| Марк Шагал. Сотворення світу. Літографія. Париж. 1960 р. |
У п’ятдесятий день після Великодня святкуємо празник Зішестя Святого Духа (Зелені Свята), або П’ятидесятницю. Це третє (після Великодня і Вознесіння) найдавніше християнське свято, що виникло ще в апостольські часи. Цей празник припадає перед початком літа, коли ниви, покриті молодим збіжжям, і левади, зодягнені в рясну травичку, разом із зеленими ризами священика та замаєними хатами найкраще символізують Третю Божу Особу, «Подателя Життя», не тільки природного, але, передусім, надприродного. У Христовому винограднику, тобто в Церкві, Святий Дух вирощує, розвиває й життям наповняє безсмертні людські душі, щоб вони в час збирання плодів дозріли та були придатними до Небесного Царства.
Ми часто чуємо, що Святий Дух – це невідомий Бог. Не так воно у Східній Церкві. Наші вечірні і ранішні молитви та всі церковні богослужби починаємо молитвою «Царю Небесний». Ця молитва до Святого Духа належить до найпоширеніших старовинних молитов у візантійському обряді; її прийнято до загального вжитку з Великої Вечірні празника П’ятидесятниці. Слова «Цар Небесний» підкреслюють ту велику правду, що Святий Дух – це не якась безособова сила Бога Отця, чи твір Бога Сина, але справжній Бог і Володар, що з Отцем і Сином «рівнопоклоняємий і рівнославимий».
Загально прийнятою є думка, що у планах Божого спасіння людського роду найголовніше місце займає Христос та всі Його спасительні дії, а Святий Дух – це неначе якийсь додаток до Ісуса Христа. Це суто західне трактування християнства. Схід думає цілком іншими категоріями. Великий містик Сходу, Симеон Молодший Богослов (949-1022), стверджує, що «метою і завданням всього діла нашого спасіння є те, щоб вірні могли прийняти Святого Духа, який став би неначе душею нашої душі та, щоб через Його діяння ми стали святими й обновилися в розумінні, совісті й усіх речах». Таку важливу роль Святого Духа підтверджує сам Божественний Спаситель Ісус Христос у Святій Євангелії: «Кажу вам однак правду: краще для вас, щоб я відійшов. Бо коли не відійду, то Утішитель до вас не зійде. Якщо ж відійду — пришлю його до вас» (Йо. 17, 7). З цього виходить, що Святий Дух – остаточна мета християнського життя.
Такий порядок духовних вартостей відображено також у Східній Літургії. Не Христові слова «Прийміть, їжте ... Пийте з неї всі» – кульмінаційна точка Євхаристійної Жертви, але слова т. зв. «епіклези», коли Святий Дух перетворює принесені в жертву Тіло і Кров Ісуса Христа у «святі, божественні, безсмертні і животворящі Тайни», тобто в Тіло і Кров воскреслого і прославленого Спасителя. Епіклеза — це неначе літургійне Зішестя Святого Духа. Тому східні християни не схвалюють прийняття до Символу Віри латинського додатку «і Сина», бо вважають, що це, між іншим, означає також приниження гідності Святого Духа.
Зішестя Святого Духа — це наче останній акт в історії спасіння людського роду, як це стверджували олександрійські Святі Отці: св. Атаназій, Василій Великий, Григорій Богослов та інші. Три Божі Особи брали активну участь у цій містерії спасіння: Бог-Отець вирішив воскресити людину, що померла через гріх, Ісус Христос «смертю смерть подолав і тим, що в гробах життя дарував», а Святий Дух наповняє струменями Божого життя все створіння. Тому неділя П’ятидесятниці називається також празником Пресвятої Трійці.
На кожній утрені у степенних антифонах оспівуємо діяння Святого Духа в переображуванні людини і вселенної. Хай послужить зразком хоч би цей гімн: «Через Святого Духа сходить обожествення на всіх, благовоління, розум, мир і благословення, бо Він є рівний Отцеві і Словові» (Недільна степенна 6-го гласа). Тайну Святого Духа, Святе Миропомазання, уділює Східна Церква відразу після Святого Хрещення. Такими необхідними є дари і плоди Святого Духа для кожної людини, навіть і для маленької дитини. Ми загально говоримо, що кожна неділя в нашому церковному році, включно з Великим постом, присвячена Христовому Воскресінню. Це правда, але за винятком одної неділі — Зішестя Святого Духа, коли нема воскресної Служби. Подія приходу Святого Духа дорівнює славі Христового Воскресіння та є його завершенням. …
Під час Зелених свят ідемо на цвинтар, щоб там помолитись за душі померлих, головно наших героїв, що полягли на полі бою або згинули закатовані у в’язницях за Бога і Батьківщину. Східна Церква нікого не засуджує наперед на вічне прокляття, тільки сильно вірить і надіється, що те, «що в людей неможливе, в Бога можливе», що навіть і найбільшого грішника Божа ласка може спасти. Коліноприклонні молитви П’ятидесятниці висловлюють ту глибоку віру в безмежне Боже милосердя і закликають нас постійно благати Всевишнього про прощення гріхів та осягнення вічної щасливості в небі:
«В надії на Твої щедроти взиваємо: ...перше, ніж повернемося в землю, сподоби нас вернутися до Тебе, і будь уважним для нас доброзичливістю і благодаттю. Зміряй беззаконня наші щедротами Твоїми. Безлічі наших прогріхів протистав безодню щедрот Твоїх. Споглянь з висоти святої Твоєї, Господи, на людей своїх, що предстоять і очікують від Тебе багатої милості ...».
«Усіх нас збери у Твоє Царство. Дай прощення тим, що на Тебе уповають. Прости їм і нам гріхи, очисти нас діянням Святого Твого Духа, розруши ворожі засідки на нас ... і тим, що відійшли, даруй свободу і полегшу, а нас, що тут є, благослови, кінець благий і мирний даруючи нам і всім людям Твоїм, і відкрий нам на страшному і лячному Твоєму пришесті серце милостиве і чоловіколюбне, і вчини нас достойними Царства Твого».
о. Євген ІВАНКІВ
Подається зі скороченнями і відповідно до вимог сучасного українського правопису. Подається за виданням Є. Іванків. Український Християнський Схід. – Чикаго. 1992.
|