Біблійна історія сотворення Друк

Сотворення світу
Сотворення світу

    Чи можемо ми з нашими науково-природничими знаннями про виникнення світу вірити ще біблійній історії сотворення? Вона розповідає про сотворення світу та всіх живих істот протягом шести днів. Для нас сьогодні є незаперечним те, що виникнення нашого світу тривало мільйони років. Вік Землі становить від 5 до 10 мільярдів років. Люди на нашій планеті існують 400-500 тисяч років [1]. Дані окремих природознавців ще коливаються, але одне є точним: вік Землі та людства знаходяться у цьому вимірі. Що ж тоді з біблійною історію сотворення? 
    Блез Паскаль, французький філософ і природознавець XVII ст., каже: «Кінець речей та їхній початок остаточно заховані у недослідимій таємниці». Дійсність буття глибша, аніж природознавство могло б дійти до останньої, основної підстави. На питання: Звідки походить світ? – Куди йде світ?, природознавство не має відповіді і не може з цим впоратися. Нам слід звертатися з цим питанням до гуманітарних наук, філософії або богослов’я.



     Історія сотворення та історія гріхопадіння є такою філософсько-богословською відповіддю на засадничі питання людства: Звідки походить світ? – Звідки береться зло у світі? Це є питання, які цікавлять кожного з нас. Чи цим не поставлено також питання про значення нашого страждання, наших хвороб, врешті – про сенс нашого життя? На це ми отримаємо відповідь з Біблії, але лише тоді, коли ми відкриті, неупереджені, коли ми хочемо чути і розуміти. 
Але сюди належить ще дещо інше. Історія сотворення написана приблизно 2500 років тому. Біблійні автори належать до іншого культурного кола. Їхній світогляд докорінно відрізнявся від нашого. Якщо ми хочемо розуміти їхні висловлювання, ми повинні зрозуміти їхнє становище.
     Те, на що наштовхується «сучасна» людина спочатку, є «примітивним світоглядом». Це світогляд середземноморських культур біля 600-х років до Р.Х., він виник на підставі того, що бачило око. Земля вважалася диском, яка, тримаючись на колонах, здіймалась зі світового океану. Океан оточував суходіл. Океан і суходіл охоплювало небесне склепіння, яке уявлялося міцною стіною – «твердю». Воно мало утримувати води неба, ті що над твердю. На небесному склепінні висіли сонце, місяць і зорі, як ліхтарі. Коли заслони неба відкривалися, на землі падав дощ. Про все було подумано. Між суходолом, морем та небесним склепінням був повітряний простір. – Цей світогляд є тлом нашої історії сотворення.

Сотворення – історія чи вигадка?

Коли ми тут говоримо про історію, то можна було б подумати, що буде зображена подія, яка колись трапилась. Але історія сотворення не є історією, що її подає репортер про якусь подію. Побіжний читач міг би подумати, що Старий Завіт в цілому є історичною книгою і розповідає про події, які дійсно відбулися. Сучасні тлумачі Святого Письма усвідомили, що під лаштунками «історії» приховуються ще й інші види розповіді.

Звичайно СЗ містить також історію у значенні наших істориків. Зображається доля Божого народу, чи краще – дії Бога стосовно Свого народу на протязі століть. Властива історія народу Ізраїля починається з обрання Авраама, тобто у 12 розділі Книги Буття. Коли б ми хотіли вказати рік, це було б приблизно у 1750 р. до Р.Х. Отже, Авраам був сучасником великого короля і законодавця Гаммурабі у Межиріччі (Месопотамії). Починаючи з цього часу, автор історії патріархів, який писав десь у 500-600 рр. до Р.Х, може посилатися на джерела.
Тому перші 11 розділів Книги Буття не є історією [у властивому значенні цього слова]. Але як їх тоді розуміти? Історія сотворення робить богословські твердження у формі розповіді.

Нагальні питання Народу Божого

Поставмо себе на місце народу Ізраїля. Будучи малим народом із строгою вірою в одного Бога, він живе поміж великими, сильними народами. Вони мають пишний культ, їхні релігії становлять замкнену систему, подають завершений світогляд. Вони дають відповідь на життєві питання. Ізраїльтянин повинен триматись у цьому язичницькому середовищі. Він також повинен дати відповідь на ці питання.

1. Питання про Бога та про обрання.

Бог Ягве є універсальним владарем цілого світу, – так визнає віруючий Ізраїльтянин. Чому Він спеціально обрав собі якийсь народ? Буття 12,1-3 оповідає нам про створення цього Божого народу через покликання Авраама: відповідно до цього народ Ізраїля є Божим народом, бо Бог сам собі готує цей народ, об’являє Себе йому і спеціально веде. Через цей народ Бог хоче поширити благословення між всіма народами. Бог хоче приготувати людям спасіння.
І тут зразу постає друге питання: «Чому Бог повинен або хоче принести людям спасіння? Хіба ми в біді? Ця біда від Бога, чи прийшла у світ звідкись інде?» (Герберт Гааґ)

2. Звідки приходить зло у світ?

Звідки беруться страждання, біль, роздвоєність у людині? Це питання, яке охоплює кожну людину, передусім ту, яка відчуває це лихо на власній шкірі. Віруючому ізраїльтянину було ясно: зло не може бути від Бога. Те, що від Бога – добре, і все, що добре, – від Бога. Це твердження власне і коментується у т. зв. Історії сотворення. Воно хоче втовкмачити одне: «Бог добрий. Зло не може походити від Бога!» Світло й зорі, суша і море, рослини і тварини, також і людина – все від Бога. Все є добрим – знову й знову наголошує автор історії сотворення. Тому Бог не винен у стражданні і горі, смерті і болю у цьому світі. Це все йде з іншого джерела. Це йде від людини. Це йде від того «ні», сказаного людиною Богові, це йде з гріха.


3. Звідки походить світ?

У намаганні визнати Бога невинним у всьому злі у світі, автора Книги Буття 1-3 водночас дає відповідь на питання: Звідки походить світ? Як ми чули від великого природознавця Блеза Паскаля, природознавство не може дати на це відповіді, а лише філософія або богослов’я.
Виходячи з релігійного знання народу Божого, автор дає відповідь: все походить від Бога. В історії сотворення встановлюється зв’язок від часу патріархів, тобто приблизно від 1750 р. до Р.Х., до пра-початків світу і людини. Недостатньо ж було б розпочинати Святе Письмо з покликання Авраама! Адже кожна мисляча людина спитає: А що було до цього? Історія сотворення та історія гріхопадіння намагаються покрити цей період аж до виникнення світу.

Шестиднев


Відкриймо Книгу Буття і прочитаймо перший розділ. Ми одразу ж помітимо упорядкування, чіткий розподіл розповіді. Шість разів повторюється майже точно та сама схема: Бог сказав … сталося … було добре … Бог назвав … був вечір, був ранок: перший ... шостий день.
Якщо придивимось уважніше, то побачимо, що в перші 3 дні Бог творить три великі простори шляхом розділення різних елементів: світловий простір через розділення світла та темряви; повітряний простір через розділення води над і під небозводом; простір на поверхні Землі через розділення суші і моря. У наступні три дні ці простори будуть наповнені рухомими істотами, світловому простору будуть підпорядковані зорі. Сонце буде панувати над днем, місяць над ніччю. Риби і птахи населяють простір, який виник через розділення вод. Третій простір, поверхня Землі, належить земним тваринам і людині.
Автор сотворення світу пише, що Бог сотворив світ за два рази по три дні. Як автор додумався до числа три? Це випадок, чи у побудові своєї історії сотворення він керується іншим планом побудови? Для ізраїльтянина того часу світ складався з трьох шарів, які лежали один над одним, з трьох поверхів: з підземного світу (шеолу), землі і неба. Ця просторова схема стає для автора історії сотворення часовою схемою, план побудови світу з його трьома шарами – «планом побудови», риштованням його історії сотворення. Він бере трійку двічі і так приходить до шестидневу.

Як постала відома сьогодні історія сотворення?

Ізраїльтянин, як ми вже казали, питає про страждання і нужду у світі. Зі свого релігійного переконання він є певним, що від Бога це не може походити. Страждання і нужда походять з людського гріха. До того ж ще й те, що віруючий ізраїльтянин довідався в історії: Ягве не є, як боги сусідніх народів, лише «Ель», Бог-захисник; Ягве – це Господь, Володар над усіма людьми, Творець світу. Всі інші так звані боги у порівнянні з Ним – ніщо. Це стає основним тоном усієї історії сотворення. Він походить з релігійного знання, з досвідчування Бога народом Ізраїля. Але звідки походять зображення, фарби, у яких автор зображає свою історію? Вони запозичені з історій виникнення світу у сусідніх країнах.

1. Фінікійська історія сотворення.

На початку виникнення світу, на думку фінікійців, був первісний хаос. Цей первісний хаос складався з двох первісних принципів: з бурхливого і похмурого повітря та мулистого, темного хаосу. Обидва змішані, пронизують один одного. Через статеве зачаття з цих елементів виникає божество Мот. У цьому божестві зародились всі інші речі. Божество має форму яйця, що розколюється. З верхньої частини постає небо, з нижньої – земля. З Кольпії, вітру, чоловічого принципу, та з Баау, його жінки, ночі, зачалась людина. Імена перших людей – Аіон і Протогонос.

2. Вавилонська історія сотворення.

Як і у фінікійській історії виникнення, так і у вавилонців на початку світу були чоловіче і жіноче первоначала. Це Мумму-Тіямат (солоне море) як жіноча та Апсу (прісноводний океан) як чоловіча істоти. Ці двоє породжують спочатку ціле покоління богів. На першій дошці вавилонського епосу сотворення ось так представлено початок:
«Коли небо угорі ще не було назване,
Внизу твердь ще не мала імені,
Апсу, перший, її батько
Мумму і Тіямат, які породили їх усіх,
Свої води змішували ще разом, ….
Чагарник ще не був сплетений,
Очерету ще не бачили;
Коли боги ще не прийшли в існування,
Ще жоден…
тоді сталося, що утворилися боги» (Шедль, Історія СЗ, ст. 244).

З двох первоначал Апсу і Тіямат тепер народжуються пари богів. Як і їхні батьки, вони є нічим іншим як персоніфікованими елементами світу.
Ляхму (світло) – Ляхаму (темрява; матір світла)
Аншар (небесний всесвіт) – Кішар (земний всесвіт)
Ану (небо) – Нідімуд (земля).
«Зі створенням богів мир на землі закінчився. Первісні боги скаржаться на молоде покоління і вирішують знищити їх» (Шедль, 244)
Біблійна історія сотворення за своєю формою з певністю споріднена з фінікійським та вавилонським епосами сотворення – і все-таки за змістом вона є зовсім іншою. Ми це побачимо, коли зараз ближче торкнемося історії сотворення.

На початку сотворив Бог небо й землю (Бут 1,1)

Біблійна історія сотворення розпочинається із зазначення часу: «На початку». Тим самим повинен бути встановлений певний часовий момент. Коли ізраїльтянин у своєму мисленні все далі просувався в минуле, він вірив, що наштовхнеться на межу. Цю межу він має на думці, коли каже: «На початку». Це абсолютний першопочаток. За ним – ніщо. Цим повинен бути визначений час сотворення. Цим історія сотворення відрізняється від казки. Казка починається з «жив-був» – колись, у сивій старовині. (Пор.: Тріллінґ. На початку Бог сотворив)
На цьому початку творив Бог. Бог вже є. Він сягає за цю межу. Порівняймо нашу біблійну історію сотворення з історіями фінікійців та вавилонців. Там на початку є первісний хаос, безособові світові сили. З цього первісного хаосу щойно зароджуються боги. Вони виникають із протиборства сил. Вони виникають через зачаття. Формується родовід світу богів. – Зовсім по-іншому виглядає біблійна історія сотворення. Бог суверенно перебуває над усім. Бог не виникає, Він є.

«Перш, ніж постали гори і народилася земля,
і всесвіт, від віку й до віку ти єси Бог» – Пс 89 (90),2.

Бог існує. Він кладе початок для світу і часу. «На початку сотворив Бог небо і землю». Сотворити означає на давньоєврейській «bara». Таке сотворення висловлюється лише про Бога. Воно передбачає Божу всемогутність. Коли ми говоримо про «творчість» митця, то ми маємо цим на увазі, що він видозмінює дерево чи глину відповідно до своїх ідей. У важкій роботі, у поті чола, під удари молота виникає витвір. Боже Сотворення є іншим. Без зусиль творить Він свої сотворіння. Йому не потрібно боротись з упертим матеріалом. Йому не потрібен матеріал. Бог кличе свої сотворіння з нічого. На початку кожного дня творіння стоїть: «Тоді сказав Бог» – «І так сталося», констатує автор в кінці кожного дня.
Бог сотворив небо і землю. Ізраїльтянинові бракує слова для означення всього сотворіння. Йому бракує поняття космосу чи всесвіту. Тому він знаходить вихід поняттями небо і земля. Він хоче цим сказати: Бог сотворив усе, що є над і під людиною. Тут маємо вирішальне твердження цілої історії сотворення. Наступні вірші лише розвивають, що це означає: «На початку сотворив Бог небо і землю».

Сотворення світла

«І сказав Бог: „Нехай буде світло!” І настало світло.
І побачив Бог світло, що воно добре та й відділив Бог
світло від темряви.
Назвав же Бог світло – день, а темряву назвав ніч.
І був вечір і був ранок – день перший» (Бут 1,3-5).

Нам впадає у вічі, що Бог сотворив спочатку світло, чи – як записано у 4-му вірші: Він відділяє світло від темряви, ще перш ніж створює джерела світла: сонце, місяць і зорі. До Середньовіччя світло вважали тонкою субстанцією, яка просто існує і все пронизує. Чи не є також ясно, коли ми удень не бачимо сонця? Отже, наочний вигляд виправдовує припущення, що світло може існувати і без джерела світла.
Відділення світла від темряви є першим кроком до впорядкування. Світло і темрява отримують своє місце. День і ніч йдуть слідом одне за одним у точно визначеному порядку. Цей порядок буде існувати завжди.

Розділення вод


«Тоді сказав Бог: „Нехай посеред вод буде твердь
і нехай вона відділяє води від вод!”
І зробив Бог твердь і відділив води, що під твердю, від вод, що над твердю.
Тож сталось так. І назвав Бог твердь – небо.
І був вечір і був ранок – день другий» (Бут 1,6-8).

Згадаймо світогляд того часу. Небесне склепіння розділяє води на воду зверху і воду внизу під небозводом. На другий день сотворення Бог споруджує це склепіння. Як півкуля, яка міцно збудована чи викута з металу, небозвід стримує небесний океан. Під склепінням виникає «rakkia», порожнеча, внизу обмежена океаном та суходолом. Бог сам будує це склепіння.

Відокремлення вод від суші


«Тоді сказав Бог: „Нехай зберуться води, що під небом, в одне місце
і нехай з’явиться суша”. І так сталося.
І назвав Бог сушу – земля, а збір вод назвав морями.
І побачив Бог, що воно добре» (Бут 1,9-10).

Поверхня землі вкрита водою. І тут Бог творить порядок. Він зібрав воду в одному місці, морі. Тим самим суша виходить сама собою. Тепер створені великі простори, і Бог може починати обладнувати їх.

Світ рослин

«Бог сказав: „Нехай земля зростить рослини: траву,
що розсіває насіння, і плодові дерева,
що родять плоди з насінням, за їхнім родом на землі”.
І так сталося...» (Бут 1,11).

Чи це не дивно, що Бог на третій день після поділу води і суходолу починає ще з обладнання землі? Земля настільки приготована, що на ній можуть рости рослини. Бог звертається до землі. Вона повинна виростити трави і дерева різного роду. Рослини так тісно зв’язані із землею, що вони належать до неї. Вони також не залишають свого місця. Вони твердо закріпилися у землі, закоренилися у ній.

Небесні тіла

«Тоді сказав Бог: „Нехай будуть світила на тверді небесній,
щоб відділяти день від ночі й нехай вони будуть знаками для пір (року),
для днів і років; нехай будуть світила на тверді небесній, щоб освітлювати землю”...» (Бут 1,14).

Ізраїль живе у язичницькому середовищі. Великі культурні народи, вавилонці і єгиптяни, поклоняються небесним світилам як богам. Тепер автору біблійної історії потрібно докласти особливих зусиль, щоб показати, що небесні світила взагалі не є богами. Вони – сотворіння, як і всі інші істоти на світі. Тут наводиться все, може показати їхню сотвореність. Вони світила, лампи, але не боги. Вони навіть не мають імені! Вони позначаються описово, як «більше та менше світило» (вірш 16). Вони не можуть бути богами. Вони «служать» нашій землі. Вони «служать» для того, щоб бути знаками для днів і років та «освітлювати землю». Так небесні світла позбавляються всього божого блиску. Єдиний вислів, який ще нагадує про «минулу силу», це: «Вони повинні правити днем і ніччю».

Сотворення звірів

«Тоді сказав Бог: „Нехай закишать води живими сотворіннями
й нехай птаство літає над землею попід твердю небесною”. І сотворив Бог великих морських потвор і всілякі живі створіння...» (Бут 1,20).
Лише на шостий день земля повинна вивести із себе живі істоти, які живуть на поверхні землі: скотину, плазунів і диких звірів. Бог благословляє їх словами:
«Будьте плідні і множтеся та наповнюйте воду в морях, і птаство нехай множиться на землі» (Бут 1,22).

Для нас це само собою зрозуміло, що кожна жива істота певним чином розмножується. У цьому для нас немає нічого особливого. Інакше було з народами, які прив’язані до природи. Вони дивувалися, коли бачили, що з малої насінини виростає дерево. Для них було «чудом», коли з поєднання двох тварин зароджувалось нове життя. Вони могли пояснювати собі це лише так: сама статева сила є чимось божественним, є божеством. Тому народи, серед яких жив Ізраїль, поклонялись статевій силі як божеству. Згадайте лише культи родючості!
Автор історії сотворення заперечує обожнення статевої сили. Він виразно констатує: сам Бог вклав у тварини і рослини цю чудесну силу розмножуватись. Те, що день за днем діється навколо нас, коли виникає нове життя, є нічим іншим, як Божим завданням, як здійсненням Його порядку, що його Він вклав у рослини і тварини.

«Сотворімо людину!»

«Тож сказав Бог: „Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу, і нехай вона панує...”. І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх» (Бут 1,26-31).
Перш ніж Бог починає цю справу, він неначе радиться Сам з Собою: «Сотворімо людину!». Людина є вінцем, ціллю творіння. Бог створює її на свою подобу. Хоч ми, як творіння, розділенні з Творцем світами, але ми подібні до Бога у нашому бутті та способі дій. Бог – це Господь, Йому належить влада. Людині дане право певною мірою брати участь у цій владі:
«…нехай вона панує над рибою морською, над птаством небесним,
над скотиною, над усіма дикими звір’ями й над усіма плазунами,
що повзають на землі» (Бут 1,26).
Як вінець творіння, людина стоїть над усіма іншими творіннями. Але сама вона стоїть під Божою владою. Це є порядок у світі, як його представляє нам історія сотворення.
Влада людини - це не лише спроможність, але й повинність. Боже завдання для нас звучить: «Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі; пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усіма живими істотами!». «Ось Я даю вам» усі трави і дерева, вони повинні вам служити поживою. Нашим завданням є продовжувати Божу справу, досліджувати порядок у природі і ставити його собі на службу в техніці та економіці. Власне такою є людина: покликана до панування у послусі перед Богом.
«І побачив Бог усе, що сотворив: і воно було дуже добре.
І був вечір і був ранок – день шостий» (Бут 1, 31).
Чи ми також так вважаємо, спостерігаючи сьогодні світ, народи, війни? Не кажучи вже про хвороби, природні катастрофи, повені та землетруси! «І побачив Бог, що воно було дуже добре». Чи не звучить це як глум?
В такому самому світі воєн, хвороб, голоду та утиску жив ізраїльський народ. Він був м’ячиком у грі великих держав на Нілі, на Євфраті та Тигрі. Як і кожна людина у стражданні і біді бунтується, так і Ізраїль. Він питає: «Чому все це? Чому страждання, нужда і смерть? Звідки приходить зло, несправедливість, жорстокість?». Зі свого релігійного знання, зі свого твердого переконання автор історії сотворення написав: «Світ вийшов з рук Творця добрим, навіть дуже добрим». Тоді як приходить нещастя у світ? На це питання дає відповідь історія гріхопадіння.

Історія гріхопадіння

Звідки приходить нещастя? Святі автори бачили: люди грішать у будь-який час. Вони повстають проти Божої заповіді. Вони завжди хочуть більше від життя, більше радості, більше задоволення. У цій пожадливості вони нехтують порядком у природі, людським порядком. Вони вважають себе самих мірилом всіх речей.
Автори книги Буття роблять висновок: у всіх людях від самого початку бунт проти Бога полягає у грісі. Рослини і тварини з необхідністю підлягають законам їхньої природи. Безлад тільки там може увірватися в творіння, де істота має можливість повстати проти порядку. Лише в одному місці порядок сотворення був уразливим: в особовій свободі людини. Лише людина може у вільному рішенні противитися Богові і через цей вчинок витворити своє нещастя та впустити зло у творіння. До цього пізнання біблійні автори прийшли не лише через Боже просвітлення – через об’явлення, але й через свої роздуми.

Сотворення світу.Рай на землі.Триптих, ліва сторона. Єронім БОСХ
Сотворення світу.Рай на землі.Триптих, ліва сторона. Єронім БОСХ

Літературний жанр історії гріхопадіння

Біблійні автори історії гріхопадіння роблять велике богословське твердження: «Зло у світ приходить зі свободи людини. Біси спокусили її до цього» (Одкр 12,9; 2 Пет 2,4; Юд 6). Уявіть собі, що вчитель так говорить до своїх учнів! І хоч обидва речення містять глибоку правду, але спосіб вислову важкий та ненаочний.
Біблійні автори – самі ізраїльтяни – знали людей, для яких вони писали, і зодягнули своє твердження в оповідь, у драму. Те, що ми читаємо в історії гріхопадіння, не є протоколом «гріхопадіння». В дійсності це сталося не так, як представлено. Богословське твердження тут зодягнене в оповідь. Отже, марно питати, як було можливим, що змія могла говорити. Так само даремно питати, що це був за фрукт, який з’їли Адам і Єва, і тим згрішили. Історія гріхопадіння належить, так само, як і історія сотворення, до літературного жанру епічної оповіді чи народного передання.
Короткий огляд розповіді біблійного автора: Господь Бог сотворив чоловіка з земного пороху та вдихнув йому в ніздрі віддих життя. Бог приводить чоловіка у сад, в центрі якого стоять дерево пізнання та дерево життя. Чоловік отримує заповідь: «З дерева пізнання добра й зла не їстимеш, бо інакше смертю помреш!» Чоловік самотній. Бог створює з ребра чоловіка Єву, його помічницю. Змій ховається на дереві пізнання і спокушає Єву з’їсти плоди. Його обіцянка звучить: «Ви станете як Бог». Єва їсть, вона дає їсти і своєму чоловікові. Адам і Єва пізнають, що вони нагі. Далі йде допит, вирок змієві, жінці та чоловікові, та вигнання з раю.

Міфічні образи надають матеріал для цієї розповіді

Як авторові спадає на думку зодягнути гріхопадіння, оте «ні» людини Богові, саме в цю розповідь? Чому він не придумує іншої? Чому в розповіді про гріхопадіння особливу роль відіграють змій, дерево, сад? На ці питання відповідь може звучати лише: Біблійний автор використовує старі міфічні образи сусідніх язичницьких релігій, щоб у цих образах зробити свої богословські твердження. Але автор не просто списує. Він не просто переймає міфи з Вавилону і Фінікії у їхній цілості, з образом та змістом. Він вже «деміфологізує», тобто переймає лише образ, оболонку, і вливає у неї новий богословський зміст. Часто він переймає образ тільки тому, щоб показати, що його висловлювання зовсім інші.

Старий вавилонський епос «Енума Еліш» безсумнівно вплинув на біблійного автора. Яку відповідь дає цей епос на питання походження зла? Один бог вчинив несправедливість і тим самим приніс нещастя і прокляття на весь рід богів. З цього прокляття боги хочуть звільнитися; але як? Вони зв’язують злочинця і вбивають його. З його крові та з глини землі вони ліплять людину. З гріховною кров’ю злочинця провина, зло переходять на людей.
Що сказано цією історією? Звідки походить зло у світі? Вавилонський міф дає однозначну відповідь: зло походить від богів. Добро і зло вже закладені в людині при її створенні.

Проти цього виступає біблійний автор. Він запозичує картину вавилонського міфу. У нього Бог також ліпить людину. Але він робить діаметрально протилежне твердження: Людина – добра! Бог сотворив людину доброю. Він сотворив людину з доброї, родючої землі – Адамагу. У жилах першої людини не тече гріховна кров богів, Бог не заклав у неї зла. Зло приходить пізніше. Отже, біблійний автор відхиляє відповідь вавилонського міфу, хоч він і переймає його спосіб представлення.
Зло походить від людини. Вона дає себе ззовні спокусити до зла. Хто був цією злою силою, яка спокушає людину? Як автор повинен це зобразити? У своєму довкіллі він знаходить образ, що уособлює для нього зло, прокляття: змій.

Змій – образ зла

Ізраїль завоював країну Ханаан і осів там. Поділ між корінним населенням Ханаану і божим народом залишався. Жителі Ханаану були язичниками з розкішним культом вшановування богів, який справляв враження на ізраїльський народ. Змія була для хананеїв «божою твариною», священною істотою, яка зображалася високо підведеною (прямовисною) і дарувала життя та плідність.
Змій представляє язичництво та його культові звичаї. Знову й знову Ізраїль спокушався впасти у цей язичницький культ. За змією як символом язичницької релігії Ханаану стоїть бісівська сила зла. Ізраїль відчув це у своїй історії: завжди, коли він звертався до язичницького культу, на народ находили нещастя і нужда. Цей досвід прослідковують в минуле – аж до раю. І там люди відвернулися від Бога і дозволили себе звести злом. Це зло підступило до них точнісінько так, як до ізраїльтянина у Ханаані, у вигляді змія. Водночас цей образ змія був застереженням для народу: хто звернеться до язичницького культу, до змія, підлягає загибелі, як і наші прабатьки в раю.

Образ дерева

Ми, люди, хочемо щось мати від життя: владу, гроші, комфорт. Знання – це сила, каже старе прислів’я. Людське серце з його бажаннями і прагненнями завжди таке саме. Люди завжди жадали підвищення якості життя, побільшення влади.
На Сході дерево – символ життя і плідності. Де на Сході росте дерево, там є вода, там є тінь, там може процвітати життя. Отож, людина підходить до дерева. Вона краде [плід] з дерева пізнання добра і зла. Пізнання всіх речей – це збільшення влади, підвищення якості життя. Вона хоче це осягнути своїми силами. Людина хоче бути рівною Богові. Вона хоче панувати так, як і Він, з власної сили, з власної повноти життя. Гріх людини полягає у тому, що вона відсуває Бога набік: Ти мені не потрібен, я сама можу влаштувати своє життя, я сама можу знайти і забезпечити своє щастя. Плід з дерева пізнання мав би гарантувати їй цю владу. Так пообіцяв їй змій.

Жінка і змій

Слід пояснити ще один окремий аспект в історії гріхопадіння. Чому в автора змій спокушає саме жінку, а не чоловіка? Чи це лише випадок, чи за цим криється певний намір? Жінка за своєю природою релігійніша від чоловіка. Тому ізраїльські жінки були в більшій небезпеці, ніж їхні чоловіки, піддатися ханаанському культові змія. Тому застереження автора до жінок: «Остерігайтесь змія! Вже в раю саме жінка піддалась спокусі».


Екзегетичні пояснення до тексту

1. Сотворення людини

Зі способу, яким Бог сотворив людину, випливає, ким є людина за своєю сутністю. Бог формує її з глини і вдихає у ніздрі віддих життя (Бут 2,7).Тим самим названі два елементи, які належать до людини: земний принцип, який належить до матеріального світу, та вищий принцип, який походить від Бога: дух.
Людина – сотворіння Боже. Це означає, що вона завдячує Богові існування і життя. Це життя є надзвичайно крихким та непевним [само-]володінням. Людина і тварина мають тут однакову долю. Гідність людини на противагу до тварини виявляється у тому, що людина отримала своє дихання життя особисто та безпосередньо від Бога. Тому людина перебуває у відношенні до Бога як особа.
Людина створена із того самого матеріалу, як і її навколишнє середовище. І як вітер змітає пил із землі, так і з людиною. Її змете смерть. Вона смертна. Людина сформована Богом. І як глиняний глечик своїм виглядом, своєю формою залежить від гончара, так і людина залежить повністю від свого Творця. Зрозуміло, що автор не хоче робити жодних тверджень стосовно природничо-наукового питання, «як» виникла людина. Він бере глибше. Він говорить нам про сутність людини.

2. Рай


Обидва слова: «gan» – сад, та «Eden» – степ, пустеля, чи також: насолода, є запозиченими єврейськими словами з шумерської. Тим самим вже вказано, що уявлення про рай не належало до самобутнього багатства єврейської думки, а було запозичено з Межиріччя.
Згідно з оповіддю, в саді росли «всілякі дерева». Два з них особливо відзначені: дерево життя та дерево пізнання.
Вавилонський міф каже: Десь росте дерево чи зілля. Хто з’їсть його плодів, не помре. Це дерево стоїть десь у недосяжній далині. Для нашого автора воно стоїть у раю, воно доступне людині. Дерево – це символ безсмертя. За своєю природою людина смертна, але Бог особливою благодаттю хоче подарувати їй безсмертя. За образом «дерева пізнання добра і зла» таїться щось, чого Бог не дав людям. Це – право самочинно визначати та вирішувати, що добре, а що зле. Якщо людина це робить, вона перевищує свою сотвореність і сама робить себе творцем. Це великий гріх «non serviam»: не буду Тобі служити!

3. Сотворення жінки

У створенні жінки стає ще раз ясним те, що існує істотна різниця між людиною і твариною. Всі тварини проходять повз Адама, він дає їм їхні імена. Це він може лише тому, що він пізнає їх у їхній сутності, тому що ім’я – це не тільки слово, воно висловлює щось про сам предмет. Адам не знаходить серед тварин помічниці, яка була б йому відповідною. Водночас, ці вірші Бут 2,18-20 звертаються проти культу тварин у язичницькому довкіллі. Тварина підпорядкована людині, отже – вона ніколи не може бути богом.
Чому Бог сотворює жінку з ребра чоловіка? Адже він міг би сотворити Єву так само, як і Адама, із землі. Чому автор розповідає тут таку неправдоподібну історію :
«Тоді Господь Бог навів глибокий сон на чоловіка
і коли він заснув, узяв одне з його ребер і затулив те місце тілом.
Потім з ребра, що його взяв від чоловіка,
утворив Господь Бог жінку і привів її до чоловіка» (Бут 2,21-22).

Ця історія, яка сьогодні для нас звучить дивно, повинна прояснити одне: обидвоє, чоловік і жінка за своєю сутністю є одне й те саме: повні і цілісні люди. Це було для тодішнього часу зовсім не ясно. Жінка розглядалася як меншоварта і як така, що нижча за гідністю від чоловіка. Автор кладе край цьому уявленню. Жінка взята від чоловіка і тим самим є такою ж людиною, як і чоловік. Тому Адам вигукнув:
«Це справді кість від моїх костей
і тіло від мого тіла. Вона зватиметься жінкою
бо її взято від чоловіка» (Бут 2,23).

4.Чи на початку була одна пара прабатьків?

Згідно з Книгою Буття 2,7, Бог сотворює спочатку одну людину – одного чоловіка. З цього чоловіка походить жінка. Чи це тільки образ, чи тим чиниться богословське твердження: на початку була лише одна людина, вона є коренем всього людства? Тут також постає питання: Чи походить людство від одного подружжя, чи можливо, що в той сам час незалежно одне від одного «виникає» більше людей? Це природниче питання, на яке ми, певна річ, не можемо очікувати відповіді з Біблії. З тексту Книги Буття не можна вивести аргументу ні за, ні проти одної чи другої тези. Велика частина екзегетів вважають, що історія про рай відстоює строгий моногенізм, тобто походження людства від однієї пари. Як підставу для свого погляду вони наводять єдність людства у цілому світі та чітке відмежування від тваринного світу.
Інша частина вважає, що формування Адама з землі та створення Єви з частини Адама є лише образом. Тому історія сотворення не хоче ствердити, як виникла людина, а – чим є людина. Отже, питання про походження людини залишається відкритим. Слово Адам (тобто «людина») згідно з цими «новішими» екзегетами, не є найменуванням окремої людини, а родовим поняттям. Чи така інтерпретація є прийнятною для богослов’я, це вже інше питання; згідно з екзегезою історії сотворення вона у будь-якому разі не може бути вирішена на користь того чи іншого погляду.

5. Драма гріхопадіння

Розповідь про те, як змій спокушає людину – це психологічний шедевр. Змій прикидається дурнем. Він хоче, щоби жінка його повчила: «Чи справді Господь Бог велів вам не їсти ні з якого дерева, що в саді?» Змій безмірно перебільшує і тим побуджує жінку до заперечення:
«Нам дозволено їсти плоди з дерев, що в саді.
Тільки плід з дерева, що посеред саду, Бог наказав нам:
„не їжте його, ані не доторкайтесь, а то вмрете!“» (Бут 3,2-3).
Вже у цій відповіді Єви звучить тихий сумнів стосовно Божої доброти. І тут настає спокуса: «Ні, напевно не помрете!» Їжте лишень плоди з цього дерева! Бог не хоче дозволити вам щастя! Він хоче тримати вас нікчемними. Бог знає:
«Коли скуштуєте його, то відкриються у вас очі,
і ви станете як Бог, що знає добро й зло» ( Бут 3,5).
Змій спотворив людині образ Бога: це нещасний Бог, чиє становище перебуває під загрозою від людини. Від цього Бога люди більше не хочуть бути залежними, вони беруть свою долю у власні руки. Тепер до гріха лише один крок.
«Пізнання добра і зла» у вірші 5 означає: людина сама хоче визначати, що добре, а що зле. Тим самим вона ставить себе на місце Бога. Зміїна отрута діє в душі Єви: Бог стає заздрісною істотою. Водночас плоди на забороненому дереві стають ще бажаніші. Вони стають раптом «вишукані, приємні, жадані». Невизначений стан душі Єви закінчився. Далі йде дія. Поодинокі кроки тонко психологічно розпрацьовані: вона побачила, взяла, з’їла, подала.
Вона подала. – Єва не хоче бути у своєму вчинку одна, через те вона подає плід і Адамові. Він з’їв також. Єва, яка мала бути йому помічницею, стає спокусницею. Розлам між Богом і людиною здійснено. Катастрофа настала! Людина випала зі спільноти з Богом. Вона ховається від Бога. Але Бог притягує її до відповідальності.

Перші люди пізнають, що вони нагі. Це образ. Він нічого не говорить про теперішній тілесний чи статевий устрій людини. В основі цього образу лежить гра слів.
Змій пообіцяв: Ви станете «arum» – розумні, знаючі, сильні (Бут 3,5). Після гріхопадіння Адам і Єва пізнають, що вони стали «arom» [2] – нагі, бідні, незнаючі, безсилі (Бут 3,10). «Нагота» зображає безпомічність та безсилля грішника, що беззахисно наражений на усі згубні сили. Гріх ніколи не може дарувати людині благо (arum), – він завжди робить її злиденною (arom) і штовхає до загибелі.

Гріх роз’єднує з Богом. Гріх роз’єднує також і людей між собою. Чоловік звинувачує жінку, жінка перекладає вину на змія, який одурманив її своєю приголомшливою силою впливу. Вони звинувачують чарівність природи і тим самим - самого Бога (Бут 3,12-13). Відповідно до гріха настає покарання. Змій, як символ культу плідності, який на старому Сході зображався прямовисно, повинен в майбутньому за кару повзати на череві і їсти пилюку. Весь блиск його бісівської сили розвіявся (Бут 3,14-15).
Жінка покарана чоловіком. Жінка прагне чоловіка і справжнього кохання. Але він нею зловживає, поневолює, принижує своїми інстинктами до рівня речі. Покарання також уражає жінку в її покликанні матері: тягарі материнства та болі під час пологів (Бут 3,16).
Чоловік покараний землею. Земля проклята через нього. Все, що він робить у своєму завданні опанувати світ, приноситиме йому водночас замість незатьмареної радості страждання, муку і біль. Сили природи повстають проти чоловіка. Все, що він з великими зусиллями вибудував, незабаром покришиться йому під руками. В кінці сповненого зусиль життя його очікує смерть (Бут 3,17-19).
Однак найсерйозніше покарання полягає у вигнанні з раю. Якщо рай представляє глибинну життєву спільноту людини з Богом, то вигнання з раю означає втрату цієї спільноти з Богом.
Ми пізнали, що «історія» про сотворення та гріхопадіння є зодягненням богословських правд в історичне вбрання.
Мова йде, перш за все, про три великі теми: походження всього сотвореного з руки Божої, походження зла у світі з людської свободи, і нарешті питання: «Чим є людина?» Людина, яка сотворена на образ Божий, вже на початку свого існування каже «ні» Божій волі і руйнує цим гармонію творіння. Бог відходить від людини, але не назавжди. Він не полишає людину на саму себе, на її нестерпну, пекучу самотність. У Протоєвангелії, «Першій Добрій Новині» (Бут 3,15) Він обіцяє відкинутим людям Спасителя. Цим закладається напрям майбутньої історії: вона є історією спасіння. Бог веде свій народ до спасіння, яке відкривається для нас в Ісусі Христі.

Стефан КРЕНЦЕР


З німецької переклала Ольга Джумало
Перекладено за виданням: Stefan Krenzer. Der biblische Schöpfungsbericht // Ferdinand Krenzer. Morgen wird man wieder glauben. – Lahn-Verlag, Limburg 1974. – C. 187-206.


[1] Сучасні наукові дані понизили цю планку: згідно з найновішими дослідженнями «людина розумна» (homo sapiens) існує на планеті Земля лише 30-40 тисяч років. Див.: Junker, Reinhard/Scherer, Siegfried, EVOLUTION. Ein kritisches Lehrbuch. Weyel Lehrmittelverlag, Gießen, 1998. (прим. перекладача).
[2] Порівняй з німецьким «arm» – прим. перекладача.


Рейтинг статті

( 15 голосів )
Теги:     довкілля      богослов’я      Біблія
( 16087 переглядів )
 

Коментарі  

 
-1 #5 geomorfolog 04.02.2012 22:31
І я про то.
Цитувати
 
 
0 #4 Леонтій 04.02.2012 16:18
Для geomorfolog'а. До речі, сама категорія "часу" також є доволі відносною і змінною. Тим паче, що якраз "час" був створений Господом, згідно біблійного опису, лише на 4-й день творіння. Так що всі оці суперечки й дискусії про конкретну тривалість творення Богом усесвіту та вік Землі, по суті, позбавлені якогось - дуже вже значного, принципового та логічного сенсу, контексту і значення.
Цитувати
 
 
+1 #3 geomorfolog 04.02.2012 10:53
то Леонтій. Докази вже давно є. І це вже не гіпотеза, а факт. Проте не забувайте, що для Господа 6 днів для нас може бути і 6 млрд років)
Цитувати
 
 
-4 #2 Леонтій 16.01.2012 10:48
До речі, оті твердження про, мовляв, "незаперечність" виникнення нашого світу впродовж "мільойнів років", а існування Землі, начебто, налічує аж "мільярди років", фактично є не більше, ніж ГІПОТЕЗОЮ. Тобто, певним ПРИПУЩЕННЯМ, якому, до того ж, наразі таки бракує достатньої повноти - уповні серйозних, обґрунтованих і неспростовних - НАУКОВИХ доказів.
Цитувати
 
 
+3 #1 Максим 12.01.2012 13:28
Цікаво написано.

Доречі, слово "Боги" у Старому Заповіті часто вживається в розумінні "Судді". Тому спокусливі слова змія "станете як Боги" може мати таке значення "Самі станете суддями, будете вирішувати, що добре а що зле".

Порада новітнім екзегетам: не шукайте у всьому прихований зміст, бо ще знайдете на свою голову... Як написано у Слові Божому - так і треба розуміти, окрім особливих випадків де наголошено про притчу чи видіння.
Цитувати
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити