Аборт – заперечення правди про людину Друк

b_300_0_16777215_0___images_stories_abort.jpgІснує чимало моральних питань із біомедицини, продиктованих сучасним стрімким біотехнологічним розвитком, прямі відповіді на які важко знайти в біблійних чи в патристичних текстах з огляду на їх новизну. Проте питання аборту не є таким. Традиція Церкви завжди й однозначно засуджувала позбавлення від дитини перед її народженням, і надалі засуджує.

Біблійні тексти послідовно вчать, що Бог опікується людиною перед її народженням (див.: Пс 139(138), Йов 10, Єр. 1, Іс. 49, Гал. 1), що означає, що надзвичайна богообразна гідність дається їй не з народженням, а притаманна з утроби. Від перших століть Отці Церкви та християнські автори застерігають від гріха знищення ненародженого життя. Про це читаємо в Дідахе, Посланні Варнави, а також у творах Афінагора, Тертуліана, св. Августина, св. Амврозія, св. Василія Великого, св. Йоана Золотоустого тощо. Водночас соборові рішення від найдавніших часів засуджують аборт, приписуючи за нього значну покуту. Одні з найавторитетніших патристичних тверджень проти практики аборту – два канони (2 і 8) св. Василія Великого. Святий виразно говорить про те, що аборт за будь-яких обставин – це вбивство, щобільше – подвійне: «На жінку, яка зумисне чинить аборт, нехай накладається кара за вбивство. Ми не зважаємо на те, чи плід є сформованим, чи ні. При аборті суд здійснюється не тільки над ненародженим створінням, але і над тією ж самою жінкою, яка посягає на себе, бо в основному той, хто вчиняє такі речі, втрачають життя. Тому до вбивства плоду додається ще одне вбивство…». Звичайно, сьогодні нема високої смертності жінок при аборті, як це було в часи св. Василія Великого, проте аборт залишається фізичним вбивством дитини й духовним вбивством матері. Повернутися до життя жінка може через сповідь та щире зобов’язання більше ніколи не чинити подібного, але це не усуває факту, що аборт – подвійне вбивство.

Крім того, що Традиція Церкви послідовно заперечує можливість аборту, його заперечує ще й здоровий глузд, якщо ми віримо у принципи справедливості й солідарності. Адже аборт суперечить не лише богословській, а й біологічній та філософській правді про людину. Сьогодні наука доводить, що ембріон – індивідуум людського роду (він має людську ДНК, то як може не належати до людської природи?). Біологічна правда про людський ембріон – це те, що він поступово, послідовно й автономно розвивається, а не те, що проходять «якісні» стрибки – від небуття до буття людиною. Аборт як право жінки розпоряджатися своїм тілом, про яке сьогодні так багато говорять, заперечує біологічний факт, що ембріон не є частиною її тіла (має відмінну ДНК і є автономним організмом!), а тому вона не має права розпоряджатися ним. Те, що цей окремий організм людської природи перебуває в лоні жінки, має маленькі розміри та ще не до кінця розвинене тіло не робить його від того менш людським, ніж матір. Тому жінка не має права розпоряджатися життям і смертю ембріона, як і не має права розпоряджатися життям та смертю інших людей, пов’язаних з нею.

Аборт водночас заперечує філософську правду про особовість людини. Класичне визначення особи, яке належить Боецію, говорить про зв’язок особовості з розумною природою. Увага, йдеться не про маніфестацію розумної природи, а про існування в ній! Тобто особою є той індивідуум, який існує в розумній природі, а не той, який виявляє її. А в якій природі існує людський ембріон? Звичайно, в людській, – стверджує біологія. А людська природа розумна, тому й ембріон, який належить до неї, є особою, хоча поки не маніфестує її. Отже, аборт заперечує правду про особовість ембріона, а з таким запереченням вводить дискримінацію, коли одні людські особи приписують універсальні права лише собі, не визнаючи їх за іншими.

Дуже вагомим для християн водночас залишається твердження, що аборт заперечує богословську правду про людину. А правда така: Бог вибрав людину ще перед заснуванням світу (пор.: Еф. 1, 4), і вже від утроби матері кличе своєю благодаттю (пор.: Гал. 1, 15). Ще перед заснуванням світу! Не при народженні, не від моменту, коли заб’ється серце, навіть не при зачатті, а перед усім творінням. Кожна людина, яка приходить у цей світ одноклітинним організмом, бажана Богом перед тим, як постали небо й земля. Водночас людина покликана існувати вічно. Яка велика гідність людини і яке незбагненне призначення! Ми ж так легко убиваємо її в утробі, вважаючи того, кого Бог покликав перед заснуванням світу, кимось невагомим, непотрібним, негідним жити. Вчиняючи зумисний аборт, людина на власний розсуд розпоряджається тривалістю життя іншої людини, яка постала з волі Божої.

Отже, аборт – однозначно моральне зло, а мовою християнства – смертний гріх. Вбиваючи ненароджену людину, ми заперечуємо її людськість, хоча біологічні дані свідчать про протилежне; заперечуємо її особовість, хоча класична філософія навчає іншого; відкидаємо її богообраність, хоча священні тексти стверджують протилежне. Після всього цього ми називаємо аборт правом, емансипацією жінки, необхідністю тощо.

Якщо вбивство – право, то чим є життя? Якщо аборт – звільнення, то чим є дитина? І якщо «переривання вагітності» – необхідність, то чим є дітородження?

Марія Ярема
доктор морального богослов'я
викладач кафедри богослов’я УКУ


Рейтинг статті

( 1 голос )
Теги:     проблема      біоетика      богослов’я
( 282 переглядів )
 

Коментарі  

 
0 #1 pocket knives 20.09.2018 11:22
Ӏf some onne wants to be updated with newest technologies
afterward he must be visit thius web site and be up to date daily.



Havе ɑ look at my webpage pocket
knives: http://www.morehere.org/member.php/47189-RamiroKemp09374
Цитувати
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити