Я, Ти і світ Друк

yuliya_vintoniv.jpgТи віддав життя за мене… Ти віддав своє життя за світ, який навряд зрозуміє коли-небудь, що відбулося з Тобою. Яку міру мук Ти витерпів, для кого? Рани на Твоїм тілі ще можливо порахувати, а от рани в серці… Та що життя, Ти Цар над царями, Господь і Творець – став людиною. Саме тоді й почалась Твоя безупинна жертва для людства. Вона триває й сьогодні. 
Я впевнена, що для Бога, який нас знає, який стояв пліч-о-пліч з Батьком і Духом, творячи нас, Ти знав, що буде, Ти знав, що людська воля нас виведе передчасно з Едему. Ти знав, що скільки б разів ви не давали нам шанс все виправити, багато людей роблячи останній видих не любили Тебе. Ти знав і все-рівно це зробив… Піднявся на Голготу і сам дав, щоб Тебе розіп’яли. Беззахисно! Ти віддав своє людське життя в руки людей і вони його просто відібрали.

Земне життя у Тебе починалося нелегко. За сучасними мірками, Ти був незапланованою дитиною, молодої мами. Йосиф не відразу прийняв усю правду сповна навіть його насторожила вагітність Марії. Тому Твоя Пресвята Родина розуміє усіх, хто переслідуваний за нерозуміння, а Ти розумієш усіх малюків, бо світ не був готовий Тебе прийняти, ось так просто, від юної дівчини – самого Творця.

Тебе не прийняли й далі. Взагалі люди дуже опиралися Твоїй присутності. Ти ставив і ставиш їх у незручне становище, лише своєю присутністю 2000 років тому. Певно це пов’язане з тим, що з Тобою неможливо лукавити, неможливо творінню здурити Творця. Ти нас, кожного знаєш. Знаєш! Наш гріх, наш біль та каяття, наш розпач, коли мов пташеня бовтаємось у болоті, а варто лише сказати «Боже!» і все закінчиться. Наш сором. Наш страх Тебе любити, боячись, що Ти нас розлюбиш перший, бо ми грішні. Яким це зараз словом називають? О так-так, маєш рацію, атеїзм!

І мене завжди дивує і дивуватиме, те, як Ти кожного приймаєш, знаючи, що відійдемо, знаючи, що наша віра хитка. Що ми вагаємось, чи нам потрібно Тебе любити, чи ні. Чи Ти нам сьогодні вигідний чи ні. Корисливо зважуємо усі за і проти… А-а-га, пекло більше набрало, то ні, то так не добре, треба ось тут переробити. О!Так значно краще!І відчайдушно боремося із тим усім злом, що в нас існує в серцях, щоб бодай на мить Тебе любити, так,як Ти нас. А Ти так беззастережно приймаєш. Твоя любов мені незбагненна. Істинно безумовна. Приймаєш будь-кого, хто крикне, зашепоче, проспіває, подумки промовить – «Боже, Ти будь володарем мого життя!»

Мені цікаво, як Ти будучи малюком втримував в собі себе. Як давалося Тобі бути дитиною, підлітком, юнаком. Певно не легко і легко… «що неможливе в людини…» Так, так, я знаю, що це Твої слова. Але безумовно, це все не спроста. За цим криється, щось більше, ніж просто шлях на Голготу. Ти хотів показати приклад, але не в способі смерті, так? Ти хочеш, щоб ми діткнули,того, як Ти нас любиш! Дати приклад того, як ми маємо любити світ, один одного зрештою! Ти певно вже не раз чув, що дітей в Африці любити легше, аніж сусідку з п’ятого поверху, чи ту продавчиню, що завжди насуплена і не усміхається, чи «даїшника», в якого ноги мокрі і він теж хоче додому, чи будь-кого. Усіх!

Далі. Ти обрав собі рибалок. Сміх та й годі, але не для Тебе. Ти обрав мудрих, а не знаючих. Ти обрав тих, що перетерпіли різне в своєму житті, бо певно кожен пережив погорду супроти себе. Звичайно Тобі було нелегко. Це ж не сіті натягувати їм далі треба буде, а людям Євангеліє нести. Вони Тебе не підвели – ось подивись, усі ми доказ цьому. Але що я белькочу, Ти ж Бог. Ти це певно знав! Якими способами Ти тільки не промовляв: пророки, царі, юродиві. І Ти знову тут і тепер, промовляєш до нас: через юнака,який понад усе Тебе любить, через монаха, який прощає, через матір, яка народжує. Ти тут в кивоті цього світу, який проходить повз, припіднімаючи капелюха. Як Тобі? На Голготі було не так самотньо, ніж в пустому храмі…

Чому я Тебе люблю?! Таке питаєш… Ти моя потреба! Твоя любов моя потреба! Твоя жертва моя необхідність! Ти приходиш в моє серце любов’ю, прощенням. Перебуваєш в мені тілом і кров’ю. Одне тіло, одна душа, я Ти і увесь світ. Сьогодні буду тут. Можливо завтра, щось переміниться в моїй душі і я не буду такою спраглою Тебе, але сьогодні прийми мене. Сьогодні «свого духа віддаю у Твої руки», сьогодні тільки Ти і ніхто більш є моїм Богом. Хай ця мить триває вічність!


Юлія Вінтонів


Рейтинг статті

( 5 голосів )
Теги:     есей      роздуми
( 3045 переглядів )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити