Митрополит Андрей Шептицький та комуністична ідеологія (продовження) |
Атеїстичний характер [1] соціалізму (комунізму) Соціалізм у самій своїй меті ставить за завдання боротьбу проти християнства та Церкви. Лідери соціалізму маніпулюючи настроями народу, проголошують серед населення популярні гасла, але не ставлять собі за мету вирішення важливих соціальних питань [2]: Провідникам іде о те, щоби якнайбільше людий відтягнути від святої Церкви і від віри. […] Хотіли би дійти до якнайбільшої власти і до якнайбільшого впливу і зібрати собі військо, котре би їм улягало ві всім і сліпо піддавалося їх розказам. […] Хотять християн взяти під свої розкази о людській кривді, о потребі лучитися, організуватися. [3] Крім того, для комуністів не має цінності ті речі, що для християн є святими. Для досягнення своїх цілей вони готові прикидатися «віруючими людьми» та по святотацьки брати участь та користати із Святих Тайн. Для Шептицького очевидно, що це є ще одна технологія завоювання людської довіри до представників цієї течії зокрема та комуністичної доктрини загалом [4]. Така тактика комуністів ставила собі за мету розхитувати довіру народу до Церкви. Комуністи показувати своїм «благочестивим життям» більшу моральність життя в порівнянні з провідниками Церкви, для їх дескридитації [5]. Таким чином, першим головним завдання для ідеологів комунізму є абсолютно виключити вплив Церкви на державу. Відповідно комуністи кидають досить оригінальний лозунг, що «Церква відділена від держави». Для владики Андрея така позиція є неприпустимою. Всяка влада походить від Бога, і тому висловлювання про відділення Церкви від держави є парадоксом Церква не повинна бути відлучена від держави. Згідне співжиття і співдіяння є ідеалом цих двох влад. Бо і світська влада в якомусь значенні є від Бога, тому Церква признає державу і її права. Церкває потрібна державі, й не можна подумати про справедливе і добре правління держави без огляду на Церкву. [6] Синод Єпископів УГКЦ, в теперішньому часі, також, висловлює своє занепокоєння ігноруванням ролі Церкви в суспільстві, оскільки вона покликана самим Богом служити людям та давати адекватні відповіді на морально-етичні аспекти життя осіб [7]. Однак, для комуністів проблемою є якраз те, що Бог для них не існує в принципі. З одної сторони, Суспільне вчення Соціалізму (комунізму) заперечує існування надприродної причини всього, яке для християнства є очевидними. Тому, в цьому контексті, соціалізм як такий є «сектою ворожою Богови, Церкві, вірі, ворожа народному добру» [8]. Митрополит Шептицький особливо підкреслює, що духовність людини дає їй чіткі орієнтири доброго життя. Будь-яке вчення, яке «від Христа відводить, є дорогою до звиродніння» [9]. Без сумніво варто подитися із такою дмкою. Атеїстичні теорії впровадженні в життя завдали великих страждань людству. В самій їхній суті відсутня любов та милосердя до ближнього. Відповідно там де немає любові починає панувати ненависть та нетерпимість до тих, хто думає по іншому. Власне саме з такою проблемою зіткнулася Церква з приходом радянської влади в Галичину (вересень 1939 р.). Попри побожність більшості населення на арену суспільства вийшли морально незрілі люди, духовно слабкі, які для лідерів комунізму були вигідними виконавцями їхніх планів [10]. Блаженніший Любомир висловлює подібну думку. Особи, які не мали доброго духовного виховання, стали першими жертвами атеїстичного комуністичного режиму [11]. Однак, дивлячись на діяльність комунстів через більше шістдесяти років, він бачить неконкурентноздатність атеїстичної ідеології [12]. З іншої сторони, як людина духовно зріла Шептицький не засуджує людей, які відійшли від віри, але засуджує ті принципи, які вони сповідують. Християни мають молитися за таких людей: «Тому не раз і взиваю до молитов про добро безбожників, про їх навернення та спасіння» [13]. У іншом у своєму творі «Про важливість проповіді та катихизації» (1940 р.) митрополит закликає своїх священиків до активної просвітницької діяльності серед невіруючих. Кожний священик, готуючись до проповіді чи науки має «з життя записувати собі аргументи безбожників і відповіді, продиктовані здоровим змислом простих людей» [14]. Таким чином, слуга божий Андрей висловлює свій глибокий смуток за людей, які відверто заперечують існування Бога. Для нього є цілком зрозуміло, що «правдиве заперечення існування Господа Бога є теоретично неможливе» [15]. Також, заперечення існування надприродної творчої Сили є невіглаством, відвертим незнанням християнської науки [16]. Ніхто не має право вступати в дискусію з християнством чи ставити під сумнів котрусь з його догм, доки цілісно і автентично не пізнає християнської науки [17]. Крім того, митрополит Андрей висловлює тезу, що жодна людина на світі не може бути атеїстом в повному значенні цього слова. Кожна людська особа по своїй природі повинна мати, щось найцінніше вжитті, те, що прагне досягнути. Тому, атеїсти мають свого бога. Таким чином, атеїст «в своєму житті ставляє за найважніше і перше те, що не є Богом, себто робить собі бога іншого – неправдивого бога» [18]. Однак, попри не визнання існування Бога безбожники дуже часто ще й борються проти Його особи. Таким чином, у такому акті можна побачити певний парадокс. Для Андрея Шептицького цей факт є яскравим доказом, що в глибині душі ці люди вірять в існування Творця. Тільки через велику ненависть до Бога вони борються проти Нього, та постійно переконують себе й інших в Його не існуванні. Очевидно не потрібно боротися проти того, чого немає в принципі [19]. Митрополит Шептицький дещо з іронією стверджує, що «ніхто так не інтересується релігійними питаннями, ніхто так не любить говорити про Бога, як саме ті, що про себе твердять, що вони є безбожниками і ворогами усякої релігії. Вони свідомо чи несвідомо шукають Бога…» [20]. Позиція Митрополита Андрея Шептицького має надзвичайно глибокий зміст, і з нею варто погодитися. Віра чи невіра в Бога є присутня і в сучасності. Однак, цілком зрозуміло, що відкидаючи можливість існування правдивого Бога, особа завжди замінює його образом бога, який є вигідний їй. Всім без винятку людям потрібна любов, турбота. І те, де вони шукають любов та турботу, і стає їхнім богом. Цей бог не задовольняє їхні потреби, і пошук далі триває, і буде тривати аж до пізнання правдивого Бога. Шептицький не відкидає абсолютно комунізм і готовий до дискусії. Деякі ідеї комунізму є присутні в християнському вченні, а тому ця ідеологія не є повністю ворожа Церкві. Митрополит Андрей стверджує, що «я комунізму як такого ніколи не назвав і не називаю нашим ворогом чи ворогом Церкви» [21]. Отже, можна побачити відвертий осуд атеїстичного характеру комунізму як соціального вчення, та глибокий сум за його прихильниками у творах глави УГКЦ. Попри те, важливим завданням священика є працювати для навернення цих людей. Владика Шептицький пропонує досить оригінальний спосіб вирішення цього завдання. Для Андрея Шептицького, очевидно, що «людей віддалених від Бога, треба до Бога потягнути якраз тими добрами, котрі они більше цінять. То праця перша тактично, перша часом – не значеннєм» [22]. Іншими словами, якщо основую вчення комуністів є розвиток економічних відносин і матеріальні надбання, то це і є саме ті засоби котрими можна наблизити їх до пізнання Бога. В підсумку, митрополит Андерй Шептицький наголошує на постійній пильності кожного священика (душпастиря) зокрема та всіх християн загалом в боротьбі із доктриною атеїзму. Для владики, цей виклик часує непростим завданням, але з божою допомогою можливим до виконання: У боротьбі з агресивним атеїстичним комунізмом ми маємо ще небагато вправи, брак нам популярної літератури, брак нам вишколених пропаґаторів, брак нам системи, брак нам гроша, а може, найбільше брак нам духа посвяти і людей посвяти. «…» не жалуймо своєї праці та трудів, не жалуймо свого добра в душпастирській праці, на яку нас визивають вороги нашої Церкви, вороги нашого народу. Не забуваймо, що чим більше свого добра посвятимо для царства Божого, тим обильнішою буде заплата не лише у вічності. Памятаймо на те слово Христа: «Іщете прежде царства Божого, а вся прочія приложаться вам» (Мт. 6, 33). [23] Вчення атеїзму не відбулося як таке. Людина і далі пам’ятає чи відчуває, що походить від вищого Буття – Бога.
Антиклерикалізм [24] комуністичної влади Очевидно, що з цією проблемою митрополит Андрей Шептицький зіткнувся із приходом в Галичину комуністичного більшовицького режиму (вересень 1939 р.). Однак, виникнення проблеми переслідування Церкви владика пророкував ще задовго до встановлення радянської влади в Галичині, яка сповідувала безбожництво: Безбожність, що була донедавна виїмковим явищем, піддержана могутньою державою Європи, розширяється, як страшна зараза, на цілий світ. […] Іде на нас світова революція, що вже загорнула великі області світа. Вона принесе нам передовсім безоглядне переслідування для Христової Церкви. Передовсім нас, священиків, жде, певно, вязниця, муки і смерть. [25] Саме радянська держава була втіленням на практиці вчення Маркса-Енгельса. Таким чином, роль Церкви у соціальних питаннях обмежувалась, і сама християнська віра вважалася шкідливою в державі з атеїстичною доктриною [26]. Висвітлюючи цю тему варто насамперед зазначити, що червоною ниткою у творах митрополита Шептицького є ідея свободи совісті кожної людини. Очевидно для владики є одне істинне вчення – вчення Церкви. Однак, кожна особа має вільний вибір прийняти чи відкинути його. Обов’язком влади є не тільки не втручатися у справи Церкви, але сприяти свободі кожного громадянина у виявленні своїх релігійних переконань, поважати кожну релігію. Ось як про це пише слуга Божий Андрей у своєму пастирському посланні «Наша державність» (грудень 1941 р.): У цій цивільній толеранції супроти всіх вірувань і культів влада не має входити у внутрішній зміст тих вірувань, не апробує їх, а тільки запевнює громадянам у практиці цивільну свободу. Христовій Церкві, основаній самим Богом Ісусом Христом, влада обов’язана запевнювати повну свободу виконування її Божого післаництва і проповідання слова Божого Об’явлення. [27] Однак, саме ця проблема є присутня у комуністичному способі управління. Працюючи в Галичині комуністи насильно накидають своє вчення та висловлюють відверті антицерковні ідеї [28]. Для ідеологів комунізму ідея протистояння між класами знаходить свій прояв і у відносинах між конфесіями. Очевидно, що діалог між релігіями є невигідний комуністам. Такий діалог підриває концепцію про «диктатуру пролетаріату». Митрополит Андрей як добрий батько бачить проблему з якою зустрінуться його діти. Він чітко бачить у своєму творі «Наша державність» (грудень 1941 р.) «большевицьку нетерпимість, що рідного брата зненавидить, коли тільки він у справі релігії інакше думає» [29]. Значну частину свої пастирських послань (зокрема з періоду першої радянської окупації (1939-1941) митрополит Андрей присвячує проблемі втручання комуністів у справи Церкви. Так у своєму посланні до монашества [30] (березень 1940 р.) владика засуджує втручання радянської влади у справи монастирів та тиск на настоятелів з боку комуністів. Митрополит Андрей висловлює «глибокий біль і обурення за таке кривдяче і незаконне поступування» [31]. Також, активна праця ведеться у напрямку підриву довіри простого народу до духовенства. Компроментація Церкви – це є головна мета комуністичних активістів. Оскільки саме Церква є авторитетною інституцією в суспільстві: Противники віри у своїй пресі не залишають ні одної нагоди, щоб підкопати в очах народу повагу духовенства. […] Комуністичні агітатори використовують кожне непорозуміння між священиком і народом, аби підкопати вплив священика; втискаються до церковних братств, церковних хорів і всюди переводять свою розкладову роботу. [32] Оцінюючи практичну діяльність комуністичної влади в Радянській Україні Митрополит Шептицький висловлює свій сум і обурення зневагою комуністами священнослужителів, церковних обрядів, святих місць та речей [33]. Такі дії абсолютно перешкоджають Церкві як інституції сповняти своє завдання, паралізують її діяльність: Останні місяці принесли нові переслідування, нові численні церкви замкненні, нові ув’язнення священиків. Спалено і знищено безліч святих ікон, знесено неділю і насилувано робітників і учеників шкіл працювати у святі дні, а робітників і їх урядників змушувано під карою позбавлення карток на хліб, одіж і мешкання – до підписання формального акту відступлення від віри й ненависти до Господа Бога. [34] Очевидно, комунізм у самій своїй суті не сприймає національні та релігійні традиції народів. Відповідно коли комуністична система починає діяти на певні території, то на зміну усталених приходять інші традиції та порядки [35]. Крім того, у своєму «Зверненні до духовенства у справі видання шематизму на 1944 р.» (вересень 1942 р.) митрополит Андрей перераховує різні методи наступу комуністичної влади на Церкву (антирелігійні мітинги, арешти духовенства, та ін.) [36]. У пастирському посланні «Про тих, що жиють по євангельским радам» (жовтень 1940 р.) Шептицький відверто протестує супроти наступу на монаші чини та згромадження. Комуністична влада у своїх діях переходить від простого залякування до постанов про закриття монастирів [37]. Він піддає критиці «ухвали народніх депутатів, що нею були знесені монастирі, а їх добра – сконфісковані» [38]. Попри негативні наслідки у відносинах між комуністичною владою митрополит Галицький бачить в цьому і позитивний момент. Більшовицька влада своїми діями підірвала довіру народу, а що найголовніше навернула людей до Церкви та Бога. Втручання влади у справи кожної особи зокрема та різноманітних суспільних спільнот (серед них Церква займає одне з ключових місць) показало істинний вигляд і мету цієї влади. Тому, владика Андрей підкреслює, що «большевицьке панування много грішників повернуло до Бога; у всіх церквах у цілому краї приходили до сповіді й побожно причащалися навіть такі, що їх цілими літами ніхто не бачив у церкві» [39]. Справді дуже цікавим фактом є те, що навертатися до Бога почали тільки під час страждань.напевно це є частиною нашою природи, щоб дати належну оцінку чогось, мусимо це втратити. Іншим позитивним елементом у цьому питанні є переосмислення багатьма людьми ієрархії цінностей свого життя. Комуністична ідеологія зайнявши панівні позиції в суспільстві підірвала попередній суспільний устрій. Церква у цьому контексті була однією з багатьох інституцій, яка попала під утиски та спроби знищення комуністами та їх прихильниками. В той не простий час Церква та її ідеї навпаки набирали популярності серед людей. Про це пише митрополит Галицький у пастирському посланні «Марія-Мати» (14-15 квітня 1942 р.) вже в часи німецької окупації Галичини (1941-1944): Коли під большевиками вороги Церкви виступали ясно з наміром знищення Церкви і християнського народу, здавалося, що тоді християни почали розуміти, чим віра, вічне спасіння і Божа благодать. Люди горнулися до церкви; навіть такі, що цілими літами не сповідалися. [40] В підсумку, Шептицький як людина вірна Богові, підкреслює на постійній опіці Творця своєю Церквою, попри постійні намагання атеїстичного уряду щодо її знищення Митрополит наводить один цікавий випадок у конфлікті з комуністичною владою: Кілька днів перед відходом большевиків, уже після вибуху німецько-большевицької війни, чиновники НКВД, переводячи ревізію в Капітулі, випровадили всіх мешканців капітульних будинків і поставили їх на подвір’ю між церквою а моїм домом під стінами і мали виконати виданий вже приказ усіх арештувати і завести до в’язниці на вулицю Лонцкого. Тільки припадково, з невиясненої причини, приказу цього не виконано і всім позволено вернутись додому. [41] Підсумовуючи, можна сказати, що інститут Церкви існує вже дві тисячі років, а різні соціальні системи та вчення, які боролись проти Церкви, виникали і занепадали.
Відношення комунізму до моральних питань Аналізуючи питання моралі у комуністичному вченні митрополит Андрей Шептицький наголошує на декількох аспектах. Перший з них – комуністична система у самій своїй суті викривлює людську особистість. Формує в ній безвідповідальність за свої вчинки. Робить з неї простого виконавця чужих наказів та бажань [42]. Можна сказати, що формує особистість людини в неправді, неможливості пізнання правди про себе та оточуючий світ [43]. Також, владика критикує ставлення комуністів до Тайни подружжя і цінності родинного життя. Нормою для комуністичної ідеології є практика розриву подружжя через розвід. Така концепція вносить невпорядкованість у сімейні відносини, позбавляє подругів відповідальності за свої вчинки [44]. З критикою «пропаганди нечистоти, невірного життя», подібно виступає блаженніший Любомир, оскільки ці ідеї активно афішуються і в сучасному суспільстві [45]. Крім того, неприпустимим для владики Андрея Шептицького є факти про вбивства ненароджених дітей (аборти), які стаються з свідомого дозволу комуністичної влади зокрема на законодавчому рівні [46]). Ця влада вже сама усвідомлює шкоду такої «свободи» [47]. Подібні проблеми бачить Синод Єпископів УГКЦ у сучасності. Цивільні закони за своєю суттю сприяють вчинення абортів, а держава залишає на одинці з проблемами сім’ї [48]. Не меншій критиці піддає митрополит Галицький ідею комунізму про первинну роль державного виховання майбутнього покоління (дітей та молоді) над вихованням в сім’ї. Маніпуляція свідомістю молоді та втягування у різні агітаційні організації – це є методи виховання, якими користуються комуністи задля досягнення своїх цілей. Очевидно, що тут порушується «вітцівське право» (право батьків) на виховання свого потомства. Тим більше, що це право дароване Господом Богом [49]. Щось подібне можна знайти у вченні Папа Лев ХІІІ, який ще додає думку, що нахабне втручання держави у питання родини порушує єдність та зв’язки між її членами [50]. Також і глава УГКЦ Блаженніший Святослав стоїть чітко на позиції, що «остаточно: батьки мають право виховувати своїх дітей згідно з тими засадами і вартостями, які сповідують самі» [51]. Архиєпископ Любомир Гузар говорячи про тоталітарні держави (зокрема комуністичну) підкреслює, що виховання для них – це ключовий компонент у досягненні абсолютного контролю над людською особистістю зокрема та суспільства вцілому [52]. Така розгнузданість у питаннях моралі матиме свої наслідки у справі виховання молоді. Вільне відношення комуністів до питань подружньої чистоти та поміркованості призведе до поширення розпусти серед молодих хлопців і дівчат [53]. В кінцевому результаті, українська сім’я піддаватиметься моральному упадку, фундамент сім’ї підважуватиметься із середини [54]. Критичні зауваження очільників УГКЦ є цілком доречні. Не розуміння важливості дотримання моральності в житті матиме плачевні наслідки для людства. В кінцевому результаті воно само себе винищить.
10. А. Кравчук. Соціальне вчення і діяльність митрополита Андрея Шептицького. Записки НТША, 228 т. // http://www.anthropos.org.ua/dspace/handle/123456789/2057 (4 квітня 2011). 11. Звернення до старших членів Української Греко-Католицької Церкви з нагоди завершення патріаршого собору «Молодь у Церкві третього тисячоліття» (2007 р.) // Соціяльно зорієнтовані документи Української Греко-Католицької Церкви (1989-2008) / заг. ред. Леся Коваленко. Львів вид-во УКУ 2008, с. 431. 12. Цю думку Блаженніший Любомир висловлює у пастському посланні про сім’ю (2001 р.) // Соціяльно зорієнтовані документи Української Греко-Католицької Церкви (1989-2008) / заг. ред. Леся Коваленко. Львів вид-во УКУ 2008, с. 199. 13. Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства Про безбожників і Зєдинення Церков (1940 р.) // А. Шептицький. Пастирські послання (1939-1944). Т. 3, с. 41. 14. Пастирське послання Митрополита Андрея Про завдання проповіді (1940 р.) // А. Шептицький. Пастирські послання (1939-1944). Т. 3, с. 46. 15. Пастирське послання Митрополита Андрея Про важливість молитви за безбожників (1940 р.) // А. Шептицький. Пастирські послання (1939-1944). Т. 3, с. 33. 16. Якщо подивимося на історичний контекст цього періоду, то на початку ХХ ст. серед української інтелігенції активно популяризувалися ідеї соціалізму. ЦІ ідеї ставили під сумнів раціональність християнської віри та існування Бога взагалі. Тому послання «До руської інтелігенції» було адекватною реакцією Церкви на виклики часу. // Василь Ленцик. Визначні постаті Української Церкви:Митрополит Андрей Шептицький і Патріарх Йосип Сліпий.Львів «Свічадо 2001, с. 43. 17. Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства До руської інтелігенції (1901 р.) // А. Шептицький. Пастирські послання (1899-1914). Т. 1, с. 184. 18. Пастирське послання Митрополита Андрея Про важливість молитви за безбожників (1940 р.) // А. Шептицький. Пастирські послання (1939-1944). Т. 3, с. 33. 19. Пастирське послання Митрополита Андрея Про важливість молитви за безбожників (1940 р.) // А. Шептицький. Пастирські послання (1939-1944). Т. 3, с. 34. 20. Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства Про безбожників і З’єдинення Церков (1940 р.) // А. Шептицький. Пастирські послання (1939-1944). Т. 3, с. 42. 21. Там же, с. 41. 22. Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства О квестії соціальній (1902 р.) // А. Шептицький. Пастирські послання (1899-1914). Т. 1, с. 549. 23. Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства Про поборювання ворожої Церкві пропаганди (1927 р.) // А. Шептицький. Пастирські послання (1918-1939). Т. 2, с. 48. 24. Антиклерикалізм – суспільно-релігійний рух. Найбільшого розвитку набув в добу Середньвіччя (V ст. -XV-XVIст.). Цей рух критикує політичну діяльність та соціальну роль Церкви, також пороки суспільства і держави, які функціонують на основі церковних постулатів. // Новая Философская Єнциклопедия. Том 1. Москва «Мисль». 2000, с.116. 25. Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства та вірних щодо переслідування Церкви та з пересторогою перед безбожністю (1932 р.) // А. Шептицький. Пастирські послання (1918-1939). Т. 2, с. 88. 26. А. Кравчук. Соціальне вчення і діяльність митрополита Андрея Шептицького. Записки НТША, 228 т. // http://www.anthropos.org.ua/dspace/handle/123456789/2057 (4 квітня 2011). 27. Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства та народу Наша Державність (1941 р.) // А. Шептицький. Пастирські послання (1939-1944). Т. 3, с. 134. 28. А. Кравчук. Соціальне вчення і діяльність митрополита Андрея Шептицького. Записки НТША, 228 т. // http://www.anthropos.org.ua/dspace/handle/123456789/2057 (4 квітня 2011). 29. Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства та народу Наша Державність (1941 р.) // А. Шептицький. Пастирські послання (1939-1944). Т. 3, с. 145. 30. Особливо гостро проблема втручання цивільних органів влади у церковні справи постала з приходом Червоної Армії в Галичину (вересень 1939 р.). Почали закриватися монастирі, а монастирські будівлі обладнувались під склади, лікарні чи інші установи, як потребував комуністичний уряд. Як глава Церкви Митрополит Адрей однозначно давав оцінки таким незаконним діям влади. // Cyril Korolevsky. Metropolitan Andrew (1865-1944). Stauropegion Lviv 1993, р. 357. 31. Послання Митрополита Андрея Шептицького до монарших чинів та згромаджень Про переслідування Церкви радянською владою (1940 р.) // А. Шептицький. Пастирські послання (1939-1944). Т. 3, с. 20. 32. Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства Про поборювання ворожої Церкві пропаганди (1927 р.) // А. Шептицький. Пастирські послання (1918-1939). Т. 2, с. 45. 33. В 20-30 их. рр ХХ ст. Церква (як греко-католики так і православні) зустрілася з прями руйнівними діями радянської влади щодо церковних інституцій. Шептицький як проникливий провідник Церкви реагує окремими посланнями на дії комуністичних лідерів щодо братів-християн в Радянському Союзі. // Cyril Korolevsky. Metropolitan Andrew (1865-1944). Stauropegion Lviv 1993, р. 294. 34. Пастирське пос лання Митрополита Андрея про переслідування християнської віри в Радянській Україні, Білорусії та Росії (1930 р.)// А. Шептицький. Пастирські послання (1918-1939). Т. 2, с. 74. 35. Bohdan R. Bociurciw. Sheptyskyi and the Ukrainian Greek Catholic Church under Soviet Occupаtion, 1939-1941. // Paul Robert Magocsi, editor. Morality and Reality. Edmonton. 1989, р. 113. 36. Звернення Митрополита Андрея до духовенства у справі видання шематизму на 1944 р. (1942 р.) // А. Шептицький. Пастирські послання (1939-1944). Т. 3, с. 512. 37. У своєму посланні «Про тих, що жиють поєвангельським радами» Владика Андрей через зміни в суспільно-політичному житті дає чіткі настанови настоятелям монастирів, як вони мають діяти, коли переслідування Церкви торкнеться спільнот, якими вони опікуються. Фактично, це послання було відповіддю на виклики часу, які постали перед Церквою зприходом комуністів в Галичину (вересень 1939 р.) // Василь Ленцик. Визначні постаті Української Церкви:Митрополит Андрей Шептицький і Патріарх Йосип Сліпий.Львів «Свічадо» 2001, с. 67. 38. Пастирське послання Митрополита Андрея Про тих, що жиють по євангельським радам (1940 р.) // А. Шептицький. Пастирські послання (1939-1944). Т. 3, с. 83. 39. Пастирське послання Митрополита Андрея до вірних на Великий піст (1942 р.) // А. Шептицький. Пастирські послання (1939-1944). Т. 3, с. 164. 40. Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства та вірних Марія-Мати (1942 р.) // А. Шептицький. Пастирські послання (1939-1944). Т. 3, с. 174. 41. Звернення Митрполита Андрея з приводу завершення ІІІ Архиєпархіального Собору 1942 р. (1942 р.) // А. Шептицький. Пастирські послання (1939-1944). Т. 3, с. 561. 42. Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства та вірних із закликом до покаяння в часі Великого посту (1938 р.) // А. Шептицький. Пастирські послання (1918-1939). Т. 2, с. 413. 43. Andrii Krawchuk. Christian Social Ethics in Ukraine. Edmonton, p 107. 44. Пастирське послання Митрополита Андреядо духовенства та вірних Осторогога перед загрозою комунізму (1936 р.) // А. Шептицький. Пастирські послання (1918-1939). Т. 2, с. 324. 45. Проповідь блаженнішого Любомира під час Божественної Літургії з нагоди всеукраїнської прощі до Зарваниці (2003 р.) // Соціяльно зорієнтовані документи Української Греко-Католицької Церкви (1989-2008) / заг. ред. Леся Коваленко. Львів вид-во УКУ 2008, с. 591. 46. У своєму посланні «Пересторога перед загрозою комунізму» (2 серпня 1936 р.) митрополит Андрей Шептицький опирається на реальні факти в Радянському Союзі. Як відомо легалізація абортів тут відбулася в 1920 р. Постанова про заборона вчинення абортів була прийнята лише в 1936 р. // о. Ігор Бойко. Біоетика. Видавництво Українського Католицького Університету. Львів 2008, с. 82-83. 47. Пастирське послання Митрополита Андреядо духовенства та вірних Осторогога перед загрозою комунізму (1936 р.) // А. Шептицький. Пастирські послання (1918-1939). Т. 2, с. 324. 48. Пастирський лист синоду єпископів УГКЦ з нагоди року родини (2003 р.) // Соціяльно зорієнтовані документи Української Греко-Католицької Церкви (1989-2008) / заг. ред. Леся Коваленко. Львів вид-во УКУ 2008, с. 294. 49. Пастирське послання Митрополита Андрея до духовенства О квестії соціальній (1904 р.) // А. Шептицький. Пастирські послання (1899-1914). Т. 1, 525, 526. 50. Пор. Еncyclical of Pope Leo XIII on capital and labor «Rerum Novarum», 14 // http://www.vatican.va/holy_father/leo_xiii/encyclicals/documents/hf_l-xiii_enc_15051891_rerum-novarum_en.html (10 квітня 2011). 51. Прес-конференція Блаженнішого Святослава Шевчука (29.03.11). // http://www.credo-ua.org/ (5 травня 2011). 52. Доповідь Блаженнішого Любомира на семінарі «Законодавство України про освіту і Церкву (2006 р.) // Соціяльно зорієнтовані документи Української Греко-Католицької Церкви (1989-2008) / заг. ред. Леся Коваленко. Львів вид-во УКУ 2008, с. 357. 53. Пастирське послання Митрополита Андреядо духовенства та вірних Осторогога перед загрозою комунізму (1936 р.) // А. Шептицький. Пастирські послання (1918-1939). Т. 2, с. 325. 54. А. Кравчук. Соціальне вчення і діяльність митрополита Андрея Шептицького. Записки НТША, 228 т. // http://www.anthropos.org.ua/dspace/handle/123456789/2057 (4 квітня 2011). Юрій Демянчук магістр богослов'я Tеги:
( 4 голосів )( 7732 переглядів ) |
-
Архів
-
Рубрики
- 2024 (1)
- 2023 (7)
- 2022 (33)
- 2021 (37)
- 2020 (6)
- 2019 (1)
- 2018 (4)
- 2017 (19)
- 2016 (38)
- 2015 (65)
- 2014 (35)
- 2013 (60)
- 2012 (36)
- 2011 (57)
- 2010 (62)
- 2009 (19)
Роздуми
-
Це питання хвилює не одне небайдуже серце. Не залишався осторонь від нього і Папа Бенедикт XVI (Йосиф Рацінгер) відхід до вічності якого став для Церкви нагодою переосмислити його багату богословську спадщину. Ще в 2006 році у видавництві «Місіонер» вийшла його збірка «Цінності в часи перемін: Долання майбутніх…
Шляхом святих
-
Детальніше...
Хрестоносний, бо саме цим знаком потаврувала його груди рука НКВС-івського садиста. Як свого часу Каяфа, підкорюючись владному Господньому велінню, пророкував про Христа, прагнучи Його смерті, так і тепер безбожник виявив світові правду про славного звитяжця, який від юних літ пішов за Христом, присвятив Йому свою молодість у тиші монастирської келії, проповідував Його на спасіння інших, не зрадив, не відрікся, а поніс Його хрест на власну Голготу.
-
Теги
-
Фото
-
Відео