Понеділок, 10 жовтень 2022
Галя
Благословен Господь, моя скеля, що навчає руки мої до бою, до війни мої пальці. Він моя милість і моя кріпость, моя твердиня і мій визволитель; мій щит, - і я до нього прибігаю (Пс 144, 1-2)
В сімнадцятому розділі першої книги Самуїла ми читаємо знамениту розповідь про те як юнак Давид перемагає добре озброєного велетня Голіята і отримує, здавалося б, неочікувану перемогу. Неочікувану для всіх навколо: братів, батька, царя, тільки не для самого Давида. Адже Давид заручився підтримкою найважливішого і наймогутнішого Союзника – Самого Господа. Ця біблійна історія є гарним прикладом як перемагати в, здавалося б, безнадійній ситуації, коли ворог, проблема, виклик значно перевищують твої сили і ресурси, а навколо паніка, розчарування, страх. Цю історію добре пригадати коли твоїй країні загрожує непропорційно великий ворог, коли проблема яка стоїть перед тобою здається неможливою до вирішення, коли виклик понад твої сили. Ця розповідь набула особливого значення в час повномасштабної російської війни проти України. Ми з надією вдивляємося в цю історію, адже Давид символізує молоду державу Україну, а Голіат – жорстокого агресора росію. Ця біблійна історія містить важливі вказівки як перемагати ворога значно сильнішого фізично. Розглянемо 10 найважливіших біблійних уроків з цієі неспівмірної перемоги Давида над Голіатом, аналізуючи текст 1 Сам 17, 1-58 в світлі повномасштабної агресії росії проти України.
Детальніше...
Вівторок, 05 липень 2022
Галя
До хреста прибити себе зволив єси – прибий до заповідей Твоїх моє серце.
Молитва з Акафісту до Чесного і Животворящого Хреста
Любов, щоб бути справжньою, повинна коштувати – вона повинна завдавати болю – вона повинна позбавити нас себе.
Мати Тереза
Війна – це сукупність таких особливо трагічних подій і обставин, коли усвідомлення цінності життя стає, мабуть, найбільш ясним, зрозумілим, зваженим і обґрунтованим. Це усвідомлення стосується усіх без винятку вимірів війни, як боротьби між життям і смертю, добра зі злом, світла з темрявою, правди з брехнею. Про узгодження фундаментальної цінності життя під час війни із заповіддю «Не вбиватимеш» (Вих. 20, 13) стосовно ворогів детально було представлено у статті Марії Яреми «Цінність життя vs вбивство ворогів!»[1], ми ж спробуємо розглянути питання цінності життя з іншої перспективи.
Макух Василь – воїн УПА, в’язень Сибірських концтаборів, на знак протесту проти комуністичної тоталітарної системи, колонізації України, примусової русифікації та військової агресії СРСР в Чехословаччині вчинив акт самоспалення на Хрещатику 5 листопада 1986 року. Акти самоспалення на знак протесту проти радянського придушення «Празької весни» відбулись в Польщі (Ришард Сівець), в самій Чехословаччині (Ян Палах, Ян Заїц, Євжен Плочек), в Угорщині (Шандор Бауер). Як знак протесту проти тоталітарної радянської політики, комуністичної ідеології, терору і поневолення своїх народів, насильної русифікації акти самоспалення вчинили 14 травня 1972 року – литовський націоналіст, католик Ромас Каланта; 21 січня 1978 року – український дисидент, політв’язень, Герой України (посмертно) Олекса Гірник; 28 червня 1978 року – кримськотатарський громадський активіст Муса Мамут; 21 вересня 1980 року – поляк Ян Бадиляк. На жаль такі публічні акції протесту мають місце і в новітній історії після розпаду Радянського союзу: 28 грудня 1998 року – український гірник Олександр Михалевич під час тривалого пікету з вимогою виплат заборгованостей для працівників, а 22 січня 1999 року гірник Анатолій Конорєв – з вимогою погашення зарплатної заборгованості вчинили акт самоспалення; 11 жовтня 2020 року – ветеран АТО Микола Микитенко на Майдані Незалежності в Києві вчинив акт самоспалення як акт незгоди з діями чинної влади, а саме розведенням військ на лінії розмежування та повзучою окупацією Росії. Є багато подібних вчинків і в інших країнах – в Російській Федерації (удмурт Альберт Разін, Ірина Славіна), в Польщі (Пйотр Щенсний), в Тунісі вчинок Мухаммеда Буазізі став поштовхом до всенародних акцій протесту, відставки їх президента та спонукав протести по інших арабських країнах – події так званої «Арабської весни».
Детальніше...
Понеділок, 24 жовтень 2022
Галя
Жодна війна в історії людства не минала без здійснення такої жорстокості, яку сьогодні, в ХХІ столітті, ми називаємо злочинними порушеннями гуманітарного права та законів і звичаїв війни. За визначенням Римського статуту до них належать: геноцид, злочини проти людяності та воєнні злочини. Не є винятком в цьому переліку і сексуальне насильство під час війни, яке за своїм складом може відноситись до кожної із згаданих категорій. Найзагальніше окреслення цього злочину визначає його як зґвалтування або інші форми сексуального насильства вчинені військовими під час збройного конфлікту стосовно ворогів, чи своїх співвітчизників. До ХІХ століття зґвалтування сприймалось як форма компенсації за участь у війні для вояків перемагаючої сторони. Перші спроби уникнення, попередження та засудження сексуального насильства як форми звичаїв та законів війни здійснювались ще в епоху пізнього Середньовіччя за сприянням Католицької Церкви. Прикладом таких спроб можна згадати релігійний рух в Католицькій Церкві «Мир та перемир’я Боже» (лат. Pax et treuga Dei), що мав на меті зменшити кількість насильства під час воєн. Наступним прикладом таких спроб можна вважати формування образу благородного воїна-лицаря – захисника слабких та невинних. Першу чітку законодавчу заборону зґвалтування під час війни можна знайти в Кодексі Лібера (1863р.) – підписаної Авраамом Лінкольном інструкції про спосіб поведінки солдат у воєнний час. Згодом заборона зґвалтування з’являється у Женевських та Гаазьких Конвенціях. На Нюрнберзькому та Токійському військових трибуналах після ІІ Світової війни його було названо злочином проти людяності. Зрештою на всіх наступних післявоєнних судових процесах зґвалтування та сексуальне насильство визнавалось воєнним злочином та злочином проти людяності. І на кінець, в результаті провадження Міжнародного кримінального трибуналу після громадянської війни в Руанді, що тривав з 1995 по 2016 рік, зґвалтування та інші форми сексуального насильства були визнані елементами геноциду.
Детальніше...
Середа, 19 жовтень 2022
Галя
Фото шестирічного хлопчика із Бучі, що стоїть на могилі своєї матері, публікували ЗМІ у цілому світі. Цю світлину навіть називають одним із символів російської агресії в Україні. Чому саме це фото набрало такого широкого суспільного резонансу? Що стало причиною того, що світлина змогла розчулити серця стількох осіб, навіть тих, котрі живуть далеко поза межами кордонів України? Безумовно жахливі злочини армії країни агресора, що мали місце у містечку неподалік Києва, відіграли у справі поширення інформації про хлопчика ключову роль. Та, як на мене, сам факт стояння малої дитини біля гробу когось із її батьків – шокує. У свідомості багатьох людей смерть, надгробні богослужіння та саме поховання асоціюються лише із «справою для дорослих», дітям споглядати ці реалії життя не слід. Коли померла моя бабуся, моїй племінниці було теж шість років. Під час одного із заупокійних богослужінь вона сильно розридалася і почала тулитися до мене. В цей час деякі люди, що були присутні на похороні, почали дораджувати батькам дівчинки забрати її із цих богослужінь, закликали не травмувати вразливу дитячу душу спогляданням тіла померлої. Виникає питання, чи справді участь в заупокійних богослужіннях може стати для дитини травмою на все її життя? Чи варто брати осіб дитячого віку на похорон?
Детальніше...
Середа, 23 березень 2022
Галя
On the one hand there is war and suffering, destruction and blood, death of children, and fear of the future; on the other is peace and happiness, building life and joy of relationships, children's laughter, and confidence in the future. These are bare nerves which reveal two poles of life in Ukraine now. How can Christian faith and reason reconcile these two opposing realities? At first glance, this is impossible. In fact, these two absolutely different worlds belong to the same God-created planet. It is this royal creation of God that can give away one’s life and live forever; can fear the destruction of one’s home and make plans to rebuild the country; can smile through the lonely tears and feel the family warmth and comfort while sitting in a damp basement next to strangers.
The war in Ukraine, in its visible and invisible dimensions, is like a tensely pulsating epicenter of Ukrainian humanity, in which two deep national processes continue synchronously, reaching their culmination. The first one is the radical spiritual cleansing of the people from deception, irresponsibility, unbelief, and selfishness. The second is the absorption into the blood, flesh and soul of the nation of the moral values, which, like healed chromosomes, translate Ukrainian DNA to the level of integrity and unity that the fathers of the nation have dreamed of since princely times. These two processes, which stem from the depths of faith, prayer, and the sacrifice of our ancestors, are unfolding more and more rapidly in the people's consciousness. Every day, every hour and every minute, every Ukrainian heart, mind, and hand are increasingly filled with God's power, which helps to gain both the Kingdom of God (cf. Mt 11: 11-15) and an earthly Ukraine, where dignity, solidarity, brotherhood, and readiness for self-sacrifice are the main features of our dual citizenship.
Viktor Zhukovskyy
Детальніше...
Вівторок, 15 березень 2022
Галя
A war of the people is first of all a spiritual war: a war between the true and the deceptive, the eternal and the temporary, what is worthy and what is vile, the sound and the degraded… It is war that reveals a nation’s value and “backbone”, the quality of its spiritual leaven, its salinity in order to be “salt of the earth”, and the capacity of every person. The person who opposes evil does not have the fear of death, the instinct of self-preservation. Their selfish desires disappear and something extraordinary, human, and at the same time, supernatural appears. The people, as a single body, are recast in the furnace of faith, hope, and sacrifice and move to another level - the level of a “greater love”, when everyone feels ready to “lay down his life for his friends” (Jn. 15:13). Everyone becomes a Warrior of God, a “centurion”, with the greatest faith that Christ could find (Matt. 8:10). At this Human and Divine level, the “I” recedes far into the background. Our life transforms into a total “We”. Faith, prayer, and life form a more condensed unity. Every fighter of this visible and invisible battle is internally aware of not only being a citizen of Ukraine, but also, as Justin the Martyr wrote in the second century, feels like an eternal citizen of the “heavenly country” who can not be killed by any weapon because the Commander-in-Chief is Jesus Christ the Victor.
Students of the Faculty of Philosophy and Theology of the Ukrainian Catholic University are fighting on two fronts: the visible and invisible. They believe, pray, and work for victory!
Viktor Zhukovskyy
Детальніше...
П'ятниця, 10 червень 2022
Галя
Носіте тягарі один одного й тим робом виконаєте закон Христа
Послання апостола Павла до Галатів 6, 2
Що свідчить про приналежність до спільноти? Яка сила дає внутрішнє єднання, що сильніша за будь-які зовнішні впливи і демагогію? Це та сила, що глибоко закорінена одночасно і в генетичному коді нації, і в духовному коді віри, що робить з етносу спільноту. З одного боку, це є тим, що формує res publicae (лат. публічна річ), а з іншого – liturgia (грец. літургія, спільна справа народу). Цим об’єднавчим фактором перед лицем загрози «русского міра» стала потреба спасіння як фізичного, так і духовного, що є набагато важливішим. Тоталітарна ідеологія «рашизму», складовими якої є експансія, імперіалізм, «рускоговорящий» шовінізм, ксенофобія, а духовно-моральним кодом є збочена форма політичного православ’я, перш за все намагається зруйнувати і викривити духовний вимір жертви агресії, її цінності, культуру, історію, віру, традиції. А методи і засоби є все ті самі і відомі здавна: пропаганда, деспотизм, терор, автократія, мілітаризм і ін.
Детальніше...
П'ятниця, 22 квітень 2022
Галя
«Страждання перестають бути такими в той момент, коли вони набувають значення», – писав Віктор Франкл. Якщо не знати біографію автора цих слів, то можна подумати, що цитовані рядки – це в кращому випадку неправда, а в гіршому маніпуляція. Однак Віктор Франкл – не та людина, яка не має права говорити про страждання, і то говорити незвичні речі. В’язень нацистських концтаборів, родину якого було вбито, він пересвідчився у тому, в що пропонує повірити нам: страждання, в яких ми знаходимо сенс, перестають бути стражданнями. Віктор Франкл не єдиний, хто стикнувся в житті з небуденними стражданнями. Сьогодні подібних страждань дізнають багато українців, а також представники інших народів, які перебувають у стані війни чи під тиранією. Однак не всі вміють вслід за відомим віденським психіатром Франклом зменшити ваготу своїх страждань у знайденні їхнього сенсу. В Україні сьогодні ми жахаємося стражданнями жертв війни, зокрема серед цивільного населення. І справді важко буває відразу знайти сенс цих страждань, однак його слід знову і знову шукати, щоб полегшити саме страждання, а зрештою, щоб бути у правді.
Детальніше...
Середа, 13 квітень 2022
Галя
І спізнаєте правду, і правда визволить вас
Євангеліє від Йоана 8, 32
Війна триває. Напевно, немає такого українця, який би не слідкував за щоденними повідомленнями від Генштабу про нові втрати ворога і досягнення українських воїнів на східному, північному чи південному фронтах. А поряд з тим і решта цивілізованого світу, та й не цивілізованого, хоче того, чи ні, а все-таки не може абстрагуватися від інформаційного поля бою, пов’язаного із злочинною російською агресією в Україні. Бої тривають на всіх фронтах. І один з найзапекліших є фронт інформаційний, де найсильнішою зброєю є слово, вимовлене або замовчане. Перемога у цій кровожерній війні, розв’язаній росією, залежатиме зокрема і від здобутків на інформаційному полі бою, в якому з одного боку воюють орди фейків, брехні і пропаганди, а з іншого – паростки правди.
Детальніше...
Понеділок, 28 березень 2022
Галя
Справедливість і мир поцілувались між собою (Пс 85, 11)
У моральному вимірі вважається, що антонімом поняття «любов» є поняття «байдужість». Не ненависть, а саме байдужість. Ненависть – це певне відношення до якогось суб’єкту чи об’єкту. Так, негативне відношення, але все ж відношення. Тоді як байдужість – це відсутність відношення. Немає нічого гіршого, як ігнорувати ту чи іншу людину, суспільство чи дійсність. Відсутність відношення є, отже, ще гіршою дійсністю, ніж негативне відношення. Той, хто ненавидить, визнає об’єкт своєї ненависті як існуючий і як «гідний» ненависті. Той же, хто ставиться байдуже, ставиться до об’єкту своєї байдужості як до неіснуючого і негідного жодної внутрішньої сили, спрямованої на нього, навіть негативної.
Детальніше...
|