Олександр Сугоняко: Повернення до себе Друк

О.СугонякоПане Олександре, розкажіть про Ваш шлях до Бога?

Перший релігійний досвід я отримав в сім’ї завдяки прабабці Ганні та бабці Уліті. Запам’яталися їх вранішня та вечірня молитви перед іконами. Як світла радість, з дитинства залишилося в пам’яті святкування Пасхи: свіжовибілена хата, святково одягнуті батьки, святковий стіл. Чекаємо радісних і чомусь не втомлених (!) бабусь з Всенощної.

І радянська школа, і інститут виховували атеїста, навіть богоборця. Проте згасити вогник віри їм не вдалося.
Навернення до Бога в зрілому віці здебільшого відбувається через особисту трагедію. В мене це сталося через проблеми зі здоров’ям. З травня по жовтень 1986 року я брав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС, де командував окремою 664-ою лінійно-кабельною ротою, що була укомплектована з мешканців Житомирської області. Дали повістку на 25 днів, але служити довелося в Чорнобильській зоні майже півроку. Згодом, після повернення, почалися проблеми зі здоров`ям. Біг на довгі дистанції, часте ходіння в парну, пиття великої кількості води (так я намагався вимити із себе радіонукліди) не давали результату. Зате нас, ліквідаторів, раз у квартал запрошували на комплексне медичне обстеження. Одного разу немолода вже, огрядна медсестра заходилася в черговий раз брати мені кров з вени. Їй це не вдавалося чи то через малий тиск, чи ще чомусь. Мені стало погано. Вона покинула мене в кабінеті і пішла геть. Її не було більше 30 хвилин. Так і не дочекавшись її, я пішов додому. Це був для мене сигнал: лікарі не знають, що робити зі мною, треба шукати вихід самому. Більше на обстеження я не ходив.

З хворобою, ба навіть з примарою смерті я залишився сам на сам. Ні від кого було чекати на допомогу. А далі – диво... Смирення перед Творцем: «Якщо воля Твоя, Господи... помирати мені, то нехай буде так».


Я змирився, і сам факт смирення дав мені полегшення, навіть якусь радість. Потім прийшла наступна думка: я ж не знаю, Господи, що у Тебе написано в Книзі життя. Написано ще жити чи вже помирати? Господи, я хочу жити, поможи мені. Через деякий час мені потрапила на очі замітка Г. Войновича в “Советском спорте” про те, що людина, яка не є ще приречена, може проголодувати 15 днів без нагляду лікарів. Я й подумав: якщо я маю померти, то день туди, день сюди – нічого не вирішить, яка різниця – сьогодні чи завтра... Словом, я взяв відпустку, почав голодувати і будувати гараж. Голодування йшло не дуже легко, але вже на 6-7-ий день мені стало краще, а на 14-ий день я відчув, що буду жити.
А через рік я став народним депутатом України.

Як відбувалися Ваші подальші духовні пошуки? Які життєві перипетії, люди, книги відіграли найважливішу роль у Вашому навернені до Бога?

Духовні пошуки були непростими і довгими: тринадцять років пішло на пошуки церкви, де моляться Богові. У ці роки я не обмежував своїх контактів з різними духовними течіями: йоги, індуїзм, навіть «Біле братство». Правда, одного контакту з останніми в 1990 році для мене було достатньо, щоб побачити, як людей вводять у духовну залежність. Я відвідував і деякі протестантські спільноти, де, з боку деяких пасторів, відчув щось схоже. Замах на духовну свободу страшніший за фізичне рабство. На той час я вже став християнином – християнином взагалі. Відвідував богослужіння і в автокефальній церкві, і в римо-католицькій, і в греко-католицькій, і в Київському патріархаті, і в Києво-Печерській лаврі Московського патріархату. Шукав щирої молитви. Молитви Господові.

У православ’я мене, власне, привів преп. Сергій Радонежський. Під час хвороби я прочитав книжку російського письменника Зайцева, який написав його художню біографію. Так я дізнався про Сергія Радонежського, про Троїце-Сергієву Лавру. І поїхав туди. Там я був біля мощей св. Сергія, молився, сповідався, причастився...

Я почав читати Біблію, Києво-Печерський Патерик, о. Олександра Меня, інші духовні книжки, які роздмухували вогник віри.
До того відбулося моє знайомство з митрополитом Йоаном (Боднарчуком, †1994), митрополитом Володимиром (Сабоданом), настоятелем Почаївської Лаври архієпископом Федором, з яким мене познайомив Георгій Молчанов – бізнесмен, що був невіруючим і навернувся. Ці та інші люди мали великий вплив на моє духовне становлення.

Я довго йшов до першої сповіді, років три. Все щось збивало, не пускало. За духовним сприянням мого товариша Юрія Кузнєцова відбулася моя перша сповідь – у так званій Афганській церкві у Києво-Печерській лаврі.

Прийшло усвідомлення необхідності нам з дружиною Наталкою обвінчатися. Чомусь хотілося обвінчатися в Київському патріархаті. Але коли я поїхав сповідатися до храму УПЦ КП, то виявилося, що церква чомусь закрита. Тоді я поїхав в автокефальну церкву, а випадково потрапив до іншого храму, де, виявляється, хрестилася Леся Українка. Потім я дізнався, що це був храм Московського патріархату...

Наступним відкриттям для мене було “Добротолюбіє” – я почав читати праці Василя Великого, Антонія Великого, Григорія Палами та інших отців. Після цього філософи, якими я цікавився за радянських часів, – скажімо, Аристотель, Сенека, Гегель, Спіноза, Лейбніц, Фейєрбах, Декарт та інші, ‑ перестали мене так безумовно захоплювати.

Згодом мене перестало влаштовувати і те, що я бачив, скажімо, в сучасній Києво-Печерській лаврі. Був час, коли мені подобалося ходити до лаврської Хресто-Воздвиженської церкви. І от одного разу на Літургії священик з амвону почав на емоційно підвищених тонах «критикувати» Філарета. Замість молитви – політпропаганда і той самий замах на мою свободу духу. Я пішов, не добувши навіть до кінця Літургії. Прийшов молитися до Бога, а потрапив на людську боротьбу.

Тоді я дізнався про існування катакомбної Істинно-Православної Церкви (ІПЦ) – Церкви, яка не прийняла комунізму в 20-х роках ХХ століття, не пішла на служіння комуністичному богоборницькому режимові, яку за це переслідували всі роки радянського панування і яка змушена була існувати “катакомбно”. В підпіллі сповідувала Христа, в підпіллі жила і служила, не визнаючи більшовизму. Її вірні йшли на смерть за Христа, як перші християни. Чесність у вірі, правдивість життя – це те, що мені було треба. Я поїхав до Одеси, до резиденції глави цієї Церкви архиєпископа Лазаря (Журбенка), який ще в 50-ті роки відбував покарання за віру у сталінських концтаборах. Мені пощастило, бо коли я приїхав, всі п’ять єпископів катакомбної Церкви були на службі – це було влітку 2003 року. Практично безоплатне надання послуг, старе облачення єпископів, бідність церкви, спів єпископів і клиру далеко не такий вишуканий з погляду музичної культури, як у Володимирському соборі чи Києво-Печерській лаврі, щирість молитви, молитви Христові – не Україні чи Росії, а саме Господові, – вразила. Мій спраглий дух зрадів. Мова богослужіння (церковнослов’янська) спочатку відволікала, потім це відійшло на другий план.

Особисте знайомство із владикою Лазарем (Журбенком, †2005), тоді предстоятелем цієї Церкви, поставило крапку у пошуках, де я буду молитися Христові.

І коли я приїжджав до нього, щоб отримати настанови – чи то на роботі були проблеми, чи то виникали запитання духовного плану, на які я сам не міг знайти відповідей, – ставалося диво, яке вражало мене самого. Річ у тім, що, готуючись до поїздки, я записував свої запитання, але достатньо мені було тільки почути від владики Лазаря: «Ну, сідайте, Олександре, розказуйте, що там у вас, які там питання?» – достатньо йому було сказати це, як у мене з дванадцяти запитань залишалося одне-два...Відповіді на решту питань уже були в моєму серці.
Багато дивних речей траплялося під час спілкування з ним і віч-на-віч, і на віддалі...
Це мій особистий шлях. Я розумію, що у кожної людини свій шлях до воцерковлення, до спасіння.

Яким Ви себе пам’ятаєте тоді – в час, коли Вас торкнулася Божа благодать ? Що з Вами відбулося? Наскільки радикальними були зміни? Чи привело це до переоцінки Ваших життєвих пріоритетів, чи, можливо, лише утвердило в тому, що вже було фундаментом Вашого життя?

Зміни сталися радикальні – атеїст перетворився у віруючого. Моє життя наповнилося вищим смислом.
В моєму світогляді все зайняло своє місце. В центрі став Господь. А всі ті добрі життєві принципи, які в мені формували мої батьки, рідні, близькі, – залишилися на своїх. Батько з дитинства прищеплював мені поняття правди як ключового імперативу, за який варто стояти. Мама – купала в сердечній любові. Все стало на свої місця.

За тим прийшла впевненість, що в наверненні – спасіння людини, націй, людства.

Чи змінилась атмосфера Вашого сімейного життя?

Змінилася. Віруючий чи невіруючий батько, чоловік – для сім’ї це багато важить. Для мене незабутніми залишилися молитви моїх бабусь. Молитва батька і дідуся теж впливає. Неофітам варто не перегинати палку у підштовхуванні своїх домашніх до навернення. Не треба силувати дітей. Ваш життєвий приклад працює і без вашого тиску.
Вінчання наше після 20-літнього подружнього життя, в присутності дітей, – теж нова атмосфера.

Чим є для вас віра і молитва, літургійне життя?

Це те, що єднає в мені небо і землю. Тут, на землі, молитва – це якір, кинутий з неба, за який можна триматися і який допомагає не зриватися у прірву спокус.

Як вплинули зміни у Вашому духовному житті на професійні якості, на Ваше ставлення до роботи, до громадсько-політичної діяльності?

Суспільна робота – це форма самореалізації, власне, форма мого служіння. Служіння моїй країні і Богові. І тут уже починається проблема, адже не все добре в банківській галузі, до якої я маю відношення. Моє професійне завдання – укріпляти національну банківську систему. Але сама по собі банківська діяльність – у тій формі, в якій вона існує, – є причиною кризи в економіці. Світова банківська система не тільки постраждала від кризи – вона її спричинила. Це вимагає переосмислення методів роботи банківської системи, банківського проценту. Щоб тверезо подивитися на ситуацію, яка є в галузі, і подумати, якою вона має бути після кризи, між іншим, потрібна й відвага.

Що стосується ставлення до роботи, то і мати, і батько, і дядько – всі вони формували моє ставлення власним прикладом. Мама нагороджена двома орденами Леніна, дядько – орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора. Односельці поважали їх саме як людей, відданих праці. Так само й батько переробляв у колгоспі по декілька норм. І коли я після інституту пішов на завод працювати робітником, то мені теж вдавалося перевиконувати норму в три, чотири, п’ять, а то й більше разів. Сьогодні і мої діти так ставляться до роботи. Але мало працювати сумлінно. Важливим є мотив: для чого, чи для кого ти так працюєш?

Ви вже більше 16 років є президентом Асоціації українських банків. Як вам вдається поєднувати професійну відповідальність з відповідальністю християнина перед Богом?

Суперечностей між християнською совістю і роботою не виникає, якщо людина цілісна. Для мене немає поділу на відповідальність християнську і професійну. Цілісність у роботі, в особистих стосунках, у професійних діях – це головне. Захист загальних інтересів на роботі – принцип, якому підпорядковується інше. Якщо захист системних інтересів вимагає критики керівництва держави, робимо це правдиво і зважено. Тобто, якщо місією АУБ є сприяння розвитку системи українських комерційних банків, то на реалізацію цієї місії ми і працюємо, з Божою допомогою. Слідкуй, щоб кожна річ у твоїй роботі відповідала своїй назві – і все буде добре.

Якщо говорити про сучасну економічну кризу, як би Ви оцінили її духовне підґрунтя? Чи можна, на Вашу думку, причини економічної кризи звести до духовної дезінтеграції людини?

ТзОВ Україна
ТзОВ Україна
Я дивлюся на кризу, яка зараз є і в світі, і у нас, як на кризу цивілізаційну, і саме кризу західної цивілізації. Це криза цивілізаційних уявлень про роль і місце економіки в житті суспільства. Матеріальне непомітно стало головним. Тут багато чого треба сказати. Це криза духовної, політичної, економічної еліти, криза економічної теорії і практики.

А головна причина кризи в тому, що суспільства усунули Творця з практично усіх суспільних відносин. В економіці місця Йому немає, в політиці, культурі, освіті – теж. А де є? Виявляється, ніде немає. А хто там замість Нього?... От ми й маємо бездумне споживання коштом нищення природного середовища і продукування отруйних відходів... Від людини розумної прийшло до людини, що продукує сміття, і це загрожує самому існуванню людини.

Рівень споживання став мірилом якості людського буття! А праведність? – Забуте слово. Тож хай здійсниться навернення, повернення Істини в людське життя, в людські стосунки, слова і дії, а неправда, лжа хай згине.

Ясно, що, скажімо, в ігровий бізнес Господь ніколи не прийде. Не той вид діяльності. А якщо там нема Господа, то цей бізнес, якщо й має бути, то на узбіччі суспільного життя, з відповідним моральним ставленням суспільства до такої діяльності. Те саме стосується і проституції, алкоголізму тощо.

Споживання задля споживання безоглядно знищує базові ресурси: землю, природні копалини, нафту, газ, воду, повітря – справжні активи, без яких людство жити не зможе. Кліматичні зміни, такі загрозливі для людства, є наслідком бездумної економічної діяльності. Відповідь на цю кризу з боку економіки може бути одна – господарство міри, або мудрості. І мудрість ця полягає в тому, що споживання обмежується необхідним. Обмеження – як необхідна умова відновлення нормального функціонування довкілля. Господарюйте, українці, виробляйте необхідне, але до базових ресурсів – землі, води, повітря – ставтеся належним чином. Відновлюйте родючість землі, чистоту води, відновлюйте Дніпро з його порогами, відновлюйте повітря. І думайте про те, що справжній розвиток цивілізації визначається не тим, скільки і яких автомобілів та мобільників на душу населення, а розвитком мистецтв, культури, науки, формуванням духовних потреб, пріоритетом духовного, а не матеріального в житті суспільства. І – відновлення базових активів: землі, води, повітря.

Нації відповідальні за те, як вони використовують природні ресурси, дані їм Богом. Вони відповідальні перед Богом і за організацію свого внутрішнього життя. Відповідальність за це не можна перекладати ні на кого. Кожна, навіть маленька нація сама відповідає за те, як вона використовує ресурси на своїй території і на яких засадах – Божих чи богоборчих – засновує своє суспільне життя.

Наскільки, на Вашу думку, реальність українського економічного простору є далекою від гармонійного поєднання системи моральних правил з принципами і правилами господарювання? Чи знаєте Ви когось із провідних українських економістів, банкірів, кому вдається Божі заповіді ставити «наріжним каменем» у професійній діяльності?

Система влади і бізнесування примушує всіх іти на порушення закону, моралі або і того, й іншого. Всіх зробити винними, грішними, залежними, а потім вирішувати, кого карати, а кого милувати. Це базовий принцип діяльності існуючої системи влади.

За таких умов бути моральним і, водночас, успішним крупним бізнесменом в Україні неможливо. Влада і крупний бізнес зрослися. Малий утискується. Як чесно признався колись Медвечук, вони ставали успішними бізнесменами, бо «не були обтяжені виконанням десяти заповідей». От ті й досягли успіху. Це говорить про те, що країна не має ще Путі. Не вийшла на свій шлях. Я знаю людей, які мають потенціал і можуть бути успішними, але насилу зводять кінці з кінцями тільки через те, що не дозволяють собі переступити певні внутрішні моральні межі, не допускають порушення принципів у бізнесі. Як казав Конфуцій, соромно бути багатим, коли країна не має путі. Соромно бути бідним, коли країна стала на путь.

Потрібна радикальна зміна системи господарювання, адже та, яка є, – не те, що ворожа до господаря, – вона є його вбивцею. Достатньо нагадати про податкову, про пожежників, про санепідемстанцію, про міліцію, про прокуратуру, про суддів – все налаштовано на знищення того, хто виробляє. Справді, в Україні владно-бізнесовий мутант – це суперпаразит, який висмоктує самé життя українського народу. Необхідна зовсім інша, альтернативна система господарювання і влади.

Як Ви оцінюєте можливість реформування банківської системи через призму християнських цінностей? Чи є перспектива розвитку в Україні нелихварських банків, як це є в мусульманських країнах? Наскільки такі банки можуть бути конкурентоздатними?

Вихід із кризи означатиме запровадження зовсім іншої банківської системи. Це цілком можливо, якщо від політики, а відповідно і від господарської діяльності, яка, по суті, прирікає суспільство на вимирання, воно розвернеться до політики та економіки життя. Теперішня українська політика перебуває на полюсі зла. Вона продукує горе. Життя вимагає переходу на інший полюс, зорієнтований на правду і добро. Така політика ітиме в парі з відповідною господарською діяльністю і відповідною, новою за якістю, банківською системою.

Існуюча криза – це криза матеріалізму як ідеології. Адже сенсом господарської діяльності людини не може бути отримання прибутку. Це не може бути сенсом людського буття. Сенс господарювання людини – у виробленні суспільно корисного продукту. Без сумніву, воно не має бути збитковим. Але коли сенсом господарювання стає отримання прибутку, як у нас, тоді продукт, що називається молоком, – молоком не є, а те, на чому написано «ковбаса», ковбасою і не пахне... Бо там намішали невідь-що! Як таке може бути?! А воно так є, бо це вигідно, прибутково, і в цьому сенс бізнесу. Ми вже забули смак нормального помідора, нормальної ковбаси. Ми вже не вирощуємо те, що ми могли б вирощувати. Годуємо один одного отрутою.

Уявіть собі, хтось вирощує кавуни. А ці кавуни, вирощені на хімії, – отруйні. (Так само з ковбасою та іншим.) Хай тисяча людей їх купили. Але ж це злочин – отруювати і калічити людям життя. Але ці нещасні бізнесмени-злочинці, у свою чергу, купили собі такої ж якості свинину, цибулю, ліки. Ми – нація, яка сама себе через такий «бізнес» знищує. Тому життя вимагає розвернутися від роботи на прибуток до роботи на якісний і корисний для людей продукт. Смерть впирається.

За цим ми зможемо переглянути і переглянемо, якою має бути банківська діяльність. Безумовно, банківський процес є однією з причин і інфляції, і радикального збільшення боргів, як внутрішніх, так і зовнішніх. Це треба буде переглядати. І дуже непросто буває казати «ні», коли весь світ хоче, аби ти сказав «так».

Що, на Вашу думку, повинна зробити держава, парламент, уряд, аби змінити духовний простір українського суспільства?

b_300_0_16777215_0___images_stories_zzytta_5._pivdennyj.jpgІснуючий склад влади нічого не може змінити, оскільки, як я вже говорив, влада зорієнтована на брехню і на людське горе. Їхня діяльність спрямована на те, щоб накопичувати багатства вузького кола людей за рахунок решти 95 відсотків українського люду.

В результаті їхньої діяльності за 20 років населення України зменшилося з 52 мільйонів до 46 мільйонів. Ми без війни втратили цілих 6 мільйонів! Систему влади, яка пожирає власний народ – бо є генетичним спадкоємцем комуністичної системи – треба радикально змінювати. Час кличе нових людей у політику, економіку. Зовсім нових людей, з новою метою – переорієнтувати владу на добро, як написано в Біблії. Переорієнтувати, щоби влада заохочувала добру діяльність і карала діяльність злу. Діюча система влади на позитивні дії внутрішньо нездатна, це суперечить її суті.

Як, на Вашу думку, може вплинути Церква на сучасні економічні процеси в Україні? До якої міри Церква і держава можуть співпрацювати у справі виходу з духовної економічної кризи?

Церкви, наявні в Україні, живуть у гріховному, порочному суспільному середовищі. Пороки суспільства в тій чи іншій формі присутні і в церковному житті, в Церквах, а не тільки в державі. Очищення через каяття вірних, разом зі священством – це шлях навернення.

Криза торкається і суспільних інституцій, і людей. Церкви теж. Тепер, у кризовий час, ми живемо в іншій системі координат. Час інший. Якщо Церкви відчують дух часу – а це дух Правди – і діятимуть, як вчить Христос, то це і буде їхнім внеском у подолання кризи.

Яку духовну літературу Ви читали за останні два роки? Що Вас найбільше вразило, найбільше запам’яталося? Що читаєте зараз?

Читав Коментарі Томи Аквінського до Аристотелевої «Політики», «Філософські пропасті» преподобного Іустина (Поповича), біографію Франциска Асизького «Брат Франциск» Жюльєна Ґріна, Астольфа де Кюстина, антологію «Ранние отцы церкви», «Діалоги з янголом» Ґіти Маляс та інші. Зараз регулярно читаю Псалми. Вранці і ввечері. Крім цього, одну з глав зі Старого Завіту ввечері і одну з глав Євангелія – вранці.

Ваш рецепт «духовно-економічної терапії» українського суспільства?

Навернись, поверни Бога в своє серце. Всели в нього страх Божий. Змінюйся у відповідності з вимогами до тебе Творця. Дій, як велить Він. Шукай шлях до Церкви. Самому важко не збитися з путі. Вір. Надійся. Шукай Правди. Йди цим шляхом.

Створюй простір правди і довіри навколо себе. У нас в Україні є велика проблема з довірою. Ми всі по своїх кутках розкидані. Тож створюймо простір довіри, простір правди… Діймо сьогодні в цьому просторі так, як будуть діяти в завтрашній, справжній Україні. Розширюймо його. Так постає інша, альтернативна сьогоднішній, Україна.

Олександр СУГОНЯКО (м. Київ)
Президент Асоціації українських банків (АУБ)

Розмовляв Сергій Шумило,
Віктор Жуковський


Олександр Анатолійович Сугоняко народився 1953 року на Чернігівщині (Новгород-Сіверський р-н). Закінчив Вінницький політехнічний інститут. За спеціальністю – радіоінженер. Працював робітником, майстром, начальником цеху, начальником Житомирського районного вузла зв’язку, викладачем політекономії у Житомирському філіалі Київського політехнічного інституту. Одружений. Має доньку і сина. З травня по жовтень 1986 року брав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС. З листопада 1990 року – член правління Соціал-демократичної партії України (СДПУ). 1991 – 1992 роки – перший голова СДПУ. З 1990 року – народний депутат України XII скликання (Комісія з питань економічної реформи і управління народним господарством). Займався питанням формування національної грошової системи України. Організував ряд міжнародних і національних конференцій та випуск серії книг з проблем впровадження та стабілізації національної валюти та розвитку банківської системи. З квітня 1993 р. – президент Асоціації українських банків (АУБ), займається питаннями розвитку банківської системи України, захисту інтересів комерційних банків. Нагороджений почесним званням «Заслужений економіст України». Автор книжок «Банки: проростання крізь постсоціалізм», «Україна: повернення до себе» та численних публікацій з питань фінансів, економіки, політики. Життєве кредо: «Йди до Істини, чого б тобі це не коштувало». За віросповіданням – православний.


Рейтинг статті

( 9 голосів )
Теги:     №1      економіка      інтерв’ю
( 4092 переглядів )
 

Коментарі  

 
+2 #1 Володимир 10.09.2011 08:40
Чудове інтерв'ю, начебто озвучено те, що в мене на серці. Хоча, звісно, і шлях в мене інший, і життєвий досвід, і положення у суспільстві, і Церква. Але... раціоналізм та логика кажуть, що без великої кризи, яка призведе до повного колапсу і справжнього потрясіння всього людства, на жаль, не обійдеться. Так, ми маємо жити з Богом, показувати приклад і атмосферу не побожності, бо це слово часто трактується інакше, атмосферу життя з Богом в серці. Поправочка - не Богом страху, а Богом любові. Саме ці острівці, зернятка можуть і мусять прорости, вижити після колапсу. Але сподіватись на те, що вони розрастуться і війдуть у силу зараз серед гарно угноюваного бур'яну споживацтва, як на мене, наївно. На жаль!
Цитувати
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити