Праведний гнів: грішить той, хто не гнівається! Друк

b_300_0_16777215_0___images_stories_pravedniy_hniv_1.jpgЯкби не було гніву, наука про Бога не прогресувала б,
суди не були б здоровими, а злочини не були б придушені.
Крім того, грішить той, хто не гнівається, коли має причину.
Бо нерозумне терпіння є розсадником багатьох пороків:
воно сприяє недбалості і спонукає не лише злих, а й передусім добрих чинити зло.

 Св. Йоан Золотоустий (349 – 407 рр.)


Англійський письменник Джон Драйден свого часу казав: «Бійся гніву терплячої людини». Страшним є гнів нетерплячих, але не менш страшним є гнів терплячих. Бо терплячі люди зазвичай гніваються справедливо, а не емоційно чи перебільшено. Сьогодні у нашій країні гнів – мабуть одне з найпоширеніших почуттів поряд зі страхом та смутком. Можливо комусь видається, що гнів – це краща реакція, ніж плач чи почуття безсилля, бо гнів начебто дає бажання жити, мститися, відвойовувати. Або навпаки, дехто може думати, що гнів – завжди неналежна реакція, навіть в умовах жорстокої війни та страждань від загарбника. Насправді гнів буває різний, як на рівні оволодіння людиною (щось інше є раптовий спалах гніву і щось інше є пристрасть гніву), так і на рівні моральної якості (праведний та гріховний гнів). Пристрасть гніву завжди є гріхом (і то одним з основних гріхів), тоді як раптовий спалах гніву може не бути провинністю. Несправедливий гнів (поспішний, перебільшений, неконтрольований, необґрунтований або обґрунтований егоїзмом чи іншою вадою) завжди є гріхом, тоді як праведний гнів (правосудний гнів терплячої людини) не має нічого спільного з виною.

Найбільш яскравим прикладом праведного гніву для християн є історія про вигнання Христом торговців та міняйлів з єрусалимського храму. Ця історія описана усіма чотирма євангелистами (див. Мт 21, 12-13; Мр 11, 15-18; Лк 19, 45-46; Йо 2, 13-17). Перекидання столів, розсипання грошей, вигнання усіх із храму явно свідчить про гнів Христа, але це не був гріховний гнів. Яка причина такого праведного гніву нашого Господа, Який по своєму єству є «милосердний і ласкавий, нескорий на гнів, многомилостивий, і вірний» (Вих 34, 6)? Сам Христос пояснює причину свого гніву на торговців та міняйлів, кажучи: «Дім мій домом молитви буде зватись, – ви ж чините з нього печеру розбійників» (Мт 21, 13). Тут вартує додати, що торговці та міняйли насправді були потрібними функціонерами при храмі, оскільки торговці продавали не будь-що, а тварин і птиць для ритуальних жертвоприношень, тоді як міняйли обмінювали звичайні шеклі (грошова валюта) на храмові шеклі (храм мав окрему валюту). Чому, отже, Господь так розсердився? Очевидно не все було чисто у цій торгівлі та обміні, якщо Христос каже про «печеру розбійників». Апостол Йоан уточнює, що Христос не просто виганяв людей та тварин із храму, а «зробивши бич із мотуззя» (Йо 2, 15). Іншими словами, гнів Господа справді був великий. Але водночас праведний.

Багато хто в Ізраїлі на той час робив «печеру розбійників» зі своєї сім’ї, громади чи якогось професійного осередку, однак найочевидніший гнів Господній спав на тих, які робили «печеру розбійників» з Його храму. Подібний гнів спав також на книжників і фарисеїв, які робили «печеру розбійників» зі спільноти людей, їм довірених для науки. Те, що мало бути найчистіше, найбільш виразно стягнуло на себе праведний гнів за нечистоту.

b_300_0_16777215_0___images_stories_pravedniy_hniv_2.jpgЯкщо подивитися на сучасну ситуацію в Україні, на сам факт жорстокого вторгнення країни-окупанта в незалежну і мирну державу, на те, як окупанти цинічно вбивають цивільне населення на землі і з повітря, на те, як руйнують засоби проживання цього населення, на те, як викрадають представників влади та інших впливових людей, на те, як вбивають дітей, літніх і хворих, на те, як чинять масові звірства та зривають надання гуманітарної допомоги постраждалим, якщо подивитися на це все, то хіба можна сказати, що гнів українців несправедливий? Справедливий, не менш справедливий, ніж гнів Христа на торговців та міняйлів в Єрусалимі. Торговці та міняйли зробили «печеру розбійників» зі святого храму, а російські окупанти роблять «печеру розбійників» зі свого війська та зі своєї держави. Військо будь-якої держави покликане забезпечувати територію цієї держави від навали чужинців, але жодним чином не покликане нападати на інші суверенні держави. Той, хто обороняється від нападу, є героєм. Той же, хто нападає, є розбійником. Тому, отже, гнів українців справедливий. Однак не завжди праведний. Гнівові для того, щоб бути праведним, замало є бути справедливим. Ми ж не називаємо праведною помсту, навіть якщо вона справедлива. Не називаємо праведними будь-які темні висловлювання (матюки, прокльони), навіть якщо вони адресовані справжнім злочинцям. Праведний гнів – це справедливий гнів терплячої людини, виваженої людини, яка діє зовсім не з бажання помсти чи ненависті, а з бажання промовити правду. Поняття «праведний» нерозривно пов’язаний з поняттям «правда». Помста чи нецензурна лайка, чи ненависть не відображають цілковиту правду. Правда є в тому, що українці повинні боротися за свою свободу, оборонятися від жорстокого нападу, любити свою Вітчизну. Але остаточної правди немає в тому, щоб принижувати ворога, добивати його пораненого, вбивати його обеззброєного чи проклинати. Правда у такій поведінці є часткова, так як це може бути справедливим (за логікою «око за око, зуб за зуб» (Лев 24, 20)), бо ж ворог прийшов саме принижувати нас, вбивати, проклинати. Слово «справедливість», до речі, також в своєму корені має поняття «правда». Але, ще раз повторюючись, це часткова правда, а не її повнота. Справедливість, можна сказати, містить часткову правду, тоді як праведність – її повноту. Христос не виганяв з храму торговців та міняйлів для того, щоб комусь з них за щось мститися чи проклясти їх. Він робив це для того, щоб їх самих, як і всіх очевидців цього Його гніву навернути та спасти, щоб промовити до них повноту правди. Те ж потрібно робити сьогодні і нам, українцям-християнам, у відношенні до наших ворогів: не мститися чи проклинати/матюкати їх, а виявляти їм повноту правди. Таку повноту, якої вони могли ще ніколи не бачити у своєму житті: повноту правди про свободу, людяність, патріотизм і любов.

«Гнівайтеся, та не грішіте! Хай сонце не заходить над вашим гнівом; і не давайте місця дияволові» (Еф 4, 26-27), – повчає святий апостол Павло, даючи нам зрозуміти, що справді буває не гріховний гнів – гнів, в якому немає місця дияволові, гнів, який не перетворюється в злопам’ятність (коли сонце встає і заходить з дня на день, поки людина гнівається). Надзвичайно важливим для нас, українців, у вирі сьогоднішньої страшної війни з російськими загарбниками є не дати місця дияволові у нашому гніві, не дозволити себе поглинути частковій правді замість її повноти, не стати злопам’ятними замість праведно розгніваними.

Марія ЯРЕМА

доктор біоетики,
кафедра богослов'я УКУ



Рейтинг статті

( 4 голосів )
Теги:     проблема      роздуми
( 330 переглядів )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити