Культура життя і культура смерті у сучасному суспільстві Друк

Вінсент ван Гог.На порозі вічності.1890
Вінсент ван Гог.На порозі вічності.1890
Спостерігаючи за багатьма культурологічними змінами, які відбуваються у світі, стає надто важко передбачити, яким буде наше майбутнє. В Інтернеті можна знайти інформацію про те, що до 2075 року у всіх державних об’єднаннях узаконять евтаназію. На сьогодні лише декілька країн світу мають легалізовану евтаназію, однак сучасні тенденції несприйняття людського страждання, вияви надмірного егоїзму, вибір того, що є кориснішим та вигіднішим у житті людини, виразно засвідчують, в якому напрямку ми рухаємося. Твориться нова культура осмислення людського життя і його подальшого прийняття або знищення. Якою вона є?

Вражаючий факт: чимало відомих людей (кінозірки, співачки, бізнес-жінки) відверто зізнаються, що заради кар’єри, успіху чи приватного життя вчинили аборт і не жаліють про цей вчинок. За допомогою сучасних новітніх біотехнологій проводять преімплантаційну діагностику людських ембріонів, мета якої – дати можливість народитися лише тій дитині, яка абсолютно здорова, тієї статі, що найбільше бажають батьки, а виявлені під час обстеження вади – знищити, позбавляючи дитину її права на життя. Це можливо завдяки використанню допоміжних репродуктивних технологій, які з одного боку реалізують завітне бажання бути батьком чи матір’ю і мати власну дитину, а з іншого – спричиняють до непоправної шкоди людському життю, тому що народження однієї дитини, зазвичай, дається ціною життя декількох інших дітей.

Сьогодні відверто говорять про гомосексуалізм, подружню невірність, вільне статеве співжиття (чимало молодих людей переконані, що перше побачення з дівчиною має закінчитись статевим стосунком) та інші вияви ліберальної поведінки людини, які нав’язують як «нормальне явище», тому що всі так роблять. Для «безпечного сексу» молоді та старшокласникам роздають презервативи, які мають захистити їх від різних венеричних захворювань та СНІДу. На загал цей феномен можна схарактеризувати терміном «культура смерті». Основна причина цього – криза моралі, яка поширюється у суспільстві, немов онкологічне захворювання в організмі людини, завдаючи їй смертельної шкоди. Усе це свідчить про низький рівень культури та морального виховання, яке би ґрунтувалося на християнських та загальнолюдських цінностях. Постає питання, як змінити цю ситуацію? Яку альтернативу можна пропонувати, і що потрібно зробити, щоби протистояти цим негативним виявам?

Відповідь повинен дати кожен із нас. Питання чітке: в якому світі я хочу жити, за якими правилами, як можу змінити ці вияви культури смерті? Питання не з простих, однак над ними варто замислитися.

Один із основних чинників вияву людської жорстокості, неповаги, легковажності, безвідповідальності – помилкове розуміння свободи людини та втрата певних моральних та духовних орієнтирів у житті. Кожен із нас – вільна людина, здатна робити певний вибір у житті, але ми є морально відповідальними за всі вчинки перед собою, суспільством та Богом. Сучасна культура пропонує багато спокусливих пропозицій: хочеш бути успішною людиною, але перешкодою стала вагітність – позбудься її; твоє здоров’я погіршилось через важку хворобу – позбав себе життя через евтаназію; ти молода людина і прагнеш відчути вповні смак життя – насолоджуйся ним без жодних обмежень... Чимало людей приймають ці пропозиції і мимоволі стають заручниками безвихідних ситуацій, які відтак породжують страх, депресію, суїцидні нахили тощо. Як цьому зарадити?

Важливу роль у такій ситуації має відіграти Церква. Покликана рятувати душі та допомагати людям у їхній земній мандрівці до небесної батьківщини, Церква зобов’язана напоумляти своїх вірних і пропонувати їм своєрідну альтернативу, яка полягає в тому, що лише через солідарність можна побороти бідність, лише добром можна викорінити зло, лише прощення може бути ефективним засобом для примирення між людьми, лише любов має силу зцілювати рани. Прислухавшись до голосу власного сумління, у якому кожна людина здатна відчути голос Божий, необхідно без найменшого лукавства визнати свої недоліки і працювати, щоби почати викорінювати егоїзм, байдужість, легковажність, неповагу, а натомість сіяти любов, мир, радість, доброту, усмішку. Можливо, легше перервати вагітність, аніж народити дитину, прийняти її, опікуватися, любити, виховувати, ділитися з нею успіхами чи невдачами. Можливо, легше дати людині укол, щоб вона спокійно померла, аніж простягнути їй свою руку, обійняти, бути поруч, розділяти її біль, страждання, хворобу з великим переконанням, що ми безсилі перед хворобою, однак до кінця солідарні з людиною, яка для нас була, є і залишиться дорогою. Можливо, важче контролювати свої емоції та почуття, ніж піддаватися статевому пориву, однак правдивою любов’ю керує розум і серце людини, здатні вгамовувати наші пристрасті і опановувати їх. Усе це можна назвати виявами культури життя, яка розглядає людину в іншому світлі.

Фото Миколи Яцківа
Фото Миколи Яцківа
Всі ми повинні зробити вибір, яку культуру хочемо поширювати в цьому світі і якої культури хочемо бути прихильниками? Можливість вибору обмежена культурою життя і культурою смерті. Третього не дано.

Які корисні поради можна дати людям, що замислюються над цим? Як практично долучитися до розбудови культури життя в сучасному світі? Насамперед, варто розпочати з морального та духовного виховання в сім’ї. Потрібно плекати і розвивати в родинах повагу, любов, відповідальність, порядність, жертовність та щирість. Від того, якою буде наша сім’я, залежить яким буде наше суспільство. І тут не йдеться про матеріальне забезпечення, добробут, а передовсім, про моральне виховання, духовне життя, почуття відповідальності та довіри. Я переконаний, що коли в домашньому середовищі панує мир, злагода, взаємоповага та пошана, відкритість до потреб інших, солідарність та любов, то будь-які труднощі, з якими б не стикалися члени цієї родини, можна буде подолати. І навпаки, брак взаємної довіри, замкнутість у собі, відчуження, брак спілкування, розлука та егоїзм – вияви того, що за певних обставин людина опиниться в безвихідній ситуації. Наведу два приклади з життя, які трапилися за останні кілька місяців.

У липні цього року, коли я повертався з роботи додому, довідався про сумну подію. З десятиповерхового будинку на моїй вулиці кинувся юнак 17-18 років. Ця подія вразила усіх, хто бачив тіло молодої людини і багато крові на асфальті. Чимало людей запитували себе: чому так сталося, чи можна було уникнути цього? Вбиті горем батьки повторювали лише одну фразу: «Для чого ти нам це зробив?». Життя непросте. Інколи трапляються події, які ти не в силі змінити. Можеш стати заручником певних обставин і складатиметься враження, що ситуація безвихідна. Переживатимеш внутрішній дискомфорт, і це може породити думку про суїцид. Багато людей знаходять вирішення своїх проблем в алкоголі, наркотиках чи суїцидних спробах. Але це не вихід. Необхідно боротися за життя за будь-яких обставин, де б ти не перебував. Немає причин опускати руки, навіть якщо ти самотній. Є завжди Той, хто готовий тебе почути і допомогти.

Інший випадок. Цього літа, також у липні, через онкологічне захворювання відійшла у вічність студентка нашого факультету – с. Йосафата, СНДМ. Їй виповнилося лише 26 років. Немало зусиль, часу та енергії приклало багато людей для пошуку ефективного лікування її недуги – меланоми. Сьогодні медицина безсила перед певними недугами, однак силу людського духу не може зламати навіть невиліковна хвороба. За весь час своєї недуги с. Йосафата відважно свідчила те, як можна радіти життю, кожному дарованому Богом дню, присутності поруч дорогих тобі людей і, водночас, очікувати на відхід із цього світу для зустрічі з Богом. Для мене вона залишилася прикладом особи, яка навчила мене і багатьох, хто був поруч із нею, як відважно переносити фізичний біль, страждання і хворобу. Не закриватися у собі, не опускати рук, а навпаки, опинившись у безвихідній ситуації, коли твій шлях день за днем наближається до кінця, радіти життю і дарувати іншим легку усмішку, радість і глибокий мир.

Якщо хочемо ширити в цьому світі культуру життя, то повинні спершу бути готовими простягнути руку допомоги тим людям, які, можливо, втратили сенс життя, віру, розчарувалися в інших чи зіткнулися з проблемами, які не можуть вирішити. Ми повинні спитати себе, чи зробили усе, щоб допомогти цій людині у її життєвій ситуації? З іншого боку, ми повинні бути солідарними з тими, які через невиліковні хвороби потребують нашої присутності, тепла, уваги і любові. Бути поруч з такою людиною, взяти її за руку і супроводжувати в останні дні її життя до зустрічі з Богом – велике завдання. Воно породжує надію, що одного дня і ми будемо на такій дорозі, але чи буде хтось, готовий запропонувати нам свою солідарність, чи радше наша смерть настане через рішення когось, хто вважатиме, що «має право» розпоряджатися нашим життям?

о. д-р Ігор БОЙКо
(м. Львів)
д-р морального богослов’я,
декан філософсько-богословського факультету
Українського католицького університету


Рейтинг статті

( 6 голосів )
Теги:     культура      проблема      №4
( 12243 переглядів )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити