Дарування зазвичай асоціюється в нас з добром та безкорисливістю. Однак насправді усе залежить від того, що саме дарується і з якою метою. Можна дарувати щось добре і щось погане, з доброю і з поганою метою, відповідально і безвідповідально. Не всякий дар буде свідчити про благість вчинку та про відповідальність даруючого. Донорство (дарування) гамет (статевих клітин), донорство функції лона (сурогатне материнство) та донорство ембріонів є такими «дарами», які власне не свідчать про відповідальність.

Коли хтось дарує свої статеві клітини якійсь неплідній парі чи біобанку або коли люди дарують іншим свої ембріони, то часто вважається, що вони роблять моральне добро з огляду на солідарність зі страждаючими від безпліддя та сприяння їхній плідності. Однак морально добрим таке дарування не є. І на це є низка причин:

1) Дарувати статеві клітини означає дарувати свою генетичну ідентичність. Поняття «ідентичність» містить в основі латинське слово «identicus», що означає «тотожний», «той самий» (Пор.: Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАНУ, Філософський Енциклопедичний словник (ред. В. І. Шинкарук та інші), Київ 2002, 233.). Тож дарувати свою ідентичність означає начебто робити себе тотожним реципієнтові (отримувачу). Батьки дарують свою генетичну ідентичність дітям, роблячи їх «тотожними» собі «по крові». Така «тотожність» вимагає зберігання зв’язку, піклування батьків про тих, кого вони покликали у світ та кому дарували свою ідентичність.

2) Донорство гамет, статевих залоз, а також у цьому контексті вартує згадати і донорство мозку, не є прийнятним даруванням, оскільки іде мова про свавільне передання ідентичності однієї людини іншій чи то за життя, чи то по смерті донора (у випадку трансплантації мозку донором беруть лише мертвого). Не є гідним людини не турбуватися про власну ідентичність, передану іншим. Не є гідним людини не піклуватися про власне потомство (що буде зачате від дарованих гамет).

3) Донорство ембріонів, у свою чергу, викликає не менше моральних заперечень, так як є не лише даруванням власної ідентичності, а й даруванням самих людей, які посідають цю ідентичність – ненароджених дітей. А як відомо, люди не можуть бути «об’єктом» ні дарування, ні купівлі-продажу.

4) Донорство гамет та ембріонів в жодному разі не може бути прирівняне до донорства органів, яке при дотриманні певних вимог є морально добрим. При донорстві органів не передається реципієнту ідентичність донора. Жоден орган чи тканина в організмі людини, окрім мозку та статевих залоз, не несе в собі тієї ідентичності людини, яка може бути передана. Також донорство органів спрямоване на врятування чи суттєве покращення життя реципієнта, тоді як донорство статевих клітин спрямоване не на вирішення проблеми здоров’я якоїсь існуючої людини, а на зачаття нової людини. Це зовсім не одне і те ж – рятувати життя людини та зачинати людину. Донорство ембріонів, у свою чергу, взагалі не може бути порівнюваним з донорством органів, бо ембріон – це людина, а не орган. З іншого боку, таке донорство спрямоване знову ж таки не на покращення здоров’я реципієнта чи збереження його життя, а на задоволення дітородних бажань або (у випадку кращої мотивації) на збереження життя самих ембріонів (так зване «усиновлення ембріонів»). Отже, різниця між суттю донорства органів та донорства гамет і особливо донорства ембріонів є колосальною, тому не можна порівнювати моральну оцінку цих практик.

5) Донорство гамет, а також ембріонів призводить до порушення нормального процесу дітородження від чоловіка і жінки, зв’язаних узами подружжя. Подружнє статеве єднання, у свою чергу, є визнане католицизмом та православ’ям як єдиний гідний контекст для передавання людського життя. Катехизм Католицької Церкви у пункті 2376 каже: «Технічні заходи, які призводять розмежування батьків дитини через втручання чужої подружжю особи (донорство сперми або яйцеклітини, виношення плоду іншою жінкою), є надзвичайно непристойними». Чому непристойними? Бо вводиться дітородження від певної «кооперації» батьків, а не від чоловіка і жінки, зв’язаних подружжям, руйнується природний зв’язок між подружнім єднанням та дітородженням, у сім’ю вводиться біологічна асиметрія у стосунку батьків до дитини (якщо один з подругів є генетично зв’язаний з дитиною, а інший ні).

6) Якщо дитину зачинають штучно з використанням донорських гамет, то така дитина у майбутньому стикнеться з усіма тими проблемами ідентифікації, які пов’язані з неможливістю знати свого біологічного батька (якщо йде мова про донорство сімені) чи матір (якщо мова про донорство яйцеклітини), чи їх обох (донорство і сімені, і яйцеклітини). Оскільки особа донора покривається секретом, то дитина, народжена з використанням донорських гамет, не матиме змоги знайти донора-батька чи/та донора-матір. Цитований вище пункт 2376 Катехизму стверджує: «Ці методи (штучне чи позаматкове запліднення) порушують право дитини народитися від батька та матері, їй відомих і зв’язаних між собою подружжям». Тут власне повертаємось до поняття ідентичності, відповідальності у переданні своєї ідентичності та вагомості для людини біологічної ідентифікації (ототожнення себе з батьком/матір’ю). Біологічна ідентифікація справді важлива для кожної людини, для її психічного здоров’я, тож наперед сплановане позбавлення дитини можливості коли-небудь біологічно повністю себе ідентифікувати є приниженням її гідності та прав. Ще більшу кризу ідентифікації зазнаватимуть діти, що були виношувані сурогатною матір’ю, якщо вона стала лише донором лона, але не була генетичною матір’ю, та діти, яких «усиновили» на ембріональній стадії їхнього розвитку. Посилена криза самоідентифікації таких дітей буде пов’язана з тим, що вони мають не двох, а трьох біологічних батьків. Адже жінка, яка виношує, не є просто таким собі «інкубатором», а є біологічною матір’ю дитини поруч з тією, яка дала свою яйцеклітину. Іншими словами, генетична матір і гестаційна (та, яка виношує) є двома спів-матерями. Проблема ідентифікації у такому випадку пов’язана не лише з тим, що неможливо дитині цілковито знати, хто є її біологічними батьками (особа сурогатної матері також не розголошується), але й з тим, що їх є троє, а це творить руйнівне відчуття власної ненормальності.

7) Донорство гамет сприяє інцесту, так як однокровні, наприклад, по батькові-донорові діти не знають про те, що в них спільний генетичний батько.

Підсумовуючи усе вище сказане, вартує ще раз наголосити, що дарування своєї ідентичності вимагає відповідальності. Дарування генетичної ідентичності дітям через природне дітородження пов’язане з піклуванням про них. Натомість дарування гамет заперечує необхідність відповідальності за власне потомство. Донорство гамет не може бути прирівняне до донорства органів через суттєві відмінності у цілях дарування. Батьки-донори та соціальні батьки, які використовують донорську допомогу в зачатті, зневажають подружжя чоловіка і жінки як єдине середовище, де може бути гідно передане людське життя, визнаючи допустимість втручання «третьої сторони» у процес дітородження, а також зневажають право дитини знати своє біологічне коріння – знати своїх біологічних батьків, так як донорство гамет (а також донорство функції лона) є анонімним та покривається секретом. Незнання бодай одного з двох чи трьох біологічних батьків у свою чергу творить поважну кризу самоідентифікації людини. Донорство ембріонів, навіть якщо має за ціль врятування їхнього життя (сотні тисяч заморожених ембріонів фактично полишені напризволяще), а не задоволення власних егоїстичних бажань (самоствердитись у батьківстві) все ж не позбавлене суттєвих і численних моральних проблем (Пор.: Congregazione per la Dottrina della Fede, Istruzione “Dignitas personae” su alcune questioni di bioetica, II, 19 // http://www.vatican.va/roman_curia/congregations/cfaith/documents/rc_con_cfaith_doc_20081208_dignitas-personae_it.html ), зокрема тих, що згадані вище.

Підсумовуючи, цікаво прочитати слова св. Йоана Золотоустого, який, живучи в далекому IV столітті, не був свідком донорства гамет, ані донорства функції лона, але чітко усвідомлював неприпустимість втручання когось «третього» у дітородний процес у подружжі. У Гоміліях на Послання до ефесян (20, 1) він каже: «Спочатку жінка виникла від чоловіка, а далі, отже, чоловік і жінка походять від чоловіка і жінки. Бачиш, який зв’язок, яке з’єднання! Бачиш, як Бог не дозволив, щоб туди увійшов якийсь інший елемент ззовні!» (La Teologia dei Padri. Testi dei Padri latini greci orientali scelti e ordinati per temi, III. Vita cristiana - Il prossimo - Stati di vita cristiana, Città Nuova, Roma 1975, 347.)

Марія Ярема

доктор біоетики

старша викладачка кафедри богослов'я УКУ