Так вона бурлить червоним кольором в організмі людини, без крові, її циркуляції в організмі людини – людина не жива. Бездиханний твір мистецтва можна побачити, відчути, коли митець свідомо чи не свідомо нехтує пошуком знайдення образу художнього твору. Коли проявляє нефаховість у відчутті художньої стилістики і технічної матеріальної складової. Графіка, як будь який твір мистецтва, жива лиш тоді, коли художник вкладає своє душу та серце, частинку себе самого у працю. Найголовніше завдання, що постає перед художником на етапі створення композиції – знайти образ, влучно художньо-технічними засобами візуально донести зміст, ідею твору до глядача.
Графіка, що означує штриховий малюнок, ділиться на авторську та естампну. Авторська – це графічний лист виконаний лише в одному екземплярі оригіналі (туш, перо, вугіль, сангіна, соус, пастель тощо) та естампна – певний тираж відбитків оригіналів віддрукованих з форм-кліше виконаних в одній з естампних технік (офортні техніки; літографія, автолітографія; гравюра на дереві, лінолеумі, пластику, картоні; монотипія). В своїй більшості графіка одноколірна, будується лише на варіативності штриха: лінії, плями, фактури. Через штрихи художник творить композицію – графічний малюнок.
Чорна кров – це штриховий ансамбль композиції на поверхні паперу. Чорною кров’ю сміливо можна назвати дані графічні засоби і прийоми, які наче кров наповняють аркуш паперу. Чому чорною? Не залежно від кольору лінії штрихової організації, графіка буде сприйматись чорно-білим зображенням на умовно білому папері. Як основа для графіки, папір працює білим кольором – як світло. Так широкі графічні лінії, плями передаватимуть глибокий чорний колір, а дрібні штрихи та різноманітні фактури і текстури – чорний, асоціативно сірий колір з тональною градацією. Образно говорячи, немов кров’яна система в організмі людини – є організація штрихового ансамблю на папері. І тут все залежить від художника, його вмінь та навиків. Чи запустить він ту кров’яну систему і чи пульсуватиме графіка на папері?
Пам’ятаю виразні слова професора, якось в академії на великій перерві: – „Андрей, я у тебя верю, начинай резать! Но смотри, ти должен почувствовать, резать медленно но уверенно – так, что б кровь не пролилась”... Істинна настанова митця та педагога, слова котрі запам’ятав назавжди. Володимир Овчінніков, професор Української академії друкарства кафедри графіки та дизайну друкованої продукції, один з перших хто прищепив мені любов до графіки. Ідейний послідовник та учень Олени Кульчицької, він по справжньому розкрив таємничу завісу естампу. Виходячи з власного багатого мистецького досвіду в гравюрі на дереві, лінолеумі та пластику наочно показує можливості високого способу друку.
„Офорт не можливо зіпсувати ... лінія повинна пульсувати, зачепити глядача” – любить повторювати інший педагог, знаний художник Сергій Іванов. Як вихованець Володимира Овчіннікова він досконало відкрив для себе і техніки глибокого способу друку – офортні. В офорті, акватинті та мецо-тинті виринають його образи, живе графіка. Нею виховує плеяду молодих митців.
Значення не має, яка саме графіка – авторська чи естампна, глибокого, плоского чи високого способів друку, бо в ній завжди буде присутня запланована митцем організація штрихового ансамблю – основи графіки. Естампна графіка різниться: способом виконання штриха, виготовленням форми-кліше відповідно певної естампної техніки і специфікою самого друку.
Фарба з штрихів офорту, наче жили, судини і дрібні капіляри крові – проступає на зрошеному полі офортного паперу. Під час друку, сирий зволожений папір витягує фарбу з вигравіруваних ділянок пластини. Принцип глибокого способу друку базується на підготовці митцем пластини, перенесення абрису рисунку, самому гравіруванні і звісно – друку. На підготовленій спеціально пластині (мідь, латунь, цинк) митець гравірує задуману в ескізі композицію, після хімічної обробки пластини (травлення в кислоті) він втирає офортну чи олійну фарбу, опісля, витирає її залишки з пластини, на пластину зверху кладе заздалегідь зволожений папір і друкує на офортному станку. Таким чином і так народжується офорт – естампна техніка глибокого способу друку.
З темряви вицвітає кров’яна система, з твердої бархатної поверхні каменю чи шовково гладкої – пластини, в часі друку на зволожений папір відображається графічний малюнок. В процесі перекатки, підготовки каменю чи пластини до друку, майстер накатує валиком фарбу, певний час її залишає на поверхні матеріалу, опісля, зволожує краплями води і починає валиком скатувати лишню фарбу – і відбувається, щось неймовірне. Там де був нанесений штриховий малюнок – фарба не скатується, а залишається на поверхні до самого моменту друку. В місцях чистих де нема штрихів фарба скатується валиком з поверхні, як зайва. Подібність манері олівця, туші і пера – є офсетний (плоский) спосіб друку, друкуючі елементи знаходяться на поверхні літографського каменю або пластин.
Прорізати темряву – щоб вийшло світло, подолати неживий матеріал – щоб наповнити життям гравюру. Щоб кров запрацювала як в організмі – значить, так і штрихи на папері. Якщо в офортних техніках, літографії ми ідемо до насиченого звучання чорного кольору штриха, то у високому способі друку навпаки, – до білого, до світла. Головна відмінність техніки у тому що, вигравірувані та різанні в матеріалі ділянки під час друку – не друкуються, а друкуються лише ті, що не різались і не гравірувались різцем. Ось такий своєрідний виходить парадокс. Валиком на форму наноситься фарба, опісля, кладеться зверху підготовлений сухий папір і на спеціальному станку відбувається друк.
Багато бо художників можуть легко вирішити проблему кольору, тональності, відтінку, перспективи в живописі та мало хто з митців можуть розв’язати подібного роду проблеми в графіці. Де лише зазвичай один колір і одні штрихи. А цими скромними засобами митцеві треба досягнути не меншої легкості, просторовості, повноколірного звучання, врешті – живості, образності в композиції, – як і в живописі, мистецтві загалом. Звідси і складність, і особливість графіки. Графіки таємничої, часом абсолютно не зрозумілої на загал. Вона скромна і красива народжується з руки окремих індивідуумів. Митців-графіків по-справжньому спраглих у виразності, кольоровому аскетизмі, втіленні своїх ідей замислів в одній лиш ній, одній і неповторимій – графіці. Андрій Майовець
|