Земля святкує і веселиться, радіє і небо вознесінню
нині Творця творіння, що волею з’єднав роз’єднане.
(Пісня 3 на Утрені свята)

Вознесіння – це внебовзяття людини разом із тілом (пор. Бт. 5,24; ІІ Цар. 2,11), а в контексті християнства – це подія вознесіння Христа разом з тілом на небо на 40-й день після Пасхи. Загалом число 40 має особливі конотації у Біблії: 40 днів мандрівки пустелею, 40 днів потопу, 40 днів посту Христа і т.д. Ця подія знаменує собою завершення земної діяльності Христа. Це звершення спасіння й «обоження Його людської природи, що стає невидимою для людського ока», як говорить Атанасій Великий, а Іван Золотоустий доповнює, що «в людськості Христа все людство остаточно підноситься на небеса, наше вічне безсмертя сповнено остаточно (пор. Фил. 3, 20)». Сама подія має радісний характер з есхатологічними нотками, хоча з людської перспективи відчуття втрати фізичної присутності Вчителя поєднується із надією. Однак з Вознесінням не завершується місія Христа, бо нести добру новину – це буде завдання апостолів.

Днесь спасення нашого начало, і від віку таїнства явління:
Син Божий сином Діви стається, і Гавриїл благодать благовістує.
Тому і ми з ним до Богородиці закличмо:
Радуйся Благодатна, Господь з Тобою.
(Тропар Благовіщення, гл. 4)

Джерелом на яке опирається християнське мистецтво у візуалізації події Благовіщення є Євангеліє від Луки (1, 26-38), а також апокрифічні тексти, такі як Протоєвангеліє Якова, Євангеліє Псевдо Матея, вірменське Євангеліє дитинства Христа. Євангелист Лука не згадує про місце, де ангел з’явився Богородиці, тоді як апокрифічні джерела говорять про два місця появи ангела: джерело (Євангеліє Псевдо-Матея) та криниця (Вірменська Євангелія). Цікаво, що попри здавалося б значущість цієї події для християнства, з ранньохристиянського періоду маємо небагато пам’яток, які зображають Благовіщення, а на рельєфах саркофагів III-IV ст. цей сюжет практично відсутній. Перші спроби зобразити цю подію вже помітні у розписах катакомб, зокрема в катакомбах Пріскілли (кін. ІІ – поч. ІІІ ст. – фото 1), де можна побачити сидячу на стільці жінку,  яка одягнена як знатна матрона, а обабіч – чоловіка у туніці з піднятою вверх рукою. Тут ангел зображений ще без типових для нього атрибутів: крила та жезл. Сама модель зображення діалогу між двома особами буде запозичена із античності. Цю сцену науковці трактують дуже по-різному та все ж найчастіше як сцену Благовіщення. В розписах катакомб (катакомби св. Петра та Марчеліно, катакомби Віа Латіна – фото 2, 3) зустрічаємо дуже мало зображень цієї події, а ті, які є, ще не містять деталей, що з’являться під впливом апокрифів: веретено, кошик, дзбан, книга.

Від початків християнства і до тепер есхатологічна та апокаліптична тематика залишається дуже важливою для кожного християнина. Це стосується, перш за все, таких текстів Святого Письма, як: Одкровення Йоана Богослова, пророцтв Старого Завіту, слів Спасителя, які говорять про друге пришестя Христа, Страшний суд та переображення світу, щоб «коли настане повнота часів, здійснити його – об'єднати все у Христі: небесне й земне» (Еф. 1,10). Ця тема знайшла також своє особливе вираження у візуальному образі. Власне богословська концепція появи Христа у повноті слави та величі в кінці віку, як сповнення божественного промислу щодо світу, і лягла в основу іконографічної композиції під назвою «Спас у силах» (або «Спас у славі»), яка вважається складним та насиченим, з богословської точки зору, образом, цілим богословським трактатом. Окреслимо головну проблематику цього іконописного зображення і його богослов’я.

З іконографічної точки зору не існує єдиного трактування зображення «Спас у Силах», а мистецько-богословське середовище висуває різні факти, гіпотези і думки щодо його походження та змісту. Хоч ця тема добре висвітлена в науковій літературі, вона і далі залишається предметом дослідження науковців, з огляду на появу щораз нових фактів. [1]

Візантійська богослужбова традиція характерна розмаїтістю та багатством піснеспівів, серед яких окреме місце займає такий жанр поезії як Акафіст – хвалебно-поетичний гімн на честь Христа, Богородиці чи святих. Тематика Акафісту неодноразово була темою зацікавлень науковців,  не лише як різновиду літературного жанру, але як твору догматичного змісту. Недаремно сам текст за його поетичність, багатообразність та символізм називають словесною іконою. Найдавніший акафіст був написаний у VI ст. та присвячений Богоматері в подяку за врятування Константинополя перед ворогами. Згодом була запроваджена служба Акафіста у п’яту суботу Великого посту, а сам гімн співали перед іконою Богородиці. Автор тексту – невідомий. Авторство приписують Роману Солодкопівцю, Григорію Пісіду та ін.  Цей жанр поезії, зі складною структурою та формою, насиченістю та багатообразністю тексту, багатою богословською думкою, зайняв особливе місце у спільнотно-приватній набожності і за його зразком почали створювати інші акафісти: до св. Миколая, св. ап. Петра та Павла та ін.

12 липня за юліанським календарем Церква східної традиції вшановує святих верховних апостолів Петра та Павла. День їхньої пам’яті у літургійній традиції первісної Церкви святкується навіть раніше, ніж свято Різдва Христового. Верховні апостоли – цікаві і неординарні постаті, зі своїми життєвими історіями і драмами. Кожен, за різних обставин, обраний Богом, у кожного власний досвід особистої зустрічі з Христом для того, щоб згодом стати послідовниками Христа, засновниками та творцями Церкви як спільноти вірних. Перший та останній апостоли виступають своєрідним ідеалом того, як нам слід наслідувати Спасителя. Образ їхньої святості багатогранний, оскільки поєднує  в собі  аспект мучеництва та апостольства (з грец. мови апостол означає «посланець», «вісник»). Апостольське служіння – це поширення благовісті, це відання себе у повноті Божій волі, готовність за Слово навіть віддати своє життя (пор.: Мт. 10, 16-23; 20, 22-23). Як очевидці Слова (пор.: Ді. 1,2, пор. 1 Кор. 9,1), апостоли повинні були стати свідками того, що бачили та чули самі (пор. 1 Ів. 1,1), або, як пояснює апостол Петро перед вибором Матея на апостола: «щоб один з них був разом з нами свідком йогo [Христа] воскресіння» (Ді. 1, 21-22). Як же ці два стовпи християнської віри представлені у візуальному образі? Коротко представимо їх іконографію.