Гаррі Поттер: якщо приглянутись уважніше … Друк

b_300_0_16777215_0___images_stories_zzytta__22.jpgКниги Джоан Роулінґ про Гаррі Поттера деякі фанати замовляли за півроку до виходу, навіть не знаючи сюжету. Чар цього літературного явища охопив величезну кількість читачів різного віку у всьому світі. Як буває у таких випадках, оглядачі висловили свої «за» і «проти» щодо придатності субкультури Гаррі Поттера для дітей. Дехто вважає серію невинною розвагою, що надихає та морально формує, інші ж стурбовані тим, що вона стирає тавро з окультного і розмиває межу між правильним та неправильним, наражаючи дітей на витончені підсвідомі небезпеки. Отже, основне запитання таке: «Чи історії про Гаррі Поттера можуть зіпсувати, чи навпаки – позитивно підтримують моральну формацію дітей?».


Багато людей з добрими намірами захоплено розхвалюють книги про Гаррі Поттера, аргументуючи, що у світі, просякнутому духом постмодернізму (а постмодернізм, як відомо, не допускає існування абсолютно істинного чи хибного – поширює думку про те, що існує багато «правд», та що все відносне), ці історії змальовують образи, які дають змогу дітям зрозуміти, що істинне, а що – ні (зауважте, постмодерністське світобачення «з’їдає себе самого», тому що, якщо все відносне і не існує правди, тоді й сам постмодернізм відносний, а отже – не є правдою). Дехто навіть йде далі, стверджуючи, що Гаррі Поттер – це не лише невинна розвага, але й так само заслуговує похвали, як і «Хроніки Нарнії» К. С. Льюїса, «Гоббіт» і серія «Володар перснів» Дж. Р. Р. Толкіна та інші вшановані часом казки.

На лихо, такі погляди обманюють поверхове розуміння потужного впливу яскравих культурних символів на моральну формацію дітей. Вони також некоректні щодо багатьох основних моментів використання магічного в літературі. І, на жаль, часто супроводжуються принизливим ярликом «фундаменталіст», який навішують всім тим, хто дотримується більш негативної думки про Гаррі Поттера.

Переважно дітей формують свої погляди на світ не з праць богословів, а з оповідань, казок та інших джерел. Навала індоктринації вливається в дитячі життя з фільмів, відео, книг, музики та інших засобів масової інформації, включно з тиском однолітків. Отже, батьки повинні ретельно приглядатися до світогляду, який пропонує художня література – унікальний Божий дар розрізнення, що його мають батьки, ніколи не треба замінювати культурним захопленням та довіряти популістським форматорам суспільної думки.

Не зважаючи на комерційний успіх книг і фільмів про Гаррі Поттера, є суттєві застереження поважних людей щодо цього явища, і вони варті того, щоб перевірити їх на слушність, а не відкидати як «фундаменталістські». Особливо тому, що неточності, які виникають з аргументів на користь Гаррі Поттера, часто поширюють авторитетні люди, люди, яким довірене духовне, культурне й освітнє виховання спільноти та її дітей.


Поділяй і володій


Часто ті, хто вважають себе «прогресивнішими» чи «просвіченішими», навішують на інших ярлик «фундаменталіст». Прихильники Гаррі Поттера особливо схильні його використовувати.

Термін «фундаменталіст» – принизливий, поверхово застосовуваний до тих, хто дотримується традиційних ортодоксальних поглядів у релігії і культурі. Очевидно, що така тактика не тільки нехристиянська, вона також надто все спрощує і фактично некоректна. Є багато християнських спільнот (євангельські християни, православні, католики тощо), не фундаменталістських у своїх світоглядах чи інтерпретації Святого Письма, однак вони притримуються принципів, протилежних до магії та окультизму.

Приписування людям позицій, яких вони не підтримують, відображає ментальність типу «поділяй і владарюй». Вона налаштовує одну сторону проти іншої і виключає нагоди для плідного діалогу. Чому? Тому що група, яка навішує ярлики, вважає, що має ключі до істини, особливу «проникливість», потрібну для подолання «невірних», і, що найгірше, вважає, що має право говорити від імені всіх. Якщо ми бажаємо оцінити явище Гаррі Поттера спокійно та належно, то такої тактики, як навішування ярликів, треба уникати.


Магія з погляду віри


Прихильники Гаррі Поттера часто висувають твердження, що ці історії формують позитивні якості і чесноти, … і якщо в них використано трохи «білої» магії, щоб ефективніше розповсюджувати добро, тим краще.

Що таке магія, чари, чаклунство? Магія – це вміння управляти людьми чи іншими живими істотами, природними явищами, силами чи наслідками за допомогою прикликання надприродних сил, що відбувається через ворожіння, заклинання, ритуали та забобони. Її прихильники, зневірившись у Бозі, молитвами і благаннями намагаються досягнути бажаного результату без Бога. Відтак, оскільки і магія, і чаклунство намагаються досягти результатів, які виходять за межі людських сил, то вони передбачають диявольську угоду з духами злоби або, щонайменше, – заклик до їхнього втручання в людські справи.

Чи є різниця між «чорною» та «білою» магіями? Якщо брати до уваги їхні цілі, то різниця і справді є. Однак вона дуже маленька, або її взагалі нема з огляду на засоби, які використовують для їх досягнення, та джерело сили для цих типів магії.

«Біла магія» у книгах про Гаррі Поттера – це сила, здатна зняти закляття та використати «сили темряви» для добрих цілей (вдумайтесь, що це означає!), тоді як «чорна магія» – здатність накласти закляття заради зла. Насправді «біла магія» – це всі види чаклувань без прямого звернення до диявола, тоді як «чорна магія» – пряма залежність від демонів чи самого диявола. На жаль, люди в наш час бояться виглядати «непрогресивними» у своєму мисленні, і тому не тільки применшують вплив диявола на людські справи, а й сумніваються в існуванні самого диявола. Якщо диявола нема, тоді, напевно, трохи магії чи чаклунства не зашкодить… Такі люди дуже помиляються.

Насправді, Святе Письмо забороняє будь-які магічні практики. Чому? Тому, що це в будь-якому випадку заперечення Бога і звернення до диявола. Зверніть увагу, як про це говорить, наприклад, Книга Второзаконня: «Щоб не було в тебе нікого, … хто ворожить, або кидає жеребом, або заговорює, або волхвує; або нашіптує, або викликає духів, або віщує, або розпитує мерців. Бо огидний для Господа кожен, хто це робить» (Втор. 18, 10–12). У Першій Книзі Самуїла (1 Сам. 15, 23) чарівництво прирівняне до духа бунту проти Бога. У Діяннях апостолів Петра і Павла з найвищою суворістю протиставлено силі магів та чарівників (пор. Ді. 8, 9–24; 13, 6–12; 19, 18–20). Окрім того, такі твори, як Дідахе (V, 1) та Послання Варнави (ХХ, 1) наполегливо застерігають ранніх християн проти практикування магії. Св. Григорій Великий, св. Августин, св. Іван Золотоустий та св. Єфрем викривали магію.

Що більше, Катехизм Католицької Церкви недвозначно стверджує: «Усяке вдавання до чаклунства або чародійства, за допомогою яких намагаються заволодіти окультними силами, щоб поставити їх собі на службу й отримати надприродну владу над ближнім, – навіть щоб цим забезпечити його здоров’я, – вступає у важку суперечність із чеснотою релігійності» (ККЦ 2117). Це суворі слова, однак цілком зрозумілі, якщо взяти до уваги, що подібні використано в Катехизмі для засудження похоті, розпусти та абортів (до речі, якщо б Гаррі Поттер для спасіння своїх друзів у Гоґвартах використовував секс, то чи розглядали би ми ці книжки як прийнятну дитячу літературу?). Також і Вчитель Церкви св. Тома Аквінський навчає, що християни ніколи не мають морального права займатися магією чи чаклунством: «Людині не було дано сили над демонами, щоби використовувати їх для власних цілей. Навпаки, їй було наказано боротися проти них. Отже, людина ні за яких не має права використовувати допомогу демонів шляхом угод з ними – чи то мовчазних, чи виразних». («Сума теології», ІІ–ІІ, q. 96, art. 3). Навіть якщо окультні дії роблять суто з цікавості, то це гріх, бо це або підтверджує брак віри, або – марний забобон. Зрештою, офіційний ватиканський екзорцист о. Ґабріеле Аморт застерігав батьків у грудні 2001: «За Гаррі Поттером криється підпис князя тьми – диявола».

І якщо глянути на проблему магії з іншого боку, то треба зауважити: за допомогою «білої» магії неможливо прикликати ангелів, щоб використати їх у добрих цілях. Чому? Тому що ангели підкоряються тільки Богові. Ми можемо молитися до ангелів, просячи їхнього заступництва, однак остаточно вони підкоряються Божій волі і сповняють наші прохання тільки тоді, коли Бог накаже чи дозволить їм це зробити. А демони, можна сказати, більш ніж готові «допомогти», щоб обманути і зруйнувати саму особу, яка їх призиває.

Використання будь-якої форми магії (закляття, чари, амулети, астральні проекції, кристали) або намагання задіяти, викликати, контролювати окультні сили, чи інша взаємодія з ними (консультація з медіумами, астрологами, гіпнотизерами, ворожбитами на картах, шаманами та чаклунами чи вдавання до передбачення долі) – хибне, потенційно небезпечне і суперечить вірі. Більше того, з католицького та православного погляду та згідно з офіційним вченням цих Церков, добрих чарівників не існує. Нема інших добрих духів, окрім ангелів, і нема інших злих духів, окрім демонів.


Магія в дитячій літературі ... та у книгах про Гаррі Поттера


Відношення між релігійною вірою та окультизмом очевидне: практикування магії строго заборонене, бо духовно воно надзвичайно небезпечне. Але що, коли магія змальована в літературі? Чи казки і фантастичні історії не переповнені магією? Наприклад, магія і відьми, метаморфози, прокляття і заклинання є в казках братів Ґрімм чи Ганса Хрістіана Андерсена, а ці твори завжди відігравали важливу роль для декількох поколінь дітей і вважаються кращими зразками дитячої літератури впродовж історії.

Прірва між окультними практиками в реальності і вигаданою магією – важливий чинник для розрізнення між потенційно небезпечним та потенційно корисним представленням магії в літературі. Чи є різниця між задіянням в окультних практиках та читанням вигаданих історій? Це важливо. Ключове запитання: чи ті способи, якими зображена магія в дитячій літературі, можуть вплинути на юних читачів так, що вони справді намагатимуться спробувати цей заборонений плід, і відтак поставити під загрозу своє духовне та моральне благо?

b_300_0_16777215_0___images_stories_zzytta___2.jpgНасправді треба ретельно розрізняти між магією, що використовують міфічні істоти, які від природи володіють такими силами, та магією, що використовують людські літературні персонажі, які від природи не мають магічних сил. Відмінність між цим двома типами істот величезна, і важливо це чітко усвідомлювати, щоби зрозуміти, чим відрізняються ідеї, пропаговані книгами про Гаррі Поттера та повчальні історії, зображені, наприклад, у «Володарі перснів» Толкіна чи «Хроніці Нарнії» Льюїса.

Перш за все, Толкін і Льюїс обмежують практикування магії як безпечного та законного заняття другорядними персонажами, нею не займаються головні герої, з якими читач передовсім бажає себе ідентифікувати. Натомість, Гаррі Поттер – учень школи магії –головний герой оповідань.

По-друге, Толкін і Льюїс обмежують практикування магії як безпечного та законного заняття цілковито вигаданими місцевостями, означеними такими топонімами, як Середзем’я чи Нарнія. Це світи, які не перетинаються ні в часі, ні у просторі з нашим світом та перебувають поза межами юдео-християнської історії спасіння та Божого одкровення. Натомість, Гаррі Поттер живе в літературизованій версії нашого світу, його можна впізнати в часі і просторі – в Англії нашої ери. Це означає, що існує морально значуща відмінність між літературним підходом, що наближає використання магії до умов досвідчуваного читачем світу, та підходом, який ставить бар’єр між світом, зображеним у літературі, та реальним світом читача, даючи зрозуміти: «Магія не для нас!». Історії про Гаррі Поттера набагато тісніше – уявно й поняттєво – наближають практикування магії до щоденного життя і досвіду юних читачів, аніж більшість інших історій про магію та ілюзії, а художні образи Джоан Роулінґ заохочують до особистої ідентифікації юних читачів із хлопчиськом-магом.

По-третє, у «Володарі перснів» Толкін зображає магію сповненою обману. Надприродні сили, які насправді не належать людині, знову й знову представлені як такі, що мають руйнівний вплив на неї та на всіх інших істот, яким вони не притаманні. Гоббіт Фродо у «Володарі перснів» майже повністю виснажений через перстень. Люсі і Діґорі у «Хроніках Нарнії» Льюїса піддаються спокусі і використовують магію так, як не мали права робити. Натомість, для Гаррі Поттера практикування магії – певний тип спасіння від жахливих родичів та всіх труднощів, які йому доводиться долати.

У «Володарі перснів» Ґандальфа справді називають «чарівником», однак він не класичний чаклун. Його раса, істарі, – щось середнє між ангелами і людьми. Це щось зовсім інше, ніж люди-маги у книгах про Гаррі Поттера, де світ окультних символів – основна метафора, що може зменшити обережність дитини щодо справжньої окультної активності в навколишньому світі. Тільки істоти вищого порядку в уявному світі Толкіна використовують надприродні сили. Злі характери у «Володарі перснів» та «Хроніках Нарнії» зіпсували ці дари (хто забуде злу Білу відьму з оповідання «Лев, відьма і шафа?»), або ж – якщо йдеться про людей – намагалися здобути їх, однак були обмануті і зруйновані (у «Володарі перснів» ні Фродо, ні Більбо, ні більшість другорядних персонажів не використовують магії взагалі). Льюїс із винятковою майстерністю знову й знову показує пагубний вплив сил, які не притаманні людині.

По-четверте, і Толкін, і Льюїс як християнські письменники наголошують, що перемога над злом залежить від смирення, відваги, любові, самопожертви – від природних людських чеснот, а не від сил, непритаманних людям. Головний персонаж Толкіна, гоббіт Фродо, перемагає зло вірністю правді, відкидаючи незаконну силу, витривало залишаючись у стані слабкості (зауважте аналогію з християнським розумінням витривалості і слабкості). Натомість, головний герой Джоан Роулінґ, Гаррі Поттер, перемагає зло завдяки накопиченню сили. Однак ця сила (за своєю суттю) така ж, як і в його злого супротивника.

По-п’яте, у книгах про Гаррі Поттера не пояснено походження магії, не з’ясовано її зв’язок із надприродним світом. Її зведено до невинної механічної техніки, яка спрацьовує, якщо старанний учень відвідує уроки в Гоґвартах і дотримується правил. Однак не показано жодного джерела цих правил, як і остаточного джерела магії – «білої» чи «чорної». Щоправда, в Гоґвартах не викликають демонів, та магію представлено невинно і привабливо для юних читачів, які, очевидно, захоплені нею. У світі Гаррі Поттера магія – морально нейтральна сила, яка в руках «добрих» персонажів служить добру, а в поганих – злу.

Самого твердження, що книги Роулінґ намагаються показати, що добро краще, ніж зло, не достатньо для захисту. Насправді, набагато правдоподібніше звинувачення, що Роулінґ радикально розмила межу між добром і злом, надаючи іншого значення обом. Магія Роулінґ та Толкіна і Льюїса – це контраст. Добрі персонажі в Середзем’ї і Нарнії не накладають заклять на людей, не викликають духів для спілкування, як із добрими сусідами, не змішують чарівних напоїв. «Добрі» персонажі в Гоґвартах роблять все це і більше. У Нарнії перстень переносить дійову особу до іншого світу, а в Середзем’ї у критичний момент, коли потрібно вчинити подвиг, б’є блискавка. Натомість у Гоґвартах злий Вальдеморт зачаровує щоденник, щоб заволодіти душею дівчинки. Як можна не переконатися, що існує засаднича різниця між традиційною дитячою фантастичною літературою та відьмацтвом оповідей Джоан Роулінґ?

Заради справедливості треба зазначити, що Роулінґ не допускає звичайного поділу людей на добрих і злих, і Гаррі Поттер усвідомлює, що він не є неминуче добрим. І не можна заперечити, що якась відвага, любов і вірність все ж у цих оповіданнях присутні. Однак це справжня мішанина правди і неправди та розмивання меж між добром і злом, що робить їх оманливими, особливо для дітей. Зауважте, що, вірність, наприклад, притаманна всім людям, навіть тим, які скоювали найогидніші злочини, практикували найгірші форми ідолопоклонства. Наркобарон вимагає вірності від своїх наркоділків і одежрує її. Однак чи турботливий та люблячий батько представлятиме своїм дітям наркобарона як добрий приклад чесноти вірності?

По-шосте, підхід Толкіна і Льюїса, суперечить аргументам, що нібито Гаррі Поттер здатен долати різні вияви зла, бо починає усвідомлювати в собі злі риси, з якими змушений боротися щодня (правда!), бо магія безпечна і може бути позитивно витлумачена як метафора особового зростання, що допомагає подолати ці злі риси (хибно!).

Залишаючи поза увагою проблематичну думку, що магію можна інтерпретувати як «безпечну», жоден християнин не погодиться з підтекстом, що натхнене Святим Духом особове зростання можливо замінити «самовдосконаленням» за допомогою магії (метафоричної чи реальної), або «зростанням» без Бога. Вірш із Послання до Филип’ян: «Я можу все в Тому, Хто укріплює мене» (Флп. 4, 13), – повинен бути надихаючою дійсністю (а не лише метафорою) для нашого духовного зростання, бо для християн не існує іншої дороги, крім дороги хреста, де так яскраво й радикально виявляється наша слабкість.

По-сьоме, християни знають, що окультизм не тільки ґрунтується на хибних поняттях про дійсність, він робить тих, хто його практикує, вразливими до обману й шкоди злих духів. Крім того, окультизм живить нездоровий потяг до гностичної спокуси скритого, езотеричного знання та сили, доступних тільки еліті – небагатьом вибраним або адептам.

Гностики – єретичні «християни», які ледь не зруйнували ранню Церкву, – вважали, що людина спасається сама через здобуття таємного знання і сили. Св. Іриней та інші Отці Церкви вважали засновником гностицизму Симона-чарівника, мага, якого ап. Петро суворо скартав (див.: Ді. 8, 9–24), який про людське око покаявся, щоб повернутися до своїх попередніх нечестивих практик.

Світ Гаррі Поттера засадничо гностичний на практиці: магія тут представлена як притаманна людській природі здатність, що потребує лише пробудження та формування через осягання езотеричного знання і сили. Більше того, Джоан Роулінґ змальовує чаклунство не як моральну тему, а як питання спадковості, чим ще більше збиває з толку читача.

Гностицизм виявляється й у тому, що тільки успішні чаклуни мають таємні знанням, необхідні для «справжнього» чаклунства, тоді як «маґґли» нічогісінько не знають про магію: вони навіть не знають про існування гоґвартської спільноти. Якщо учні практикують магію на очах простолюддя, то їх суворо карають, хоча Гаррі порушує це правило з легким каяттям: тим «маґґлам», які стали свідками магічних практик, могутні супер-маги стирають пам’ять, щоби зберегти в таємниці «дорогоцінний» факт існування магії. Вже сама ця маніпуляція людськими душами повинна спинити нас від зображання такого в дитячій літературі.


Чи Гаррі Поттер справді «добрий» хлопець?


Що можна сказати про самого хлопця-мага Гаррі Поттера? Чи Гаррі справді зразок «стремління до добра», як це багато-хто стверджує?

Перш за все, йдеться про такі поняття, як авторитет і послух. За провини юного мага рідко карають, і навіть якщо йому роблять зауваження за погану поведінку, то вони вкладені в уста негативних персонажів, що творить враження, наче б то зауваження і справедливі покарання – це діло рук «поганих хлопців». Натомість позитивні авторитетні персонажі винагороджують Гаррі за непослух, якщо це приносить якесь відчутне «благо». Поттерову брехню, його акти помсти та зловживання силою ігнорують. Гаррі Поттера знову й знову погрожують виключити, однак йому завжди вдається не лише залишитися, а й підвищити свій статус.

Який же загальний зміст хоче цим донести авторка до читачів? Якщо хтось доволі гарно виглядає, талановитий, сильний або вправний, то нема сенсу дотримуватися правил чи принципів, тому що його цілі такі, що можна не звертати уваги на засоби, якими їх досягають. Принцип макіавеллізму «Ціль виправдовує засоби» червоною ниткою проходить через усі книги про Гаррі Поттера. Та чи Гаррі Поттер є тим героєм, який навчить дитину відрізняти правильне від хибного? Навряд. Навпаки, цей образ сприяє моральному релятивізму.

По-друге, в інших ситуаціях Гаррі шантажує свого дядька, сварить свою тітку, шахрує й обманює, і, за словами директора школи Дамблдора, «порушує сотню правил». Деколи він виправдано змушений їх порушувати; в інших випадках лише відчуває, наче б то воно так. Інколи його на цьому ловлять, інколи – ні; деколи його за це карають, деколи – ні. Видається, що це залежить від ситуації: від порушення будь-якої кількості правил нема реальних наслідків, чи то тому, що серце Гаррі в належному стані, а чи тому, що він – дитина долі, чи щось подібне. Чого з цього всього може навчитися юний читач?

По-третє, Гаррі часто бреше, щоб уникнути біди. Наприклад, при кінці першої книги рятує світ від злого лорда Вальдеморта завдяки накопиченню внутрішньої відваги брехати. Хоча брехня заради спасіння світу може (на перший погляд) видаватися прийнятною, проте не треба забувати, що це художня література, і авторка могла зобразити Гаррі правдомовним персонажем. Ситуація погіршується у другій книзі, де Гаррі бреше легше та природніше. Іншими словами, брехня стає його другою природою – пороком. Характер Гаррі як особи насправді стає слабшим, а не сильнішим.

По-четверте, Гаррі дозволяє провокувати себе на помсту своїм ворогам серед учнів. За словами самого хлопчиська-мага, він «ненавидить» своїх ворогів. Він не з тих, хто робить собі когось ворогом, однак, якщо хтось інший вважає ворогом його, то Гаррі оголосить цій особі війну – з будь-якою зброєю, яка тільки є в його розпорядженні. Такі поняття, як «підставити другу щоку», чи дати лагідну відповідь, щоб згладити гнів, для Гаррі чужі. На жаль, історії написані так, що читачеві легко симпатизувати ситуаціям, у які потрапляє Гаррі, тому що його противники мстиві і глумливі. З перспективи художнього образу, Роулінґ змальовує «поганих» персонажів відразливими на вигляд. Наприклад, історії спонукають читача глузувати з «дарслів» за те, що вони товсті; і в багатьох інших епізодах ці сюжети пробуджують низькі інстинкти читача, розкидаючи водночас нещирі, пусті слова про моральну цілісність. Врешті, в них нема загальної моральної системи, за якою можна було б оцінювати вчинки: сила магії затьмарює вирішення складних моральних питань.

Прикінці другої книги зображена сцена, яка спантеличує і яку вважають шляхетним прикладом для дітей, коли вони в житті стикаються із ситуаціями, які вимагатимуть складного вибору. Директор школи Дамблдор виводить Гаррі з його самозосереджених хвилювань, стверджуючи: «…що [нас] суттєво відрізняє [від Вальдеморта], так це наш вибір, Гаррі, вибір, який показує, ким ми є насправді, далеко понад наші здатності». Так, це правда, що ця сцена слушно протиставляє другорядне запитання: «Ким я є у душі?», – важливішому і логічнішому запитанню: «Що я повинен робити, щоби стати тим, ким я повинен бути?». Однак у ширшому контексті, який представляє Роулінґ, логічно треба запитати, що насправді означає вибір між добром і злом, якщо різниця між ними у всіх цих історіях розмита? Якщо сцена за сценою підриває саму здатність робити правильний вибір, щодо чого ж тоді передовсім треба робити вибір?

По-п’яте: як у книгах Джоан Рогулінґ представлена релігійна віра – надихаюча основа моральної поведінки? Насправді, «заплутаність» релігійної віри та «складнощі», з нею пов’язані для людської совісті, не мають жодного місця в секуляризованому світі Гаррі Поттера: там нема навіть найменшого натяку на Божественне. Натомість, міфічні світи Толкіна насичені невимовною присутністю Божества. Дехто стверджує, і то категорично, що у творах Толкіна нема нічого хрситиянського. Це очевидний абсурд, тому що такі твердження ігнорують християнський символізм творів «Гоббіт» та «Володар перснів», а особливо фундаментального твору «Сільмарілліон». Крім творчої свободи, Толкін розвиває теми, які можна знайти у Книзі Буття: Творець, сотворення всесвіту, бунт падших ангелів, диявол, зіпсуття людини, заволодіння незаконними силами, боротьба між добром і злом у видимому світі…

Тому Гаррі Поттер – підліток, який уявив собі, що має богоподібні сили, незважаючи на джерело їхнього походження, та без жодної системи моральних принципів, відносно якої він міг би визначати правильність чи хибність своїх вчинків або добро і зло в собі самому. Історії про нього немають жодної богословської основи, а мовчазне філософське підґрунтя – чудернацьке поєднання макіавеллівського «володаря» і ніцшеанської «надлюдини». Тут немає місця ні для чого іншого, крім сил для маніпуляції для досягнення певних – добрих чи злих – цілей.

По-шосте, повторюване та глибоко закорінене у світі Гаррі Поттера переконання, що «біла» магія морально добра і відмінна від «чорної» – помилкове. Що більше, це ілюзія: практикування відьмацтва і чаклунства – це бунт проти Божого порядку, а отже, не тільки оскверняє тих, хто цим займається, а й шкодить іншим. Єдине, чим намагаються виправдати т. зв. «білу» магію, так це тим, що вона творить добро, тобто її наслідки добрі. Іншими словами, ціль виправдовує засоби.

Насправді ж, погані засоби, якими досягають доброї мети, роблять вчинок морально злим. Цього неможливо уникнути, бо моральний вчинок складається з трьох компонентів: мети, засобів та наміру. Православні і католики вважають, що саме таке пояснення моральних вчинків подає Святе Письмо і воно променить з мудрості Отців Церкви. А книги про Гаррі Поттера представляють майже суто макіавелліанське світобачення: доки реалізуються добрі цілі, доти виправдане застосування будь-яких засобів для їх досягнення. Очевидно, що це не так, тому що будь-яка практикована магія морально зла і такий підхід («мета виправдовує засоби») християнська традиція засуджує.

Чому ж тоді маємо вірити, що Гаррі Поттер – зразок чеснот? Колоритні літературні образи, кіноефекти чи переклад цих історій гарною українською мовою маскують суттєві проблеми, спричинені метафоричним баченням Джоан Роулінґ. У світі Гаррі Поттера персонажі діють так, що в реальному житті в нас ослабла б воля, затьмарився б розум та ми потрапили б у духовне рабство. У такому світі – прикрашеному та «підчищеному» від серйозних наслідків для «добрих» персонажів – герої все глибше і глибше занурюються в окультизм, не зауважуючи жодних побічних наслідків, тільки гадано зміцнюючи «характер».

Чому нас мають обманювати? Це ж брехня – найдавніша брехня в історії людства: та сама диявольська брехня, запропонована Адамові і Єві в Едемі. Вона спонукує вірити, що ми можемо здобути езотеричне знання про добро і зло, що ми визначаємо їх, а не Богом; що ми можемо мати краще життя і богоподібні сили тільки тому, що наші наміри та цілі добрі, а значить, нема потреби у Спасителі. Однак таке зосереджене на собі та самовизначене існування має свою назву – пекло.

Чи є, отже, Гаррі «добрим хлопцем», добрим прикладом для дітей? У найкращому випадку – проблематично. А тим, хто би запитав, чи історій про Гаррі Поттера можуть вплинути на віру чи послабити її, відповімо: «Так, можуть».


Символізм, література і батьківська відповідальність


Не залежно від того, до якої аргументації дослухаються читачі, всі погоджуються з тим, що на раціональному рівні більшість дітей розуміє: фантастичні елементи в казках та подібних історіях «нереальні». Однак на емоційному та підсвідомому рівнях юний читач поглинає такі образи як реальні. Не треба забувати, що діти сприймають художню літературу по-іншому: вони перебувають у стані формації і їхнє розуміння дійсності змінюється з кожним кроком. Більше того, кожен, хто підпав підо вплив хитромудрих спецефектів сучасної кіноіндустрії, визнає здатність фільму переформовувати свідомість. Використовуючи відверті та спрямовані на підсвідомість технології, фільм може притуплювати природну здатність розуму до критики. Здорова фантазія, незалежно від того, наскільки сильна уява її супроводжує, зміцнює в душі дитини моральний порядок Всесвіту, тоді як зіпсована фантазія підриває його.

Роль символів у формуванні свідомості, а відтак і совісті, – одна з основних тем, яку фанати Гаррі Поттера ігнорують. Значення символів, особливо в дитячій літературі, неможливо переоцінити. Вони підсвідомо впливають на розум і душу. Вони є наріжними каменями в архітектоніці думки – думки, яка відображає дійсність. Якщо втратимо символізм, або якщо певна література його спотворить, то ми втратимо наш спосіб пізнання речей, зруйнуємо символи – зруйнуємо поняття, спотворимо символи – спотворимо поняття; а відтак втратимо здатність бачити відмінності речей. Тоді стаємо вразливими до деформування нашого сприйняття і вчинків. Врешті весь наш світогляд, наша культура – себто те, що визначає нас як нас, уможливлює розуміння цінностей, розуміння у чому полягає сенс існування – ризикує зазнати краху.

Чи це буря у склянці води? На жаль, ні. Література настільки пов’язана з культурним баченням нас самих, що справжнє красне письменство – те, яке прищеплює здатність розумного розрізнення і пропонує шляхетні, випробувані часом сюжети як частину моральної формації дитини – це засадничий елемент виховання. Дар, який даємо нашим дітям, виховуючи їх на якісній літературі, полягає в тому, що потім вони зможуть розрізняти: що добре, а що зле. Це не означає, що ми постійно повинні бачити світ у поняттях «біле – чорне», «добре – погане» тощо, однак якщо перестанемо робити будь-яке розрізнення, то це призведе до біди. Чи розумні батьки дозволять дітям читати літературу, яка, з одного боку, захоплива, сповнена живих образів, змальовує привабливих персонажів, а з іншого – описує досягнення добрих цілей персонажами, що торгують наркотиками, практикують тортури або розповсюджують порнографію? Чи є такі батьки, що дадуть своїм дітям художню книгу, у якій група «добрих розпусників» бореться проти команди «злих розпусників»? Чи батьки уступлять «віянням часу», боячись ярликів «фундаменталіст», «антиінтелектуал» чи «лжесором’язливих»?

Якщо дитина виробила звичку читати все підряд, якщо батьки не стежать за її уподобаннями, щиро, однак помилково переконані, що чари і чаклунство не мають моральної значущості, то це стане важливим чинником (серед багатьох інших), який схилить і без того вразливу та незрілу дитину до справжнього окультизму. У будь-якому випадку, уникнення пасток світу Джоан Роулінґ вимагає набагато більше батьківської уваги і провідництва, ніж Льюїса чи Толкіна.

Чому? Якщо вже розбуджено інтерес до окультного, юні читачі можуть розважатися дошками Віджа, картами Таро та іншим причандаллям. З часом дехто може піти далі, шукаючи в бібліотеках чи інтернеті інформацією про Вікканські ритуали чи про інші форми сучасних окультних практик. Не те, що діти обов’язково стануть відьмаками тільки через читання «Гаррі Поттера». Однак це може стати одним із чинників, який скерує й без того вразливих дітей у такому напрямку, який в підсумку матиме серйозні наслідки. А з огляду на інтернет це стає справжньою спокусою, для тих, хто б інакше (без такого чтива) не перейшов межу.

Серйозні читачі Толкіна знають, що за справді дивовижним фантастичним світом трилогії «Володар перснів» криється глибоке християнське богослов’я щодо таких тем, як: добро і зло, відвага і малодушність, милосердя і справедливість, життя і смерть. Читання ж книг про Гаррі Поттера зовсім не подібне на читання добірної фантастичної чи пригодницької літератури минулого. Гаррі Поттера не можна порівняти з такими персонажами, як Фродо і Більбо з Середзем’я чи С’юзан і Пітер та інші з Нарнії. Після прочитання Гаррі Поттера прагнеш мистецького контролю К. С. Льюїса, світла і краси Дж. Р. Р. Толкіна, ліричної вишуканості «Історії короля Артура та його рицарів» Г. Пайла та славетних сюжетів «Казок братів Ґрімм».


Олександр СІЧ


Д-р Олександр Січ – громадянин Америки. Захистив докторат з ядерної інженерії в Масачусетському технологічному інституті, співпрацює з Міжнародним Католицьким Університетом, закінчує магістерську програму з філософії у традиції св. Томи Аквінського. Сфера досліджень: філософія науки.


З англійської переклав Петро ГУСАК

__________________________________________________

(1) Віджа – дошки з алфавітом та іншими знаками для пошуку спіритичних чи телепатичних повідомлень.

(2) Набір зі 78 гральних карт, з яких 22 ілюстровані використовують для ворожіння.

(3) Від староанглійського wicca – чаклун, відьма. Поганський культ, витворений підо впливом дохристиянських вірувань і практик західної Європи, у якому визнається існування позаприродних магічних сил та «божеств» чоловічої і жіночої статі, що живуть у природі. Культ наголошує на ритуальному дотриманні сезонних і життєвих циклів.




Рейтинг статті

( 22 голосів )
Теги:     література      культура      проблема
( 13413 переглядів )
 

Коментарі  

 
0 #5 Andres 16.05.2016 02:07
Su fórmula única contiene ingredientes naturales
que detienen el paso de DHT, la hormona responsable por la pérdida de cabello.
Цитувати
 
 
+6 #4 Ксенія 10.04.2015 10:36
При всій повазу до автора статті, складається враження, що він творів взагалі не читав. Особливо враховуючи момент, де він зазначає "Гаррі Поттер перемагає зло завдяки накопиченню сили. Однак ця сила (за своєю суттю) така ж, як і в його злого супротивника." Хотілось би нагадати, що Гаррі, по-перше, добровільно віддав своє життя, рятуючи світ від зла у подобі Воландеморта, а, по-друге, на дуелі з ним використав лише закляття експеліармуса, що лише позбавлює супротивника палички. Тим самим він показав, що не відповідає на зло злом, а дає шанс злу виправитися і обрати вірний шлях.
Цитувати
 
 
+6 #3 Богдан 11.06.2014 16:45
Незважаючи на мою релігійність, впевнено і відповідально заявляю: стаття повна маячня.

Автор сам вигадує твердження ГП і сам їх критикує. Браво. Починаючи від концепції надлюдини (єдиною ніцшеанською надлюдиною в повісті є Волдеморт, і всі ми знаємо, як він закінчив) і закінчуючи маячнею "Гаррі Поттер перемагає зло завдяки накопиченню сили. Однак ця сила (за своєю суттю) така ж, як і в його злого супротивника."

Пані Маріє, що відписувалася тут ще три роки тому, як це ви читали всі книги, якщо вас абсолютно не збентежила відверта невідповідність аргументації з подіями роману? Будь-кому, хто читав останню частину, відомо, що Гаррі перемагає Волдеморта не за допомогою магії, а, а зло (Волдеморт) знищує само себе.
Цитувати
 
 
-1 #2 wqe 08.06.2012 14:20
повна херня,коли християни промивають вім мізки то нічого
Цитувати
 
 
-3 #1 Марія 13.09.2011 07:33
Слава Ісусу Христу!

Я щойно прочитала статтю про Гаррі Поттера. Я була прихильницею як цих книг, так і фільмів. Я відчувала, коли була молодшою, певну залежність від цього твору. Такий вигаданий світ справді дуже приваблює, враховуючи те, що український переклад можна назвати шедевром. Я чула і раніше аргументи "проти", проте в мене було враження, що люди, які критикують Гаррі Поттера, насправді не читали цих книг і не бачили фільмів. Що ж, слава Богу, що в мене майже пройшло це захоплення і я просто сприймала цю історію як невинну казочку. Тепер же, прочитавши аргументи, викладені у статті я бачу наскільки це скрите і замасковане лукавство. Щоправда стверджувати, що це Роулінг так спеціально написала я не змогла б. Проте мене і раніше турбувала відсутність хоч якогось натяку на релігію. я навіть чіплялась і тішилась одним вигуком "Боже!", який певно писався просто так. я дуже вдячна за публікацію цієї статті!
Слава навіки Богу!
Цитувати
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити