Нещодавно в Київському Центрі УКУ (Київський центр УКУ) відбувся Круглий стіл "Патріарх Йосиф Сліпий: знаний та незнаний", який зібрав у стінах нового дискусійного та навчального майданчика сучасників цьогорічного ювіляра, дослідників історії УГКЦ та наступників, які продовжують справу становлення УГКЦ та розвитку української науки. Зі спогадами та доповідями виступили архиєпископ-емерит Любомир Гузар, о. Михайло Димид, єп. Гліб Лончина, єпархія Пресвятої Родини з осідком у Лондоні, та єп. Борис Ґудзяк, єпархія св. Володимира Великого в Парижі. Із вітальним словом до учасників круглого столу та присутніх звернулися апостольський нунцій в Україні Клавдіо Ґуджаротті та о. Віталій Скомаровський, адміністратор Київсько-Житомирської дієцезії.

Архиєпископ Клавдіо Ґуджаротті виявив побажання бачити в обігу української наукової літератури ґрунтовні документальні дослідження, за допомогою яких можна було б пізнати велич та глибину  патріарха Йосифа. Зокрема, апостольський нунцій поділився, що його особисто вразила ця постать силою молитви та духу, які мали б надихати сучасників і наступників Сліпого до гідного продовження його справи.

«Добре, що сьогодні ми маємо нагоду доторкнутися до постаті Йосифа Сліпого через його сучасників, особливо мене надихає присутність Блаженнішого Любомира Гузара, який, можна так сказати, є своєрідною живою реліквією патріарха», - підкреслив архиєп. Клавдіо Ґуджеротті.

Власне, майбутній спадкоємець Йосифа Сліпого, а згодом – Мирослава Івана Любачівського, на місці Глави УГКЦ, Любомир Гузар отримав з рук патріарха Мовчазної Церкви рукоположення на єпископа у 1977 році. Щоправда, тоді він був висвячений без згоди на таїнство Римського Архиєрея, тому не міг канонічно діяти як єпископ аж до 1996 року. Блаженніший говорив про Йосифа Сліпого як про спадкоємця митрополита Андрея, а також як про строгого ректора Українського католицького університету в Римі. Щодо останнього, то серед семінаристів навіть побутувала така приказка: «Більше як вогню та води бійся Бороди!». Так, за словами Любомира Гузара, Йосиф Сліпий був особливо примітним з-поміж офіційного римо-католицького клиру пишною бородою та строгістю, щоправда, не керівника, а мудрого батька.

«Митрополит Андрей та патріарх Йосиф походили, здавалося б,із зовсім протилежних класів: перший – зі шляхетного роду, зростав у палатах; другий – зі селянської родини, був ближчим до народу, – аналізуючи, розповів Любомир Гузар. – Але ця велика відстань соціальна не робила перешкоди духовної на шляху їхнього служіння Церкві. Для Йосифа Сліпого Митрополит був сильним авторитетом. Були навіть випадки, коли йому хтось дорікав у неправильності його дій, тоді патріарх мав сильний аргумент: «Але так робив покійний…». Так, це правда, що між ними були певні різниці в поглядах, проте найважливіше, що між ними також панувала атмосфера довіри. Так чи інакше, першим завданням патріарха Йосифа була розбудова української богословської науки та взаємної довіри».

Підсумовуючи власні спогади, Блаженніший Любомир виокремив три уроки від Патріарха, які сучасна людина повинна взяти за мету: перший – взаємна довіра; другий – шана до науки; третій – зусилля у змаганнях до єдності українського народу.

Варто зауважити, що у 1963 році у Римі Йосиф Сліпий заснував і став ректором Українського католицького університету св. Климентія Папи, який мав би бути спадкоємцем Греко-Католицької Богословської Академії, котру в 1929 році заснували з благословення митрополита Андрея Шептицького. Сучасним продовженням традицій університету в Римі й академії в міжвоєнному Львові минулого століття є Український католицький університет (колишня Львівська богословська академія). Власне, можна сказати, що наступником Йосифа Сліпого у ректорстві цього університету після 32 років став о. Михайло Димид, який говорив про ювіляра як про патріарха помісної Церкви. У доповіді отця було порушено теми синодальності Української Греко-Католицької Церкви в діаспорі, протистоянь «правильних» (тобто тих, що були проти патріархального устрою) та «реформаторів», згадано також про полярні оцінки дій Патріарха не тільки серед наближених до Римського престолу, але й серед свого, здавалося б, греко-католицького духовенства. Своєю сміливістю, цілеспрямованістю і практичною безкомпромісністю Йосиф Сліпий одних привертав до себе, а інших насторожував. Усі сучасники погоджуються, що завдяки такій тактиці він залишав поруч себе найбільш відданих і вірних, на яких можна було б розраховувати.

«Я дивувався з того факту, що патріарх Йосиф давав притулок всім тим священикам, які задля підтримки ідей самого Сліпого попадали в неласку свого власного ієрарха чи потужної в умовах бездержавної діаспори Конгрегації для Східних Церков, - розповів о. Михайло Димид. – Поза тим, що такі священики могли бути перепоною у відносинах із деякими єпископами чи офіційними ватиканськими колами, патріарх не дозволяв собі їх кидати напризволяще, а був твердою опорою для них. Це дуже важлива і шляхетна позиція, яку варто підкреслити і подавати як приклад до наслідування, зокрема у важких часах геополітичних змін».

Продовжуючи тему, порушену о. Михайлом Димидом, владика Гліб Лончина представив погляди патріарха та греко-католицького духовенства в діаспорі на питання, чи радше - проблеми обрядовості: «Ще до Другої світової війни в Греко-Католицькій Церкві в Україні була та проблема, що в церквах по-різному служили. Зрештою, ця ж проблема залишається сьогодні, усе так само тягнучи за собою певні непорозуміння і серед духовенства, і подекуди серед різних парафіян. Патріарх Йосиф тримався візантійського обряду, який є питомо київською традицією, проте зрозуміло, що він не міг наказати усім священикам, щоб відразу всі служили однаково, бачимо-бо й сьогодні цю різницю».

Владика Гліб також згадав, що спочатку Блаженніший з неохотою висвячував вже одружених чоловіків у священичий сан, проте з часом він був чи не єдиним, хто звершував рукоположення одружених.

Особливо зворушливими були спогади Ірини Ясінської-Ґрейвз, яка досить довгий час мала нагоду працювати поруч з Йосифом Сліпим у Римі. Пані Ірина була однією з перших працівниць філії Українського католицького університету у Вашингтоні. Вона пригадувала, як будучи 20-літньою дуже відповідальною дівчиною, постійно звітувала патріархові про справи УКУ у Вашингтоні та методично висилала вітальні поштівки на свята, іменини тощо.

Ірина Ясінська-Ґрейвз описала свою першу зустріч з Йосифом Сліпим: «Я сиділа на канапі з одного боку, а Блаженніший на свойому кріслі навпроти мене. Але я так сиділа, що сонце з вікна било прямо мені в очі. Блаженнішого бачити не могла чітко, але він мене бачив. Коли я питала отців на УКУ, що то якось так дивно було, вони мені сказали, що це були залишки з допитів Блаженнішого, коли його арештували. Він у такий спосіб пізнавав людину, коли міг бачити, як співрозмовник реагує, як відповідає, дивиться на очі, на обличчя, але його не може бачити».

Пані Ірина описала побутові тонкощі характеру патріарха, наприклад: коли бачили Йосифа Сліпого із підкрученими вусами вверх, то се вказувало на гарний гумор Блаженнішого; коли ж вуса були спущені вниз – протилежна емоція. Також він любив молитися у «ватиканських городах», навіть казали, що коли патріарх голосно зітхає, то так молиться за свою Мовчазну Церкву. Але й були інші віхи минулого, які час до часу нагадували про себе: найближчі до Блаженнішого інколи бачили його збиті в радянських тюрмах і таборах ноги, спину…

Якось пані Ірина стала свідком інтимної молитви патріарха: «Одного разу я рано зайшла до Cвятої Софії у Римі помолитися. На передньому кріслі сидів Блаженніший. Я тихо сіла. Раптом Блаженніший став на ноги і почав ходити перед іконостасом та говорити. Тоді зупинився, зніс руки вгору і голосно сказав слова, які я до кінця життя буду пам’ятати: «Чому? Защо так терпіти?» За хвилину кивнув головою і мовив: «Добре». Я зрозуміла в тій хвилині, що є свідком розмови між Блаженнішим і самим Богом. Це не була молитва. Це був діалог між Блаженнішим і Всесвишнім. Блаженніший у тій хвилині нагадав мені Мойсея. Я чулася ніяково, що перебуваю при інтимні розмові, яка не для моїх ух. Відтак встала, перехрестилася і вийшла з церкви». Повний текст спогадів можна знайти на сайті Інституту історії Церкви УКУ.

Завершальний та водночас підсумовуючий виступ круглого столу мав владика Борис Ґудзяк, який, з-поміж іншого, наголосив, що Український Католицький Університет у Львові сьогодні - це продовження такого ж університету в Римі, який був заснований патріархом Йосифом. На думку владики, подиву гідна та певність і завзятість, із якими Йосиф Сліпий працював та створював католицький університет у добу волюнтаристської деструкції, сексуальних революцій та атеїстичних віянь. Цікаво, що попри переважне несхвальне ставлення і римо-католицького, і греко-католицького духовенства до часом різкого та гострого патріарха, все ж молодь, семінаристи прагнули перебувати з цією харизматичною постаттю, з ісповідником віри, навчаючись у нього сили характеру і духу.

«Так, невдачі та помилки в політиці Блаженнішого теж були, хоч про них незручно говорити, - продовжив вл. Борис. - Можливо, було забагато надто самостійних дій, як то – хіротонії греко-католицьких єпископів, на які не завжди були дозволи з Ватикану, конфлікти зі священиками та місцевими єпископами в діаспорі, гострі вислови та безкомпромісність. Проте усе це блідне перед тим джерелом, з якого брав силу патріарх і в часи переслідувань, і в часи римського екзилу. Це джерело – молитва. Інтимної розмови з Богом повинні навчитися усі ми, ті, що є нащадками цього ісповідника віри».

По завершенню круглого стола координатор програми відзначення 125-ліття від дня народження Йосифа Сліпого та директор Інституту історії Церкви Олег Турій нагадав, що на цій події вшанування пам’яті патріарха у 2017 році не завершено, а лиш розпочато. Наступними будуть виїзні лекції в міста Центральної, Східної та Південної України, де, можливо, про цю постать знають менше. Також у квітні запланована студентська конференція у Львові, а в липні – літня школа для молодих науковців у Римі. За інформацією можна стежити на сайті Інституту історії Церкви та Українського католицького університету.

Підготувала Ніна Поліщук
Фото автора