Кому ви хочете уподобити Бога? Який образ йому надати?
Митець виливає образ кумира, що золотар золотом
покриває й срібні ланцюжки чіпляє;
а хто на такий принос не спроможний,
вибирає дерево негниюче, вишукує мистця-умільця,
щоб поставити непорушне божище.

Іс. 40, 18,20

У цій статті коротко розглянемо проблематику образу Бога-Отця, зображення якого, переважно у вигляді сивоволосого старця, поширені у храмах візантійської традиції. Спробуємо з’ясувати, про що свідчить поява таких зображень, яке їхнє богословське наповнення і наскільки вони відповідають змісту тринітарного богослов'я. Про Бога-Отця можемо говорити передусім в контексті троїчних стосунків. Ця тема є доволі складною та обширною зокрема з богословської перспективи, тому її ключові аспекти будуть представлені максимально просто та зрозуміло.

Тема Воскресіння – серцевина християнського вчення, адже як каже апостол Павло: «А як Христос не воскрес, то марна віра ваша» (1 Кор. 15,17). Воскресіння Христа й донині залишається предметом подиву, глибоких роздумів та навіть суперечок у християнському середовищі. Відправною точкою для осмислення Пасхального таїнства має стати не стільки питання «як сталося Воскресіння?», скільки – «заради чого? навіщо?» Саме ця перспектива дозволяє глибше проникнути в суть євангельської благовісті (Йо. 5, 25: 12,  31-32; 1 Пт. 3, 18-20, 4.6;  1 Кор. 15, 20 – 22.26.55, Фил. 2,10, Євр. 2,14-16).

Тайна Вечеря як остання вечеря Христа зі своїми учнями перед страстями є певним пророцтвом в дії, особливою жертовною трапезою, яка провіщаючи хресну смерть Спасителя, водночас виступає знаком нового союзу між Богом та людиною, що буде запечатаний кров’ю самого Бога Слова. Про цю подію згадують всі три синоптичні Євангелія (Мт.26, 20-22; Мк. 14, 17-25; Лк. 22, 14-23), окрім Йоана, який наголошує на інших важливих моментах останніх днів Спасителя на землі ( Йо. 13, пор. також  І Кор. 11, 23-29). Кожен з євангелистів, беручи до уваги аудиторію, для якої пише своє Євангеліє, в своєму описі Тайної Вечері акцентує на різних її моментах, що в сукупності творить цілісну картину цієї події та її сакраментальне значення для життя Церкви.

Радуйся, Благодатна Богородице Діво,
бо з Тебе засяяло Сонце правди – Христос Бог наш,
що просвічує тих, що в темряві.
Веселися і ти, старче праведний,
що прийняв у обійми Визволителя душ наших,
Який дарує нам воскресіння.
Тропар свята

Свято Стрітення, яке Церква візантійської традиції святкує 2 лютого, знаменує собою завершення свят різдвяного циклу, де головним лейтмотивом є подія Воплочення Бога, входження Його в людську історію. Бог, в особі свого (через свого) Сина, щоб сповнити задум щодо людини, її спасіння, діє незвичайно просто в конкретному історично-культурному контексті, підпорядковуючись букві Закону. З-поміж усіх євангелистів про подію принесення первородного Дитяти Ісуса до храму та пожертвування  його Богові говорить лише євангелист Лука (2, 22-39). Апокрифи (Євангеліє псевдо-Матея, вірменське Євангеліє дитинства) не додають жодних додаткових деталей до тексту Євангелія.

8 (21) листопада Східна Церква святкує Собор святого архистратига Михаїла та всіх небесних сил. Про ангелів, як посланців, посередників між Богом та людьми говорять три релігії: юдаїзм, християнство та іслам.

У християнстві ангел (грец. angelos, євр. malakh) – посланець, вісник, духовна істота, створена Богом для служіння Йому. Як говорить Катехизм католицької церкви (І, 1, 330): «Як власне чисто духовні створіння, вони (ангели) мають розум і волю: вони є творіннями особовими (Пор. Пій XII, Енц. «Humani generis»: DS 3891.) і безсмертними (Пор. Лк. 20, 36.). Своєю досконалістю вони перевищують усі видимі створіння. Про це свідчить блиск їхньої слави (Пор. Дан. 10, 9-12)». Попри  певну скупість інформації у Святому Письмі про небесні сили, їхню природу, завдання та функції, християнство створило не лише словесний, але й візуальний образ ангела з метою зрозуміти та наблизити до себе це безтілесне буття. «Св. Августин говорить: «Ангел» означає функцію, а не природу. Запитуєш, як називається така природа? - Дух. Ти запитуєш про функцію? - Ангел. Через те, чим він є, – це дух, а через те, що робить, – це ангел» (Св. Августин, Пояснення Псалмів, 103, І, 15.). Усім своїм єством ангели – слуги і посланці Божі. Позаяк «повсякчас бачать обличчя мого Небесного Отця, що на небі» (Мт. 18,10), тому вони - «виконавці Його наказу, покірні голосові Його слова» (Пс. 103,20)» (ККЦ, І,1, 329). У пошуках візуального образу небесного посланця воно (християнство) опиралося не лише на тексти Святого Письма, твори Отців Церкви, апокрифи: книга Еноха (ІІ ст. до Хр.), Євангеліє Варфоломія, Одкровення Варуха, але й взяло за основу зображення крилатих істот у мистецтві Близького сходу та античності (так звані ніки, ероти, сирійські крилаті бики, єгипетські сфінкси та ін.). В процесі формування іконографії ангелів антропоморфна форма крилатої істоти стала візуальною формою для численних та невидимих небесних сутностей. Чому? Бо вони часто об’являлися в людській подобі в Старому завіті. Тілесність – це одна з форм появи ангелів на землі, як прояв благовоління до людини, доказ участі Бога в житті людини, а крилатість – потреба відрізнити ці сотворіння від людини, символ трансцендентної ангельської пригоди  (Іс. 6, 1-3; Єз. 1, 5-6; Одк. 4, 7-8.), ознака післанництва та демонстрація метафізичного виміру християнства, його перемоги над смертю. Однією з рис, яка відрізняє християнський візуальний образ ангела від його образу в античній культурі є те, що всі імена ангелів – чоловічого роду, а не жіночого, і посланець одягнений у туніку та палій, а не пеплос.