Сестра Єлизавета Поппе, бельгійська монахиня, яка довірила Богові вибрати для неї життєву дорогу і дозволила себе нею вести протягом довгої мандрівки. Не маючи українського коріння, перемігши прив’язання до рідної землі і добробуту, вона поїхала у чужий край, де панували жахливі злидні і страждання людей. Сестра так полюбила український народ, що вирішила щоденною працею перев’язувати його рани, вести до Бога, з ним жити і серед нього вмирати. З 86 років життя, 44 роки ця слугиня Господа поклала на вівтар служіння Україні.

Хрестоносний, бо саме цим знаком потаврувала його груди рука НКВС-івського садиста. Як свого часу Каяфа, підкорюючись владному Господньому велінню, пророкував про Христа, прагнучи Його смерті, так і тепер безбожник виявив світові правду про славного звитяжця, який від юних літ пішов за Христом, присвятив Йому свою молодість у тиші монастирської келії, проповідував Його на спасіння інших, не зрадив, не відрікся, а поніс Його хрест на власну Голготу.

XX століття стало для Української Греко-Католицької Церкви періодом випробувань та зміцнення віри серед жорстоких переслідувань і тортур. Церква мужньо вистояла та збагатилася новими мучениками, що різними способами засвідчили перед Богом і людьми вірність Христові. Серед тих, хто постраждав за віру в тоталітарний період, – як відомі постаті блаженних, так і майже незнані для загалу особистості. Одним зі свідків Божого милосердя та любові є Марія Шведа (1954–1982 рр.), яка 29 вересня 1982 р. прославила Господа своєю мученицькою смертю*.

Поривайтесь в космічні висоти.
Може, там - інший часу плин.
Може, там інші дні і ноти...
Але Бог тут і там - один.

Поривайтесь шукати зорі
За багато холодних миль.
Може, це неозоре море
Вип'є залпом гарячий біль.

Поривайтесь в п'янкі вершини,
Відсилайте рожевих муз.
Може, знов якась зірка злине
Із затемнених Сіракуз.

Поривайтесь в космічні бурі,
Чи масштабні, чи то малі.
Може, досвід цей ваш похмурий
Допоможе вам на Землі...

Поривайтесь у ті дороги,
Не шукайте лихих хвилин,
Не шукайте нового Бога,
Адже Бог тут і там - один...

Ольга Стасюк

***
Ти щедрий, навіть марнотратний,
Бере всяк і не віддає.
Що наші непоправні втрати!
Чи є що в кого не твоє?

Як без любові все рутина,
Тривожне марево рябе,
Ти – сповідь світла Августина,
Що серцем полюбив тебе.

Бож любиш все без хвилювання,
Ревнуєш, та й без сліпоти,
Хоч каєшся – без сумування,
У гніві – все спокійний ти.