Божественна краса і мистецтво української пісні Друк

фото Тараса Гринчишина
фото Тараса Гринчишина
Літо зачаровує своєю красою. Мабуть, не одна людина вдивляється в цю красу і запитує, звідкіля таке диво і про що воно свідчить. Відповідь на це запитання – у Святому Письмі. У перших розділах Книги Буття написано, що весь світ сотворено Богом. Святе Письмо не раз стверджує, що Божественність переповнена красою. Візьмімо, для прикладу, слова із Псалмів: «Ти одягнувся величчю і красою, Ти світлом наче ризою покрився» (Пс. 104, 1–2); «Краса і велич Його діло, правда Його стоїть повіки» (Пс. 111, 3). Божественна краса – це правда, святість, лад і гармонія. Вона настільки велична, що перевершує будь-які людські уявлення – її ані око не бачило, ані вухо не чуло, ані на думку людині вона не спала (1 Кор. 2, 9). У своїй любові Бог створює Всесвіт і вливає у нього свою Божественну красу. Пригадаймо слова Ісуса Христа, що Соломон у всій своїй славі не осягнув такої краси, як одна лілея (Мт. 6, 28–29). Краса світу походить від краси Божої і має людині нагадувати, що саме Він Первообраз будь-якої краси.

 Бог сотворив Всесвіт для людини, яка перевершує усе сотворіння, бо тільки людина створена на образ і подобу Божу (Бут. 1, 26). Оскільки вона має подобу Творця, то сама є маленьким творцем. Саме людині Бог доручив панувати над світом (Бт. 1, 28). Панувати над світом – це творити культуру: плекати таку єрархію цінностей, де перше місце має займати Бог. Людська культура повинна відображати Божественну красу. Частиною людської культури є мистецтво різної форми: скульптура, архітектура, музика, поезія, образотворчість тощо. Кожна з тих форм по-своєму відображає Божественну красу. Саме слово «мистецтво» означає вміння, майстерність творити красу, а «митець» – умілець, майстер краси.

 Оскільки мистецтво має відображати Божественну красу, то людина творить з Божого натхнення. Тому правдиве мистецтво завжди походить від Бога і веде до Бога. По-особливому Божественну красу відображає релігійне мистецтво. Вдумаймося лише в чин Божественної Літургії: в ній у мистецький спосіб, під невидимим діянням Святого Духа, зображено і пригадано народження, життя, страсті, смерть, воскресіння і вознесіння Ісуса Христа. У Літургії кожен обряд, кожне слово мають глибоке духовне значення.

Також світське, нерелігійне мистецтво походить від Бога і провадить людину до Бога. Вдумливо вдивляючись у картину, на якій зображена природа, людина починає розуміти, що мусить бути Хтось, хто створив таке диво. Уважно вслухаючись у вірші, що оспівують велич людини, усвідомлює, що мусить бути Творець, який створив цю велич.

Отже, що більше людина заглиблюється в мистецтво, то більше вона пізнає Бога і єднається з Ним. Тому в народі побутує думка, що правдиве мистецтво здатне оздоровлювати людину і, відповідно, суспільство. Іван Франко, розважаючи над мистецтвом слова, писав: «Якби ти знав як много важить слово, Одно сердечне теплеє слівце! Глибокі рани серця як чудово. Вигоює – якби ти знав оце!».

Український народ із давніх-давен захоплюється Божественною красою та відображає її як у релігійному, так і у світському житті. Вчитуючись у «Повість минулих літ», можна зауважити, що у X ст. святий князь Володимир приймає християнство у візантійському обряді саме через його красу. Щоб передати частинку Божественної краси, український народ будував величні храми, писав ікони, компонував церковні піснеспіви. У світському житті до Божественної краси українці стреміли поезією і музикою, архітектурою і скульптурою, вишиванням сорочок і рушників. Вишивка утверджувала українця у любові до Бога і рідної землі. Андрій Малишко у вірші про матір пише: «І в дорогу далеку Ти мене на зорі проводжала і рушник вишиваний на щастя дала…». У тому ж дусі лунають слова Дмитра Павличка: «Як я малим збирався навесні Піти у світ незнаними шляхами, Сорочку мати вишила мені Червоними і чорними нитками…». Краса вишивки була оберегом, що нагадував дитині про Бога і закликав почитати Його саме так, як цього навчила матір.

Одна з форм українського мистецтва, що особливо відображає красу Бога й закликає людину плекати її у собі, – це українська пісня. Вона і словом, і музикою окрилює душу, надихає прагнути Божественної гармонії, порядку, правди та святості, жити в дусі Євангелія.

Пригадаймо рядки деяких пісень, що переконують у праведності української пісні. Вдумаймося у фрагмент пісні на слова Михайла Старицького «Ніч яка місячна»: «Небо незміряне всипане зорями, Що то за Божа краса! Перлами ясними попід тополями Грає краплиста роса». Поет прямо стверджує, що краса світу – Божественна краса.

Українська пісня вчить любити рідну землю: «Чом, чом, чом, земле моя, так люба ти мені? … Тим, тим, тим, дитино, знай, що води ті й ліси – твій рідний край». Вона звеличує батьків, оспівує їх авторитет і закликає вічно пам’ятати про них. Вдумаймося лише у фрагменти пісень на слова Тараса Шевченка «Садок вишневий коло хати»: «А мати хоче научати, так соловейко не дає…». Або Миколи Сингаївського «Чорнобривці»: «Як на ті чорнобривці погляну, Бачу матір стареньку, Бачу руки твої, моя мамо, Твою ласку я чую, рідненька». Натомість Микола Бакай у пісні «Смерекова хата» оспівує вічні повернення і пошану до батьківського дому: «Смерекова хата, батьківський поріг, Смерекова хата – на крутій горі. Як прийду до неї, коліном припаду, Грудочку землі своєї до уст прикладу».

Українська пісня вчить поваги й делікатності у ставленні до дівчини. У тій же пісні «Ніч яка місячна» є дуже ніжні слова, якими хлопець звертається до коханої: «Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько…». Наша пісня оспівує вірність у коханні: «Словом мене не пораниш, Вірність свою збережу, Хоч ти мене покидаєш, Знай, що тебе я люблю» (Олександр Димиденко). Пісня закликає до стриманості, про що свідчить гуцульська співанка «Ой зелене полем жито»: «Не дай личко цілувати дівчино молода... Не дай личко цілувати, з розуму ся звести, Не дай свою русу косу без братів розплести».

Тому український народ переконаний, що його пісня від Бога: «Від Бога наша пісня, наша мова, Від щедрості ми сущі на віку, Від божої любові колискова Нам душі оспівала в сповитку» (Микола Ткач). Через Божественне натхнення українська пісня живе, передається з покоління в покоління, несе праведність власних слів і залишається невмирущою: «Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине… От де, люде, наша слава, Слава України!» (Т. Шевченко).

Можна навести безліч прикладів краси і праведності української пісні, та, мабуть, не вистачило б пера. Однак біль охоплює серце, коли спостерігаємо, що сьогодні зневажають українську пісню, спотворюють її слова так, що вони, в поєднанні з оголеними тілами, оспівують не праведність, а гріх і розпусту. Така пісня, позбавлена Божого натхнення, перестає бути мистецтвом – стає антимистецтвом. Вона не веде людину до Бога, а відвертає від Нього; не вигоює рани серця, а поглиблює їх. Тому ми, українці, – народ, який завжди прагнув Божественної краси, – плекаймо правдиву українську пісню, виховуймо дітей і молодь на її ідеалах і тоді запанує краса, праведність та лад у нашій великій родині – Україні!

ОЛЕКСАНДР Кащук,
Доктор богослов’я
викладач кафедри богослов’я УКУ


Рейтинг статті

( 5 голосів )
Теги:     мистецтво      роздуми
( 11233 переглядів )
 

Коментарі  

 
0 #2 BestDianne 16.11.2018 11:20
I have noticed you don't monetize your website, don't waste your traffic,
you can earn additional cash every month. You can use the best adsense alternative for any
type of website (they approve all websites), for more details simply search in gooogle:
boorfe's tips monetize your website
Цитувати
 
 
-1 #1 Я Ніна 05.11.2012 18:32
блін... як багато :-* :-* :eek: :eek: та я швидше засну, ніж це прочитаю :-? :-? :-? :-?
Цитувати
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити