Пасхальний вимір Успення Богородиці Друк

Успення Пресвятої Богородиці. Теофан Грек, 1392
Успення Пресвятої Богородиці. Теофан Грек, 1392

Празник Успення Пресвятої Діви Марії – це не лише привід для роздумів про таїнство смерті Богородиці, а й велика нагода пригадати ким є Богоматір в очах Господа і для кожного християнина. Як часто в подячних піснях Акафісту до Богородиці чуємо: «Радуйся, започаткування чудес Христових», «Радуйся, бо через Тебе пекло опустіло», «Радуйся, ключе, що райські двері відмикає». А у стихирах Молебню до Пресвятої Богоматері всі парафіяни разом із церковним хором суголосно найменують Непереможну Владичицю «скитальців потіхою», «горою, тінню сповитою». Як спричинилася Пречиста Діва Марія до того, щоби бути уславленою такими словами?

Про літургійно-богословський та іконографічний виміри Успення спілкуємося з викладачами Українського католицького університету.


о. Олег КІНДІЙ, доктор патристичного богослов’я:

На перший погляд, празник Успення Пресвятої Богородиці – це подія смерті людини, смерті Марії, Матері Ісуса Христа. У давніх апокрифічних текстах смуток цієї події виражається зібранням на її похорон 11 апостолів, які молитовно, але водночас із зажурою відпроваджували її в останню путь. Драматизм підсилює спроба чоловіка перевернути гріб Марії під час похоронної процесії, яка йому не вдалася. Згідно з легендою, архистратиг Михаїл заступився за Марію, відрубавши зловмисникові руки. Опісля апостоли зцілили його, оскільки той щиро покаявся, навернувся і тут же став християнином. А також – запізнення на похорон апостола Томи. Тут проглядається певний паралелізм із тим, як «невірний» Тома із запізненням зустрівся з воскреслим Христом. До теми подібності між Пасхальними подіями й Успенням Богородиці ми ще повернемося.

Проте, з іншого боку, негативні драматичні моменти цієї події зараз-таки трансформуються у протилежні: тріумфує перемога над смертю, журбою, зневагою. Чоловік, який намагався осквернити тіло Марії під час похорону, навернувся; Тома, який запізнився на цю подію, сповнився радості, бо не знайшов тіла Богородиці, і це стало знаком й доказом для решти апостолів, що вона від смерті перейшла до життя не лише душею, але й тілом. Саме тому подія Успення Богородиці – це радісна подія, в ній продовжується пасхальна перемога над смертю та утверджується віра у воскресіння людини, оскільки апостоли, – а разом із ними і всі послідовники Христа – усвідомлюють, що «якщо ми з’єднані з ним подобою його смерті, то будемо і подобою воскресіння» (Рим. 6, 5).

Суттєвих відмінностей між Католицькою і Православною Церквами щодо розуміння Успення Богородиці немає. Протестантські Церкви, за винятком, мабуть, Лютеранської та Англіканської, в цілому уникають будь-яких особливих маріологійних акцентів, тобто спроб виокремити роль Марії в історії спасіння. Тут можна хіба додати, що на християнському Сході віра в те, що Христос взяв її до себе з душею і тілом знайшла яскраве відображення в гімнографії, іконографії та богослов’ї ще з IV століття – після Ефеського собору 431 р. На Заході постанови цього собору були сприйняті та підтримані, але не мали особливого відображення в щоденному благочесті християн протягом довгих століть. Середньовіччя і ранній ренесанс – час поширення марійського почитання, що стало частиною протестантської реформи нових часів. Лише у ХХ столітті, а точніше 1 листопада 1950 року, папа Пій XII в Апостольській конституції «Munificentissimus Deus» проголосив догму про внебовзяття Марії «з тілом і душею до небесної слави». Крім того, це свято в Римо-Католицькій Церкві доповнене актом коронуванням Марії – наданням царського статусу, яким наділяє її Пресвята Трійця, що стало п’ятою таємницею славної частини молитви на вервиці.

Щоб зрозуміти Успення Марії, потрібно згадати його Пасхальний контекст. До речі, в багатьох Церквах візантійського обряду на це свято виносять плащаницю з тілом Марії. Ця плащаниця – пряме відображення плащаниці Ісуса Христа, який Своїм життям, стражданнями, смертю і воскресінням переміг сили гріха і смерті. Він, «воскреснувши з мертвих, вже більше не вмирає: смерть над ним більше не панує» (Рим. 6, 9). Щобільше, апостол Павло пояснює, що «коли ми віруємо, що Ісус умер і воскрес, тож так і тих, які поснули в Ісусі, Бог приведе з ним» (1 Сол. 4, 14). Саме в цьому листі до солунян Павло вживає термін «успення» як нове розуміння смерті, що не є остаточною реальністю життя людини, а лише перехідною, проміжною ланкою її життя. Подія воскресіння всіх людей пов’язана із другим приходом Ісуса Христа, як зазначено в цьому посланні й інших новозавітних текстах (пор.: 1 Кор. 15, 23). Проте у випадку Марії діється щось унікальне. Вона померла, проте воскресіння відбувається не зі всіма людьми під час приходу Христа наприкінці світу, а відразу після смерті, в момент її Успення.

Унікальність Марії походить з її богоматеринства і дівицтва, чистоти (безгрішності) та святості. Вона після зустрічі з архистратигом Гавриїлом сповнюється благодаттю (пор.: Лк 1, 28), яка після народження Ісуса нікуди не зникає. Марія сама інтуїтивно говорить про це своїй родичці Єлисаветі: «…ось бо віднині ублажатимуть мене всі роди» (Лк 1, 48). Як Господь обрав її Матір’ю для Сина Божого, так само вирішив обрати для входу в Царство Боже відразу після закінчення її земного життя. Відтак вона є тою, що першою після Ісуса Христа увійшла в Царство Боже, стала ключем до раю, а також покровителькою і заступницею всієї Церкви, як прославленої, подорожуючої, так і терплячої. У богородичному гімні другого гласу Церква поетично і влучно оспівує те, що сталося з Марією: «В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання гріб і умертвіння не втримали. Бо як Матір Життя до життя переставив той, хто вселився в утробу приснодівственну».

Християнин під час святкування празника Успення Богородиці повинен, по-перше, ще раз утвердитися у вірі у воскресіння людини. У закінченні земного життя Марія ще раз вказує на ціль і суть людського життя – увійти в Царство Боже не лише душею, але й повнотою свого єства, тобто і з тілом. Воскресіння тіла акцентує на важливості нашого земного життя, важливості правильного поводження з матеріальним світом, поведінкою нашого тіла, його стремлінь, можливостей і покликання. Входження в це Царство неможливе без глибокого і міцного зв’язку з Ісусом Христом, первістком воскресіння (1 Кор 15, 20).

По-друге, це зв’язок між кожною людиною і Марією. У когось може закрастися думка, що воскресіння Ісуса Христа – це річ можлива лише тому, що Ісус був Богом, а отже, божественна природа «допомогла» людській природі Христа воскреснути. В особі Марії ми бачимо, що не лише богочоловік воскресає, але й Марія – така сама людина, як кожен із нас, – встає з мертвих. Вона випередила нас у воскресінні, але водночас залишається з Церквою і в Церкві. Вона не лише молиться за нас, але й дієво допомагає кожному, хто до неї прибігає. У тропарі до свята це чітко відображено і сформульовано такими поетичними словами: «У Різдві дівство зберегла Ти, в Успінні світа не оставила Ти, Богородице. Переставилася Ти до життя, бувши Матір’ю Життя. І молитвами Твоїми ізбавляєш від смерті душі наші».

І, по-третє, це свято припадає на кінець літа – час врожаїв, закінчення річного літургійного циклу. Воно для кожного з нас є нагодою призадуматися, які плоди ми приносимо у своєму житті. Чи той спосіб життя, який провадить людина, є дорогою до Царства Божого; чи сповнена вона спілкуванням із Богом, готовністю виконувати Його волю? Зрештою, чи людина готова до своєї смерті? Марія прожила дуже нелегке життя: від народження, дитячих сирітських років, заручин зі старцем Йосифом до народження Сина Божого, спостерігання за Його ростом, співстраждання з Ним біля хреста, до зустрічі з Ним після Його воскресіння, провідної ролі серед апостолів на початках зародження Церкви та останніх років земного життя. Вона змогла бути вірною Богові завжди. І може допомогти кожній людині звершити її покликання.


Петро САБАТ, доктор літургійного богослов’я:

На жаль, не збереглося жодних відомостей про те, як довго Мати Божа перебувала на землі після Христового Вознесіння. Про те, коли, де і як вона померла Святе Письмо теж нічого не згадує. Підставою встановлення в Церкві свята Успення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці та Приснодіви Марії послужила священна традиція Церкви від апостольських часів, апокрифічні книги, постійна віра Церкви й одностайна думка святих Отців і Вчителів Церкви першого тисячоліття християнства про те, що тіло Пречистої Діви Марії після смерті не зотліло, але разом із душею було взяте до неба.

Найдавніший твір, який свідчить про смерть Пресвятої Богородиці, у Західній Церкві відомий під назвою «Перехід Святої Марії», а на Сході його знають як «Слово на Успення Святої Богородиці Святого Йоана Богослова». Незважаючи на те, що його автор невідомий, а виникнення одні історики датують кінцем II чи початком III століття, а інші – аж кінцем VI, цей твір описує подію Успення так: «Три дні перед смертю явився Пречистій Діві Марії архангел Гавриїл і звістив від її Сина Ісуса Христа час її переходу до вічності. Мати Божа висловила бажання, що хоче бути похована в Гетсиманії коло своїх батьків і свого Обручника Йосифа. На день її смерті в чудесний спосіб зібралися в Єрусалимі апостоли, хоч були розсіяні по різних краях світу. Не було тільки апостола Томи. Сам Ісус Христос у супроводі ангелів і святих прийшов по душу своєї Пресвятої Матері. Апостоли при співі побожних гімнів на своїх раменах занесли її тіло до гробу і три дні від нього не відходили. Третього дня прийшов здалека апостол Тома й дуже бажав ще востаннє поглянути на Пресвяту Богородицю. Коли ж гріб відкрили, то її тіла там уже не було, а тільки похоронні ризи. Тепер усі зрозуміли, що вона воскресла і з тілом та душею її взято на небо».

Святий Епіфаній Кипрський, один із ранніх Отців Церкви, що жив у III – перших роках IV століття (+403), про подію Успення Пресвятої Богородиці писав: «Хай досліджують Святе Письмо, та не знайдуть там свідчення ані про смерть Марії, ані про те, що вона вмерла чи не вмерла; ані про те, що вона похована чи не похована. І коли Йоан перейшов до Азії, то також ніде не говориться, чи він узяв із собою святу Діву».

До сьогодні історики сперечаються про місце смерті Пречистої Діви Марії та про її гріб. Одні доводять, що вона померла в Єрусалимі, інші – в Ефесі, куди нібито її взяв зі собою святий євангелист Йоан Богослов. В Ефесі досі туристам показують дім, де, згідно з традицією, перебувала Божа Мати.

Успення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, незважаючи на те, що нагадує про сумну подію, належить до радісних свят літургійного року. Цього дня Церква радіє, бо Пресвята Богомати з тілом і душею перейшла з туземного життя до вічної слави Свого Сина, а з її Успенням ми одержали в небі могутню заступницю та покровительку душ наших.

Успення належить до найдавніших Богородичних свят літургійного року. Його почали святкувати в Єрусалимі відразу після Ефеського собору 431 року. Спочатку під впливом собору воно наголошувало на привілеї богоматеринства і мало назву Свято Марії-Богоматері. У VI столітті празник перейменовано на Успення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії. Ця назва збереглася до сьогодні.

У кінці VI століття Цісар Маврикій (582–602) поширює свято Успення Пресвятої Богородиці по цілій Візантійській державі й наказує відзначати його 15 серпня (28 серпня за Юліанським календарем), бо в той день здобув перемогу над персами. Під впливом Сходу воно поширилося і на Захід. Його прийняли в Римі за папи Сергія І при кінці VII століття (687–701), а з Рима дійшло і до інших країн Європи.

Як на Сході, так і на Заході на початку празник мав різні назви, навіть відзначався в різний час. У римському місяцеслові VII століття, який приписують святому Єронімові, сказано, що 18 січня святкуємо Смерть Пречистої Діви Марії, а 14 серпня – Внебовзяття. Однак у римському календарі VIII століття вже є тільки одне свято – Внебовзяття (Успення) ПДМ (Пречистої Діви Марії), яке до сьогодні Римо-Католицька Церква відзначає 15 серпня (за Григоріанським календарем).

Із хрещенням Київської Русі в 988 році свято Успення почала святкувати й Київська Церква. І до сьогодні його відзначають усі Церкви Київської традиції.

Успення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії має один день передсвяткування і вісім посвяття. Празнику передує двотижневий (Успенський) піст, що триває з 1 по 14 серпня (за Григоріанським календарем) чи з 14 по 27 серпня (за Юліанським). У Східній Церкві подекуди в катедральних соборах чи навіть у монастирях заради особливого пошанування Богородиці здійснюється особлива Служба поховання Богоматері в переддень чи на великій вечірній свята. Особливо урочисто і торжественно Службу звершують у Єрусалимі, в Гетсиманії. Особливість її полягає в тому, що вона подібна до утрені Великої суботи.

Перші богослужбові тексти свята почали формуватися вже в V столітті – вони прийшли на зміну першим церковним піснеспівам, які прославляли Успення Пресвятої Богородиці. Із часом богослужбові тексти доповнювалися і навіть змінювалися. Їхніми авторами прийнято вважати патріарха Анатолія (449–458), що жив у V столітті, святого Івана Дамаскина, святого Косму Маюмського, патріарха Германа, Теофана митрополита Нікейського, що жили у VIII столітті, та інших. Вони особливо радісно і торжественно оспівують перехід Пречистої Діви зі світу земного до небесного.

Звичай благословляти зілля на свято Успення Пресвятої Діви Марії зародився в УГКЦ у XVIII столітті. Він був запозичений із літургійної традиції Західної Церкви. Освячене цього дня зілля використовують для помочі людям, тваринам і звірині. У молитві благословення сказано: «Де б вони не були внесені і положенні з пригорщею добрих діл, за молитвами преблагословенної Владичиці нашої Богородиці і приснодіви Марії, вони принесуть поміч людям, тваринам і звірині проти недуг, пошестей, ран, лиходіяння, чарування, ворожби, укусів зміїних або інших укусів шкідливих звірів, і проти диявольських насмішок і хитрощів». Молитва благословення додає йому, крім цілющої природної сили, також і надприродну, оскільки зілля благословляється у храмі самим Богом.


Соломія ТИМО, директор Іконописної школи УКУ, викладач кафедри богослов’я УКУ:

Всупереч загальноприйнятому сприйняттю, Успення було фактом реального упокоєння Богородиці. І хоча з Апостольського передання та літургійних текстів нам відомо, що Матір Божа була взята із плоттю на небо, та перед цим вона зазнала фізичної смерті, як і всі люди. Як вільна від гріхів, Діва Марія не повинна була б помирати, адже смерть – наслідок первородного гріха (Бут. 3, 19). Проте, не зазнавши смерті, Марія була би “вищою” від Свого Бога-Сина й усіх людей, для яких стала під хрестом Матір’ю (Йо. 19, 26–27). Як безгрішна, Марія воскресає на третій день і возноситься на небо. Давність цього передання засвідчує, зокрема, історичний факт: у 30-х роках V століття сестра візантійського імператора Пульхерія попросила в єрусалимського патріарха Ювеналія привезти мощі Богородиці на збереження до Константинополя, а той відповів, що мощів у гробі немає, а як реліквії зберігаються лише погребальні ризи. Факт смерті Богородиці ніяк не применшує її величі, навпаки, робить ближчою до людей і здатною розуміти нас у найтяжчих випробуваннях, серед яких не останнім є смерть.

b_300_0_16777215_0___images_stories_zistoriiduxu_uspinnya_2.jpgВідтак кожна ікона Успіння представляє розділення душі й тіла, які свідчать про реальність смерті Діви Марії. У нижній частині зображення ми бачимо погребальну церемонію і катафалк, на якому лежить мертве тіло Богоматері, а позаду ложа стоїть Ісус Христос, тримаючи на руках сповите немовля (з часів античності так зображали людську душу). І біля тіла, і біля душі наявний надпис імені Матері Божої. Дещо згодом, із ХІІІ століття, у верхній частині ікони почали зображати також невелику постать вознесеної Богородиці. Мініатюрність унаочнює віддалення Пречистої від землі і входження у Небо. Цей образ розповідає про останній етап події Успення Богородиці й засвідчує факт повернення її тілу та душі первинної гармонії через їх возз’єднання, яке відбулося, коли Богоматір воскресла. Щоб передати в цьому образі прославу Богородиці, іконописці зображають Матір Божу в мандорлі слави на престолі як Асунту (Вознесену) або малюють, як ангели несуть Марію до відкритих воріт раю.

У ХІІ столітті іконографія Успення збагачується епізодом, котрий відбувся під час погребальної процесії з тілом Марії до гробу. Невеликі постаті архангела Михаїла та єврея Атонія (ім’я відоме з апокрифів) зображені на першому плані перед погребальним ложем. Атоній, як благочестивий єврей, ніяк не міг зрозуміти, чому жінці віддають таку велику шану. Тому, щоб захистити честь Господа, як він її розумів, Атоній під час похоронної процесії пробує скинути тіло Богородиці з носилок. Але, коли чоловік простягає руки до непорочного тіла Пречистої, невидимий ангел мечем відрубує йому кисті, які зависають у повітрі. У ту мить Атоній, добре знаючи старозавітні приписи, усвідомлює святість Богородиці. Адже Старий Завіт чітко навчає, що не можна торкатися голими руками святині – інакше помреш. І, як свідчить передання Церкви, єврей кається і просить прощення в Діви Марії, після чого через заступництво апостола Петра одержує зцілення. Історія Атонія – це перша вислухана Богородицею молитва, тому сюжет набув в іконографії великої популярності.

У цій короткій розповіді про ікону Успення, хотіла наголосити на сюжетах, які ілюструють слова тропаря свята: « ...в Успенні світу не залишила Ти, Богородице. Переставилася Ти до життя, бувши Матір’ю Життя...».


Розмовляла Марія ВСЯКА


Рейтинг статті

( 6 голосів )
Теги:     богослов’я      духовність      свята
( 3095 переглядів )
 

Коментарі  

 
+3 #2 Владислава-Марія 31.08.2015 12:06
Раджу всім теж ознайомитися з коментарем отця Олега Кіндія і пороздумувати на цю тему.І ще одне. Те, що не висловлююся про інші коментарі, не означає, що вони нецікаві. Можливо, у них Ви також зможете знайти для себе багато нового і цікавого.
Цитувати
 
 
+2 #1 Владислава-Марія 31.08.2015 11:59
Наскільки відомо, мало видань, коли публікує статті про Успення, аналізує подібність Внебовзяття Богородиці із Пасхальними подіями. Зазвичай акцентують увагу тільки на тому, чому ця подія є радісною, і як з'явилося це свято в церковному календарі. Тому дуже цікавими виявилися роздуми о. Олега Кіндія.Такий коментар, гадаю, буде цікаво прочитати не лише науковцям у сфері історії Церкви, священикам та ін., а будь-якому християнину, який прагне зміцнитися у вірі і краще зрозуміти особу Діви Марії, зрозуміти, чому таку честь Їй віддаємо. І з цієї ж причини (глибоке осмислення ролі Богородиці в житті Господа, історії Церкви та людства і, зокрема, кожної людини) роздуми о. Олега Кіндія є для нас актуальними не лише в часі празника Успення, а завжди! Так, завжди!Не можна збагнути зміст і цінність для нас християнського Богородичного свята, якщо зосередитися лише на самому святі і оминути постать Марії, і не можна бути добрими дітьми Тої, Яку Ісус залишив нам як Маму.
Цитувати
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити