Охорона довкілля. Біблійні аспекти. Друк

b_300_0_16777215_0___images_stories_bibliapro_isaiah-scroll.manuscrytp_2.jpgЖивий досвід божественної присутності в історії – основа віри народу Божого: «Рабами були ми в фараона в Єгипті, та Господь вивів нас потужною рукою з Єгипту» (Втор. 6, 21). Розмірковуючи над історією, можемо збагнути минуле і побачити Божу дію від початку: «Блукаючим арамієм був мій батько» (Втор. 26, 5); а Своєму народові Бог каже: «Я взяв батька вашого Авраама з краї­ни, що по той бік ріки» (Іс. Нав. 24, 3). Це дає нам надію на майбутнє, завдяки Божій обітниці та завіту, що його постійно оновлює Господь.

Віра Ізраїлю реалізується у просторі і часі цього світу, який сприймаємо не як ворожу дійсність чи зло, що від нього необхідно звільнитись, а як дар Самого Бога, як місце і задум, який Він доручив відповідальному управлінню і діяльності людини. Природа, плід Бо­жої творчої дії, – не супротивник, небезпечний для людини. Саме Бог, Творець усього, дивлячись на Своє створіння, бачив, що воно добре (пор. Бут. 1, 4; 10; 12; 18; 21; 25). Вершиною творіння, яке «було дуже добре» (Бут. 1, 31), Бог зробив людину. Лише чоловіка і жін­ку з усього створіння Господь створив «на Свій образ» (Бут 1, 27). Їм Бог доручив усе творіння, зобов’язуючи піклуватися про його гармонію і розвиток (пор. Бут. 1, 26–30). Цей особливий зв’язок з Богом пояснює привілейоване становище першої людської пари в порядку всього створіння.

452. Відносини людини зі світом – важлива складова її ідентичності. Вони, натомість, – плід інших, глибших стосунків людини з Богом.

Господь створив людину, щоб вона стала Його співрозмовником. Лише у діалозі з Богом людина пізнає істину про себе та черпає з неї натхнення і норми, щоб планувати майбутнє світу, саду, який Бог доручив людині обробляти і доглядати (пор. Бут. 2, 15). Навіть гріх не може зняти з людини цей обов’язок, хоча гріх і накладає на цю благородну працю тягар болю і страждання (пор. Бут. 3, 17–19).

Сотворіння завжди прославлялося в молитві Ізраїлю: «Яка їх, твоїх діл, Господи, сила! У мудрості усе ти створив» (Пс. 104, 24). Спасіння усвідомлюємо як нове сотворіння, що відновлює гар­монію і той потенціал розвитку, якому завдав перешкоди гріх: «Я творю нове небо й нову землю» (Іс. 65, 17), – каже Господь, – де «пустиня обернеться в сад... а в саду родючім перебуватиме спра­ведливість... Народ мій житиме в оселі миру» (Іс. 32, 15–18).

453. Остаточне спасіння, запропоноване Богом усьому людству че­рез Свого Сина, здійснюється не за межами цього світу. Враже­ний гріхом, світ мусить цілковито очиститися (пор. 2 Пет. 3, 10), що оновить його (пор. Іс. 54, 17; 66, 22; Од. 21, 1), і, нарешті, він стане місцем, де «справедливість перебуває» (2 Пет. З, 13).

Ісус у суспільному служінні використовує природні еле­менти. Він не лише добре тлумачить природу, образно говорячи про неї у Своїх притчах, а й підкоряє її (пор. епізод приборкання бурі в Мт. 14, 22–33; Мр. 6, 45–52; Лк. 8, 22–25; Йо. 6, 16–21). Господь ставить природу на службу Своєму задуму Відкуплення. Він на­вчає Своїх учнів дивитися на речі, пори року і людей з дитячою до­вірою, адже діти знають, що їх ніколи не залишить турботливий Отець (пор. Лк. 11, 11–13). Аж ніяк не стаючи рабом речей учень Христа мусить знати, як послуговуватись ними і ділити їх у дусі братерської любові (пор. Лк. 16, 9–13).

454. Прихід Ісуса Христа в історію світу сягає кульмінації у Пас­хальній Тайні, де сама природа бере участь у драмі відречення від Сина Божого й у перемозі Воскресіння (пор. Мт. 27, 45; 51; 28, 2). Пройшовши через смерть і наділивши її новою славою Воскресін­ня, Ісус дає початок новому світові, в якому все підкорено Йому (пор. 1 Кор. 15, 20–28), і відновлює впорядковані і гармонійні стосунки, що їх зруйнував гріх. Усвідомлюючи нерівність між люди­ною і природою, потрібно розуміти, що в Ісусі примирилася людина і світ з Богом: тепер кожна людина, приймаючи бо­жественну любов, може знову віднайти втрачений мир. «Тому, ко­ли хтось у Христі, той – нове створіння. Старе минуло, настало но­ве» (2 Кор. 5, 17). Природа, сотворена в Слові, тим же Словом, яке сталося тілом, примирилася з Богом й умиротворилася (пор. Кол. 1, 15–20).

455. Не лише внутрішнє життя людини оновилося, відкупительна сила Христа заторкнула і всю її тілесну природу. Все творіння бе­ре участь в оновленні, започаткованому Пасхою Господа, хоча й, стогнучи у тяжких муках, очікує на остаточне звільнення від раб­ства тління (пор. Рим. 8, 19–23) і на «небо нове і землю нову» (Од. 21,1), які є даром кінця світу, повноти спасіння. Тим часом нікому і нічому не відмовлено у спасінні. У будь-яких життєвих умовах християнин покликаний служити Христові, жити відповідно до Йо­го Духа, керуватися любов’ю, яка є принципом принцип нового жит­тя та спрямовує світ і людину до їхньої споконвічної долі: «чи світ, чи життя, чи смерть, чи теперішнє, чи майбутнє – усе ваше, ви ж Христові, а Христос – Божий» (1 Кор. 3, 22–23).

* Витяги з Компендіуму Соціальної доктрини Церкви. – К.: Кайрос, 2008. – С. 279-281.


Рейтинг статті

( 3 голосів )
Теги:     довкілля      богослов’я      №3      Біблія
( 5080 переглядів )
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити