Постать Богоматері займає чільне місце у християнській традиції. Однак досі немає вичерпного дослідження як про почитання Марії, матері Ісуса, у добу пізньої античності та і щодо розвитку її культу. Маємо лише згадки про окремі факти. Донедавна вважалося, що культ Богоматері «вибухнув як комета» саме після Ефеського собору 431 року, одного з Вселенських Соборів, на якому Марії було надано титул Theotokos (з грец. мови «та, яка породила того, хто є Богом»). Постать Богоматері досі розглядалася науковцями передусім в контексті розвитку христології, відповідно до її ролі у Божому плані спасіння. Однак в світлі останніх наукових досліджень стало зрозумілим, що рішення Ефеського собору – це було не лише питання Діви Марії та її місця в християнському віровченні, а також церковною промоцією вже існуючих практик почитання матері Христа серед християн, та надання їм ортодоксійного характеру.
Наявні сьогоднішні докази відкривають нові перспективи щодо розуміння ролі Марії у ранній Церкві ще до першої половини V ст. [1.] Розглянемо основні мистецькі та літературні свідчення існування культу Богоматері у ранній Церкві ще до 431 р. хоча не всі аспекти та нюанси цього питання можна буде висвітлити в силу обмеженого формату статті і з огляду на те, що саме питання культу Богоматері у ранньому християнстві потребує додаткового дослідження та переосмислення.
|
У сучасному світі, зокрема в розвинених країнах чи країнах на шляху розвитку, можна спостерігати більше чи менше стрімку лібералізацію законодавства та суспільної свідомості щодо різних питань біоетичного характеру. Мова йде про аборти, експерименти на ембріонах, евтаназію тощо. Те, що в минулих століттях вважалось недопустимим, сьогодні толерується, а то й схвалюється (наприклад, якщо хтось вибирає аборт або евтаназію, то це намагаються інтерпретувати як суспільну відповідальність). Попри лібералізацію законодавства і суспільної свідомості в розвинених країнах, вартує сказати, що все ж цей процес має свої межі. Наприклад, переконлива більшість розвинених країн не дозволятиме комерційне сурогатне материнство. Попри те, що часто у цих країнах законодавство і суспільна свідомість дозволяють вбивати ненароджених дітей чи хворих та літніх людей, продавати-купляти новонароджених вважається злочином. Тут виникає закономірне питання: чому ж в Україні вважається нормою і предметом гордощів те, що за кордоном, навіть в доволі ліберальних країнах, вважається злочином?
Ця стаття не має на меті охопити ввесь спектр проблем, пов’язаних з сурогатним материнством (юридичних, медичних), а лише окреслити головні моральні проблеми. Також тут не йтиме мова виключно про комерційне сурогатне материнство, але й про альтруїстичне, оскільки відсутність комерційної складової не позбавляє практику сурогатного материнства моральних труднощів.
|
На питання «Що таке ІКОНА?» - відповіді дуже різні, оскільки це феномен, в якому переплелося дуже багато різних аспектів як результат багатовікових мистецьких, богословських та інтелектуальних пошуків. Попри те, що про ікону, як невід’ємну частину східнохристиянської традиції було написано чимало наукових та науково-популярних праць, однак, здається, що феномен ікони (зокрема її духовна цінність) і надалі залишається не до кінця зрозумілим для християн православної традиції загалом.
У грецькій мові термін eikon має декілька значень, зокрема „зображення”, „образ”, „мислений образ”, „бачення”, “уподібнення”. Грецькою мовою слово „ікона” означало і матеріальне (зображення), і духовне (мислений образ) у їх нероздільному взаємозв’язку.[1] У святоотцівській традиції – ВСЕ ІКОНА – ВСЕ ІКОНІЧНЕ (БОГООБРАЗНЕ): весь світ – ікона Божа, витвір досконалого художника. В. Лєпахін говорить, що «слово eikon (іконообраз) змогло передати надзвичайно важливу богословську ідею: ікона – це не просто зображення (почитання якого було б просто ідолопоклонством), а це і зображення, і мислений образ, єдність яких богослов’я ікони трактує як невидиму, проте цілком реальну „присутність” у зображенні його оригіналу, у зображенні святого – самого святого, у зображенні Христа – самого Христа.[2]
|
Сортування… Яку асоціацію викликає це слово? Ті кому небайдужа екологічна тематика, мабуть подумають про розподіл сміття у різні урни. Аграрії можуть згадати про калібрування овочів чи фруктів в залежності від їхнього розміру та форми. Іншим цей термін асоціюватиметься із упорядкуванням тих чи інших даних, речей і т.д. А що ж таке медичне сортування?
Думаю, до поширення COVID-19, переважна більшість населення планети навіть не замислювалась про можливість «сортування пацієнтів» в медицині. Проте шокуючі вістки про колапс медичних систем різних країн (зокрема Італії) через величезний наплив пацієнтів, інфікованих коронавірусом, спричинилися до «оголення» проблеми із браком ресурсів для допомоги всім потребуючим. Сьогодні, суспільство певною мірою пристосувалося до життя в нових умовах, нас все менше хвилює це нове вірусне захворювання (якщо звичайно ми ще безпосередньо не стикнулися із ним). Проте, втома людей «від коронавірусу» не означає, що проблеми не існує, або що вона вирішилася. Незважаючи на те, що кілька компаній вже пропонують вакцини проти COVID-19, наявних ресурсів може бути не достатньо для задоволення потреб у вакцинуванні усім охочим. Окрім того, поки немає достовірних даних про ефективність застосування цих вакцин проти нових штамів коронавірусу (до того ж, ці нові штами вірусу можуть поширюватися швидше ніж попередній). Тому медичні працівники і надалі можуть стикатися з величезним напливом пацієнтів та браком ресурсів, щоб врятувати життя кожному. В такому разі медики змушені вдаватися до тріажу (медичного оцінювання пацієнтів, котре здійснюється для того, щоб встановити пріоритети у лікуванні). Тріаж (або медичне сортування) фактично застосовується з метою ефективного використання обмежених ресурсів для допомоги якомога більшій кількості постраждалих.
|
Дарування зазвичай асоціюється в нас з добром та безкорисливістю. Однак насправді усе залежить від того, що саме дарується і з якою метою. Можна дарувати щось добре і щось погане, з доброю і з поганою метою, відповідально і безвідповідально. Не всякий дар буде свідчити про благість вчинку та про відповідальність даруючого. Донорство (дарування) гамет (статевих клітин), донорство функції лона (сурогатне материнство) та донорство ембріонів є такими «дарами», які власне не свідчать про відповідальність.
Коли хтось дарує свої статеві клітини якійсь неплідній парі чи біобанку або коли люди дарують іншим свої ембріони, то часто вважається, що вони роблять моральне добро з огляду на солідарність зі страждаючими від безпліддя та сприяння їхній плідності. Однак морально добрим таке дарування не є. І на це є низка причин:
1) Дарувати статеві клітини означає дарувати свою генетичну ідентичність. Поняття «ідентичність» містить в основі латинське слово «identicus», що означає «тотожний», «той самий» (Пор.: Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАНУ, Філософський Енциклопедичний словник (ред. В. І. Шинкарук та інші), Київ 2002, 233.). Тож дарувати свою ідентичність означає начебто робити себе тотожним реципієнтові (отримувачу). Батьки дарують свою генетичну ідентичність дітям, роблячи їх «тотожними» собі «по крові». Така «тотожність» вимагає зберігання зв’язку, піклування батьків про тих, кого вони покликали у світ та кому дарували свою ідентичність.
|
|