Екологія на шляху розвитку: від біологічної науки до філософії виживання
На грецькій oikos – дім, місце проживання i logos – слово, наука. Дослівно “екологія” мала б означати науку про дім, домівку, а також про умови та принципи життя.Екологія – порівняно молода наука. На початку вона формувалась як біологічна наука, і то лиш з середини ХІХ ст., коли остаточно стало зрозумілим, що біоорганізми неможливо вивчати, не беручи до уваги їх життєве середовище, з яким вони цілісно пов’язані, творячи певну екологічну систему.
Вперше термін «екологія» увів у вжиток 1866 р. Ернст Гекель в межах науки біології. Він визначив екологію як науку, яка вивчає сукупність взаємних зв’язків і впливів біоорганізмів і їх довкілля. Поступово сфера зацікавлення екології вийшла за межі біології, а об’єкт її досліджень еволюціонував від аналізу відносин “живий організм – довкілля” до багатосторонніх відносин “людина – суспільство – природа”.
Драматичне погіршення стану довкілля впродовж ХХ ст. внаслідок нераціонального і надмірного антропогенного впливу, а також небезпека глобальної екологічної кризи спричинили необхідність об’єднання різних наукових знань і галузей практичної діяльності на загальній науковій основі. Як результат, екологію трансформували в комплексну міждисциплінарну науку, структура якої нараховує сьогодні близько 90 розділів і підрозділів, які сформували в часі останніх десятиліть. Сьогодні екологію все більше формують як системну науку, яка має багатоступеневу конструкцію, кожен ступень якої ґрунтується на різних (традиційних) науках, сфера зацікавлення яких настільки широка, що сягає від біології і геології через соціологію і культурологію і аж до етики та богослов’я. Сучасна екологія стає своєрідною філософією виживання людства.
З ростом науково-технічного прогресу зростає також і небезпека глобальної екологічної катастрофи, що засвідчує, що “чисте знання” і “технічна всесильність” дуже двозначні в руках людини. Тому доконечний новий світогляд, новий спосіб думання, радикальна переміна погляду на себе самого і на свою роль і відповідальність в довкіллі. У цьому екологія, «як жодна інша наука сьогодні не є настільки пов’язана з моральною вимогою своєрідного навернення цілої нашої культури і не претендує на функцію основної орієнтації», – констатує німецький богослов-мораліст, фахівець у сфері екологічної етики Маркус Фогт. Екологія ХХІ ст. покликана віднайти оптимальні форми співіснування людини і природи, через діалог етики і науки, через поєднання потенціалу природничих наук з соціогуманітарним знанням.
Екологічна криза: основні джерела та наслідки
Друга половина ХХ ст. – це своєрідний поріг, переступивши який людство на основі збільшення кількості населення, урбанізації і зростання виробництва, все більше порушує природну рівновагу. Забруднення довкілля становить сьогодні глобальну проблему. Техногенна діяльність людини призводить до включення в природний кругообіг планети сотні мільярдів тонн чужорідних елементів. Постійно зростає промислове та сільськогосподарське виробництво, пов’язане з новими можливостями транспортування, що спричиняють виникнення техногенної міграції матерії в об’ємах, які дуже небезпечні як для всієї природи, так, зокрема, і для людини.
Природа вже не встигає інтегрувати та знешкоджувати відходи життєдіяльності людини, відновлюватись і репродукувати свої ресурси. Більшість екологічних систем перебувають в кризовому становищі чи вже зазнали незворотної шкоди. Вся планета страждає від антропогенного впливу, який полягає в постійному забрудненні природи, виснаженні природних ресурсів і деградації екологічних систем.
Стає все очевиднішим, що науково-технічний прогрес, який не бере до уваги екологічні наслідки життя і діяльності суспільства, є руйнівним не тільки для природи, але також і для людини, на благо якої був задуманий. Руйнування динамічної природної рівноваги нашої планети, знищення біосфери і забруднення довкілля вже сьогодні, за принципом бумерангу, повертається проти людини, шкодить її здоров’ю, а часто становить небезпеку і для її життя.
Екологічна криза: людина – повітря – людина
Щороку людство спалює близько 10 млрд тонн умовного палива, що спричиняє викидання в повітря понад 1 млрд тонн різних хімічних елементів, більшість з яких шкідливі для здоров’я, знижують імунітет та спричинюють багато захворювань. Сьогодні наука нараховує декілька тисяч хімічних мутагенних сполук, які появились завдяки людині. Багато цих сполук циркулюють в повітрі, призводячи до мутацій біоорганізмів.
У містах понад половина частки від забруднення повітря припадає на транспорт. Щороку кількість кисню зменшується на 10 млрд тонн. Тільки один сучасний пасажирський літак під час 10 годин польоту спалює 50-75 тонн кисню і за той же час викидає в атмосферу десятки тисяч вуглекислого газу.
Сьогодні в світі до 60% захворювань спричинені забрудненням атмосфери. Попри висвітлення негативних наслідків забруднення атмосфери для здоров’я та життя, фахівці попереджують про небезпеку явища парникового ефекту та пов’язаного з ним глобального потепління, свідками якого дедалі більше стаємо вже ми, а також таких явищ, як наприклад, кислотні дощі та озонові діри, які натомість знову спричинюють низку негативних екологічних та соціально-економічних наслідків.
За останні 100 років промислового росту концентрація вуглекислого газу зросла на 12-18%. В атмосфері Землі вуглекислий газ разом з іншими парниковими газами діють за принципом скла чи поліетиленової плівки в теплицях. Вони вільно пропускають сонячні промені, які нагрівають поверхню Землі, але затримують тепло. За підрахунками науковців, якщо людство не зменшить кількість атмосферних забруднень, то вже до кінця ХХІ ст. середня температура може зрости на 1,5- 5,8 ºС. Це може спричинити розтоплення льоду Арктики та Антарктики в об’ємі, який буде небезпечним для сотень мільйонів населення. Перед особливою небезпекою перебувають такі прибережні країни, як Голландія та Бангладеш, що внаслідок підняття рівня моря можуть втратити значну частину територій. Затоплення прибережних регіонів може спричинити виникнення багатомільйонної армії кліматичних біженців вже в цьому столітті.
Глобальне підняття температури призводить до зростання кліматичних змін і різних природних катаклізмів, як наприклад, збільшення сили вітрів та ураганів, на одних територіях до зменшення дощів та посух, а на інших до довготривалих злив та повеней.
Промислові викиди пошкоджують також шар озону, який захищає все живе на Землі від надмірного ультрафіолетового випромінювання. Зменшення та зникнення озону стимулює розвиток раку шкіри, катаракти, дефіцит імунітету людей, а також негативно впливає на біоорганізми різних екологічних систем, і на морські також.
Велику шкоду спричиняють кислотні дощі, які випадають внаслідок поєднання атмосферної вологи з продуктами неповного згорання палива в теплових електростанціях, промислових підприємствах і автомобілях. Наслідки вагомі, оскільки знищують ліси, садові насадження, і навіть живі організми, руйнують будівлі, знижують урожайність. Економічна шкода від кислотних дощів понад 4% внутрішнього валового продукту людства.
Екологічна криза: людина – вода – людина
Розвиток сучасної цивілізації характеризує високий рівень споживання води, і то в промисловості, енергетиці і сільському господарстві. Середня щорічна потреба людства у воді сьогодні близько 3 тис. км3 і показує постійну тенденцію зростання. Забруднення і дефіцит води – глобальна проблема. Після використання воду виливають в річки і природні водоймища, при цьому близько третини без належного очищення.
За даними ООН щороку з різних джерел у воду скидають десятки тисяч тонн пестицидів і мільйони тонн різних високотоксичних елементів. При видобуванні нафти і катастроф танкерів, які її транспортують, кожного року в світовий океан потрапляє 12-15 млн. тонн нафтопродуктів. Останнім часом важливе місце посеред джерел забруднення води займають пральні синтетичні засоби.
Одна з найбільших проблем – злив переробленої і забрудненої води у промисловості та сфері домогосподарювання, які забруднюють понад 1/3 річкового стоку. Дуже шкідливе і забруднення води в сільському господарстві через використання штучних добрив і отрутохімікатів, які високотоксичні. На загал, в минулому столітті забруднення річок зросло майже в десять раз. Понад половину великих річок, за повідомленням Міжнародного комітету з використання водних ресурсів, страждають від вагомого забруднення або перебувають під загрозою пересихання.
Окремий вид – теплове забруднення води, перше місце в якому займають атомні електростанції. Біологічне та хімічне забруднення питної води спричиняють не тільки погіршення здоров’я, але, за експертними оцінками, призводить щороку до смерті 25 млн людей, з яких 5 – діти.
Резерви придатної до пиття води зменшились внаслідок способу господарювання людини за останні 50 років на половину. Експерти наголошують на важливості води як для біологічного життя і здоров’я людей, так і для сільського господарства і промисловості, а, відповідно, і для економічного становища певної країни. Більше того, вже сьогодні на основі дефіциту води виникають конфлікти, які все більше набувають не тільки характеру економічної конкуренції, але навіть і боротьби за виживання. Підвищення недостачі води пропорційно підвищує небезпеку війни через бажання контролювати та володіти водними ресурсами, що особливо актуально, коли на воду однієї і тієї ж річки претендують різні країни, через які вона протікає.
Екологічна криза: людина – земля – людина
Земля має дуже велике значення не тільки тому, що є скарбницею корисних копалин і основою для сільського господарства, та джерелом забезпечення людства продуктами харчування. Вона також прекрасний універсальний фільтр і нейтралізатор різних антропогенних забруднень. На жаль, останнім часом цей фільтр не може адекватно функціонувати через надмірне забруднення.
Основна причина деградації ґрунту – недостатній рівень сільськогосподарської культури, а, зокрема, нераціональна меліорація і надмірна хімізація, що знову ж таки має зворотній негативний вплив на людину. У світі щорічно близько 25 млн працівників сільського господарства страждають від негативних наслідків використання пестицидів.
Збільшення впливу людини на землю призвело до того, що поверхня родючого ґрунту зменшується щороку на 6 млн. га. Якщо такі темпи деградації землі продовжаться, то за прогнозами ООН людство вже до половини ХХІ ст. може втратити 1/3 ґрунту від площі, якою володіло ще у 70-х роках ХХ ст.
Вже сьогодні людство внаслідок руйнування родючого шару землі втрачає щорічно як мінімум 42 млрд доларів. Найбільше ця проблема стосується 80 країн, які перебувають на стадії розвитку. Це означає, що вони мають ще дуже слабкий економічний потенціал, часто страждають від голоду, бідності і захворювань і, де екологічні проблеми особливо тісно пов’язані із соціально-економічними і часто спричинюють політичний неспокій, революції і війни, які знову закінчуються екологічними катастрофами.
Знищення і деградація лісів. Щороку знищують та пошкоджують мільйони гектарів лісів. За даними ООН площа лісів зменшується щорічно на 25 млн га, що становить 1% від тих, які є сьогодні. При цьому, як правило, у країнах так званого “третього світу”. Особливе занепокоєння викликають зелені легені Землі – тропічні ліси, які в ХХ ст. зменшились майже на половину. Практично повністю знищені ліси Нігерії, Ефіопії, Еквадору чи на атлантичному побережжі Бразилії. Широкомасштабне знищення лісів порушує рівновагу біосфери Землі і призводить до зростання її водяної ерозії, повеней, посух і прискорення росту пустель.
Зменшення біорізноманіття. Важливий індикатор екологічної кризи – драматичне зменшення біологічного різноманіття. За сучасними експертними оцінками все більше пришвидшуються темпи вимирання окремих біологічних видів внаслідок негативного впливу життєдіяльності людини. Сьогодні, навіть за дуже обережними та поміркованими прогнозами науковців, щороку вимирає близько 10 тис. біологічних видів. Якщо ці згубні процеси продовжаться, то через 50-100 років може зникнути з лиця землі від 25% до 50% всіх біологічних видів, які існують сьогодні.
Екологічні катастрофи
Разом з ростом науково-технічного прогресу постійно зростає кількість і масштабність соціально-екологічних катастроф. Від 1960 до 1970 було зареєстровано 14 великих техногенних катастроф, а впродовж одного тільки 1989 р. вже сталось 1 773 великі аварії з викидом у довкілля нафти та різних токсичних елементів.
Особливу небезпеку для природного середовища, а також і для людини, становлять так звані “ризикотехнології”. Приклад таких технологій – використання сили атому для виробництва електроенергії. Аварія на Чорнобильській атомній електростанції зробила очевидним велетенський руйнівний потенціал атомної енергії, який щомиті може актуалізуватися у вигляді трагедії для мільйонів. Чорнобильська катастрофа спричинила найбільшу техногенну соціально-екологічну трагедію в історію людства. Її жертвами стали 7 млн людей. Тільки на території колишнього Радянського Союзу радіоактивне забруднення становить 150 тис. км2. На цій землі майже сім мільйонів жителів, які зазнали негативного впливу радіації. Сотні тисяч людей вимушено покинули свої домівки, де були вилучені з використання в лісовому та сільському господарстві мільйони гектарів лісів та сільськогосподарських угідь; де економічні втрати становлять сотні мільярдів американських доларів; де майже 3 млн жителів були на урядовому рівні визнані як жертви чорнобильської катастрофи, які мають право на окрему допомогу та сприяння зі сторони держави. З 800 тис. ліквідаторів наслідків чорнобильської трагедії на кінець 2000 р. померли 55. Майже 150 тис. стали інвалідами.
На жаль, чорнобильська катастрофа далеко не єдиний трагічний випадок, який актуалізує ризики сучасних технологій. Аварії на підприємствах нафтопереробної, хімічної та військової промисловості, а також при транспортуванні продуктів, їх виробництва, часто забирають багато людських життів, вже не говорячи про наслідки для здоров’я і вплив на довкілля.
Парадокс сучасної техногенної цивілізації у тому, що наука і техніка, які покликані полегшити фізичну працю людини і гуманізувати світ, часто ставлять під загрозу життя людини та її природне середовище. З ростом і все новими спробами досягнень в сфері високоскладних технологій, ростуть також і ризики, які несуть ці технології для людини і її довкілля. Тому разом із можливостями та ризиками, пов’язаними із науково-технічним прогресом, мають зростати і вимоги відповідальної поведінки щодо впровадження та експлуатації новітніх технологій і різноманітних втручань людини в природу.
Чи достатньо лише “чистого знання” для вирішення екологічної кризи?
Дуже важлива роль у вирішенні екологічної кризи належить науці і новітнім екологічним технологіям. Призначення науки – допомогти людині зрозуміти реальність екологічної небезпеки, відкрити її джерела, симптоми та актуальні наслідки, а також спрогнозувати потенційні наслідки і окреслити шляхи покращення екологічної ситуації.
Екологічно значиме знання має, з однієї сторони, сприяти формуванню правильної екологічної свідомості, а з іншої – служити кожній людині засобом для ефективного здійснення її екологічно добрих намірів. Ще великий німецький поет Гете попереджував, що «немає нічого страшнішого за діяльне невігластво». Саме дефіцит екологічно значимого знання за умов, коли людство все більше втручається у природу і впливає на природні процеси, вагомо спричиняє все більше загострення екологічної кризи.
Ми не завжди у стані безпосередньо тут і тепер зауважити екологічні наслідки своєї діяльності. Так можемо створити приємну ілюзію, що згубних наслідків немає взагалі, а тому, і нічого не потрібно міняти в нашому житті та можна надалі без жодних докорів сумління провадити дотеперішній стиль життя. Саме тому в багатьох випадках довкіллю завдають шкоди не намірену, але через брак екологічного знання. Як результат, навіть досконалі з технічного погляду проекти, які реалізовують без врахування фундаментальних екологічних вимог, спричиняють не тільки пошкодження екологічних систем, але одночасно і великі матеріальні втрати та шкоду для здоров’я і навіть небезпеку для життя людей.
Що мусив би знати кожен, щоб запобігти екологічній загрозі? В одному із сучасних університетських підручників з екології рекомендують знати кожному:
- що він має вплив на своє природне середовище і бути свідомим хоча б елементарних наслідків цього впливу;
- що його вплив на довкілля може бути більше або менше шкідливим, залежно від стилю життя і діяльності;
- що він може зробити щось для покращення довкілля чи хоча б для зменшення свого негативного впливу на нього;
- як він може тут і тепер зробити свій маленький позитивний екологічний вклад.
Шляхів існує багато: від індивідуальної поведінки у повсякденні (споживання, купівля, економія електроенергії тощо) до масових соціально-екологічних ініціатив. Кожен має знати, що природі можна допомогти не тільки, посадивши дерево чи почистивши джерело. Для зменшення негативного впливу на природу можна зробити дуже багато в повсякденному житті. Володіючи екологічними знаннями, можна раціональніше використовувати воду, тепло та енергію. Кожен може вкласти лепту для збереження довкілля завдяки бережному та ощадному способу життя та поведінки, раціональному використанні одежі й інших речей та приладів.
Особиста екологічна освіта, інтегрована в суспільні ініціативи, прийняття відповідальних соціально-екологічних рішень політиків, екологізації сільського господарства і промисловості, введення відповідного міжнародного екологічного законодавства – може запропонувати вагомий вклад для вирішення екологічних проблем.
Все ж “чисте знання” про джерела і наслідки екологічних проблем, як і саме “чисте знання” про можливості менш екологічно шкідливої поведінки, що його екологія спроможна запропонувати на основі природничих та точних наук, не достатньо для вирішення глобальної екологічної кризи. Президент Всеукраїнської екологічної ліги А. Толстоухов наголошує: «Подолання глобальної екологічної кризи безпосередньо залежить від з’ясування її глибинних коренів, бо тільки знання причинних факторів дає підстави для прийняття об’єктивно виважених рішень».
Саме тому екологія старається сьогодні відкрити глибинні корені катастрофічного погіршення довкілля. У цьому змісті, зокрема, наголошують на кризі людини та її духу як основній причині розвитку екологічної кризи та її глобалізації. Головні ознаки внутрішньої кризи людини – це деградація особи, глобальна епідемія аморальності, тотальна легковажність і прагнення легкого та швидкого заробітку.
У Спільній декларації Католицької єпископської конференції та Євангельської Церкви Німеччини наголошують, що причини екологічної кризи необхідно шукати насамперед у світоглядному дефіциті чи у відсутності фундаментальних настанов, і що першопричиною не є незнання, але швидше втеча від відповідальності і небажання приймати відповідальні рішення, які пов’язані з певними змінами у звичному стилі життя чи вимогою обмежень і зречень.
У категорії світоглядних причин екологічної кризи осмислюють зокрема:
- непоміркований погляд на природу, згідно з яким її зводять лише на рівень об’єкту, який необхідно підпорядкувати, використовувати та експлуатувати. При цьому, як правило, не беруть до уваги повноту значення, притаманного природі;
- неправильне розуміння і використання техніки, призводить до втручання у природу, не зважаючи на наслідки;
- вороже ставлення до техніки, яке не бере до уваги чинник, що сьогодні без новітніх досягнень техніки практично неможливо вирішити екологічне питання;
- віра у прогрес, яка виражена в безмежній довірі до можливостей вирішення будь-яких проблем і на основі якої екологічні цінності часто приносять у жертву в ім’я зростання промисловості чи сільського господарства;
- етичний релятивізм, на основі якого втрачено чутливість до цінностей природи, зникає відчуття благоговіння до всіх живих істот і відчуваємо брак уваги до екологічних проблем.
Категорію соціально-психологічних і моральних причин екологічної кризи становлять:
- колективна втеча від усвідомлення актуальності екологічної кризи. Ця втеча чи, краще сказати, вилучення сегменту екологічних проблем зі свідомості, виявляється в легковажності, ігноруванні та небажанні усвідомлювати ці проблеми;
- небажання будь-якої відмови від попередніх життєвих звичок, стандартів і зручностей, а також життєва орієнтація на споживання та досягнення максимального задоволення;
- інертність та лінивство, які не залишають місця готовності вчитись, змінювати себе і свій стиль життя та які сприяють вибору дороги «меншого спротиву» чи «плавання за течією».
У цій категорії з-поміж іншого виділяють також зловживання владою, війну, яка призводить до широкомасштабного руйнування природи, та екологічні кримінальні злочини, які вимагають адекватного переслідування законом і покарання.
Одна з найвагоміших причин поглиблення екологічної кризи – “внутрішня”, що полягає в диспропорції між велетенським науковим та технічним потенціалом і неймовірно нижчим рівнем моральності, культури та духовності. В основі сучасної екологічної кризи лежить наша криза, криза сенсу нашого життя, криза нашої орієнтації і криза нашої відповідальності. Головна причина екологічної кризи не в самому руйнуванні природи чи зовнішніх джерелах цього явища, але насамперед у нутрі людини, її життєвій позиції, способі мислення і викривленій єрархії цінностей. Якщо хочемо ефективно протистояти екологічній кризі, то мусимо не тільки усунути її симптоми і наслідки, але насамперед зайнятися викоріненням її внутрішніх причин.
Коли ж мовимо про світоглядні питання та питання ціннісної переорієнтації і віднайдення правильного напрямку, то особливо суттєвим в цьому сенсі є вклад богослов’я.
Екологічний вклад богослов’я та етики створіння
Бог – причина і ціль всіх створінь
Послання Святого Письма “про створіння” образно виявляє нам релігійний прадосвід чи переконання: про сотворіння світу і людини, їх походження від Бога-Отця, Сина і Святого Духа, триєдиного Бога, який згідно зі своєю Божественною дією провадить створіння до остаточної мети. У світлі віри у створіння в новий спосіб починаємо розуміти дійсність, приходимо до розуміння цілей природи, включно з людиною, як Божого створіння, як єдиного організму – “дому життя” створеного Богом.
Термін “створіння” містить глибший зміст, ніж “природа”. Згідно зі Святим Письмом весь світ і кожна істота мають свою автентичну цінність (доброту) як Божі створіння. Цей факт неодноразово наголошено вже в першій главі книги Буття: «І побачив Бог, що воно добре» (Бут. 1, 10; 12; 18; 21; 25). Своє “добре створіння”, в його різноманітності і взаємній пов’язаності, Бог довіряє людині «порати і доглядати» (Бут. 2, 15). «Порати і доглядати» аж ніяк не може означати руйнування землі і знищення гармонії її екологічних систем, але є завданням направду турботливого збереження і вдосконалення створіння, завданням відповідальної співпраці у реалізації творчого задуму Бога.
Уповноваження «підпорядкування землі» і «панування світом» (Бут. 1, 28) не сміємо сприймати як дозвіл для свавільної експлуатації створіння. Попри те поняття “панування” потрібно інтерпретувати в контексті того, що людина – «образ Божий» (див. Бут. 1, 26). Вона має бути правдивим «Божим образом» у світі створіння: панувати у повноті любові, милосердя, бути відповідальною головою цілісного організму Божого створіння, беручи до уваги встановлений порядок, гармонію і цілеспрямованість. Також необхідно правильно інтерпретувати вислів “підпорядковуйте”, що буквально мало б означати: поставити на щось ногу чи ступити на землю. Людина потребує ступити на землю, як на простір, що виділив для неї Бог, який вона має оберігати, як зіницю ока.
Сучасний богослов К. Голзер наголошує, що послання Святого Письма про створіння хоче сказати, що вже від початку світ і люди перебувають в тісних стосунках і направлені до Бога, який у повноті своєї доброти та любові бажає добра своїм створінням. Святе Письмо бажає повідомити не тільки «чи (був), і як саме був створений світ, але воно хоче розтлумачити, для чого був створений світ, що є його метою. Ця мета тільки одна: Бог створив світ з любові і для любові».
Етика “спасіння довкілля”
Любов і відповідальність. Людина покликана з любов’ю ставитись до Божого створіння. Навіть більше: «Любов до невидимого та всюдисущого Бога конкретизується і підтверджується у ставленні людини до видимих Божих створінь». Сповнення християнської Заповіді любові не може бути досконало реалізоване без відповідальної поведінки до Божих створінь, які беруть участь у його бутті, доброті та любові, і з якими людина єдиний цілісний організм. «Любов має бути всебічно дієвою і виявлятися в якісно новому способі життя, у справедливій та солідарній поведінці, орієнтованій на об’єктивну єрархію цінностей світу Божого створіння; вона не може бути егоїстичною і носити лише гедоністичний та утилітарний характер».
Необхідна комплексна та цілісна відповідальність, яка включає також і екологічну складову. Папа Йоан Павло ІІ, долучив руйнування природи до категорії соціальних гріхів, які кричать до неба. Це екологічний гріх, який особливо важкий, і який є «індикатором глибокої кризи особи, спричиненою втратою віри в Бога і базових моральних принципів”.
Екологічна духовність і благоговіння. Екологічний вклад віри в створіння – у формуванні фундаментального духовного ставлення людини до природи як Божого створіння. На основі такої екологічної духовності людина може співчувати і бути солідарною зі всіма істотами, які перебувають в кризовій ситуації. Екологічна духовність, яка проростає з віри в створіння – це благоговіння перед природою. Таке благоговіння містить певну вимогу і відчуття відповідальності за здійснення влади над природою. Правильне благоговіння пробуджує також відчуття сорому за непомірковану експлуатацію природи, вимагає самообмеження і обережного застосування досягнень сучасної науки та техніки.
Екологічна етика чеснот. Для ефективного запобігання екологічної кризи необхідне “екологічне навернення”, яке суттєво залежить від виховання екологічних чеснот на плідному ґрунті віри в створіння. Християнські цінності тут є основоположними. Особливо в цьому контексті важливий екологічний вимір “старих і добрих” кардинальних чеснот. Чеснота справедливості стосується не тільки Бога і ближнього, але також й інших Божих створінь на основі свідомості про їх природу та мету.
Чеснота поміркованості вимагає відповідального прийняття Божого дару свободи, яка повинна реалізуватись в належному порядку добра та любові. Рабське слідування за потягом “мати все більше і то чим швидше” веде до знищення природи, і до руйнування передумов свободи: стаючи “невільником речей”, людина все більше виснажує природні ресурси і руйнує свій життєвий простір, із простором своєї свободи, свободи і добробуту майбутніх поколінь.
У світлі віри у створіння людина краще усвідомлює свої межі і межі свого довкілля. Поважаючи ці межі в повсякденному житті і діяльності і практикуючи своєрідну споживацьку аскезу, можемо краще оберігати довірений нашій турботі світ і відповідальніше ставитись до майбутніх поколінь.
Чеснота мужності в екологічному контексті означає здатність не приховувати проблеми і кризи, не применшувати небезпеки, не ігнорувати незручні прогнози, а також не втікати і не уникати відповідальності. Усвідомлюючи, що екологічне становище може і мусить бути кращим, має прорости рішення щодо власного вкладу для переміни на краще.
У час ризиків нашої техногенної цивілізації особливо потрібні мужні люди, які спроможні пробудити інших із летаргічного сну бездіяльності, зі штучного світу ілюзій і вказати на реальний кризовий стан речей і стимулювати “екологічне навернення” в стилі думання та поведінки.
Замість висновку
«Коли вилучити Божественний контекст, то значення всіх речей зазнає глибокого перекручення, а сама природа перестає бути матір’ю, і зводиться до “матеріалу”, який можна піддавати будь-яким маніпуляціям». У той же час, трактуючи природу лиш як об’єкт для використання, людство стає на поріг самознищення. Ключ до розв’язання глобальної екологічної кризи – формування та глобалізація нашої відповідальності і солідарності щодо Божих створінь. Саме Церква, як найстарша глобальна інституція, яка є всесвітньою мережею локальних спільнот, може і зобов’язана вкласти свою автентичну та вагому частку для спасіння Божого створіння – природи.
Володимир ШЕРЕМЕТА
|
Коментарі
a litte more on this subject? I'd be very thankful if you could
elaborate a littpe bit further. Thanks!
Visit my web site - victoria sin: http://www.sanfrancisco-limo.com/
Стрічка RSS коментарів цього запису