Той, хто панує над грошима і власними пристрастями – більше цар, ніж той, хто керує народом і військом св.Йоан Золотоустий
| Св.Йоан Золотоустий. Теофан Грек. 1405 р | 1. Бачачи, що багато людей більше люблять і поважають несправжні блага, ніж істотно корисні і дійсно добрі, вважаю за необхідне сказати про тих та тих і протиставити їх – блага, які зневажають і блага вельми бажані, щоб, дізнавшись різницю, ми цінували гідні прихильності і спасительні, а інші навчились ігнорувати, як такі, що нічого не варті. Люди люблять багатство, владу, першість і славу та багато хвалять володарів народів, яких возять на блискучих колісницях і супроводжують окрики глашатаїв і великі натовпи зброєносців; а зневажають життя тих, хто любить мудрість і обрали чернече життя. Ті, появляючись, звертають на себе погляди народу, а ці – не привертають нічиїх поглядів або дуже небагатьох. До останніх ніхто не побажав би бути подібним, а до тих – всі, попри те, що здобути владу і одержати панування над народом важко і для багатьох неможливо. Тим, хто прагне влади треба багато грошей, а обрати чернече життя і проводити життя в служінні Богу однаково для всіх: легко і зручно. До того ж володарювання припиняється разом з цим життям чи, краще сказати, ще за життя залишає пристрасних до неї. Багатьох ставило перед великою небезпекою та ганьбою, а чернече життя і тепер збагачує праведників благами і після закінчення життя приводить світлими і радісними перед судом Бога-Отця, тоді, коли більшість панів постають одержати кару за діяння свого життя. Тому, протиставивши блага любителя мудрості і блага пана і слави, вникнімо у відмінності між ними.
Порівняємо верховне з благ, тобто царювання з любов’ю до мудрості, і подивімося на плоди надбання, дослідивши над ким володарює цар і над ким любитель мудрості. Отож цар панує над містами, областями та багатьма народами, керуючи за допомогою своїх вказівок і воєначальниками, і градоначальниками, і військами, і народами, і радами. Той, хто віддав себе Богу і обрав чернече життя панує над гнівом, заздрістю, грошолюбством, хтивістю та іншими вадами, завжди пильнуючи, щоб душа не підпала під владу пристрастей і не віддати розум в рабство цієї важкої тиранії, але завжди тримати ум понад все, поставивши над пристрастями страх Божий. Таке панування і влада належить цареві і таке ченцеві, тому справедливіше було б назвати царем останнього.
2. Так, направду царем є той, хто підкоряє все законам Божим, зберігає свій ум вільним і не дозволяє взяти гору над душею пристрасті до задоволень. Таку людину я бажав би бачити при владі над народами і землею, і морем, і містами, і областями, і військами. Бо хто підпорядкував душевні пристрасті розуму, той легко керував би і людьми згідно з божественними законами, він був би замість батька для підлеглих, поводячись з містами лагідно. А хто керує людьми, але сам поневолений гнівом, марнославством і задоволеннями, той, по-перше, може бути смішним для підлеглих, бо хоч і носить вінець, прикрашений дорогоцінним камінням та золотом, але не увінчаний покорою, і хоча все тіло його блищить багряницею, та душа залишається неприкрашеною. Згодом він не буде знати, що робити з владою, бо хто нездатний керувати самим собою, як може підпорядковувати законами інших? Якщо хочеш бачити боротьбу одного й іншого, то знайдеш одного, що бореться з демонами, долає і перемагає їх. Христос увінчує його, бо він виходить на війну з Божою поміччю, захистившись небесною зброєю, завдяки чому здобуває перемогу. Й іншого, який воює з варварами. Наскільки демони страшніші від людей, настільки той, хто перемагає перших блискучіший від останніх. Якщо ж захочеш знати і причину цих війн, то і в цьому знайдеш велику нерівність. Той бореться з демонами за благочестя і служіння Богу, бажаючи вирвати з омани міста і селища, а цей – з варварами за відібрані місцевості, рубежі чи майно; або користолюбство і несправедливе владолюбство тягне його на бій, до того ж багато царів, бажаючи більшого, втрачали і те, що мали.
Так влада і війни показують, наскільки відмінні цар і той, хто присвятив життя на служіння Богові. Ще точніше можна їх пізнати, звернувши увагу на життя і щоденні заняття кожного. Виявиться, що один правдиво спілкується з пророками, прикрашає душу мудрістю Павла і постійно переходить від Мойсея до Ісаї, від Ісаї до Йоана, а від нього (ще) до іншого (з них); а інший постійно спілкується з воєначальниками, градоначальниками і зброєносцями. А з якими людьми хтось постійно спілкується, до тих і уподібнюється вдачею. Тому ченці уподібнюють свою вдачу з вдачами апостолів і пророків, а цар – зі звичаями воєначальників, зброєносців та щитоносців – людей, які віддаються вину і піддаються насолодам, більшу частину дня проводять у бенкетах, які не знають нічого важливого чи доброго через сп’яніння. Тому потрібно поважати чернече життя більше, ніж життя з пануванням, царюванням і скіпетрами.
3. Якщо захочемо уявити нічний час, то побачимо ченця, який відрізняється службою Богу і молитвами, що оспівує Його набагато раніше від птахів, співживе з ангелами, бесідує з Богом, насолоджується небесними благами. А пана народів, областей і військ, володаря земель та моря – розпростертим на ложі, що міцно спить. Адже чернець живиться стравами, які не вимагають глибокого сну, а царя присипляє розкіш і питво, яке утримує його на ложі до самого дня. У ченця одяг та стіл помірні, а співучасниками в трапезі бувають ті, хто удосконалюється в тій же чесноті. Цареві ж необхідно прикрашатися камінням та золотом, пропонувати розкішний стіл і мати співучасниками, якщо він немудрий, гідних власних його вад, а якщо має розум і покору, то, може, й чесних, і справедливих, але які уступають першим в чесноті. Так, хоча б цар любив мудрість, він і на крок не може наблизитися до доблесті християнина, який вдосконалюється в монастирі. Цар в подорожах буває обтяжує підданих, обтяжує і живучи в місті, і насолоджуючись миром, і беручи участь у війнах, і вимагаючи податків, і збираючи війська, і проводячи полонених, і перемагаючи, і зазнаючи поразки. Бо, зазнаючи поразки, покладає на підданих власні лиха, а перемагаючи, стає нестерпним, прикрашаючись трофеями, у марнославстві, надаючи воїнам свободу грабувати, розкрадати, ображати подорожніх, тримати міста в облозі, розоряти доми бідних, а від тих, хто приймає їх до себе вимагати щодня того, чого не дозволяє жоден закон, під приводом якогось давнього, беззаконного і несправедливого звичаю. Багатому цар не шкодить такими прихотями, а заподіює зло бідним, ніби соромлячись багатих.
Як тільки чернець появляється, то приносить благодать однаково багатим і бідним, одягаючись в одну одежу цілий рік і для пиття охочіше вживаючи воду, ніж чудне вино, для себе не просячи у багатих ніякої милості, для бідних (просячи) багатьох і постійних (милостей), з користю і для тих, хто дає, і хто має отримати. Тому він спільний лікар: перших, звільняючи від гріхів добрим умовлянням, інших, звільнюючи від бідності.
Цар, навіть коли наказує зменшити податки, приносить більше користі багатим, ніж бідним, а роблячи навпаки, (ще більше) шкодить тим, хто бідує, тому що багатому мало шкодить тягар податків, а доми бідних він, як потік, руйнує, наповнюючи селища криками. ...
4. Розгляньмо, що цар і чернець дає своїм підданим: цей – золото, а той – благодать Духа, цей рятує від бідності, якщо він добрий, а той молитвами звільняє душі, яких опанували демони. І якщо комусь доведеться піддатися таким нещастям, то вони проходять царя, як повз бездушного предмета, і поспішають до житла монахів, ніби уникаючи вовка і вдаючись до звіролова, що має меч у руці, бо те, чим для звіролова є меч, для монаха є молитва. Справді, не такий страшний для вовків меч, як для демонів – молитви праведників. Тому не тільки за потреби вдаємося до святих монахів, але і самі царі вдаються до них у небезпечних обставинах, як бідні під час голоду – до осель багатих. Чи не покладав Ахав, цар юдейський, під час голоду та нестачі хліба надію на порятунок в молитвах Іллі (3 Цар. 18)? Єзекія, що мав таку ж владу і державу, перебуваючи у хворобі і очікуванні смерті, бачачи смерть, що приступала, чи не вдався до пророка, як сильнішого від смерті і подателя життя (4 Цар. 20)? Також, коли спалахнула війна і Палестина була в небезпеці повного розорення, то царі юдейські, розпустивши військо і піших воїнів, і стрільців, і вершників, і воєначальників, і полководців, вдалися до молитов Єлисея, бо думали, що служитель Божий замінить багато тисяч воїнів (4 Цар, 3). Так і цар Єзекія, коли почалася перська війна, і місто у великій небезпеці захиталось до основ, і ті, що перебували на стіні тремтіли, боялися і трепетали, як в очікуванні грому чи землетрусу, що руйнує все, протиставив молитви Ісаї тисячам персів, і не помилився в надії (4 Цар. 19), бо, як тільки пророк підняв руки до неба, Бог небесними стрілами припинив перську війну, спонукаючи царів шанувати Його служителів як спільних рятівників землі; щоб вони навчилися, приймаючи від праведників настанови, до будь-якого доброго і чоловіколюбного діла, поважати ці поради і додержувати добрих настанов.
І не тільки з цього можна бачити різницю. А й, якщо трапиться так, що обидва впадуть, один позбудеться чесноти, а інший – царства, то перший легко може прийти в себе і скоро, очистивши гріхи молитвою і сльозами, скорботою і турботою про бідних, знову з певністю досягне попередньої висоти; а цар, що впав, потребуватиме багатьох союзників, воїнів, вершників, коней та грошей; останній повністю покладає надію порятунку на інших, а перший швидко одержує спасіння вслід за бажанням, ретельністю і зміною вдачі, бо «Царство» Небесне, сказано в Писанні, «всередині вас» (Лук. 17, 21).
Навіть смерть для царя є страшною, а для того, хто любить мудрість – безпечальна; бо той, хто зневажає багатства, задоволення і розкіш (для яких багато хто бажають жити) легко переносить і переселення. Якби так трапилось, що обох вбивали, то чернець піддасться небезпекам за благочестя, набуваючи смертю безсмертне і небесне життя, а цар побачить у вбивці тирана і шукача влади, уявляючи після вбивства жалюгідне і жахливе видовище. Як один матиме багатьох поборців його хоробрості, послідовників і учнів, які моляться, щоб бути подібними до нього, а інший багато витратить слів в молитвах, благаючи Бога, щоб не з’явилося жодного шукача царства. Першого і вбивати ніхто не наважиться, вважаючи насильством проти Бога, а на останнього чигають багато вбивць, шукачів тиранії. Тому цього захищають вояки, а той захищає міста молитвами, не боячись нікого. Цар завжди живе зі страхом, в очікуванні вбивства, тому що має небезпечну зажерливість, а чернець – безпечне спасіння.
Отже, видається, досить сказано про справи правдивого життя. Якщо ж захочемо розглянути і майбутнє, то побачимо одного, який в блиску і славі, підноситься на хмарах на зустріч Господа, як вождя і наставника спасенного життя і різної чесноти; а цар, якщо праведно і чоловіколюбно (але це рідкість), користувався владою, сподобиться меншого спасіння і прославлення, бо вони не рівні. Не рівні добрий цар і чернець, що живе у служінні Богові, а якщо він виявиться гріховним і поганим, який наповнив землю безліччю зла, то хто може уявити лиха, які він переноситиме, коли його палитимуть, бичуватимуть, мучитимуть, і терпітиме такі страждання, які неможливо висловити словами і перенести? Все це уявляючи і пам’ятаючи, не потрібно захоплюватися багатими, бо і пан їхній, не може і трохи наблизитися до доброчесності монаха.
Отже, коли побачиш багатого, прикрашеного одежею, прибраного золотом, якого везуть на колісницях, блискучого промовця, не захоплюйся ним, бо багатство тимчасове, і те, що видається прекрасним витліває разом з цим життям. А бачачи ченця, який іде самотньо, смиренно і покірно, спокійно і тихо, заздри цьому йому, стань послідовником його любові до мудрості, молися, щоб уподібнитись до праведника, бо «просіть», говорить Писання, «і дасться вам» (Мт. 7, 7). Це направду прекрасно, спасенно і благонадійно, дякуючи чоловіколюбству і промислу Христа, Якому слава та влада на віки віків. Амінь.
Святий Йоан Золотоустий
|