Ісус Христос у житті людини ХХІ століття: колінеарність двох начал? Друк

yu_lavrysh.jpgОзначення "колінеарний" - цілком математичне. Колінеарними називають вектори, що лежать на паралельних прямих і можуть бути або співнапрямленими, або протилежно напрямленими. Людина і Бог. Начало земне і начало небесне. Чи існує діалог між профанним і сакральним у теперішньому столітті? Який цей діалог: одновекторний чи різновекторний? XXI столітгя вносить свої корективи у світоглядну парадигму. Людина мислить себе у ролі вселенського Розуму. Варто лише згадати про вплив на медіапростір та свідомість людей інформації про кінець світу. Прикро усвідомлювати, що дедалі частіше для людини Бог знаходиться у пробірках з клонованими ембріонами, в інноваційних технологіях (Deus ex mashina), хоча колись Господь послав на велику жертву свого єдиного Сина, щоб Він врятував цей світ, засвідчуючи безмежність Свого милосердя. Проте, знову-таки виникає парадокс: чому люди, маючи за зразок реальну смерть Ісуса Христа швидше повірять у брехливу інформацію про кінець світу, ніж у безмежжя Божої Любові? Папа Іван Павло II зазначив: "Віра і розум — це два крила, що піднімають людину до неба". На жаль, людина XXI століття — це зазвичай «однокрилий» Ікар, що ніколи не досягне істини, бо зрозуміти Любов крізь призму егоїзму неможливо.

Сьогодні ми дедалі більше спостерігаємо за тотальною глобалізацією дійсності. На жаль, у багатьох країнах світу Різдво та Воскресіння Ісуса Христа стають звичними комерційними святами з присутніми тотальними розпродажами, подарунками і шоколадними кроликами. Крістоф Рансмайр у своєму "Останньому світі" асоціює апокаліпсис із новим поколінням — генерацією кам'яних людей, а Патрік Зюськінд у "Парфумері" - із приходом канібалів. Чому люди бояться прийняти Ісуса Христа у свою душу? Невже серце людини ХХІ століття "кам'яніє" від страху, від відчуття бути нижчим? В інтерв'ю Віторіо Мессорі "Переступити поріг надії" Іван Павло II сказав дуже просту, але водночас надто глибинну сентенцію: "Не бійтеся!". "Не бійтеся" означає не боятися бути Закхеєм (не встидатися людського осуду), Марією Магдалиною (визнати свій найважчий упадок), Петром (зізнатися у маловір'ї). Гадаю, що перший спосіб, який розпочне етап пропагування Христових ідей - показати сучасній людині люблячий образ Бога-Сина на будь-якому сприятливому для цього майданчику. Навіть у Фейсбуці, відкриваючи нові межі для євангелізації.

Гадаю, що один із найдієвіших шляхів — прикласти біблійну історію до кожного життя, бо кожен із нас у образах «дійових» осіб впізнає себе, зазвичай ми схожі до тих прокажених, тіла яких вкриті струпами. І у кожного своя проказа. Проте приходить Ісус Христос, який оздоровлює. По-друге, Треба навчитися не боятися молитви, адже вона — той Найміцніший зв’язок не лише з Ісусом, але й цілою повнотою Бога у Пресвятій Трійці. Два роки тому мені вдалося побувати на Європейській молодіжній зустрічі християнської спільноти Тезе у Познані. Найбільше вражало не лише те, що молитва на годину могла з'єднувати 15 тисяч молодих людей з різних держав світу; а те, що це був приклад істинного діалогу. Із години спільного чування 7 хвилин належали молитві у тиші. Богдан Ігор Антонич писав: "Тиша — це мова, котрою говорить до людини Бог". Тоді у Познані, на одній із вечірніх молитовних зустрічей, я сиділа біля сектору для неповносправних людей. Коли настав час тиші, зовсім молодий хлопець-інвалід почав плакати. Цей спогад навічно врізався у мою пам'ять. Гадаю, що той хлопець вчув слова Бога, можливо ті, котрі говорив Ісус у своїй Нагірній проповіді: «Ви – сіль землі ... Ви — світло для світу".

Молитва допомогла йому зрозуміти свою особливу місію — носія незгасного смолоскипу, а ще (найважливіше!) — він почув голос Любові. У своїй праці "Наодинці з собою" Януш Корчак наводить різні приклади молитов. Вражає "Молитва Митця", де творець звертається до Творця (не на паритетних! умовах) зі словами: "Ти і Я, - Творче, - і нікого більше. А Я — то Ми, Ми усі. Ми — Твого парламенту крайня опозиція, і Твого Престолу ревні охоронці". Чи можемо вважати молитву діалогом? Гадаю, що так, але у тому випадку, коли молитва не фарисейська, а митарська. Коли просимо не те, що хочемо, а те, що для нас буде найкращим, коли ця молитва усвідомлена і струменить із усього серця. Януш Корчак показує цілу плеяду молитов, але чи всі вони є зразками повноцінного діалогу? Певне, що ні. Більшість з них скидається на монолог (так властивий XXI століттю), коли людина намагається банально виговоритись, у порожнечі зневіри вона чує лише власний голос, але не Божий, бо відчинять тому, хто стукає, а не тому хто нахабно вдирається у помешкання.

Людина забуває про Спасіння, про те, що не повинна відчувати себе у цьому світі самотньою, адже з нею - Ісус. Тому запропоновані вище концепти спрямовані з єдиною метою - на відкриття людського серця, адже без розуміння своєї немічності, людина не впустить до себе Ісуса Христа, а тому позбавить себе вияву найпрекраснішої Любові у своєму житті. На мій погляд, тут доречний образ моєї улюбленої коптської ікони Дружби, яка датована приблизно 9 століттям. На ній - Ісус Христос обіймає звичайного чоловіка, у якого з'являється над головою німб. Любов Ісуса дозволяє діткнути святості. І цей факт повинен бути найважливішим у розумінні діалогу людини і Бога ХXI столітті.


Юліана Лавриш


Рейтинг статті

( 5 голосів )
Теги:     есей      роздуми
( 3018 переглядів )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити