Христос і комунікація або Слова на вітрі... Друк

m_plishylo.jpgСлова на вітрі… Часто ми заявляємо про себе як про журналістів, але і гадки не маємо, яким рятівним чи згубним може бути одне слово. Щоденно до нас надходять численні потоки інформації, подекуди ми самі їх творимо, але ця інформація не вимагає зворотного процесу. Світ наповнений комунікацією як у реальному, так і віртуальному вимірах, але поняття «комунікація» щоразу більше потерпає від надмірного і надто часто неправильного й невиправданого вживання. Якою ж була ця первинна ідея комунікації? У який спосіб Христос комунікував з людством і продовжує комунікувати з майже 7 мільярдами? За яким принципом поширюється тенденція розсіювання Христових вчень, тобто, чому одні прислухаються і чують, а інші – ні? Чому Христос обрав для спілкування метод розсіювання, а не діалогу, як, наприклад, Сократ чи Платон? Ці та чимало інших запитань не дуже-то часто хвилюють нас у щоденній комунікації. Але, звісно, ідея комунікації має якісь «секрети», і нам – журналістам, неодмінно потрібно їх з’ясувати і усвідомити.

Христос – це найдовговічніший голос розсіювання. Він не говорив до когось – промовляв до всіх; Він не прагнув аплодисментів чи визнання – лише хотів пожинати плоди морального життя людства; Він ніколи не вичерпувався у темах – Його актуальність викликає величезне здивування і зацікавленість і сьогодні та продовжуватиметься довіку. Він не обрав класичну античну концепцію комунікації – діалог між філософом і учнем, такий тісний і близький. Його слова адресовані тим, кого вони можуть стосуватися, а це значить – усім. Його слова відкриті у своєму призначенні. Але дивно, що Христова модель передбачає, що «відправник не має контролю над урожаєм», про що пише американський вчений Джон Дарем Пітерс. Ісус відчуває необхідність свободи кожного свого співбесідника.

Перенесімо ці аспекти на комунікацію ХХІ століття, і чомусь стає тривожно. Чи творимо ми таке інформаційне поле, яке не контролювало б інтереси своєї аудиторії, не обмежувало б реципієнтів у їх сферах зацікавлення, не приносило б нам високих рейтингів і визнання, не заводило б нас у кризу ідей і тематики? Журналісти часто мають згубний моральний та інтелектуальний вплив на аудиторію, адже забули відкрити для себе теорію комунікації. В умовах, коли медіа визначають хід історичних подій і загальний настрій та клімат населення, журналісти повинні особливо витворювати атмосферу комунікації, початки якої нам заклав Ісус Христос. Бо тільки справжні журналісти, а не просто медіапрацівники, можуть вкладати у кожну статтю, кожен радіосюжет чи відеоматеріал ті думки і вчення, які залишив нам Христос.
Гуляючи мостами Парижа, на одному з них, де мільйони замочків чи інших підручних речей, що свідчать про любов, я знайшла напис «Marta+Jesus». Десь підсвідомо розуміла, що це не випадково, і, звісно, задумалась, що б це могло означати для мене. Оскільки з волі Божої я навчаюсь на журналіста, то чому б це не могло бути викликом для мене. Задумаймось лишень, наскільки ми могли б наблизити до спасіння наших читачів, глядачів, слухачів, якби матеріали завжди були пронизані ідеєю любові, ідеєю Богоприсутності, ідеями миру і добра. Звісно, не на рівні демагогії, а на рівні чуттєвому. Дивно і прикро, але про це пишуть лише спеціальні релігійні чи літературні видання, а ось масова преса живе іншими категоріями.

Настільною притчею для журналістів могла б стати притча про сіяча. Бо це притча про притчі, яка втілює свою основну думку. Різнорідні слухачі, що зібралися на березі слухати Христа, по-різному сприйматимуть почуте, як і різні ґрунти з притчі. Бачимо пряму аналогію з принципом сучасних медій, коли аудиторія по-різному інтерпретує інформацію. На завершення цієї демонстрації розсіювання інформації Ісус Христос каже: «Хто має вуха, щоб чути, нехай чує!». Результати – це вже за волею і здібностями тих, хто отримує інформацію. Бо коли дистанція між мовцем і слухачем є великою, тягар тлумачення має нести аудиторія. С. К’єркеґор писав, що «сенс такої непрямої комунікації полягає в тому, щоб зробити сприймаючого самостійно активним». Сигнал є відкритим для всіх, проте чомусь тільки дехто осягає закладений у ньому смисл. Євангеліє каже, що аудиторія на березі цю притчу не зрозуміла – виявилася «кам’янистим ґрунтом». Але Ісус пояснив учням, що сіяч – то не нерозсудливий землероб, а той, хто поширює «слово Царства».

Християнське вчення про комунікацію є вченням про розсіювання, про поодинокі дії, коли один добрий вчинок потягне за собою інший добрий вчинок у відповідь. Не потрібно чекати відповіді, слід просто робити добро. А на журналістів, мабуть, покладена Христом та велика місія розсіювати Слово Боже у публічній сфері, бути сіячами добрих ідей і ціннісних орієнтацій. Відкрите розсіювання є тим ґрунтом, на якому може вирости діалог.


Марта Плішило


Рейтинг статті

( 4 голосів )
Теги:     есей      роздуми
( 3628 переглядів )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити