Перемога не приходить сама – перемогу здобувають. Звісно, з Божою допомогою. Сповнений кривавими битвами за збереження самобутності Ізраїльського народу Старий Завіт розповідає нам, що забезпечує перемогу на усіх рівнях, а що віддаляє, а то й унеможливлює її.

«Питання земні та питання віри мають своїм джерелом того ж самого Бога» (св. Іван Павло ІІ). Це стосується і питань політичних. Ще в Старому Завіті читаємо, як за Божим натхненням правителі вибраного народу приймали успішні рішення, вели переможні війни, зберігали цілісність і незалежність свого народу. Однак, як тільки відступали від Бога, могли в одну мить втратити здобуте.

На такому принципі зокрема побудована книга Суддів. Вона є своєрідним циклом розповідей про устрій Ізраїля між входженням в Обіцяну Землю та періодом монархії. Саме входження і здобуття її вказують, що це є ділом Божим. Народ виконує наївні з людського погляду вказівки – шість днів обходить Єрихон на чолі з ковчегом, сьомого під сурми священиків вигукує, і мури міста падають (І.Н. 6). Бог дає Єрихон і всю землю шести поганських народів у володіння Ізраїлю.

І отут починається непослух Богові. Народ, який за Господнім словом був готовий з ковчегом та баранячими рогами обходити укріплене місто в надії, що воно упаде, залишився жити серед ханаанян, хеттитів, аморіїв, перізіїв, хіввіїв та євусіїв (пор. Суд 3,5), практикуючи їхні поганські звичаї.

Наслідок цього – поразки ізраїльського народу, описані у книзі Суддів. Коли засліплений Ізраїль починає змішувати віру в єдиного Бога з поганськими культами, дуже швидко він потрапляє під панування сусідніх народів, зазнає грабунку, утиску, знищення. Не було кому очолити визвольну війну чи підбадьорити пророчим Божим словом пригнічених людей. Тягнулись десятки років поневолення, поки вибраний народ не згадує про Того, Хто вивів їх із Єгипту та подарував їм Ханаанську землю. Тоді він взиває у молитві, кається, і Божий рятунок не бариться. Господній Дух сходить на того чи іншого лідера (суддю), і той попри всі свої людські немочі, а часто й злочини, стає ефективним Божим знаряддям у визвольній війні.

Зійшов на Отнієла «дух Господній, і він правив Ізраїлем; він вийшов у похід, і віддав Господь йому в руки Кушан-Рішатаїма, царя арамського» (Суд 3,10). «Зійшов на Гедеона дух Господній, і він засурмив, і родина Авієзера зібралась іти з ним» (Суд 6,34), а потім і інші коліна Ізраїля, щоб вести переможну визвольну війну. «Зійшов на Єфту дух Господній, і він перейшов Гілеад і Манассію, далі двигнувся на Міцпу гілеадську» (Суд 11,29). Зійшов на Самсона Дух Господній, і він з перемоги над філістимлянами розпочав тривалу боротьбу проти їхнього панування (пор. Суд 14,19).

Усюди сходить Дух Господній. І той, на кого Він сходить, вже не є тією людиною, що раніше, а стає здатним до неможливих перед тим подвигів. Самуїл, помазавши Саула на царя і вказавши на певні знаки, які трапляться згодом, каже йому: «Потім прийдеш на (Гівеа), горбок Божий, де живуть філістимляни, і як будеш увіходити в те місто, зустрінеш там гурток пророків, що сходитимуть із узвишшя, і перед ними гарфа, бубон, сопілка й гусла; пророкуватимуть саме в захваті. Тоді зійде на тебе дух Господній, і ти будеш пророкувати з ними, і перетворишся в іншого чоловіка» (1 Сам 10,5-6).

Кличучи до відповідального служіння, в тому числі політичного, Бог перемінює людину, робить її здатною до мудрих ефективних рішень. «І як ці знаки здійсняться на тобі, чини як тобі вийде на руку, бо Бог із тобою» (1 Сам 10,7), - одразу після того говорить Самуїл до Саула.

Так і сталося. Кілька наступних розділів Першої книги Самуїла нагадують нам про звитяги Саула та народу, який він очолив. Проте, так триває, поки Саул слухає голосу Господнього. Як тільки він починає відходити від Божих повелінь чи то з власної волі, чи щоб вподобатися народові, страждає він сам і ввірені йому піддані. Так, Саул самовільно приніс жертву у Гілгалі, не дочекавшись пророка Самуїла (1 Сам 13,9). Тому «Дух Господній відступив від Саула, а злий дух від Господа непокоїв його» (1 Сам 16,14). Саул втратив здоровий глузд і втратив царство. Натомість «Дух Господній зійшов на Давида з того дня й на майбутнє» (1 Сам 16,13). «А де Господній Дух, там воля» (2 Кр 3,17), як у політичному розумінні, так і в екзистенційному.

Поки очільники народу на різних рівнях – від найвищої державної влади до польових командирів - керуються Божими заповідями, Дух Господній при них і Своїм світлом показує, що справді є доцільним в той чи інший момент. «Один з вас тисячу гнатиме (перед собою), сам бо Господь, Бог ваш, буде за вас воювати» (І.Н. 23,10). Як тільки самолюбство, самовпевненість, людиноугодництво, корисливість, захланність, що є ідолопоклонством, заступають Бога, перемога опиняється під загрозою.

Василь КАЛИТА