Етично-правовий статус тварин Друк

b_300_0_16777215_0___images_stories_zistoriidumky_tvaryny_1.jpg«Хваліте Господа з землі, кити і всі морські
безодні!.. Звір дикий і скот усілякий, гад і птах
крилатий» (Пс. 148, 7, 10)

Упродовж всієї історії людства тварини завжди були об’єктом особливої уваги. Їх участь у різних сферах життя людини обумовлювались не лише набором побутових потреб, але й приналежним культурі і часу загальноприйнятим типом взаємин з «братами меншими». Люди, рівно ж як і соціальні, правові та релігійні норми, виражали по відношенню до цих істот прояви одночасно як піклування, так і суперництва: корисні в праці та господарюванні, необхідні для харчування та виробництва одягу, для забезпечення емоційно-чуттєвих потреб людини, приносились в жертву та ставали об’єктами релігійного культу, незамінні в процесі клінічних досліджень та біомедичних втручань. Тварини завжди сприймались як етичні чи релігійні суб’єкти, однак суперництво зі сторони людини часто призводило до деспотизму по відношенню до них та трактування їх як нерозумних, суто інстинктивних істот, нездатних страждати, відчувати та насолоджуватись прекрасним.

Біблія і тварини

Біблійна історія спасіння представляє потрійну перспективу взаємин між людиною та тваринним світом: гармонію райського саду, протистояння після гріхопадіння та есхатологічне преображення творіння внаслідок другого пришестя Христа.

Святе Письмо презентує тварин як частину величного творчого проекту, саме тварини займають серед усього творіння нішу найближче розташовану до людини, яка є його центром та вінцем. Не зважаючи на близькість та співучасть із тваринами, людина є представлена як та, що надає їм імена та назви, панує над ними. В свою чергу це вказує на високу етичну роль людини в справі захисту та опіки над тваринами, які були довірені їй не з метою домінування над ними, але несення відповідальності за них перед Богом – єдиним Господом всього сотворіння. Бог поширює Своє Провидіння на тварин, забезпечуючи поживою та необхідними умовами для їх виживання і потреб (Іов. 38, 39-41; Пс. 36 (35), 7; 104(103), 11-30; 147(148), 9; 84(85), 4; Мт. 6, 26).

Згідно Божого задуму (Бут. 1-2), між людьми та тваринами існує досконала гармонія, що основується на їхньому спільному походженні з землі (Проп. 3, 19-21; Пс. 49(50), 13, 21), на факті буття однаково «живими» (Бут. 1-2), та їх смерті і поверненні до землі (Іов. 34, 14-15). В Біблії життєві події людей і тварин часто перетинаються. Тварина відповідає взаємністю на шанобливе ставлення та здатна до цілковитої посвяти (Втор. 25, 4), в багатьох випадках люди та тварини мають спільну долю. Так в Ніневії тварини і люди разом приймають участь у покаянні (Йона 3, 7-9), а в інших випадках – у покаранні (Вих. 11, 4-7). Так ослиця Валаама рятує свого господаря (Чис. 22, 28-33); ворони приносять поживу пророку Іллі (1 Цар. 17, 2-6); велика рибина рятує Йону, вкинутого у водну безодню (Йона 2, 1-11). В інших випадках саме людина виступає рятівником тварин. В часі потопу Ной забирає із собою на ковчег по парі усіх видів тварин (Бут. 6, 5 - 8, 22). Вони настільки близькі до людини, що Бог заключає їх у договір поміж Ним та Ноєм (Бут. 9, 9-10), вони навіть стають суб’єктами Мойсеєвого закону (Вих. 23, 12).

b_300_0_16777215_0___images_stories_zistoriidumky_tvaryny_2.jpgНезважаючи на це, Святе Письмо засвідчує незрівнянну відмінність між людиною і тваринами, які їй підпорядковані (Пс. 8, 7-9; Мт. 12, 12). Адам дає їм імена (Бут. 2, 20), підтверджуючи таким чином свою вищість та владність. Усе людство в особі чоловіка і жінки представлене як вінець творіння, а тварини, будучи створені в якості допомоги їм, не здатні заповнити їх самотність, ані бути подібними до них (Бут. 2, 18-23). Попри те, що тварини є Божим створінням, представлені вони як істоти створені задля самої людини.

Після гріхопадіння (Бут. 3) змінюються взаємини між людиною і тваринами, що стають позначені суперництвом і протистоянням за життєвий простір. Навіть після потопу у відновленому творінні, не настільки досконалому як на початку, тварини вже віддаються людині в якості поживи (Бут. 9, 2).

Наслідком переступу Божої заповіді стало те, що людина досвідчує зло, спочатку суб’єктивно – відчуваючи сором, а згодом і об’єктивно – настання смерті і Божий засуд, через який зло проникає як у взаємини між людиною і твариною (ворожість: Бут. 3,15), так в особливу сферу жінки (народження дітей) і чоловіка (праця в поті чола), чи навіть у взаємини між ними самими (Бут. 3,16). Це не Господь бажає зло для людини, але з’являється як наслідок претензії людини бути і судити як Бог. Безлад, спричинений гріхом Адама, позначує початок часу бунту, наслідки якого поширюються на все творіння. Кардинально руйнуються ідеальні взаємини між людиною і природою, особливо з тваринами. В Святому Письмі залишається ностальгія за цими взаєминами райського саду, які будуть відновлені з майбутнім приходом Месії. «Вовк буде жити вкупі з ягнятком, леопард біля козеняти лежатиме; телятко й левеня будуть пастися разом, і поганяти їх буде мала дитина. Корова й ведмедиця будуть пастися вкупі, маленькі їхні лежатимуть разочком, а лев, як віл, солому буде їсти. Немовля гратиметься коло нори гадюки, а малятко встромить руку в зміїну нору» (Іс. 11, 6-8). Гріх Адама встановлює поміж сотворінням новий режим: царство гармонії, миру і любові замінюється царством безладу, бунту і ненависті. Тварини, приймаючи участь в людському непослуху, стають по відношенню до неї дикими та отруйними.

Ісус Христос, приймаючи на себе всю людську природу, приймає і всі властиві взаємини людини з оточуючою її природою. Одна із цілей воплочення Сина Божого була не лише відновлення втраченої гармонії райського саду, але й преображення існуючого стану речей. З цього випливає, що тварини є постійно залучені у взаємини людини з Богом, та виконують особливу роль у справі її спасіння. Св. євангелист Марко в описі спокус Ісуса в пустині, описує взаємини між Христом і дикими звірами в ідеальних термінах, зображуючи таким чином мир райського саду перед гріхом: «був із дикими звірями, а ангели йому служили» (Мк. 1, 13). Св. апостол Павло оцінює історію спасіння як перехід цілого людства від рабського стану першого Адама до повного визволення в новому Адамі. З того факту, що кожен охрещений в Христі є «новим творінням» (2 Кор. 5, 17), виникає, що також і цілий світ тварин отримує потоки життя нового, стає новим творінням із Христовою пасхальною перемогою над гріхом, злом і смертю: «І, таким чином, як через переступ одного на всіх людей прийшов засуд, так через чин справедливости одного на всіх людей приходить життєдайне оправдання» (Рим. 5, 18).

Етико-правова концепція поваги до тварин

b_300_0_16777215_0___images_stories_zistoriidumky_tvaryny_3.jpgНа сучасному етапі політично-суспільного розвитку немає встановленої єдиної етико-правової концепції трактування тварин. На думку Тома Рігана, одного з найкомпетентніших експертів в царині етико-правового статусу тварин, ця тема має різні філософські відповіді і оцінки, часто кардинально протилежні [1]. Основні відмінності етично-філософських концепцій щодо морального статусу тварин базуються на двох пов’язаних між собою питаннях. Перше стосується підстав моральних обмежень людської свободи в контексті взаємин між людиною і тваринами. Друге ж має на меті окреслити моральні межі поширення людської свободи щодо втручань в життя тварин. Таким чином відповідь на перше питання визначає та обґрунтовує необхідність обмеження свободи людини щодо втручань у життя тварин, а відповідь на друге встановлює межі таких втручань.

Відповідь на перше питання може бути сформульоване в два протилежні способи. Перший з них передбачає трактування тварин людиною як суб’єктів права, що в свою чергу визначає наявність чітких «прямих обов’язків» по відношенню до них. Натомість, згідно другої можливості, підстава морального обмеження людських втручань лежить поза життям самих тварин. Таким чином, людина нічим не зобов’язана перед тваринами, які не сприймаються як суб’єкти права. Проте, людська свобода по відношенню до тварин, повинна бути обмежена, з огляду на права самої людини. Для прикладу, людська жорстокість по відношенню до тварин може спричинити подібне поводження і до людей. З цього випливає, що не існує жодних прямих обов’язків щодо тварин, а людська свобода повинна бути обмежена з огляду на інші фактори. Така позиція отримала назву «непрямих обов’язків» [2]. Усі з існуючих на даний час етико-нормативних моделей спираються на одну із цих протилежних позицій прямих або непрямих обов’язків. Наслідком опертя на цих позиціях є визнання наявності прав у тварин в першому випадку, та відсутності їх у другому.

Відповідь на друге питання окреслює межі впливу та втручання людини в життя тварин. На загал усі відповіді можна узагальнити в наступні три позиції: аболіціонізм (abolish – англ. скасовувати), реформізм та «статус кво». Аболіціонізм дотримується позиції обов’язкового припинення будь-якого типу експлуатації тварин (наприклад з метою отримання поживи, як джерела одягу чи як об’єктів біомедичного дослідження). Реформізм, натомість, допускає можливість експлуатації тварин, а на практиці – шукає можливі способи покращення умов експлуатації (наприклад, встановлюючи норми щодо збільшення розмірів кліток, в яких зберігаються тварини для біомедичних досліджень). Позиція «статус кво», на відміну від аболіціонізму допускає експлуатацію тварин, та на відміну від реформізму не визнає необхідності в пошуку покращень умов їх утримання і експлуатації. Аболіціонізм, на відміну від двох інших позицій визнає тварин в якості суб’єктів права, а відтак і наявність в тварин прямих прав.

Суперечка щодо «прав» тварин

Адам іменує тварин
Адам іменує тварин

Суть суперечки щодо «прав» тварин полягає у окресленні їх правового статусу в системі цивільних правовідносин. Основне питання полягає в тому, чи можуть тварини бути суб’єктами права, чи виключно матеріальними об’єктами правовідносин? На загал суб’єктами права можуть бути виключно партнери, які вступають у певні правовідносини (фізичні або юридичні). Звідси виникає логічне питання, чи можуть тварини правосильно вступати у певні правовідносини? Відповідь на це питання намагались дати різні філософсько-богословські концепції та етико-нормативні моделі. До таких можна зарахувати: перфекціонізм, деспотизм та адміністрування, контрактуалізм, кантіанство, утилітаризм, концепція «прав тварин», глибинна екологія та екофемінізм. Очевидно, що це не виключний перелік моделей, проте всі інші є або похідними або подібними в своїй суті до вже перелічених. Дві з них, зокрема утилітаризм та концепція «прав тварин», мають найбільш систематизовану модель прямих обов’язків щодо тварин.

Класична західноєвропейська філософсько-богословська християнська думка щодо етико-правового статусу тварин увібрала в себе основні положення перфекціонізму, деспотизму та адміністрування, а також кантіанства. Ідея людини основується на протиставленні ідеї тварини [3]. В основі перфекціонізму лежить філософія Арістотеля (384-322 до н.е.). Людина в цій моральній системі займає центральне місце, адже лише їй, з поміж усіх інших живих істот, належить найвища цінність та досконалість. Лише людина може володіти найвищими моральними чеснотами (мудрість, справедливість, мужність, терпеливість тощо), а відтак лише вона може мати повноту всіх прав. Натомість тварини існують виключно задля добра людини, досягнення її щастя. Людина по відношенню до інших істот є більш досконала. Звідси тварини не можуть володіти жодними правами, адже їм недосяжні моральні чесноти. Більше того, згідно арістотелівської філософії, навіть раби є менш досконалі по відношенню до вільної людини, або жінки по відношенню до чоловіків. Відтак і вони позбавлені повноти всіх прав.

b_300_0_16777215_0___images_stories_zistoriidumky_tvaryny_5.jpgНаступна модель – деспотизм та адміністрування – представляє собою дві одночасно подібні але і різні позиції трактування взаємин людини і тварин. Вона плавно випливає із юдео-християнської концепції сотвореного світу. Більше того, існують думки, що саме викривлене (деспотизм) сприйняття концепції створеного світу стало причиною багатьох екологічних катастроф. Обидві позиції базуються на біблійному вченні панування людини над тваринами і іншим сотвореним світом. «Тож сказав Бог: «Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу, і нехай вона панує над рибою морською, над птаством небесним, над скотиною, над усіма дикими звірями й над усіма плазунами, що повзають на землі» (Бут. 1, 26). Деспотизм притримується позиції, що весь світ і зокрема тварини були створені Богом для добра людини, і через те вони є призначені Творцем служити всіляким потребам людини, зокрема як джерело поживи чи одягу. Ніщо в природному порядку, окрім людини, не має цінність само в собі. Цінність, яку може посідати сотворений світ, залежить виключно від ступеня його корисності для служіння людським інтересам. Деспотизм проголошує природну вищість людини над тваринами.

На противагу деспотизму більш відповідною до юдео-християнської традиції є позиція адміністрування. Єврейське слово «rada», який вживається у цьому уривку може перекладатись як «управляти». В такому випадку його можна інтерпретувати в контексті відповідальності та опіки людини над сотвореним світом, який є сам по собі добрим. Людині було довірено піклуватись та любити сотворений світ, так само, як Бог показав Свою любов в акті творення. А отже, людина повинна бути люблячим адміністратором всього сотворіння. З цього випливає, що весь світ, зокрема і тваринний, не залежно від особистих інтересів людини наділений внутрішньою цінністю, а відтак по відношенню до тварин наявні прямі обов’язки. Очевидно, що ідеальна модель поводження з тваринами знаходиться на перетині домінування і адміністрування, а перевага в один або інший бік буде схиляти до однієї з вищеназваних моделей (аболіціонізму або «статус кво»).

В руслі перфекціонізму Арістотеля розвиває свою оригінальну філософську моральну думку І. Кант (1724-1804), вчення якого в своїй цілісності отримало назву кантіанство. Він обґрунтовує вищий моральний статус людини над твариною на основі її «розумності» (раціональності), тобто більш досконалому використанні ментальних і духовних сил, які не властиві жодній іншій тварині. Всю їх сукупність Кант зосереджує на окресленні людини як особи, а відтак висуває ідею людини як «ціль сама в собі». Усе інше в світі займає місце засобу задля добра вищої цілі, зокрема і тварини. Внаслідок цього, виключні прямі права належать лише людині, а тваринам вони не можуть належати, інакше це б призвело до сприйняття засобів в якості цілі і навпаки, що є неприпустимо. Натомість, по відношенню до тварин людину зобов’язують непрямі обов’язки, з огляду на добро самої ж людини, адже той хто поводиться жорстоко із тваринами може в такий спосіб поводитись із собі подібними. Кант прив’язує раціональність до характеристик виключно людської природи, що не властива іншим тілесним істотам. Не є виключенням з цього і люди, в яких ментальна або вольова сфера є уражена (з хворобами психіки). Вони теж є ціллю в собі, адже раціональність є властива природі людини, навіть якщо не помічаються її прояви.

Izaak van Oosten. God Creating the Animals of the World
Izaak van Oosten. God Creating the Animals of the World

Наступна позиція також виключає можливості володіння тваринами прямими правами, яка спирається на філософську думку Т. Гобса (Thomas Hobbes1588-1679) та більш сучасних філософів Дж. Роулза (John Rawls 1921-2002) та Ж. Нарвесона (Jan Narveson нар. 1936). Згідно їхньої філософської думки – сфера моральності є своєрідним контрактом, який добровільно заключають між собою сторони на основі принципу автономії. Таким чином моральні норми і закони є домовленими та обов’язковими обмеженнями людської свободи. Не існує самих по собі вчинків поганих чи добрих, або справедливих і несправедливих. Такими їх можна окреслити виключно по відношенню до укладеного контракту. Якщо вчинки порушують його – є злими, а якщо йдуть у відповідності до нього – добрими. Заключати такий суспільний контракт можуть виключно сторони, здатні його дотримувати. Тварини в цьому випадку не здатні заключати контракт, як ані між собою, так само не можуть складати угоди і з людьми. Вони можуть бути виключно об’єктами інтересів сторін угоди, та наділятись непрямими правами. Однак, така позиція контрактуалізму є небезпечна тим, що відкриває можливість до дискримінації самих людей, в залежності від їх особливостей (раса, соціальний статус, хвороба тощо).

Цілком протилежної позиції щодо морального статусу тварин дотримується концепція утилітаризму, ідейними батьками якої є Дж. Бентам (Jeremy Bentham 1748-1832) та Дж. С. Мілль (John Stuart Mill 1806-1873). На противагу твердженням Канта, утилітаристи стверджують, що базовим питанням щодо морального статусу тварин не є ані раціональність, ані здатність до мови, але здатність відчувати біль і страждання. Саме наявність чутливості (здатності відчувати біль і задоволення), а не раціональність, автономія або здатність до мови, дає право сприймати індивіда як морального суб’єкта. І саме ця властивість є причиною того, щоб дотримуватись прямого обов’язку не спричиняти тваринам невиправданих страждань. На загал утилітаризм є теорією, згідно якої маємо обов’язок робити лише ті вчинки, які передбачають найкращі наслідки для всіх заінтересованих в їх результатах. Попри те, між окремими утилітаристами існують розбіжності. Так, з огляду на наслідки П. Сінтер (P. Singer) стверджує про моральний обов’язок дотримання вегетаріанської дієти [4], натомість Р. Фрей (Raymond G. Frey 1941-2012) вважає, що самих лише наслідків не достатньо для стверджування морального обов’язку такої дієти, без наявності прямих інтересів в цьому тварин [5]. Більше того, на думку П. Сінгера, в окремих випадках тварини можуть мати більшу моральну цінність, аніж люди, зокрема у випадках важких психо-соматичних патологій, так званих вегетативних станів, чи вроджених аномалій розвитку, адже психо-емоційне життя тих самих приматів, собаки чи кота є набагато яскравіші, аніж людського індивіда із такою складною патологією (наприклад новонароджені із важкою церебральною патологією). П. Сінгер є типовим представником антивидовізму, протилежного до видовізму (*)напрямку, що відстоює моральну рівність усіх біологічних видів.

Jacopo Tintoretto. Creation of the Animals
Jacopo Tintoretto. Creation of the Animals

Ідею наявності щодо тварин прямих обов’язків продовжує і розвиває концепція «прав тварин». На відміну від філософії Канта, ця теорія стверджує про особливу моральну цінність живих істот, які в еволюційному порядку хоч і розміщуються на різних щаблях, проте в моральному сенсі є рівноцінні. Їхня цінність аж ніяк не інструментальна, але сутнісна. Концепція «прав тварин» в своїй суті є більш політична, соціальна і економічна, аніж суто філософська, а наявність чітких і прямих прав у тварин – це вимога часу, суспільно-політичного устрою та економічної ситуації.

Концепція «глибинної екології» (deep ecology) дуже наближена до попередньої теорії і відрізняється лише в способі аргументації. Кожен живий індивід в глобальній екосистемі не може вижити ізольовано і знаходиться у глибокому зв’язку з іншими видами. Співіснування видів з дотриманням відповідного порядку забезпечить можливість виживання у майбутньому. Саме тому спільний біологізм видів є підставою моральної рівноцінності між окремими особинами. Наділення тварин правами – це данина справедливості їх фактичного екологічного статусу, а порушення цих прав – це пряма загроза виживання як глобальної так і локальної екосистеми, а відтак і можливість зникнення цілих видів, як це вже було в попередні історичні епохи.

Остання позиція, що підтримує ідею прямих обов’язків та прав тварин, набула свого розвитку в другій половині ХХ століття і носить назву «екофемінізм». По своїй суті має суспільно-політичний характер. Це свого роду рух за емансипацію тварин (по аналогії з жіночою емансипацією), що поєднує в собі елементи фемінізму та екології. Екофемінізм проводить паралель між експлуатацією природи і жінки в західному патріархальному суспільстві. Згідно цієї позиції, споживацьке ставлення до природи та утиск жінок є взаємопов’язані. Таким чином патріархальний устрій, що базується на раціоналізмі, абстрактності мислення, науковому методі, технології є головним джерелом екологічних руйнувань. Подібно як і жіноча стать є позбавлена в патріархальному суспільному укладі повноти всіх прав і рівноцінного становища, тварини теж знаходяться в ситуації правової дискримінації. Зокрема, ставлення до них, як до нижчих істот є неприпустиме, адже самі вони не бажають такого поводження з собою, в якості засобів і жертв суспільно-політичного ладу. Відповідно є пряма необхідність в наділенні їх природними правами задля гармонійного та рівноцінного співжиття між біологічними видами і протилежними статями.

Актуальний стан правового статусу тварин

b_300_0_16777215_0___images_stories_zistoriidumky_tvaryny_8.pngВ першу чергу слід зауважити, що позитивне цивільне право є творінням виключно людського розуму. Право – це регулятор суспільних відносин, що передбачає окрім наявності самих прав, наявність правових обов’язків та правової відповідальності. В різні історичні епохи тварини іноді приймали участь в певних правовідносинах (закон Мойсея забороняв працю тварин в суботу), проте завжди з ініціативи самої людини.

Згідно класичної правової доктрини суб’єктом права може бути індивід, який фактично наділений правами, обов’язками і відповідальністю, або має таку внутрішню здатність їх набути згодом (діти, недієздатні особи). Натомість, тварини такої можливості позбавлені з огляду на їх біологічні особливості. Під поняттям «права тварин» в сучасному правознавстві розуміється існування певних регуляторних механізмів поводження людей з тваринами. Отже, «права» тварин – це захищені мораллю і законодавством потреби, домагання і інтереси тварин, якими наділяє їх сама людина і бере на себе обов’язок їх забезпечувати і дотримуватись. Тварина сама по собі не може бути ініціатором правовідносин ані з людиною, ані між іншими біологічними видами. Вона не наділена обов’язками, ані правовою відповідальністю. Коли хижак вбиває свою жертву, то не порушує право на життя жертви, ані не несе за це правової відповідальності. Натомість, правова відповідальність і порушення закону матиме місце, якщо буде залучена людина у неправомірні відносини (браконьєрство, жорстоке поводження з тваринами, цькування тваринами тощо), зокрема нестиме відповідальність не сама тварина, а її власник. Знищення або ізоляція тварини, буде розцінюватись не як покарання самої тварини, але як позбавлення прав власності на неї у правопорушника.

Надання прав тваринам не означає припинення їх використання, а тільки припиняє їх використання із зловживанням (експлуатацію). Тварини не можуть відстоювати своїх прав в суді. Проте, не слід проводити аналогію із недієздатними особами (за аналогією з правами немовлят і дорослих людей, що страждають серйозними хворобами), які можуть мати своїх законних представників, адже тварини не є суб’єктами права. «Права» тварин можуть відстоювати і забезпечувати виключно ті особи (фізичні чи юридичні), під чиєю юрисдикцією вони знаходяться (власники, правозахисні організації, держава), у випадку порушення чинного законодавства та прав і інтересів інших суб’єктів права.

Тварини займають особливе місце у сучасних цивільних правовідносинах. Найчастіше цивільні правовідносини визначають як засновані на нормах громадянського закону правовідносини, що складається з приводу матеріальних і нематеріальних благ, учасники якого, володіючи правовою автономією і майновою відособленістю, виступають як юридично рівні носії прав і обов’язків. Об’єктом цивільних правовідносин є те благо, з приводу якого виникає цивільне правовідношення і щодо якого існують суб’єктивне право і відповідний йому обов’язок. Об’єкти цивільних правовідносин можна розділити на чотири групи: 1) майно, 2) дії (робота і послуги); 3) результати інтелектуальної (творчої) діяльності; 4) нематеріальні блага. Під терміном «майно» в цивільному праві мають на увазі: річ або сукупність речей, що знаходяться у володінні власника. Під речами розуміються матеріальні об’єкти зовнішнього світу. До них відносяться як предмети матеріальної та духовної культури, тобто продукти людської праці, так і предмети, створені самою природою і використовуються людьми у своїй життєдіяльності - земля, корисні копалини, рослини, тварини тощо. Держава встановлює правила поведінки людей при використанні тієї або іншої речі. У зв’язку з цим з’являється термін «правовий режим речі». Він є умовним і означає не властивості речі, а визначає, яким має бути поведінка людей щодо речі. Правовий режим речей є однією з головних підстав їх класифікацій, необхідних при визначенні обсягу і змісту прав і обов’язків учасників цивільних правовідносин.

Тварини є особливим об’єктом цивільних правовідносин, на які поширюється особливий правовий режим речі, відповідно до ч.1 ст. 180 ЦК України. Окрім Цивільного кодексу правовідносини із залученням тварин регулюють ще ряд інших нормативно-правових актів, зокрема: закон України «Про захист тварин від жорстокого поводження», закон України «Про тваринний світ», закон України «Про Червону книгу України», закон України «Про ідентифікацію та реєстрацію тварин», закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони біорізноманіття» цілий ряд міжнародно-правових договорів тощо.

b_300_0_16777215_0___images_stories_zistoriidumky_tvaryny_9.jpgЗабезпечення «прав» тварин необхідне вже лиш задля регулювання правовідносин між самими суб’єктами права (фізичними і юридичними особами). Під «правами» тварин слід розуміти особливості правової поведінки по відношенню до них в якості особливого об’єкта правовідносин. В світовій законодавчій практиці відомо велика кількість випадків наділення «правами» тварин. Серед них можна згадати такі як: на рівні видів – право на існування, право на успадкування, право на життєвий простір, право на відшкодування шкоди з вини людини, право на генетичну різноманітність (захист від генетичного забруднення), право на процвітання, на рівні особин – право на життя, право на природну свободу, право на захист від страждань з вини людини (заборона жорстокого поводження), право на необхідну для життя частку земних благ, право на відсутність відповідальності перед людиною, право на опіку тощо. Проте мова йде радше саме про особливі правові режими поводження із тваринами, аніж про прямі права тварин.

«Права» тварин не мають абсолютний характер і за певних обставин (порушення законодавства, злочин) можуть обмежуватись, подібно як деякі права людини (право на свободу пересування, право на інформацію тощо). Проте, затвердження «прав» тварин передбачає створення відповідного механізму правового захисту. Вже тепер за порушення окремих «прав» тварин в практиці національних законодавств є передбачена не лише адміністративна, але й кримінальна відповідальність, зокрема за знищення рідкісних видів тварин.

Очевидно, що переконати усіх захисників «прав» тварин і їх моральної рівності подібною аргументацією не вдасться, адже об’єктивно правильним буде твердження, що лише те суспільство заслуговує на високу моральну оцінку, яке забезпечує та захищає права найслабших, найменших, найбільш незахищених. Проте, у випадку коли законодавство передбачає важкі покарання за знищення, наприклад, яєць рідкісних видів птахів і одночасно дає право на аборти, або ж забезпечує «права» домашніх улюбленців більше аніж права дітей-сиріт, одиноких, або безхатченків – доцільно присвятити свої сили і можливості для усунення як суспільної так і етично-моральної несправедливості. Як одна (жорстока експлуатація тварин) так і інша крайність (коли «права» тварин більш забезпечені, аніж права людини) заслуговують на справедливе несхвалення та потребують гармонійного впорядкування.

Безперечно, що всі існуючі проблеми, зокрема і з тваринами, людство на сучасному етапі існування не буде здатне полагодити, з огляду на вражену гріхом людську природу, та все ж прагнути до настання нового есхатологічного порядку (Іс. 11, 6-8) ми повинні безумовно, коли протистояння буде подолане взаємністю і Любов’ю.

Юрій МАРТИНЮК
кафедра богослов’я УКУ


(*) Видовізм (англ. Speciesism), або видова дискримінація – течія, що позначує різну важливість, права та значимість окремих організмів виключно на основі їх видової належності. Цей термін в основному використовується захисниками прав тварин, які стверджують, що видовізм є забобоною подібно до расизму або сексизму, згідно якого піклування індивідами ґрунтується на їх членстві у певних групах і впевненості у власній перевазі. Аргументом є те, що членство в окремих видах не має жодного морального значення.


Література

  1. Regan T., “Animali. Statuto etico”, in Russo G. (ed.) Enciclopedia di bioetica e sessuologia, Elledici, Torino, 2004, pp. 186-202.
  2. Russo G., Bioetica. Manuale per teologi, LAS, Roma, 2005, 473.
  3. Faggioni M.P., La vita nelle nostre mani, Edizioni Camilliane, Torino, 2004, 208.
  4. Singer P., Animal Liberation: A New Ethics for our Treatment of Animals, Harper Perennial Modern Classics, New York, 2009.
  5. Frey R.G., Rights, Killing and Suffering: Moral Vegetarianism and Applied Ethics, Blackwell Publishers, Oxford, 1985.
  6. Борейко В.Е., Прорыв в экологическую этику, КЭКЦ, Київ, 2013, 168.

Рейтинг статті

( 3 голосів )
Теги:     богослов'я      за життя      право      Біблія
( 172 переглядів )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити