міста, чим здивував своїх супутників, які на той час вже підробили необхідні документи. Те саме трапилось, коли прибувши до Венеції в човні, сторожа ретельно перевірила усіх пасажирів «і тільки до нього ніхто навіть не підійшов». Так св. Ігнатій Лойола описуватиме в «Заповіті прочанина» особливості переміщення Італією під час епідемії чуми [8, 37]. Очевидно, йдеться про менший спалах епідемії, адже справжню катастрофу Італія пережила в 1347-1352 рр., коли Чорна Смерть забрала приблизно половину населення, а в самій Венеції сливе 60% мешканців. Вдруге Венеція зазнає значних втрат під час епідемії чуми в 1576 р. Як бачимо, в оповіді святого багато складових нагадують режим контролю переміщення під час актуальної пандемії, включно з вмінням в корупційний спосіб вирішувати проблему довідок про стан здоров’я, рівно ж як і страх, який природно охоплює під час епідемій.

Я вже згадував, що цього року в Католицькій Церкві відзначають 500 річницю навернення св. Ігнатія Лойоли, а наступного року – 400-ліття його канонізації.

crucis_5_6.jpgОбидва ювілеї великого святого припали на час випробувань, коли розмова під час зустрічі з друзями, знайомими чи випадковими супутниками часто розпочинається і закінчується темою про коронавірус, вакцинацію, тести, паспорт вакцинації і т. д. Такого рівня медикалізації суспільства не міг собі уявити навіть Іван Ілліч! Тема віри й атеїзму стала догори дриґом, прецінь релігійну термінологію почали використовувати для характеристики тих, хто у ставленні до пандемії підтримує офіційну позицію, чи, навпаки, наважується висловити щось альтернативне, чи, борони Боже, взагалі поставити її під сумнів.  Тож тепер хороші хлопці – це «корона-віруючі», а погані – «корона-атеїсти», чи пак «корона-скептики». А вся історія людства поділилась на «до» і «після» коронавірусу, бо вже не Христос, а, власне коронавірус, як не блюзнірчо це звучить, щось важливе робить з цим світом. Про ковід тепер навіть поетично висловлюються, немов про добродушного демюрґа, котрий в чудесний спосіб повернув тепло спілкування в сімейні стосунки. Приблизно так відповів історик Ярослав Грицак, на питання «Що для вас змінилося у стосунках з рідними?» [2].

Якби в наші часи існувала інквізиція, вона б, швидше всього, полювала за «корона-атеїстами», так як на початковому етапі вона полювала за Ігнатієм Лойолою, вбачаючи в ньому єретика – прихильником містичного вчення, що не визнає авторитету Папи. До речі, як і в часи Ігнатія, з авторитетом останнього існують певні проблеми. За збігом обставин Папа Франциск – перший в історії Католицької Церкви понтифік з ордену Товариства Ісусового, себто належить до духовних синів св. Ігнатія Лойоли. Його висловлення щодо моралі, зокрема у ставленні до одностатевих пар викликають сум’яття, хоч в багатьох випадках вони були вирвані з контексту, або перекручені недолугими журналістами. Як і в часи св. Ігнатія з Німеччини знову гряде революція, яка загрожує черговим розколом у Церкві якраз в питаннях щодо благословення одностатевих пар, рівно ж як і можливості їхньої участі в сакраментальному житті Церкви. Крім цього на час понтифікату Франциска припали гучні скандали щодо злочинів педофілії, вчинених  ієрархами і священиками Католицької Церкви, інформацію про які десятиліттям приховували. І на додачу всьому – пандемія коронавірусу, коли, мабуть, вперше за всю історію Католицької Церкви двері храмів під час Великодніх та інших церковних свят були замкнуті для віруючих. Останнім залишили безальтернативну можливість: брати віртуальну участь в літургії Церкви за посередництвом екранів телевізорів і моніторів персональних комп’ютерів. Чи не забагато на одного Папу з ордену Товариства Ісусового?

А що робив би св. Ігнатій Лойола в нашу коронавірусну епоху? Мабуть те саме, що і 500 років тому: вдавався б до всіх можливих засобів і практик щоб жити в присутності Ісуса Христа, намагаючись розпізнати волю Божу. Наведена вище історія з 1523 року  символічна: після того, як на шляху до Падуї Ігнатієві явився Христос, він перестав перейматися бюрократичною проблемою санітарних кордонів. З цього несамовитого прагнення Христової присутності народилася книжечка «Духовних вправ», в тому числі й «Правила розпізнавання духів», які є фундаментальною складовою ігнатіанської духовності [9, 118-133]. Останні в актуальну епоху пост-правди не зашкодило б наново переосмислити. Адже, якщо ви допитлива, схильна до скептицизму людина, тоді вас не влаштовуватимуть поверхові повідомлення офіційних інформаційних каналів і ви намагатиметесь глибше «копнути» в проблематику походження актуального коронавірусу. Не виключено, що на початковому етапі вам буде цікаво, особливо, якщо ви громадянин України і проживаєте в Стрию, або походите з цього міста у Львівській області. Зокрема, ви дізнаєтесь, що Пітер Дашак (Peter Daszak), – президент нью-йоркського центру неурядової організації «Альянс екоздоров’я», котра фінансувала дослідження коронавірусу у Вуханському інституті вірусології, – по батькові Богдану походить саме зі Стрия.

https://www.ecohealthalliance.org/personnel/dr-peter-daszak
https://www.ecohealthalliance.org/personnel/dr-peter-daszak

Що більше, він є племінником Зенона Дашака (1928-1993) – довголітнього ректора Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка (1965-1992). Тож не випадково рідний брат Пітера – Джон Дашак, став всесвітньо відомим оперним співаком.

З початком пандемії Пітер Дашак очолював групу науковців, які радикально наполягали на природному походженні коронавірусу від кажанів з печер на півдні Китаю, а всі інші теорії, – в тому числі про «втечу» віруса з вуханьської лабораторії, до якої все більше схиляються західні спецслужби, – проголошували абсурдними і безпідставними, зараховуючи їх до «теорій змови». 

http://www.roh.org.uk/people/john-daszak
http://www.roh.org.uk/people/john-daszak

Пітер Дашак був також у складі комісії Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), яка працювала в Вухані в лютому 2021 з метою вияснення причин виникнення коронавірусу, хоч в цьому випадку, здавалось би, мав би бути очевидний конфлікт інтересів. Видається, що комісія так і не змогла надати переконливих доказів, тому ймовірність штучного походження вірусу з лабораторії в Вухані перестали розглядати як «теорію змови» і вона отримала статус офіційної версії. Для підтвердження останньої необхідно мати доступ до матеріалів дослідження Вуханського інституту вірусології, на що китайська влада не дає дозволу. Нещодавно стало відомо, що спецслужбам таки вдалось отримати великі об’єми інформації з вуханської лабораторії, на розшифрування яких піде багато часу. Труднощів додала ще й лінгвістична проблема: китайські дослідники вели свої записи на специфічному вуханському діалекті, тож для прочитання їхніх текстів необхідно знайти експерта, котрий буде добрим фахівцем одночасно в царині китайської діалектології та сучасної вірусології. Здавалось би остаточно крапку в питанні походження коронавірусу могла б поставити світова спільнота науковців-вірусологів. Але й тут є проблема. Ніхто з науковців, як зазначає британський науковий журналіст Ніколас Вейд, не наважиться виступити проти версії про природне походження коронавірусу, позаяк такий виступ може дорого коштувати: «Переступити межу може коштувати зруйнованої кар'єри. Будь-який вірусолог, який оспорює заявлену точку зору спільноти, ризикує отримати відмову у своїй наступній заявці на отримання ґранту від групи колег-вірусологів, яка консультує державне аґентство з розподілу ґрантів» [1]. От і все, як влучно зауважив єрусалимський історик Ювал Ной Гарарі, допитливий шукач істини у просторі пост-правди починає відчувати легку нудьгу і поступово переносить увагу на відео про смішних котиків або останні плітки голлівудських акторів…

Очевидно, що ігнатіанські «Правила розпізнавання духів» також не допоможуть визначити, котра з двох офіційних теорій походження коронавірусу є правдивою. Не для цього св. Ігнатій включив їх в «Духовні вправи». Втім, знову повертається той час, коли право на істину доводитимуть не на наукових конференціях і не на шпальтах наукових часописів, а ціною переслідування, марґіналізації ба навіть ціною власного життя. На таке ніколи не підуть науковці, чиї ґранти визначаються вже не десятками тисяч, а десятками мільйонів доларів. На таке можуть піти лише духовно сформовані особистості. Формація духовних особистостей потребує «Духовних вправ», які у випадку св. Ігнатія Лойоли народилися саме з творчої трансформації особистих страждань і болю. На символічному рівні гарматне ядро, яке в 1521 поранило ногу Ігнатія Лойоли під час оборони Памплони, в персональній історії святого виконало ту саму місію, що й ковід в актуальній пандемії. Опинившись на «вимушеній самоізоляції» і прикутий до ліжка майбутній святий поступово усвідомлював, що вороття до попереднього життя в розвагах, які чергувалися з військовими виправами, у нього вже немає. Продовжити жити попереднім життям він міг лише на рівні уяви, яка потребувала додаткової інспірації, «позаяк він вельми полюбляв читати світські книги й “сумнівні”, відомі під назвою лицарських романів». «Одначе в тій оселі не знайшлося жодної з книг, що їх він зазвичай читав, і йому дали Життя Христа та книгу життій святих кастильською мовою» [Заповіт, 5]. Авжеж, на відміну від сучасного «самоізольованого» в інформаційний ковід світу пандемії пост-правд, під оглядом ментальної гігієни в часи св. Ігнатія Лойоли існували значно кращі умови. Сьогодні, опинившись на «вимушеній самоізоляції», Лойола отримав би від дбайливих родичів щонайменше планшет і йому б довелось значно довше творчо і духовно трансформувати власні страждання, ведучи боротьбу з фата-морганою необмежених можливостей соціальних мереж.

о. Олег Гірник
кафедра богослов'я УКУ


Література

  1. Вейд Н. Походження COVID: люди чи природа відкрили скриньку Пандори?//  https://zbruc.eu/node/105731.
  2. Грицак Я. Знаки часу 01. Що для вас змінилося у стосунках з рідними?// https://youtu.be/7CJfv5xqrNU.
  3. Illich I. Némésis médicale: l’expropriation de la santé. Paris 1975.
  4. Illich I. Medicinska Nemeza: eksproprijacija zdravlja. Zagreb 2010.
  5. Implosive therapy https://psychology.wikia.org/wiki/Implosive_therapy.
  6. Hartch T. The prophet of Cuernavaca : Ivan Illich and the crisis of the West. Oxford University Press 2015.
  7. Курило А. «Буде дуже погана осінь»: Комаровський попередив українців про наближення спалаху небезпечного штаму COVID-19 «Дельта» // https://tsn.ua/ukrayina/bude-duzhe-pogana-osin-komarovskiy-poperediv-ukrayinciv-pro-nablizhennya-spalahu-nebezpechnogo-shtamu-covid-19-delta-1825027.html.
  8. Лойола І. Заповіт прочанина / пер. з англ. Маслюх А. Львів 2004.
  9. Лойола І. Духовні вправи / пер. з англ. Маслюх А. Львів 2006.


О. ОЛЕГ ГІРНИК
кафедра богослов’я УКУ

Рейтинг статті

( 6 голосів )
Теги:     проблема      роздуми      дискусія
( 557 переглядів )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити