Атеїстичний характер [1] соціалізму (комунізму)

Соціалізм у самій своїй меті ставить за завдання боротьбу проти християнства та Церкви. Лідери соціалізму маніпулюючи настроями народу, проголошують серед населення популярні гасла, але не ставлять собі за мету вирішення важливих соціальних питань [2]:

Провідникам іде о те, щоби якнайбільше людий відтягнути від святої Церкви і від віри. […] Хотіли би дійти до якнайбільшої власти і до якнайбільшого впливу і зібрати собі військо, котре би їм улягало ві всім і сліпо піддавалося їх розказам. […] Хотять християн взяти під свої розкази о людській кривді, о потребі лучитися, організуватися. [3]

Важко починати писати про щось абстрактне, ще недокінця тобою відчуте, про те, що змушувало губитися в здогадках не одне покоління як вчене, так і звичайне, емпіричне. Важко ставити крапку у молитві, коли знаєш, що тою крапкою ти не припинеш молитися, а навпаки - пізнаєш, що ти недоказав, недовідчув, недозбагнув, недоподякував... Важко усвідомити, прийняти, що ти маленька соломинка у копі сіна, яку навіть ніхто не шукає, не зауважує, від якої нічого не залежить, адже тебе в будь-який момент може підхопити вітер, а копа залишиться на місці; хоча так само важко збагнути, що тої ж копи враз не стане без мільйонів, мільярдів таких самих соломинок, як ти... Отже, в усьому єдиному є якась закономірність і гармонія, але це все важко сповна осягнути, описати, бо ти є частиною, а не цілісністю. Важко, але неможливо не спробувати, щоб нехай і ненадовго, нехай із сумнівами, але доєднатися до тої копи попередників і відчути, як зіщулюється самотність і прозріває далеке розуміння.

Коли наприкінці 60-х років безпілотний космічний корабель покинув атмосферу Землі і здійснював політ навколо Місяця, він передавав на Землю знімки, які змусили людей здивуватись. Ці знімки не показували десь досі невідомий зворотній бік Місяця, ні, найбільш захоплюючі фотографії показують саму Землю: блакитну планету. Люди і не уявляли собі таку красу земної кулі, на якій вони живуть! Як блакитно-зелений смарагд Земля витала у Всесвіті. 

У той самий час у західних країнах посилено проявляється зворотній вплив масової індустріалізації останніх ста років на навколишнє середовище: забруднення повітря, мертві річки, смерть лісам, а у додаток до цього ще і такий фактор як енергетична криза середини 70-х років. Поступово зростало усвідомлення, що наші ресурси обмежені, що ми живемо в ОДНОМУ світі, що незвичайні явища у навколишньому середовищі не зупиняються на кордоні країни, що ми живемо в одній великій екологічній системі і наша діяльність може мати зворотній вплив на всю цілісність; навіть зростало усвідомлення, що варто зберегти нашу землю як особливе, мабуть, навіть неповторне творіння у Всесвіті та відповідально ставитись до основ життя у власних же інтересах. Лозунг «Глобально мислити, локально діяти» виражає цей глобальний зв'язок. 

ООН прийняла цю всесвітню проблематику з навколишнім середовищем на свій рахунок і у цілому ряді конференцій намагалась досягти всеосяжного консенсусу щодо деяких нагальних тем, таких як, наприклад, заборона фтор-хлор-вуглеводних для захисту озонового шару у стратосфері. Важливою віхою стала конференція у Ріо-де-Жанейро у 1992 році, зокрема, так звана «Агенда 21». Тут вперше на міжнародному форумі принцип сталості було названо головним критерієм розвитку.

При демократичному устрої, який передбачає свободу мислення, існує постійне змагання інтересів, поглядів й основних переконань. Найрізноманітніші ідеологічні напрями, різні релігії та конфесії зіштовхуються одне з одним у суспільстві. Завдання держави в цьому світоглядному плюралізмі – гарантувати правила і рамки порядку, які уможливлюватимуть мирне співіснування, а духовні полеміки даватимуть плоди в розвитку суспільства. Найважливіші принципи тут – терпимість (це не тільки толерантне ставлення держави щодо різних світобачень, але й толерантне ставлення громадян і суспільних груп один до одного), а ще сюди належить об’єктивність.

Ким же є людина? Яким є її покликання? Що є сенсом її існування? Яке завдання має суспільство? Як регулюється сфера взаємовідносин між людиною і суспільством?

З погляду християнської антропології, кожна людина – незрівняний і неповторний Божий задум. Кожна людина має тіло і душу, до того ж батьки при зачатті дитини підготовляють матерію, яка складається з яйцеклітини та сперматозоїда; Бог же дає розумну душу, яка створюється з нічого. Це означає, що в цьому світі з часом, зазвичай, перетворюється лише матерія – з уроків хімії знаємо експеримент із ковпаком для сиру, де щось спалюється, але вага не змінюється, хоча видимо предмет розчиняється. Атоми тільки по-іншому згрупувались, але вони ж не зникли – тут виникає існування ще одного атома у світі.