| Ісус Христос-виноградна лоза | Православна Церква, що усвідомлює свою відповідальність за долю світу, глибоко стурбована проблемами, які породила сучасна цивілізація. Важливе місце серед них займають екологічні проблеми. Сьогодні вигляд Землі спотворений в планетарних масштабах.Вражені надра, ґрунт, вода, повітря, тваринний і рослинний світ. Природа, що довкола нас, практично повністю залучена у життєзабезпечення людини, яку вже не задовольняє різноманіття її дарів, але нестримно експлуатує цілі екосистеми.Діяльність людини, що досягла масштабів, співмірних з біосферними процесами, постійно зростає завдяки прискоренню темпів розвитку науки і техніки. Повсюдне забруднення природного середовища промисловими відходами, неправильна агротехніка, знищення лісів і ґрунтового покриву призводять до пригнічення біологічної активності, до неухильного згортання генетичного різноманіття життя. Виснажуються невідновні мінеральні ресурси надр, скорочуються запаси чистої води.Виникло безліч шкідливих речовин, багато з яких не проходить природного кругообігу і накопичуються в біосфері. Екологічну рівновагу порушено; людина поставлена перед фактом виникнення незворотних згубних процесів у природі, до яких входить підрив її природних відтворювальних сил.
Все це на тлі небаченого і невиправданого зростання суспільного споживання у високорозвинених країнах, де прагнення до достатку та розкоші стало нормою життя. Це створює перешкоди до справедливого розподілу природних ресурсів, які є загальнолюдським надбанням. Наслідки екологічної кризи хворобливі не лише для природи, а й для людини, що перебуває з нею в органічній єдності. Як наслідок Земля опинилася на порозі глобальної екологічної катастрофи.
XIII.2. Відносини між людиною і навколишньою природою були порушені в доісторичні часи, причиною чого стало гріхопадіння людини та її відчуження від Бога. Гріх, що зародився в душі людини, згубно вплинув не лише не неї, але й на весь довколишній світ.«Створіння, – пише ап. Павло, – було підпорядковане суєті не добровільно, а через того, хто його підкорив, у надії, що й саме створіння визволиться від рабства тління, на свободу слави дітей Божих. Бо знаємо, що все створіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках» (Рим. 8, 20–22). У природі, як у дзеркалі, відбився перший людський переступ.
Насіння гріха, одержавши дію в людському серці, проросло, як свідчить Святе Письмо, як «терня і будяки» (Бут. 3, 18) на землі.Стала неможливою повна органічна єдність людини і навколишнього світу, яка існувала до гріхопадіння (Бут. 2, 19–20). У своїх відносинах з природою, які набули споживчого характеру, люди все частіше керуються егоїстичними мотивами. Вони почали забувати, що єдиним Владикою Всесвіту є Бог (Пс. 23, 1), що Йому належать «небо і земля ... й усе, що на ній» (Втор. 10, 14), тоді як людина, за висловом святителя Йоана Золотоустого, є лише «домоправителем», якому довірено багатство земного світу.
Це багатство – «повітря, сонце, воду, землю, небо, море, світло, зірки», як зауважує той же святий, Бог «розділив між усіма порівну, як ніби між братами». «Панування» над природою і «володіння» землею (Бут. 1, 28), до яких людина покликана, згідно з Божим задумом не означають вседозволеності. Вони лише вказують, що людина – це носій образу небесного Владики і як така повинна, на думку святителя Григорія Ніського, показати свою царську гідність не в пануванні і насиллі над навколишнім світом, а в «поранні» і «догляданні» (Бут. 2, 15 ) величного царства природи, за яке вона відповідає перед Богом.
XIII.3.Екологічна криза примушує переглянути наші відносини з навколишнім світом. Сьогодні все частіше критикують концепцію панування людини над природою і споживчий принцип у взаємозв’язках з нею.Усвідомлення того, що сучасне суспільство платить за блага цивілізації занадто дорогу ціну протидіє господарському егоїзму.Так, виявляємо види діяльності, що завдають шкоди природному середовищу.Одночасно розробляємо систему його захисту, переглядаємо методи господарювання, пробуємо створити ресурсозберігаючі технології і безвідходні виробництва, які одночасно могли б «влаштуватися» в природний кругообіг.Отримує розвиток екологічна етика. Суспільна свідомість, якою вона керує, проти споживацького способу життя, вимагає підвищити моральну і юридичну відповідальність за шкоду, нанесену природі, пропонує запровадити екологічне навчання і виховання, закликає об’єднати зусилля із захисту навколишнього середовища на базі широкої міжнародної співпраці.
XIII. 4. Православна Церква гідно оцінює працю, спрямовану на подолання екологічної кризи, і закликає до активної співпраці в громадських акціях на захист Божого творіння. Разом з тим вона зазначає, що такі зусилля будуть більш плідними, якщо основи, на яких побудовані відносини людини з природою, матимуть не суто гуманістичний, а й християнський характер. Одним з головних принципів позиції Церкви в питаннях екології є принцип єдності і цілісності створеного Богом світу. Православ’я не розглядає природу довкола нас відокремлено, як замкнуту структуру. Рослинний, тваринний та людський світи пов’язані. З християнського погляду природа – це не вмістилище ресурсів для егоїстичного і безвідповідального споживання, а дім, де людина не господар, а домоправитель, а також храм, де вона – священик, служитель, втім, не природі, а єдиному Творцю. В основі розуміння природи як храму лежить ідея теоцентризму: Бог, що дає «усім життя, дихання і все» (Ді. 17, 25) є Джерелом буття. Тому саме життя у його різноманітних виявах священного характеру, будучи Божим даром, нехтування якого є викликом, кинутим не лише божественному творінню, а й самому Господу.
XIII.5.Екологічні проблеми, по суті, антропологічного характеру, бо породжені людиною, а не природою.Тому відповіді на багато питань, які поставлені кризою навколишнього середовища в людській душі, а не в економіці, біології, технологіях чи політиці.Природа справді перетворюється або гине не сама собою, але під впливом людини.Її духовний стан відіграє вирішальну роль, бо залишає знак на довкіллі як при зовнішньому впливі на нього, так і за відсутності такого впливу. Церковна історія знає багато прикладів, коли любов християнських подвижників до природи, їхня молитва за навколишній світ, їх співчуття творінню лише позитивно вплинули на живих істот.
Взаємозв’язок антропології та екології з особливою ясністю постає в наші дні, коли світ переживає одночасно дві кризи: духовну та екологічну. У сучасному суспільстві людина часом втрачає усвідомлення життя як дару Божого, а іноді навіть сам сенс буття, що іноді зводить до фізичного існування. Навколишню природу за такого ставлення до життя вже не сприймає як дім, а тим більше як храм, а лише як «середовище проживання». Особа, яка духовно деградує, призводить до деградації і природи, бо вона не здатна здійснювати преображуючий вплив на світ.Людству, яке засліплене гріхом, не допомагають і колосальні технічні можливості – за байдужості до сенсу, таїни, диву життя вони не приносять справжньої користі, а часом завдають шкоду. У людини, діяльність якої духовно не орієнтована, технічна потужність, як правило, породжує утопічні надії на безмежні можливості людського розуму і на силу прогресу.
Повне подолання екологічної кризи в умовах кризи духовної немислиме. Це твердження аж ніяк не означає, що Церква закликає згорнути природоохоронну діяльність. .Однак вона пов’язує сподівання на позитивну зміну зв’язків людини і природи з прагненням суспільства до духовного відродження. Антропогенна основа екологічних проблем показує, що ми змінюємо навколишній світ відповідно до свого внутрішнього світу, а тому преображення природи маємо почати з преображення душі. На думку преподобного Максима Ісповідника, людина може перетворити на рай всю землю лише тоді, коли вона носитиме рай у собі самій.
* Див.: Основи соціальної концепції Російської Православної Церкви, Частина 13 / http://www.mospat.ru/ru/documents/social-concepts/xiii/
|